Назарій Вівчарик, «Те, що серед нас»

автор: Роман МТТ

(трохи спойлерів, а трохи і без них)

Збірка оповідань автора з Черкас, місцевого журналіста Назарія Вівчарика стала приємним моментом серед останнього, що читав. Загалом містить тринадцять оповідань: не досить великі (але достатні за обсягами), добротно написані, вичитані (на збірку знайшов лише одну одруківку і один смішний момент верстки). З частиною оповідань я був знайомий раніше. Мені здалося, що в збірці вони йдуть в хронологічному порядку, за часом написання.

Далі – по кожному окремо зі спойлерами і без. Але перед тим ще одне – про слово «соціалка». Під ним я вважаю прояви соціально важливих питань: це і несправедливість у суспільстві, де закон програє грошам, і відносини в невеликих і великих групах, і сучасні актуальні питання життя суспільства: наркоманія, аборти, сімейне насильство тощо. Це слово я буду час від часу використовувати в тексті. Читать далее Назарій Вівчарик, «Те, що серед нас»

Я в підземелля – поглянути химерні ріки

автор: Роман МТТ


Підземні ріки течуть? Так – течуть, їх досить і в звичайному житті. Тому чогось таємничого в назві збірки «Підземні ріки течуть» Євгена Ліра – не побачив. Концепція збірки, а це бажання чи пропозиція автора читачу поговорити з власними потворами – сподобалась, ще на презентації.


Відгук на збірку пишу відразу після прочитання (а не за місяць, як звичайно), бо, боюся, не зможу потім: одні оповідання дуже порадували, натомість інші – не дуже. В кімнаті зі своє потворою, як обіцяно автором, я не опинився (може того, що давно з нею призвичаївся, і ми частіше скандалимо за неприбране після тарганів сміття в голові, і кому його черга виносити). Огляд, традиційно, буде по схемі «сподобалось — не сподобалось». Читать далее Я в підземелля – поглянути химерні ріки

Олександр Завара: «Горрор в Україні, як жанр – існує, видавці і читачі ним цікавляться»

Олександр Завара – письменник з Мелітополя, член журі відомих літературних конкурсів. За книгу «Песиголовець» отримав премію від редакції «Смолоскип» в 2016 р. має в доробку три видані книжки. Говоримо про фантастику, містику і горор.

 Частина перша «Письменник»

Олександре, чому ви взагалі почали писати?

Ну, відповідь на це питання більше, ніж банальна: почав писати, бо не писати не міг. Я досі не знаю чи, може, не розумію, звідки беруться ідеї, герої і сюжети, які зрештою постають на сторінках. Але я точно знаю, що нереалізовані бажання жеруть людину з середини, і якщо їм не давати вихід, нічого хорошого й позитивного з того не вийде. Це м’яко кажучи. У кожного це щось своє.

Яка тема/жанр вам найближче? І яку тему хотіли би ще опанувати, в якій ще не працювали?

Чесно кажучи, не дуже розумію, як це «найближчий жанр» і «опанувати тему». Я радо пишу історії про людей, людський фактор і все, що відбувається навколо них. І зазвичай окреслити це якимсь одним жанром і темою неможливо, принаймні мені. Зараз перечитую «Протистояння» Кінга. Це фантастика, але й містика, а ще соціальна драма і в чомусь навіть любовний роман. І кожен знаходить у написаному щось своє, та визначити окремий жанр роману загалом нереально. А що стосується опанування теми, я просто сідаю і пишу те, що мені самому цікаво, і що я радо придбав би у книгарні. Автор передусім має бути чесним з собою. Інша справа наскільки добре – майстерно, професійно – він підходитиме до своєї справи. Я прихильник теорії, що тема обирає автора, а не навпаки. Скільки себе пам’ятаю, мені завжди подобалася так звана «темна література», починаючи з дитячих казок, які по суті не є дитячими, і до письменників, яких почав читати у підлітковому віці. Наприклад, Лавкрафт.

Читать далее Олександр Завара: «Горрор в Україні, як жанр – існує, видавці і читачі ним цікавляться»

«В «сірій» зоні. Марійкине інтервʼю»

автор: Руслан Бєдов

(засноване на реальних подіях)

До сморіду торішньої гнилої картоплі додався запах гару. Марійка притулила до обличчя вологу хустку, як вчила її мати, намагаючись не ворушитись.

Коли гупати нарешті перестало, наважилася підвестися. Намацала засув, потягнула його та, штовхнувши важкі двері, вибралася з льоху. На дворі лунала мертва тиша: ані гавкоту сусідських собак, ані птиць, навіть вітру не було. Але Марійка вже звикла, що після бомбардування завжди так тихо. В сусідів дійсно щось горіло, але тушити було нікому. Читать далее «В «сірій» зоні. Марійкине інтервʼю»

Олексій Декань: «Кіберпанк попереджає: не зловживайте технологіями»


«Що дав кіберпанк нам нині? Нині ми чекаємо на безкоштовний інтернет, який Ілон Маск скоро в космос запустить – ось вам результат впливу кібербанку 80-90-х років того століття. Так, того самого, нині смішного жанру – з купою дротів і каструль на головах, що імітували VR-окуляри.» Про кіберпанк спілкуємось з Олексієм Деканем, автором з Харкова.

Частина 1. Письменник

Олексію, чому ви взагалі почали писати фантастику?

Дуже давно, ще до того як полюбив читати книги, пам’ятаю в молодших класах написав невеличкий детектив. І потім в школі хтось на щось виміняв в мене той зошит з рукописом. Потім я по пам’яті переписав той текст. З тих пір я не переставав відчувати жагу до письменництва. Останньою краплею було моє знайомство з книжками Стівена Кінга. Я був переляканим школярем, якому потім часто снилися жахіття після тих книжок. Але я не міг перестати читати. По-перше, тому що розумів – Кінг це не просто король жахів, він – вчитель. І я навчався через його книги, і книги інших улюблених з дитинства авторів-фантастів. Читать далее Олексій Декань: «Кіберпанк попереджає: не зловживайте технологіями»

«Український постапокаліпсис»: не все погано, але до якості – далеко

 

Маркетинг? Ні – не чули

Збірка дуже яскраво заявила про себе: реклама, презентація з відомими артистами справили враження. Я, як підігріта цільова аудиторія, бажав її придбати і без того, ще коли з’явилися перші оголошення про конкурс та вихід книжки за його результатами. Рівень очікування був на межі. Дочекався.

Далі суто про мене (про маркетинг теж буде і буде цікаво, почекайте). Далі був цікавий процес придбання книги. На стадії замовлення ми всім інтернетом визначали вартість і як достукатися до відповідальних за розповсюдження – витрачено три дні загалом. Достукались: рахунок я отримував тиждень. Чого так – не знаю, що зламалося у видавців на самій відповідальній стадії – мене, як споживача, не хвилює. Таким чином рівень очікування поступово переріс у зворотно пропорційний рівень роздратованості.

Останнім штрихом, який знівелював всі очікування, було надсилання книги дорогою службою доставки. Таким чином до 150 грн додалися 40 гривень від НП, і книжка загалом вийшла 190 грн. Стільки я не розраховував витратити на дане видання. Що платити за доставку буде треба – я знав. Тому просив вислати книгу УкрПоштою, що коштувало б мені максимум 15 гривень. На моє прохання ніхто не звернув уваги – ну кому воно треба зважати на нещасні 25 гривень якось там читача, правда?

Тепер питання: що я, який витратив гроші – власні, теж десь зароблені не крадіжками чи торгівлею зброєю, який чекав загалом понад два тижні (рахуємо від початку продажів), маю відчувати і писати про дану збірку? З ДНТЦ, як видавником, а скоріш за все як з державною структурою (яка спочатку здалася сучасною і цікавою) співпрацювати більше не хочеться. Мої «нещасні 150 гривень за ту книжку» скоріш за все до них більше на рахунок не впадуть. Читать далее «Український постапокаліпсис»: не все погано, але до якості – далеко

«Ріплі» або про те, як не просто фанфіки писати

автор: Роман МТТ

Я не очікував від збірки багато, тому не розчарований. Насправді тема складна: важко вигадати щось нове у світі Чужого чи Хижака. На що я сподівався? Сподівався на якісь відкриття, нове прочитання (так – саме так), можливо автори побачать щось те, чого глядач не розгледів протягом існування франшизи усі ці роки. Сподівався без надії, бо знаю, що додати щось до культового сюжету важко. І сприйматися воно буде однозначно в розрізі порівняння з оригіналом. Але і невдалою спробу назвати не можу – збірка вийшла непоганою, попри всі побоювання і видавців, і авторів (вони теж насправді знали на що йдуть, боялися наразитися на критику, звинувачення в плагіаті тощо).
Загалом можу сказати, що дана збірка не є ідеальна, але вона цікава в деяких моментах (далі за текстом знайдете), що частково виправдало мої очікування. Для повного «ВАУ!», можливо не вистачило оповідань. Якби ще дві-три оповідки (про які далі буде йтися в огляді) – було б «ВАУ!», а так – стримане «Добре». Далі про кожне оповідання окремо з мінімумом чи максимумом спойлерів.
Читать далее «Ріплі» або про те, як не просто фанфіки писати

Енн Маккефрі: Пернський цикл або «Дракони Перну»

Автор огляду: Ірина Тейлор

Енн Маккефрі — перша жінка-фантаст, яка отримала премії Хьюго та Небула, неодноразовий номінант цих та багатьох інших премій. Серед багатьох її серій найвідомішою та найуспішнішою Пернський цикл, який складається з 15 романів, 1 збірника та 6 окремих оповідань. Ще 5 романів були написані в співавторстві з сином Тодом та 3 – ним особисто. Ще один роман був запланований, але на жаль, так і не завершений, спочатку в зв’язку з проблемами зі здоров’ям, а потім і смертю письменниці в 2011 році.

Моє знайомство з цим світом відбулося в уже далеких 90-х років, коли шкільна подруга принесла почитати 2 книги видавництва «Северо-Запад» серії  Fantasy — це були «Політ дракона» (Dragonflight) та «Мандри дракона» (Dragonquest), з російським, звісно, перекладом. Перечитані вони були кілька разів і сприймалися мною як справжнє фентезі, незважаючи на передмову. Пізніше, уже в університеті, на книжкових розкладках я побачила продовження в іншій серії – видавництва «Ексмо-Пресс», серія «Дракони Перну». І доукомплектовувала свою збірку серією «Хроніки Перна» видавництва «Ексмо». Загалом, як я підрахувала, в різних серіях і різними видавництвами (а також різною комплектацією) цей цикл російською видавався 6 разів. Українською, на жаль, жодного, але я не втрачаю надії. Читать далее Енн Маккефрі: Пернський цикл або «Дракони Перну»

«Відьмак» Анджея Сапковського: польський фентезійний ренесанс, або комерційний проект?

Дуже рідко пишу рецензії на прочитані книжки. Можливо, лише тоді, коли текст добряче зачепив, і без усіляких там «спойлерів». Але цього разу, мабуть, планети разом із зірками вистроїлися в якусь особливу заковику, тому нижче спробую поділитися враженням від книги, яку зараз читаю.

Як ви, напевно, здогадалися мова піде про «Відьмака» від відомого зараз всьому світові польского письменника Анджея Сапковського. Під цією короткою, але промовистою назвою криється ціла літературна серія, яку обʼєднує головний герой на імʼя Геральт  (відьмак, що полює на мутантів та інших потвор) та створений автором фентезійний світ. Ось Вікіпедія підказує мені, що за цими текстами роблять навіть компʼютрені ігри і, якщо не помиляюся, збираються знімати чи то фільм, чи то серіал. Вирішив і я закрити пробіл у своєму літературному резюме та ознайомитися з «Відьмаком».

Спитав у книгарні з якої книги краще почати це знайомство і мені порадили (хто б сумнівався) читати з початку. Початком є збірка коротких новел «Останнє бажання». Саме про нього і піде мова в цій публікації.

А, ще один момент: в силу деяких обставин знайомлюсь з твором в оригіналі, що накладає деякий відбиток на його сприйняття: доводиться читати повільно та вдумливо, щоб добре зрозуміти, що там до чого. Але це так, ліричний відступ… Читать далее «Відьмак» Анджея Сапковського: польський фентезійний ренесанс, або комерційний проект?

Чигиринська відьма. Початок (1)

Гануся чіплялася маленькими тонкими пальцями за його широкі кремезні долоні. Гострі нігті впивалися в грубу шкіру, але він не звертав на те увагу. Тільки милувався її по-дитячому ніжним обличчям з величезними сірими очима та щирою посмішкою. Насолоджувався тим дзвінким сміхом, що весело блукав по лісовій галявині. Грайливі дзвіночки розліталися навколо, відбиваючись від дерев та повертаючись до господині гулким відлунням.

Петро міцно тримав дівчину за тоненькі наче ті лози руки, та крутив навколо себе, а вона, захлинаючись від сміху кричала:

-Ще, дядько Петро, ще, будь-ласка!

Але Соболя не потрібно було спонукати, адже він ладен був бавитися в такий спосіб годинами, аби чути дитячі голос та заливистий сміх. Тоді демони, що постійно мучали його, на якийсь час відступали і він уявляв себе знову дурнуватим хлопчиськом в батьківській хаті, де був зайнятий лише пошуком пригод на власну нестрижену голову.

Найбільше Петро любив потайки від батька діставати з-за припічку батьківську шаблю та вимахувати нею, уявляючи собі, як він бʼє ляхів та бусурманів на право та наліво. Потім до розваги додавалися пістолі, які старий Соболь забороняв чіпати під загрозою справжнього козацького батога по голій спині, але кого ті погрози спиняли? Головне треба переконатися, що пістоль не заряджений, а тоді вже, обережно, обома руками, братися за інкрустоване коштовним камінням руківʼя та направляти на уявне обличчя ворога, перекошене від страху та безсилої злоби…

-Дядько Петро! Дядько Петро, татари їдуть! Татари!

Голос Івана, брата Ганни, повернув Соболя з полону марень до реального світу. Дівочий сміх обірвався і козак обережно поставив дитину на траву.

Козак присів та уважно подивися в Іванові очі, такі ж, як у молодшої сестри, тільки трохи менші і погляд в них був пронизливий, колючий.

-Де ти бачив татар? — спокійно спитав у хлопця.

Їдуть з боку сусідського поля, шість або сім вершників, — заїкаючись від хвилювання майже вигукнув той, — вони їдуть забрати ясир!

-Який ще ясир? — не зрозумів Петро.

-Минулого разу батько не сплатив все, що мусив. Сказали, якщо не сплатить борг, вони заберуть ясир…

Позаду почулися Ганнові схлипування.

-Хапай сестру і тікай в ліс, — наказав козак, — туди, де останнього разу ми гралися в хованки. Памʼятаєш?

Іван мотнув головою, схопив Ганну за руку і потягнув її до хащів.

Соболь підібрав шаблю, свій старенький каптан та побіг до села. Коли він увійшов на подвірʼя, татар не було видно, але їхнє улюлюканя, затамувавши подих від жаху, напевно чув кожен в цьому понівеченому Руїною селі.

Юрко Книш сидів на ганку та протирав чистою ганчіркою шаблю, намагаючись не звертати уваги на голосіння дружини в сінях.

-Ой, Свята Матінка Божа, що ж це коїться таке? Що ж буде? Ох, мої діточки, квітки мої… Читать далее Чигиринська відьма. Початок (1)