Рубрика: ЛІТЕРАТУРНА МАЙСТЕРНІСТЬ

В рубрике публикуются статьи по литературному мастерству.

Літературна критика 2017

Я відкриваю вордівський файл. Мені треба написати рецензію.

Один поважний викладач одного популярного серед могилянців-бакалаврів (що характерно – не лише філологів) вибіркового курсу любив говорити: автор, який думає, що він пише «ні для кого» чи «ні для кого конкретного», нескінченно обманює сам себе. Пізніше вже на своїх високочолих філологічних курсах, куди зась простим смертним (спойлер: не зась, але вони туди вкрай рідко записуються), ми читали й сперечалися на семінарах, сиплючи цитатами й аргументами, про концепції «Зразкового Читача» Еко, про структури «імпліцитного читача» Ізера, про рецептивну естетику й горизонт очікувань, про Бахтіна й діалогізм. І добре воно було, й цікаво віднаходити й відчитувати ці моделі явних і прихованих адресатів у творах, які ми читали на n+1 курсів літератури.

З усіма цими теоріями й безліччю інших, казали нам наші високочолі викладачі, мусить бути обізнаний і добрий письменник. Особливо сучасний. Він мусить уявляти собі, для кого він пише, мусить свідомо й розумно вибудовувати інтерпретативні структури в своєму тексті. Мусить, – і оглядали таким критичним оком нашу аудиторію. Дехто навіть говорили після цього: мені приємно думати, що тут серед вас сидять зараз майбутні українські письменники. Майже ніхто, втім, не додавав: і майбутні літературні критики. Бо, власне, чи потрібна критика там, де на пальцях можна перерахувати добрих сучасних письменників? Отож-бо.

Існує (ще й досі, ага) стереотип, що літературний критик – то такий собі Сальєрі. Заздрісний, озлоблений, дріб’язковенький такий. Ніби й теорій поначитувався, ніби й знає все і більше про те, як написати добре оповідання, роман чи хоч і вінок сонетів – а от не пише, а тільки читає й докопується до Моцартів, які змогли. Все йому не догодиш, все йому щось не так і не подобається. Все він… критикує. Адже ж «критикувати» – це «говорити щось погане»? То замість критикувати, візьми й досягни. Напиши і видай, а не просто критикуй. Це не твір поганий, не письменник і не література погана – це ти невдаха. Хочеш писати сам, а не пишеш. Тільки й вмієш, що критикувати.

Деякі з наших високочолих викладачів цілком собі на повному серйозі транслювали цей стереотип в аудиторіях. Може, й досі транслюють, бо, може, й досі в це вірять. Попри те, що частина їхніх студентів, у яких їм так хотілося бачити письменників, узяла та й поставала критиками. І критикує – часом літератури, які точно є (британську, американську, французьку, вписати потрібне), часом рідну українську, яка ще невідомо, чи є. Але критикує. А не пише. Поняття «писати» й «критикувати», на диво, теж чомусь звикло сприймаються в нашій культурі – як академічно-аудиторній, так і фейсбучно-загально-локальній – як антоніми. Причому перше з цих понять сприймається й оцінюється явно більш позитивно, аніж друге.

Ну добре, якщо критик «критикує», а не «пише», то стосовно літературної критики мали б діяти якісь інші правила. Про них нам теж трошки розповідали на наших парах, звісно. Казали, що критика, як і журналістика, має бути насамперед реакцією на найсвіжіші книжки й на останні події в літературному світі. Казали, що вона, як і літературознавство, має оперувати методологією (бути розумна), але, як блог чи колонку (тоді вже знали такі слова), її має бути легко й приємно читати. Але от хто її читає – письменники, інші критики, високочолі викладачі, студенти філологічних факультетів, чи хто? – нам не сказали. І правильно зробили.

2017 рік. Із «фахових журналів» (коли ми закінчували навіть магістерку, стосовно критики ще оперували такими термінами), найчастіше паперових, які треба було передплачувати, а для цього треба було піти на пошту – ну ви зрозуміли, довгий і марудний процес – літературна критика остаточно й безповоротно перебралася в онлайн. «Тоді» онлайн вона була лише на ЛітАкценті – принаймні для високочолих філологів; тепер вона онлайн скрізь. На онлайн-платформах, журналах чи просто сайтах, що позиціонують себе як присвячені літературній критиці й будь-чому іншому, у відкритих і закритих постах на сторінках у Facebook, Instagram, Twitter – де ще? З’явилося безліч нових видів і жанрів критики – їх колись опишуть теоретики літератури (або не опишуть). Проте чи не найважливіше – все ж те, що визначити, «для кого» вона, стало вкрай легко. І так, це дуже мало має до діла з методологією й авторським стилем критика.

Ні, вона не для письменника, на книжку якого написана – бо це в кращому разі +1 перегляд і невеликий срач у коментарях. Не для всіх інших письменників, бо вони пишуть, у них немає часу читати критику навіть якби вони всі читали рецензії бодай тільки на свої твори, їх теж занадто мало. Не для студентів-філологів. Не для інших критиків. Не для дипломованих літературознавців, не для кандидатів філологічних наук, не для PhD з літературних дисциплін. Бо якщо навіть усі вищеперераховані категорії систематично читали б усі підряд рецензії й огляди, в 2017 році це аж ніяк не гарантія їхнього успіху. А от коли рецензію читають студенти-правники, кандидати біологічних наук, а ще краще колишні однокласники й колишні колишніх однокласників автора/-ки, які потім постять цитати з рецензії у себе в Instagram під гарним фото з книгою – отоді це успіх.

Колеги-філологи радо відчитають всі алюзії, розгадають метафори, зацінять методологію й широту контексту, похвалять авторський стиль (якщо він є) – і це завжди приємно. Проте sorry, guys: Зразковий Читач рецензії в 2017 році – це людина без філологічної освіти. Людина-професіонал із будь-якої іншої сфери, крім філології чи й зовсім непрофесіонал, невизначеного віку, добре б, якби ще й невизначеної статі, але неодмінно власник/-ця акаунта в Facebook, Instagram чи Twitter. Чи краще всіх трьох. Людина, перед якою варто виглядати розумним (бо інакше вона тобі не повірить), але не занадто (бо вона роздратується й не дочитає до кінця твою офігенну рецензію).

Оці всі свої метафори, методології й локальні жартики (надто їх) краще приберегти для посиденьок за пивом із письменниками, критиками, однокурсниками й культурними менеджерами (так, із цими двома, з ким шановний критик кожного разу ходить на пиво). А Зразковим Читачам рецензій нашого часу треба що? Правильно, інформпривід. Чи радше контент-привід. Привід для репосту. Привід для цитати. Привід для фото з книжкою. Привід для відгуку на книжку – якщо прочитана рецензія таки спонукає її/його прочитати цю книжку. Чи бодай розділ із книжки. Чи бодай піврозділу.

Уявляти з себе Ортегу-і-Гассета й просвітителя мас легше (і приємніше, гвахаха), аніж намагатися влізти в шкуру Майка Йогансена і наочно й зрозуміло показати, як воно тут у нас все влаштовано, але можна спробувати. Так, лайки, репости й перегляди – то капітал навкололітературних онлайн-ресурсів. Так само, як і будь-яких інших онлайн-ресурсів. Дух часу, ну ви зрозуміли. Проте мета критики все ж трошки більш далекоглядна, аніж лайк і репост.

Мабуть, кожному критикові (який, як ми пам’ятаємо, просто письменник-невдаха) іноді хочеться побути Моцартом і потішитися з того, що його впізнають на вулицях, на події за його участю приходять «на ім’я», а його матеріали незмінно в топах за кількістю переглядів. Проте в одному наші високочолі могилянські викладачі точно були праві: слава критика – річ украй хистка. А от те, що рецензію таки прочитають, а після неї, можливо, навіть куплять і прочитають книжку, може докластися до значно вагоміших процесів. До розвитку українського книговидавництва, наприклад. До популяризації читання. До попиту на літературну критику. До вищих гонорарів…

Я прокидаюсь і підіймаю голову з клавіатури. Все ж треба намагатися спати трошки більше, ніж 4 години на добу. Намагаючись не думати про відбитки клавіш на своєму лобі (а вони там точно є), дивлюся у відкритий вордівський файл. Ctrl+A. І потім Backspace. Все-таки «пкуіолпоаьвдльмджвбмж» – не найкращий початок гарної рецензії. Хоча це цілком щиро. А, може, навіть проканало б як фішка авторського стилю.

Джерело: ЛітАкцент

Дев’ять кіл пекла, або як бути письменником

автор: Іванка Урда

Кожен письменник повинен любити подорожувати. Це обов’язкова умова, тому що в Україні автор мусить вміти сам себе презентувати, в Європі ж цим займається літагент, але не будемо про сумне.

Після видання книги слава не приходить, за тобою не бігають натовпи фанатів та фанаток, а тим пак видавці. Ти не прокидаєшся відомим. Ти можеш бути забитим інтровертом, але твоя книга вимагатиме тебе полюбити публіку.

Поки ти проходиш пекло всіх правок, редакцій, скорочень і уточнень, далі тебе чекає пекло презентацій з перервою в декілька днів, а то й годин, в ліпшому випадку між містами.

На перший погляд тільки здається, що це легко, адже автор мусить знати свій твір, отже знає як його презентувати. Не тут то було! Навіть якщо говориш тільки ти, публічний виступ виснажує. Ти мусиш знати, що ти будеш говорити, ти мусиш думати над кожним своїм словом. Найважче – ти мусиш концентрувати увагу публіки на собі під час всієї презентації.

Для того, щоб бути письменником треба не те, що любити подорожувати, треба це обожнювати. Проте разом з тим треба любити і сидіти вдома, коли ти зариваєшся в книжки і мусиш сидіти за історією, яка з’являється з під твого пера, з під твоєї ручки, під біганням твоїх пальців по клавіатурі. В якісь моменти твої герої вказуватимуть тобі дорогу, але так буде не завжди. В якийсь момент, вони зупиняться, подивляться на тебе і скажуть: «Ну що, мамцю/батечку, що ти зробиш далі?»

Вони, так само як і ти колись в своєму житті, стоятимуть на роздоріжжі і думатимуть куди їм піти. Тоді ти неумисно даруватимеш їм своє життя, переноситимеш себе в історію.

З одного боку література, твоя книга – це не страждання, але більшість з нас кричали і волали в своїх книгах, просто неопублікованих творах. Ти, певно, показуєш не все, що пишеш, відфільтровуючи шлак і занадто відверті речі, в яких люди справді впізнали б тебе.

Отож, коли ти вирішиш написати книгу, до моменту, коли ти зможеш донести свою думку до людей, ти муситимеш пройти свої дев’ять кіл пекла.

Коло перше: Текст

Спочатку ти маєш сконцентрувати в собі те, що змушує тебе писати. Простіше кажучи, змусити себе писати (хоча, напевно, до поезії це правило важко застосувати).

Навіть, якщо ти сидиш і лупаєш на той пустий аркуш своїми баньками, рано чи пізно ти вродиш слово, за словом речення ну і далі по тексту.

Потім ти маєш ознайомитись зі своїми потенційними «конкурентами», щоб бува випадково нічого не сплагіатити. Насправді, це все не так вже й легко, як може здатись на перший погляд.

Друге коло: Фідбек

Тут тебе очікує дві стадії.

Першими жертвами твоїх чудових творів стають близькі люди. Знай, поки ти не видаси книгу, вони тебе будуть ненавидіти, адже не всім їм насправді цікаво, але з ввічливості відмовити тобі вони не зможуть. Далі друзі, от тут, якщо в тебе правильне оточення, ти можеш знайти людей, які з нетерпінням чекатимуть книгу, або тому що ти вже задовбав мусолити цю тему, або їм справді подобається, проте не всім так щастить.

Другим етапом буде, після вихваляння перед близькими та знайомими, ти набираєшся сміливості прочитати свій твір перед незнайомцями. Ти починаєш ходити на літературники для молодих і недосвідченних. Набираєшся ще трохи сміливості, ну це тільки якщо ти пишеш гарно і отримуєш позитивні відгуки, в такому разі ти переходиш до третього кола.

Третє коло: Літконкурс або фідбек від професіонала.

Особливо хороші конкурси ті, в яких судді пояснюють чому ти не пройшов далі, аніж відбірковий тур. Бо якщо ти не пройшов навіть того, ти все одно повертаєшся на початок.

Отож, уявімо, що ти вже декілька разів програв, та не здався і вдосконалився до того, щоб перемогти.  Окей, чудово, але після конкурсу нічого не стається і ти переходиш до наступного кола.

Четверте коло:  Пошук видавництва

Тут ти подумки повертаєшся на перше коло, згадуєш всіх своїх «конкурентів» і приблизно маєш уявлення де вони видаються, разом з тим ти дивишся яке видавництво працює з молодими письменниками. І тут починається. Тобі будуть відмовляти і це нормально, бо не кожному видавництву ти потрібен. Коли ти в якийсь момент комусь сподобаєшся і тебе запросять до співпраці – ти потрапиш до наступного кола.

П’яте коло: Узгодження тексту, правки

Ти справді будеш повинен дещо прислухатись до редакторів, щось викинути, щось переписати, тобі здаватиметься, що твій твір геніальний. Він справді може бути таким. Ти можеш воювати навіть за пунктуацію і орфографію, не тільки за сюжет. Коли все буде узгоджено, книга пройде верстку, ти потрапляєш на інший рівень.

Шосте коло: Презентації

Якщо видавав книгу за свій кошт, отримав ти свої екземпляри, і от лежать вони в тебе на балконі чи в комірці, і що далі? Ну або за кошт видавництва, лежать вони собі тоді мирно на складі, а як навіть видавництво має налагоджену роботу з книгарнями, от ти сам як часто купуєш книги невідомо кого?

Отож, дійшло діло до організації, а у висновку і самої презентації. Якщо маєш гарного друга-модератора, то можна потягнути його з собою в тур, як то кажуть вдвох веселіше, головне не спитись. Ну ти ж розумієш говоріння на публіку стрес. А стрес як знімати? Правильно, в товаристві друга, десь в кнайпі, за чарочкою чогось міцніше, аніж чай.

Відбув ти тур і потрапляєш до наступного кола пекла.

Сьоме коло: Фанати і фанатки

Якось у нас так повелося, що навіть якщо ти й видав безтолкову книгу в тебе буде свій фан-клуб. Це добре з одного боку, бо вони купують твої книги, а з іншого – вони будуть слідкувати за тобою усюди, за кожним твоїм кроком, млітимуть при зустрічі з тобою. І цю любов щирою не назвеш, бо фанатизм, то як кажуть, що занадто, то не здраво.

Восьме коло: Критика

Разом з твоєю відомістю, ба навіть у вузьких колах, як з’явились ті, хто тебе любить, так знайдуться люди, яким ти не подобаєшся. Зрештою, ти не долар, аби всім подобатись. Найчастіша причина – заздрість. Спочатку ти довго думатимеш, чому так, адже ти ніц такого не зробив і президент не кличе тебе на обід, та і звання «письменника» не дає ніяких привілеїв, окрім як ти стаєш трішечки більше задоволений життям, бо нарешті виговорився.

Дев’яте коло: Вільний час

Наостанок, якщо ти гарно пишеш, пройшов через всі кола письменницького пекла, від деяких можна навіть отримати задоволення, але не думаю, що ти б зміг в якомусь з них знаходитись вічно, хоча є й ті, які постійно є.

Ти зумів гарно себе подати. Ти потрапляєш до дев’ятого кола: забудь про вільний час. Адже, якщо ти хороший автор, тебе багато куди кликатимуть і доведеться багато брати участь в різних фестивалях і заходах. Окрім того на одній книзі рідко все закінчується.

Ти повертаєшся на перше коло і починаєш все спочатку, вже з новою історією, новою книгою і досить часто ти варишся в тому до скону життя.

24-25.12.2015

Львів

VIII Літня літературна школа в Карпатах

7-12 серпня в Карпатах відбудеться найбільша неформальна літературна подія літа – VIII Літня літературна школаВідомі письменники поділяться літературним досвідом і практичним інструментарієм письма. У програмі – 6 днів насиченого відпочинку в горах, інтенсивного навчання та неформальне спілкування з письменниками і однодумцями.

Обов’язкова попередня реєстрація учасників.

Лектори – відомі та професійні письменники, видавці, літературознавці та критики:

Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Олександр Бойченко, Галина Крук, Ростислав Семків, Євгеній Стасіневич, Стаська Падалка, Оксана Пендерецька та ін.

Літшкола – це 6 днів цікавого і корисного відпочинку та навчання в Карпатах, неформальне спілкування з письменниками і однодумцями, незабутні враження і нові знайомства.

У програмі:

  • 20 годин лекцій та майстер-класів;
  • 30 годин практичних занять (creative writing), аналіз і обговорення текстів учасників;
  • літературні читання, веселі вечірки та барбекю паті;
  • походи в гори, ранкова йога та літературні ігри;
  • творча психотерапія, маса вправ для роботи над письмом;
  • 6 днів неформального спілкування нон-стоп з лекторами і учасниками.

Лектори розкажуть про:

  • як написати потрібний текст (загальні принципи, що працюють у будь-якому тексті; сприйняття матеріалу читачем; типові помилки; ознаки тексту; теорія трьох чернеток; як почати писати і не кинути цю справу;);
  • читання як письменницький тренінг (теорія художнього аналізу тексту; критерії якісного тексту; як навчитися читати як письменник, creative reading);
  • сюжет і персонаж (обов’язкові елементи сюжету, особливості конструювання; система світоглядів, мотивацій і конфліктів; робота над головним героєм та іншими типами персонажів; характери і взаємодія персонажів між собою);
  • мова і стиль, критика і редагування тексту (як стати самому для себе редактором; як працювати з мовою та стилістикою; як власного внутрішнього критика перетворити на конструктивного порадника, як уникнути типових помилок авторам-початківцям);
  • співпраця з видавцями (шляхи до видання книжки, просування автора тощо).

 

Як взяти участь?

Щоб стати учасником Літшколи, потрібно заповнити реєстраційну анкету. Кількість місць обмежена. Кожен учасник сплачує організаційний внесок. Вартість – 5500 грн.

У вартість входить:

  • навчальна і розважальна програма;
  • проживання у котеджі;
  • 3-разове харчування;
  • кава-брейки;
  • трансфер з Івано-Франківська і назад;
  • роздаткові матеріали;
  • інтеграційні вечірки.

Як оплатити?

Після реєстрації на Вашу пошту надішлемо лист із деталями щодо участі, детальною програмою тощо. Оплату за участь у Літшколі можна здійснити за допомогою платіжної системи LiqPay.

Дати і місце проведення: 7-12 серпня 2017 року, готельно-відпочинковий комплекс «Ворохта-МІМ» (с. Ворохта, Івано-Франківська обл.)

Контактна особа: Анастасія Денисова (тел.: 095-849-16-33, litosvita.org @ gmail.com)

 

Організатор: LITOSVITA

 

Створюємо фантастичні світи

Автор статті: Кемерон Харлі

Отже, ви готові написати науково-фантастичний чи фентезійний роман. Але з чого розпочати? Багато письменників розпочинають зі створення карти чи продумування богів. Після шостого роману в моїй письменницькій кар’єрі, написаного інтуїтивно, я відкрила для себе, що створюю свої найкращі роботи, коли починаю розбудовувати фантастичні світи не з магічних систем чи географії, а з конкретного персонажа. Ось чому цей метод став таким успішним для мене.

Read more

Міфи про літературних критиків

джерело: Читомо

Критики критикують

Те, що слово «критикувати» у побуті має негативний відтінок накладається на сприйняття діяльність критиків. Насправді критики не критикують, вони мислять критично. Тобто аналізують й інтерпретують сучасні тексти. Очевидно, що аналіз включає виявлення неточностей твору, моментів, в яких він програє іншим подібним творам того ж автора чи інших авторів.
Французький філософ Ролан Барт писав, що критик займається «породженням смислів», а критика займає проміжну позицію між наукою й читанням. І з ним важко не погодитись. Read more

Як правильно критикувати прозу.

Джерело: «Клуб анонімних авторів»

Якщо ви друг автора або його родич, то
неминуче опиняєтесь в ситуації, коли потрібно відповісти на питання: «І що ти думаєш про мій текст?»

План дій:

По-перше: Не панікуйте. Ящо автор вас спитав, то скоріш за все він/вона готові до правди.

По-друге: Спочатку розкажіть про те, що вам сподобалось. Тоді переходьте до критики.

Read more

Поради для авторів-початківців від Стівена Кінга

1. Спочатку пишіть для себе, а вже потім думайте про читачів. «Коли ви пишете історію, ви її розповідаєте самому собі. Коли переписуєте, ваше головне завдання – викинути звідти всі елементи, які не є історією».
2. Не використовуйте пасивний стан. «Несміливі письменники люблять пасивні дієслова з тієї ж причини, із якої несміливі коханці люблять пасивних партнерів. Пасивний стан безпечний».
3. Уникайте прислівників. «Прислівники не є вашими друзями».


4. Особливо уникайте прислівників поруч зі словами «він сказав» і «вона сказала».


5. Але не захоплюйтесь досконалою граматикою. «Предметом художньої літератури є не ідеальна граматика, а вміння захопити читача і розказати йому історію».


6. Магія всередині вас. «Я переконаний, що страх – це першопричина більшості поганих текстів».


7. Читайте, читайте, читайте. «Якщо ви не маєте часу читати, ви не маєте часу (чи інструментів) писати».

Read more

Поради тим, хто пише художній твір

1. «Читайте. Читайте все, до чого тільки можете дотягнутись. Я завжди раджу людям, які хочуть писати фентезі, наукову фантастику чи любовні романи, перестати читати абсолютно все тільки цих жанрів і почати читати тексти всіх інших жанрів, від Баньяна до Баятт» (Майкл Муркок).
2. «Захищайте час і місце, коли і де ви пишете. Тримайте всіх на відстані під час роботи, навіть найважливіших для вас людей» (Зеді Сміт).
3. «Представте головних героїв та основні теми в першій третині роману. Якщо ви пишете гостросюжетний жанровий роман, переконайтесь, що головні теми\сюжетні елементи представлені в першій третині, яку можна умовно назвати вступом. Розвивайте теми і персонажів у другій третині, розвитку дії. Всі проблеми, загадки і тому подібне мають вирішитися у фінальній третині, розв’язці» (Майкл Муркок).
4. «На етапі планування книги не вирішуйте на 100%, якою буде кінцівка. Вона має логічно висновуватися з попереднього розвитку сюжету» (Роуз Тремейн).
5. «Завжди носіть із собою записник. І я маю на увазі ЗАВЖДИ. Короткотермінова пам’ять зберігає інформацію лише протягом трьох хвилин: поки її вдасться викласти на папір, ви можете втратити ідею назавжди» (Вілл Селф).

6. «Сумнівно, щоб хтось із доступом до Інтернету з робочого місця написав хорошу книжку» (Джонатан Франзен).
«Працюйте на комп’ютері, який не має доступу до Інтернету» (Зеді Сміт).
7. «Цікаві дієслова рідко є дуже цікавими» (Джонатан Франзен).
8. «Читайте написане вголос самому собі, бо це єдиний спосіб переконатися в тому, що з ритмічністю речень усе гаразд» (Діана Атілл).
9. «Не пишіть, що місяць світить, покажіть відблиск сяйва на розбитому склі» (Антон Чехов).
10. «Дослухайтеся до критики і порад перших читачів, яким ви довіряєте» (Роуз Тремейн).

11. «Художня література, яка не є персональною пригодою автора в невідоме і жахне, не варта писання ні заради чого, крім грошей» (Джонатан Франзен).
12. «Не панікуйте. На півшляху написання роману я часто відчувала крижаний жах в кишках так, ніби я спостерігала нісенітницю на екрані перед собою і бачила, як у швидкому калейдоскопі переді мною миготять розгромні рецензії, присоромлені друзі, кар’єра, що розсипається на очах, гроші, що тануть, дім під заставу, розлучення… Проте я завжди працювала, зціпивши зуби, в усі кризи і це привело мене туди, де я зараз. Залишити робочий стіл ненадовго теж може бути корисним. Обговорення проблеми допомагає мені пригадати, чого я намагалася досягти, доки не застрягла на місці. Відкласти роботу і подумати завжди дозволяє мені побачити свій рукопис у новому світлі» (Сара Вотерс).
13. «У письменницькому житті є всього одне обмеження — якщо ви не можете це витримати, не потрібно було в це вв’язуватися» (Вілл Селф).
14. «Будьте самі своїми критиками/редакторами. Доброзичливими, але безжальними!» (Джойс Керол Оутс).
15. «Читач — це друг, а не радник чи спостерігач» (Джонатан Франзен).

Джерело — iuniverse.com

8 простих порад письменникам від Ніла Геймана

1. Пишіть.
2. Пишіть одне слово за іншим. Знайдіть відповідне слово, запишіть його.
3. Закінчуйте то, що ви почали писати. Робіть що завгодно, але тільки закінчите це.
4. Відкладіть написане вами. Потім прочитайте, як ніби ви ніколи не читали цього раніше. Покажіть написане друзям, думка яких для вас цінна і яким до душі ваш стиль письма.
5. Пам’ятайте: коли люди говорять вам, що щось не так, або їм не подобається, вони майже завжди мають рацію. Коли вони говорять вам, що саме, на їхню думку, неправильно, і як це виправити, вони майже завжди неправі.
6. Виправляйте написане. Пам’ятайте, що рано чи пізно, перш ніж досягти ідеалу, вам доведеться викреслювати, рухатися далі і починати наступну сторінку. Прагнення до ідеалу — це немов шлях до горизонту. Продовжуйте рухатися.
7. Смійтеся над власними жартами.
8. Головне правило літературної роботи: якщо ви займаєтеся цим з достатньою впевненістю і вірою, вам дозволено все, що завгодно (звичайно, це правило стосується не тільки для письма. Його можна застосовувати до життя в цілому, але воно особливо добре спрацьовує під час письма). Тому пишіть вашу історію так, як вона повинна бути написана. Пишіть її чесно і намагайтеся розповісти її якнайкраще. Я не впевнений, що існують якісь інші правила. Принаймні такі, про які варто було б говорити.

ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

(за матеріалами мережі Facebook)

Цікаві факти з життя (біографії) українських письменників відкриють вам невідомі сторони життя наших знаменитостей.

Іван Франко був першим професійним українським письменником, який відважився жити з праці пера. Не мав державної роботи, не мав жодних нагород, не мав кафедри в університеті.

Леся Українка вже в 5 років вона почала самостійно писати п’єси, а в 8 років — написала свій перший вірш. Але в 10 років у дівчинки почалися серйозні проблеми зі здоров’ям: у Лесі Українки діагностували туберкульоз кісток. Із цієї причини Лесі Українці довелося поставити хрест на музичній кар’єрі. Вона знала більше 10 іноземних мов, європейські і слов’янські мови (російську, польську, болгарську та ін.), а також давньогрецьку, латинську, що свідчило про її високий інтелектуальний рівень.

Олександр Довженко вирішив вступати до Глухівського вчительского інституту, не тому що хотів стати вчителем, а тому що там платили високу стипендію – 120 карбованців на рік. Захоплення Володимира Сосюри: Україна, її культура, традиції, але також частенько його помічали за пляшкою алкоголю, любив грати в більярд.

Андрій Чайковський відкрив власну адвокатську канцелярію, і всі справи в судах та установах вів тільки українсько мовою.

Борис Грінченко одружився двадцятирічним юнаком з учителькою Марією Гладиліною. Доля відвела їм тільки 28 років спільного життя. У родині панувала любов, письменник був прекрасним батьком, видавав для маленької доньки журнал, навчав її лише української мови, дбав про те, щоб донька отримала найкращу освіту.

Число «13» було фатальне у житті Миколи Хвильового. Тринадцятого він народився і помер. Микола Вороний за своє життя працював бібліотекарем, режисером українського театру, редактором газети «Життє і слово», коректором Наукового Товариства ім. Шевченка, неофіційним редактором газети «Зоря», актором, викладачем.

Миколу Куліша за написання п’єс антикомуністичних напрямів засуджили до ув’язнення на 10 років у спец таборах. Тримали його на Соловках як небезпечного злочинця, після чого його було розстріляно.

В. Сухомлинський мав неабияку силу волі, вирізнявся поміркованістю, надзвичайною скромністю, працездатністю (вставав щодня о четвертій годині ранку й писав власні твори до восьмої), людяністю.

Михайло Коцюбинський так і не отримав вищої освіти, але був високоосвідченою людиною. Був знайомий з Іваном Франком, М. Лисенком — який був його кращим другом, також з Василем Стефаником, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою та Михайлом Старицьким.

Котляревський віддав 25 років службі на посаді наглядача (директора) дому виховання дітей бідних дворян у Полтаві. За це, власне, й одержав від царя чин майора.

Михайло Старицький одружився з сестрою Миколи Лисенка, хоча вона була лише 14-літньою дівчиною. Шлюб виявився міцним, щасливим і багатим на дітей.