Рубрика: ЛітКлуб

уривок з повісті «Завойовники раю»


«Якийсь мудрець з одного з Серединних Світів висловив думку про те, що свідомість є душею Всесвіту. Подібно темній матерії, вона наповнює собою простір, матеріалізуючись в ньому у вигляді зіркових систем, планет, життя й часу. Якщо Всесвіт пульсує, розшируючись та скорочуючись, чи не є це свідченням дихання Свідомості, його циклічного існування у ході власного нескінченного розвитку?
Колись ми мали досить примітивне уявлення про те, що саме вважати живим і розумним. Цивілізації витрачали століття на створення недолугих технічних засобів, щоб знайти у космосі форми життя, які б відповідали їхнім уявленням про нього. Звісно, то був надто довгий та мало результативний шлях до комунікації між світами. Навіть у центральних секторах, де умови для розвитку розуму завжди були найкращі, знайти собі подібних не така вже і проста задача. А що вже говорити про переферійні та пост переферійні сектори.
Кожен світ, що розродився технологічною цивілізацією, має певні етапи розвитку свідомості від новонародженного до зрілого, минаючи у процесі безліч критичних точок, в яких шанси зникнути сягають найвищих показників. Це саме ті періоди, коли світ шукає контакти поза власною планетою. Більшість таких спроб є невдалими. Деякі завершуються взаємодією з більш розвинутими цивілізаціями, що призводить часто-густо або до цілковитої асиміляції, або до знищення менш розвинутих суспільств. Лише іноді у темних глибинах простору-часу трапляються зутрічі ідентичних за розвитком світів. Однак лише невелика частина таких контактів еволюціонує до створення союзу світів, їх інтеграції та прискоренного розвитку…»

Створюємо фантастичні світи

Автор статті: Кемерон Харлі

Отже, ви готові написати науково-фантастичний чи фентезійний роман. Але з чого розпочати? Багато письменників розпочинають зі створення карти чи продумування богів. Після шостого роману в моїй письменницькій кар’єрі, написаного інтуїтивно, я відкрила для себе, що створюю свої найкращі роботи, коли починаю розбудовувати фантастичні світи не з магічних систем чи географії, а з конкретного персонажа. Ось чому цей метод став таким успішним для мене.

Read more

Поради для авторів-початківців від Стівена Кінга

1. Спочатку пишіть для себе, а вже потім думайте про читачів. «Коли ви пишете історію, ви її розповідаєте самому собі. Коли переписуєте, ваше головне завдання – викинути звідти всі елементи, які не є історією».
2. Не використовуйте пасивний стан. «Несміливі письменники люблять пасивні дієслова з тієї ж причини, із якої несміливі коханці люблять пасивних партнерів. Пасивний стан безпечний».
3. Уникайте прислівників. «Прислівники не є вашими друзями».


4. Особливо уникайте прислівників поруч зі словами «він сказав» і «вона сказала».


5. Але не захоплюйтесь досконалою граматикою. «Предметом художньої літератури є не ідеальна граматика, а вміння захопити читача і розказати йому історію».


6. Магія всередині вас. «Я переконаний, що страх – це першопричина більшості поганих текстів».


7. Читайте, читайте, читайте. «Якщо ви не маєте часу читати, ви не маєте часу (чи інструментів) писати».

Read more

Уривок з повісті «Характерники» (Руслан Бєдов)

                         З тої страшної ночі, як Ярина востаннє бачила Івана, її тримали під замком в одному з розкішних візирових покоїв без вікон. Декілька разів служниці з закритими шовком обличчями приносили смачну їжу, озброєні до зубів охоронці тільки мовчки відчиняли та безшумно зачиняли важкі двері. Але Ярина майже нічого не їла. Лише раз, виснажена від безсоння, вона дозволила собі напитися: сиплячи найстрашніші прокляття на хана, перетворила добре умебльовану кімнату на звалище знищених коштовностей, кожної миті чекаючи, що зараз її почують та вб’ють на місті. Але усі крики, сльози та прокльони розбивалися об глуху стіну — на неї не звертали увагу. Нарешті вона заснула. Коли розплющила очі, побачила трьох кремезних яничарів, що стояли над нею з шаблями наголо, витріщаючись на неї. Подивитися дійсно було на що, адже в запалі, вона розірвала на собі коштовний шовковий одяг.

Read more

Характерники (уривок «Петро і Калина») Руслан Бєдов

Виринувши з солодких обійм молодечого сну, Петро відчув чиюсь присутність. До того ж, щось приємно лоскотало його чоло. Розплющивши очі, перше, що побачив — розкішне жіноче волосся. Соболь підскочив, здивовано розглядаючи дівчину у білій сорочці, що сиділа просто поряд з ним. Вона підставила замріяне обличчя напрочуд теплим променям ранкового сонця, що зазирало до яру. Read more

ПРИБУТТЯ. Оповідання Романа Мтт

В світі стало на одну зрячу людину більше? Якщо так — то з прибуттям на планету Земля вас! Не скажу, що вас тут хтось сильно чекав, але вже розташовуйтеся якось, звикайте.

А рожеві окуляри прийдеться здати. Так-так, і не сперечайтеся, бо за них можна і вирок отримати тут у нас. Який? «Друга молодість» зветься.

Що? Ні, хо-хо-хо, шкіра гладкою не стане, а от можливості мислити раціонально вас буде примусово позбавлено ще на 10 років. То краще здавайте їх тут – на КПП, бо далі з ними лише проблеми матимете.

Ну, не треба так зітхати. Якщо сумуєте за минулим, то в нас тут атракціони відповідні є: «Рожеве минуле» – дуже рекомендую, сам іноді ходжу.

Чого? Так тут же місцевих немає – всі тільки прибулі. В мене є свої спогади – ніяк не позбавлюся, того і статус такий низький в мене – на КПП сидіти. А якщо б на минуле не зважав, то міг би вже рази три бути місцевим президентом.

Чого три? Більшості президентів вже на другому терміні, кажуть, набридає. Рідко хто на три терміни погоджується – спогадів бояться, що прилипнуть, а я б погодився — все веселіше, ніж на КПП. Але мені і тут добре – не треба нічого і нікого запам’ятовувати, одинична операція: привітання з попередженням. Як тільки ви пройдете, то я і обличчя вашого вже за секунду не згадаю. Ну, чого ви думаєте? Окуляри не хочете віддавати?

То проходьте з ними, проходьте-проходьте. Чи мені нічого не буде? Хе-хе, не буде, не переймайтеся — я свою роботу виконав, вас привітав і попередив. А там далі з вами розберуться швидко.

Ні, що ви! Ми ж на Землі, а не на якійсь варварській планеті – самі не встигнете оговтатися, а вже отримаєте «другу молодість». Бо це в нас тут місце таке – зачароване…

Боїтеся? Отак би відразу: давайте їх вже сюди. Тепер ми вмикаємо прес, кладемо їх от сюди… Чуєте як гуде – важко їх ламати, ледве техніка витримує. Ой! Все – хруснули. Я вас більше не затримую, проходьте, будь-ласка. Хто там у нас наступний?

Шо, знов ти? Горе ти моє горе, коли ж тобі вже набридне? Шановний, це я не вам, я ж сказав вам, проходьте вже. Не переймайтеся, в мене все добре, це просто нарік один під кислотою – мені тепер з ним до самого протверезіння розбиратися. Не співчувайте – в будь-якій роботі бувають неприємні моменти.

А ви йдіть собі: спокійно йдіть, роздивляйтеся все гарненько і не плачте – сльози лише заважають ясно дивитися на речі довкола.

Вітаємо вас на планеті Земля!

Zp-місто зима 2016

Уривок з оповідання «Тиша» (Дмитро Казка)

Ночі. Скільки їх уже кануло в безвість? Осяяні й ні зорями. Сповиті й ні туманами. Застигнуті й

ні березолем (дух початку весни). Безсонно-тягучі. Піщано-брунатні… Та якою б й не була

тутешня весна – вона прийшла, принісши із собою вітер змін. Щоправда не зовсім зрозуміло, для

нього Дима, поганих а чи яких. Сховище, два корінних, загублені в часі й просторі, майже

проковтнуті морем чорно-брунатного піску, руїни ерріанського міста… ну й звісно, два незбагнені

чорні кам’яні куби в глибині скель — от й все що було його теперішнім всесвітом. Призвичаївшись

до нових умов, його тіло вже майже повністю відновилося, та чим ясніше він відчував що одужує,

тим усе меншим було розуміння що з ним – не просто як з сукупністю кісток й м’язів, а з ним

загалом, відбудеться далі. Дим встав з ліжника, поправив каганець, знову влігся, й в черговий раз

задивився на повідь зарубок.

Read more

Людина з життя (оповідання)

Марк похмуро спостерігав, як його принтер з натужним гудінням видавлював з себе листи з друкованим текстом. Акуратні строчки лягали на біле паперове поле. Марк любив дивитися на надрукований текст, трохи зменшуючи різкість зору, що придавало написаному загадковості і смислової ваги. Але весь сенс кропіткої літературної праці немов би випаровувався, коли тека з рукописом попадала в руки редактору. Той скептично і якось неуважно пробігався поглядом по аркушам, недбало перевертав гладенький та зовсім новий й ще теплий від недавнього друку папір, хмурив брови, щось помічав червоним олівцем, коригував, підкреслював, перекреслював. Коротше кажучи, робив замість Марка його роботу. Щось у цьому роді він казав йому, повертаючи чергову нетленку.
Read more

Оповідання «Фантазер» (закінчення)

«Маркелл в бібліотеці», – приходить на думку усім, хто його шукає у нашому сховищі. Тому що командер, якщо не «зовні», то тільки в бібліотеці. Він там навіть рапорти пише, хоча це не зовсім зручно. Взагалі, печера, яку ми промовисто називаємо «бібліотекою», навряд чи людині з «кращого» часу нагадає справжню бібліотеку. Насправді, це досить жалюгідне звалище паперових книг і журналів на піддонах. Хтось із дітей час від часу приходить сюди, щоб побачити, як саме колись усі люди здобували знання. Вони беруть до рук якийсь товстенний фоліант з пожовклими сторінками, обережно торкаються ілюстрацій, навіть щось читають, якщо знають мову, ставлячись до цього немов до якогось сакрального ритуалу… Read more

Оповідання «Фантазер» розділ третій

Хлопець років десяти сидів у невеликій печері, що слугувала фантазерам їдальнею, та з деяким здивуванням дивився в тарілку. За останні роки я такий погляд у «звільнених» дітей бачив майже кожного разу. Більшість з них звикли до одноманітної синтетичної їжі, яка на вигляд викликала не дуже «смачні» асоціації. А тут: натуральна крупа, овочі… Такого майже ніхто з «віртуалів» не бачив чи не з самого народження. Звичайно, були й винятки, але цей малий, судячи з усього, до них не належав. Read more