«Характерники» Руслана Бєдова: майстерно вибудований міфопростір у принципі не може залишити байдужим.

Автор: Ірина Романовських

Читаючи “Характерників” Руслана Бєдова, думала, що саме особисто мене так сильно чіпляє в цьому творі. Проаналізувавши, зрозуміла: майстерно вибудований міфопростір у принципі не може залишити байдужим. Адже архетипічність образів у повісті висвітлена досить яскраво.

Візьмімо, наприклад, головного героя. Саме героя, а не персонажа, бо в ньому присутня уся символічність цього поняття. Петро поєднує в собі три основні (за висновками сучасних дослідників) міфоутворюючі драйвери, такі як стійкість, щирість і грайливість. Читать далее «Характерники» Руслана Бєдова: майстерно вибудований міфопростір у принципі не може залишити байдужим.

Енн Маккефрі: Пернський цикл або «Дракони Перну»

Автор огляду: Ірина Тейлор

Енн Маккефрі — перша жінка-фантаст, яка отримала премії Хьюго та Небула, неодноразовий номінант цих та багатьох інших премій. Серед багатьох її серій найвідомішою та найуспішнішою Пернський цикл, який складається з 15 романів, 1 збірника та 6 окремих оповідань. Ще 5 романів були написані в співавторстві з сином Тодом та 3 – ним особисто. Ще один роман був запланований, але на жаль, так і не завершений, спочатку в зв’язку з проблемами зі здоров’ям, а потім і смертю письменниці в 2011 році.

Моє знайомство з цим світом відбулося в уже далеких 90-х років, коли шкільна подруга принесла почитати 2 книги видавництва «Северо-Запад» серії  Fantasy — це були «Політ дракона» (Dragonflight) та «Мандри дракона» (Dragonquest), з російським, звісно, перекладом. Перечитані вони були кілька разів і сприймалися мною як справжнє фентезі, незважаючи на передмову. Пізніше, уже в університеті, на книжкових розкладках я побачила продовження в іншій серії – видавництва «Ексмо-Пресс», серія «Дракони Перну». І доукомплектовувала свою збірку серією «Хроніки Перна» видавництва «Ексмо». Загалом, як я підрахувала, в різних серіях і різними видавництвами (а також різною комплектацією) цей цикл російською видавався 6 разів. Українською, на жаль, жодного, але я не втрачаю надії. Читать далее Енн Маккефрі: Пернський цикл або «Дракони Перну»

«Відьмак» Анджея Сапковського: польський фентезійний ренесанс, або комерційний проект?

Дуже рідко пишу рецензії на прочитані книжки. Можливо, лише тоді, коли текст добряче зачепив, і без усіляких там «спойлерів». Але цього разу, мабуть, планети разом із зірками вистроїлися в якусь особливу заковику, тому нижче спробую поділитися враженням від книги, яку зараз читаю.

Як ви, напевно, здогадалися мова піде про «Відьмака» від відомого зараз всьому світові польского письменника Анджея Сапковського. Під цією короткою, але промовистою назвою криється ціла літературна серія, яку обʼєднує головний герой на імʼя Геральт  (відьмак, що полює на мутантів та інших потвор) та створений автором фентезійний світ. Ось Вікіпедія підказує мені, що за цими текстами роблять навіть компʼютрені ігри і, якщо не помиляюся, збираються знімати чи то фільм, чи то серіал. Вирішив і я закрити пробіл у своєму літературному резюме та ознайомитися з «Відьмаком».

Спитав у книгарні з якої книги краще почати це знайомство і мені порадили (хто б сумнівався) читати з початку. Початком є збірка коротких новел «Останнє бажання». Саме про нього і піде мова в цій публікації.

А, ще один момент: в силу деяких обставин знайомлюсь з твором в оригіналі, що накладає деякий відбиток на його сприйняття: доводиться читати повільно та вдумливо, щоб добре зрозуміти, що там до чого. Але це так, ліричний відступ… Читать далее «Відьмак» Анджея Сапковського: польський фентезійний ренесанс, або комерційний проект?

«Правда» Террі Пратчетта

Це вкрай важко – писати рецензію на улюбленого автора, після прочитання якого хочеться сказати лише одне: ВАУ! До цього читав Пратчетта лише російською і не був розчарований – він глузує з усього що важливо і неважливо, перевертає з ніг на роги і правду і неправду, зображує банальні речі поетично (так, не менше) і освистує поетику загальновідомих стереотипів, що живіт рве від сміху.

Але «Правду» раніше я не читав. Книгу було придбано місяць назад в Книгарні Є і прочитано за 4 вечори. І я не лишився розчарованим: переклад – ідеальний, примітки перекладача — доречні, видання – вилизане до останньої крапки, і дух Пратчетта весело сновигає поміж сторінками. Приємний бонус – вшита стрічка-закладка. Слабким місто книги є її обкладинка. Не дизайн. Матеріал і тиснена поверхня – це майбутній накопичувач бруду, правди ніде діти.
Тепер про саму Правду: молодий аристократ Вільям Де Ворд, який заробляє на життя збиранням важливих новин і надсиланням цих нових впливовим людям, випадково знайомиться з гномами, які притарабанили до АнкМорпоку друкарський верстат. У Де Ворда виникає думка – розповсюджувати новини за меншу ціну для більшого числа людей, використавши верстат. Гноми, якими командує Доброгір, жваво сприймають ідею. Читать далее «Правда» Террі Пратчетта

«Характерники» Руслана Бєдова: Позбутися мертвого, аби повернути живе…

Support independent publishing: Buy this book on Lulu.

Беручись до читання нашого новітнього фентезі, вкотре переконуюся: українська історія та міфологія ― направду невичерпне джерело ідей та натхнення для сучасних письменників, котрі воліють не вдаватися до «позичання» узвичаєних сюжетів закордонних колег, а працювати з автентичним українським матеріалом ― унікальним і… досі не розкритим повною мірою у літературі й кінематографі. Особисто мені найперше пригадується «Чигиринський сотник» Леоніда Кононовича ― як роман, що приголомшив та перевернув уяву міфологічною складовою та історичним наповненням ― зокрема, тут масштабно охоплені часи козацтва, достовірно змальовані прадавні вірування наших предків на етапі химерного змішування-симбіозу з християнством (і ось цей період сплетення релігій особливо цікаво спостерігати в авторській інтерпретації Кононовича) та витворено яскраві персонажі українських героїв-характерників. Тож коли мені трапився рукопис молодого автора Руслана Бєдова під однойменною «характерницькою» назвою, я з величезною цікавістю взялася до читання ― усе ж таки улюблена тема не відпускає.

Автор починає оповідь із родини статечного однорукого козака Миколи Соболя, старший син котрого «загинув від шаблі бусурманської», відтак молодшого, Петра, стара Соболиха воліє тримати вдома, при господарстві, аби й цю дитину війна не забрала. Проте спокій мальовничого українського хутора вмить щезає, щойно до Соболів на гостину приїздить Іван Рудий ― славетний вояк, друг легендарного Івана Сірка та ще й, за чутками, також характерник. І читач затамовує подих, адже саме з Рудим юний Петро вирушає на Січ, де йому належить зробитися справжнім козаком, зустріти живого Івана Сірка й пізнати науку характерництва. «А це правда, що Сірко самого чорта при собі в служках тримає?» ― зачудовано цікавиться Петро, але відповідь, звісно, не очікує читача на перших сторінках роману, мусимо пройти разом з героєм його шлях. Читать далее «Характерники» Руслана Бєдова: Позбутися мертвого, аби повернути живе…

Виходу іншого немає, але Терлецький все одно про це пише (далі спойлери – будьте обережні)

Стисло про нову книгу Валентина Терлецького «В.І.Н»

 

Про текст: легко читається, сам текст – простий. Можна сказати – відпочиваєш, бо автор не змушує думати майже до кінця книги: події викладені лінійно, все тримається купи, сюжет плавно веде від події до події , не згадуєш хто і звідки взявся, незважаючи на купу пересічних персонажів, яких обходить головний герой під час своїх пошуків. Дякую автору що дав можливість відпочити і розуму і оку – іноді хочеться саме так і читати: спокійно, без зупинок на роздуми «що автор хтів сказати» і таке інше. Загалом в спокійному ритмі прочитав за три вихідних. Респект за вичитку – немає до чого прискіпатися.

 

Про сюжет: він не новий, далеко не новий. Але пошук себе – то справа серйозна, тема завжди цікава. Інтриги, як такої, для мене не було – від початку відчував, що головний герой і є тим самим Ним (Він), але: весь час сподівався, що Шульц – то не Він. Не знаю як тут оцінити: з одногу боку те, що герой знайде самого себе, і наче правильно, хоч і не цікаво. З іншого боку: а що він має знайти окрім себе справжнього? Може якийсь приз чи торт? Це правильно чисто з матеріальної точки зору – героя має чекати винагорода, та й читачу буде цікавіше: дадуть солодку кетю дитині чи ні? Але якщо герой знаходить не себе, то про знайденого «нового» треба тоді писати окрему нову книгу. (Тут, до речі, Терлецькому бажано про маркетинг усілякий почитати – мав би тему для нової книги, чи серії :) ) Хай це все смішки, але цікавіше інше, а саме: що ж з цього всього випливає? Читать далее Виходу іншого немає, але Терлецький все одно про це пише (далі спойлери – будьте обережні)