«Одинак. Смерть — це ще не привід» Юлія Сиромолот (уривок)

Водій зсадив компанію на шосе біля бетонної споруди – «зупинки». Накрапав дощ. Згодом піднявся вітер, розігнав низькі хмари. З’явилося навіть тьмяне сонце, але калюжі від того веселіші на вигляд не зробилися. Небо було не таке, до якого Умо звик угорі – воно не мало живого блакитного відтінку, було блякле та пласке, затягнуте довічним серпанком випарів. Взагалі Нижній світ без будь–яких зусиль перетворював минуле на суцільний непрозорий туман, а теперішнє – на безперервну боротьбу.

Читать далее «Одинак. Смерть — це ще не привід» Юлія Сиромолот (уривок)

Відгук зі спойлерами про роман Олексія Деканя «Коріння Всесвіту»

 

Автор відгуку Роман МТТ

Я довго не знав що написати про цей твір. Відразу хочу зауважити передмову Радія Радутного – написано три сторінки тексту, які просто говорять до читача: «читайте, круто написано, автору передмови зайшло гарно». І це написано настільки просто і ясно, що віриш Радію Радутному, а потім – бачиш, що рецензент не помилився, бо читаєш наступні сторінки запоєм.

Так, текст мені сподобався. До автора і його стилю прискіпуватися навіть не хотілося, окрім суто технічних моментів, які непідготований читач не помітить навіть – текст заходить на всі сто відсотків. Одна з небагатьох книжок із високим рівнем вичитки – на висоті.

І коли розумієш, що людина пише гарно, то відповідно цікавить сюжет. А він дуже неоднозначний. Про нього і будемо далі говорити. Читать далее Відгук зі спойлерами про роман Олексія Деканя «Коріння Всесвіту»

Олексій Декань: «Кіберпанк попереджає: не зловживайте технологіями»


«Що дав кіберпанк нам нині? Нині ми чекаємо на безкоштовний інтернет, який Ілон Маск скоро в космос запустить – ось вам результат впливу кібербанку 80-90-х років того століття. Так, того самого, нині смішного жанру – з купою дротів і каструль на головах, що імітували VR-окуляри.» Про кіберпанк спілкуємось з Олексієм Деканем, автором з Харкова.

Частина 1. Письменник

Олексію, чому ви взагалі почали писати фантастику?

Дуже давно, ще до того як полюбив читати книги, пам’ятаю в молодших класах написав невеличкий детектив. І потім в школі хтось на щось виміняв в мене той зошит з рукописом. Потім я по пам’яті переписав той текст. З тих пір я не переставав відчувати жагу до письменництва. Останньою краплею було моє знайомство з книжками Стівена Кінга. Я був переляканим школярем, якому потім часто снилися жахіття після тих книжок. Але я не міг перестати читати. По-перше, тому що розумів – Кінг це не просто король жахів, він – вчитель. І я навчався через його книги, і книги інших улюблених з дитинства авторів-фантастів. Читать далее Олексій Декань: «Кіберпанк попереджає: не зловживайте технологіями»

«Український постапокаліпсис»: не все погано, але до якості – далеко

 

Маркетинг? Ні – не чули

Збірка дуже яскраво заявила про себе: реклама, презентація з відомими артистами справили враження. Я, як підігріта цільова аудиторія, бажав її придбати і без того, ще коли з’явилися перші оголошення про конкурс та вихід книжки за його результатами. Рівень очікування був на межі. Дочекався.

Далі суто про мене (про маркетинг теж буде і буде цікаво, почекайте). Далі був цікавий процес придбання книги. На стадії замовлення ми всім інтернетом визначали вартість і як достукатися до відповідальних за розповсюдження – витрачено три дні загалом. Достукались: рахунок я отримував тиждень. Чого так – не знаю, що зламалося у видавців на самій відповідальній стадії – мене, як споживача, не хвилює. Таким чином рівень очікування поступово переріс у зворотно пропорційний рівень роздратованості.

Останнім штрихом, який знівелював всі очікування, було надсилання книги дорогою службою доставки. Таким чином до 150 грн додалися 40 гривень від НП, і книжка загалом вийшла 190 грн. Стільки я не розраховував витратити на дане видання. Що платити за доставку буде треба – я знав. Тому просив вислати книгу УкрПоштою, що коштувало б мені максимум 15 гривень. На моє прохання ніхто не звернув уваги – ну кому воно треба зважати на нещасні 25 гривень якось там читача, правда?

Тепер питання: що я, який витратив гроші – власні, теж десь зароблені не крадіжками чи торгівлею зброєю, який чекав загалом понад два тижні (рахуємо від початку продажів), маю відчувати і писати про дану збірку? З ДНТЦ, як видавником, а скоріш за все як з державною структурою (яка спочатку здалася сучасною і цікавою) співпрацювати більше не хочеться. Мої «нещасні 150 гривень за ту книжку» скоріш за все до них більше на рахунок не впадуть. Читать далее «Український постапокаліпсис»: не все погано, але до якості – далеко

«Ріплі» або про те, як не просто фанфіки писати

автор: Роман МТТ

Я не очікував від збірки багато, тому не розчарований. Насправді тема складна: важко вигадати щось нове у світі Чужого чи Хижака. На що я сподівався? Сподівався на якісь відкриття, нове прочитання (так – саме так), можливо автори побачать щось те, чого глядач не розгледів протягом існування франшизи усі ці роки. Сподівався без надії, бо знаю, що додати щось до культового сюжету важко. І сприйматися воно буде однозначно в розрізі порівняння з оригіналом. Але і невдалою спробу назвати не можу – збірка вийшла непоганою, попри всі побоювання і видавців, і авторів (вони теж насправді знали на що йдуть, боялися наразитися на критику, звинувачення в плагіаті тощо).
Загалом можу сказати, що дана збірка не є ідеальна, але вона цікава в деяких моментах (далі за текстом знайдете), що частково виправдало мої очікування. Для повного «ВАУ!», можливо не вистачило оповідань. Якби ще дві-три оповідки (про які далі буде йтися в огляді) – було б «ВАУ!», а так – стримане «Добре». Далі про кожне оповідання окремо з мінімумом чи максимумом спойлерів.
Читать далее «Ріплі» або про те, як не просто фанфіки писати

Енн Маккефрі: Пернський цикл або «Дракони Перну»

Автор огляду: Ірина Тейлор

Енн Маккефрі — перша жінка-фантаст, яка отримала премії Хьюго та Небула, неодноразовий номінант цих та багатьох інших премій. Серед багатьох її серій найвідомішою та найуспішнішою Пернський цикл, який складається з 15 романів, 1 збірника та 6 окремих оповідань. Ще 5 романів були написані в співавторстві з сином Тодом та 3 – ним особисто. Ще один роман був запланований, але на жаль, так і не завершений, спочатку в зв’язку з проблемами зі здоров’ям, а потім і смертю письменниці в 2011 році.

Моє знайомство з цим світом відбулося в уже далеких 90-х років, коли шкільна подруга принесла почитати 2 книги видавництва «Северо-Запад» серії  Fantasy — це були «Політ дракона» (Dragonflight) та «Мандри дракона» (Dragonquest), з російським, звісно, перекладом. Перечитані вони були кілька разів і сприймалися мною як справжнє фентезі, незважаючи на передмову. Пізніше, уже в університеті, на книжкових розкладках я побачила продовження в іншій серії – видавництва «Ексмо-Пресс», серія «Дракони Перну». І доукомплектовувала свою збірку серією «Хроніки Перна» видавництва «Ексмо». Загалом, як я підрахувала, в різних серіях і різними видавництвами (а також різною комплектацією) цей цикл російською видавався 6 разів. Українською, на жаль, жодного, але я не втрачаю надії. Читать далее Енн Маккефрі: Пернський цикл або «Дракони Перну»

«Відьмак» Анджея Сапковського: польський фентезійний ренесанс, або комерційний проект?

Дуже рідко пишу рецензії на прочитані книжки. Можливо, лише тоді, коли текст добряче зачепив, і без усіляких там «спойлерів». Але цього разу, мабуть, планети разом із зірками вистроїлися в якусь особливу заковику, тому нижче спробую поділитися враженням від книги, яку зараз читаю.

Як ви, напевно, здогадалися мова піде про «Відьмака» від відомого зараз всьому світові польского письменника Анджея Сапковського. Під цією короткою, але промовистою назвою криється ціла літературна серія, яку обʼєднує головний герой на імʼя Геральт  (відьмак, що полює на мутантів та інших потвор) та створений автором фентезійний світ. Ось Вікіпедія підказує мені, що за цими текстами роблять навіть компʼютрені ігри і, якщо не помиляюся, збираються знімати чи то фільм, чи то серіал. Вирішив і я закрити пробіл у своєму літературному резюме та ознайомитися з «Відьмаком».

Спитав у книгарні з якої книги краще почати це знайомство і мені порадили (хто б сумнівався) читати з початку. Початком є збірка коротких новел «Останнє бажання». Саме про нього і піде мова в цій публікації.

А, ще один момент: в силу деяких обставин знайомлюсь з твором в оригіналі, що накладає деякий відбиток на його сприйняття: доводиться читати повільно та вдумливо, щоб добре зрозуміти, що там до чого. Але це так, ліричний відступ… Читать далее «Відьмак» Анджея Сапковського: польський фентезійний ренесанс, або комерційний проект?

Питання людяності. Фантастичні оповідання.

Книжку придбав ще місяць назад. Читав по оповіданню за день-два. Коротенько враження про кожне і як воно мені щодо заявленої теми збірки. Увага, спойлери – будуть. Мою нелюбов і упередженість до фентазі прошу сприймати спокійно – то стара, ще дитяча травма і маю якось з нею жити :)

Про оповідання

  1. Наталія Матолінець, «Тричі Арі». Нічого надзвичайного, як на мене, але легко читається. Вважаю, що сподобається поціновувачам фентазі. Плюси: добре виписано, все зрозуміло, якісно побудований лінійний сюжет. Мінуси: по-перше, видалося нуднуватим, коли всі, абсолютно всі герої, стають героями вигаданого світу, який виявляється таки реальним, по-друге, третій Арі з’являється лише у фіналі і якоїсь особливості сюжету не надає, як на мене. Загальне враження – двояке, бо з одного боку я не є прихильником такого стилю і мене не вразило, але з іншого боку – написано якісно, чого в оповідання не забрати. Про відповідність темі, чи це про питання людяності – не впевнений, бо там де говорилося про людяність, здалося прив’язаним за вуха. В першу чергу це непогана сімейна історія, де багато почуттів, роздумів, трохи є дії, але я б не назвав оповідання таким, яке не відповідає на якісь глобальні питання людяності. Читать далее Питання людяності. Фантастичні оповідання.

«Правда» Террі Пратчетта

Це вкрай важко – писати рецензію на улюбленого автора, після прочитання якого хочеться сказати лише одне: ВАУ! До цього читав Пратчетта лише російською і не був розчарований – він глузує з усього що важливо і неважливо, перевертає з ніг на роги і правду і неправду, зображує банальні речі поетично (так, не менше) і освистує поетику загальновідомих стереотипів, що живіт рве від сміху.

Але «Правду» раніше я не читав. Книгу було придбано місяць назад в Книгарні Є і прочитано за 4 вечори. І я не лишився розчарованим: переклад – ідеальний, примітки перекладача — доречні, видання – вилизане до останньої крапки, і дух Пратчетта весело сновигає поміж сторінками. Приємний бонус – вшита стрічка-закладка. Слабким місто книги є її обкладинка. Не дизайн. Матеріал і тиснена поверхня – це майбутній накопичувач бруду, правди ніде діти.
Тепер про саму Правду: молодий аристократ Вільям Де Ворд, який заробляє на життя збиранням важливих новин і надсиланням цих нових впливовим людям, випадково знайомиться з гномами, які притарабанили до АнкМорпоку друкарський верстат. У Де Ворда виникає думка – розповсюджувати новини за меншу ціну для більшого числа людей, використавши верстат. Гноми, якими командує Доброгір, жваво сприймають ідею. Читать далее «Правда» Террі Пратчетта

«Характерники» Руслана Бєдова: Позбутися мертвого, аби повернути живе…

Support independent publishing: Buy this book on Lulu.

Беручись до читання нашого новітнього фентезі, вкотре переконуюся: українська історія та міфологія ― направду невичерпне джерело ідей та натхнення для сучасних письменників, котрі воліють не вдаватися до «позичання» узвичаєних сюжетів закордонних колег, а працювати з автентичним українським матеріалом ― унікальним і… досі не розкритим повною мірою у літературі й кінематографі. Особисто мені найперше пригадується «Чигиринський сотник» Леоніда Кононовича ― як роман, що приголомшив та перевернув уяву міфологічною складовою та історичним наповненням ― зокрема, тут масштабно охоплені часи козацтва, достовірно змальовані прадавні вірування наших предків на етапі химерного змішування-симбіозу з християнством (і ось цей період сплетення релігій особливо цікаво спостерігати в авторській інтерпретації Кононовича) та витворено яскраві персонажі українських героїв-характерників. Тож коли мені трапився рукопис молодого автора Руслана Бєдова під однойменною «характерницькою» назвою, я з величезною цікавістю взялася до читання ― усе ж таки улюблена тема не відпускає.

Автор починає оповідь із родини статечного однорукого козака Миколи Соболя, старший син котрого «загинув від шаблі бусурманської», відтак молодшого, Петра, стара Соболиха воліє тримати вдома, при господарстві, аби й цю дитину війна не забрала. Проте спокій мальовничого українського хутора вмить щезає, щойно до Соболів на гостину приїздить Іван Рудий ― славетний вояк, друг легендарного Івана Сірка та ще й, за чутками, також характерник. І читач затамовує подих, адже саме з Рудим юний Петро вирушає на Січ, де йому належить зробитися справжнім козаком, зустріти живого Івана Сірка й пізнати науку характерництва. «А це правда, що Сірко самого чорта при собі в служках тримає?» ― зачудовано цікавиться Петро, але відповідь, звісно, не очікує читача на перших сторінках роману, мусимо пройти разом з героєм його шлях. Читать далее «Характерники» Руслана Бєдова: Позбутися мертвого, аби повернути живе…