Рубрика: ЛітКлуб

ХОРОГАТ (роман-фентезі). Володимир Мазур

Книга 1.
РОЗДІЛ.1 Альскі рівнини
ВСТУП
Більше ста років тому назад закінчилась велика війна між людьми і підземними народами в результаті чого підземні народи були витіснені у віддаленні і незаселені місця. А самі люди покинули насиджені території, з тих пір їх ніхто й не бачив. Залишились лише звитяжні історії і то ті вже перетворилися в легенди, а подекуди сприймались лише як гарна історія з захоплюючими дух розповідями.
Та пройшли роки і поповзли слухи, що великі підземні народи відновлюють свої сили, час від часу їхні невеликі розвідні ватаги були замічені біля границі великого плато Арграгора, плато яке заселяли колись люди.
Усі розуміли,що назріває нова війна, яка не заставить на себе довго чекати.
-Усе почалось з прекрасного, а саме з теплого і життєрадісного ранку. Теплі і по декуди палючі промінчики Ара, освітлювали світло оранжевим світлом територію великої і рівної пустельної території, в якій подекуди височіли невеликі кам’яні виступи та перерізали її гірські хребти, які тяглися від гір Горогат. Тут і розмістився відносно молодий альский народ Кругів, який за їхніми легендами походить з одвічного танцю каменя і води і спокійно собі поживав. В них не було вихідних чи свят, вони знали лише роботу, постійно щось будували чи відбудовували, добували руду металіту, про яку розповідь піде трохи далі. Про велику війну вони знали, тай помнеться не останню в ній брали участь, але так як ті часи давно минули тай настали нові часи, звичайна буденщина захопила їх з головою, в них не було часу розвідувати перипетії народів сусідів, які то і діло, що ділили територію, скарби чи ще якісь древні артефакти, які час від часу знаходили. Уже впродовж довгого періоду їх турбують свої внутрішні турботи, а чужі для них настільки віддалені, що вони їх просто не цікавлять.
Ще тільки світало як з позаду гір наближалися хмари, які клублячись з гарячого піску підіймались в повітря аби прикривати подорожуючих.
Загін виступив ще з самого ранку щоб встигнути до вечора другої зорі дістатися копальні. Read more

Поема «Зомбі-гайдамаки» Роман Мтт

Зомбі-гайдамаки

ПЕРЕДМОВА

«Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.
І день, і ніч ґвалт, гармати;
Земля стогне, гнеться;
Сумно, страшно, а згадаєш —
Серце усміхнеться.»

З поеми «Гайдамаки» Тараса Григоровича Шевченка

Литаври грають перші рядки козацького маршу і затихають.

Епіграф

Три віки майже пройшло,

От початку тих подій чорних.

Але й досі стоїть над Вкраїною

Тінь

гайдамацька…

Збір під Уманню

Сорок років поспіль

Різали гайдамаки

Панів різних та іновірців.

І ті самі сорок років

Різали гайдамаків поляки і москалі.

І гайдамаків пани

Ненавиділи лютою люттю:

Як добивали їх,

То навіть і не ховали.

Таке ото: пилюкою тіло

Безталанної людини

Вітер – притрусить, дощик – омиє.

Ворон поклює, вовк відкусить.

А душа гуляє – літає над Україною.

Але деяких і ховали:

Заривали в землю,

Хреста водружали,

Відспівували…

Присипали душу козацьку,

Молитвами наче як впокоювали.

Але не спиться гайдамакам спокійно –

Насторожі лишаються воїни,

Навіть під землею,

Навіть без м’язів,

Лише в напівстлілому кістяку

Жевріють їх душі.

Спали упівока, прислухалися:

Бо не дістали смерті,

Не спокутували гріха,

Не висохла й досі

Кров на кістлявих руках:

Ні кров ворожих солдат,

Ні кров невинних дітей,

Жінок чи дівчат незайманих кров,

Тільки того що були поляками.

Така от біда…

Так велося тоді в ті года,

Що діти чи рідні мали спокутувати

за одного з родини:

І образу, й гріхи,

І долю мати одну, бо – сім’я,

Бо дитина од матері й батька,

Які завинили,

Теж відповідала за ту провину.

Це той самий ворог:

Таке саме виросте

Й буде те саме вчиняти,

Тоді так вважалося…

Зараз трохи не так –

Ніхто нікому не винен,

Навіть у сім’ї, не те що в країні.

Кожен сам за себе,

Сам собі отаман-брат-сват і бог.

І ніяк не можуть ладу дати тій свободі,

За яку кобзар — Григорія син Тарас

Співа нам з товстезної книги.

Та хто там її читав уважно

Чи взагалі до рук брав?

Довіку й однині

Лежати кобзарям на полицях,

Читають їх – одиниці…

А що гайдамаки?

Read more

Фантастичне оповідання «Фантазери»: друга глава

Я народився та зростав у сім’ї маклера, який грав на віртуальній біржі – торгував постійно зростаючими в ціні акціями опріснювальних заводів. Мій батько мав добру вдачу – наша сім’я належала до того прошарку населення планети, яка дихала очищеним повітрям, пила природну опріснювальну воду, замість тої рідини, що текла з кранів в закритій гідросистемі. Моя мати могла собі дозволити взагалі не користуватися віртуальним світом і мені забороняла це робити. Освіту я отримав у спеціалізованій школі для «віртуалофобів». Навчання там коштувало чималих грошей, тому бажаючих вчитися без допомоги комп’ютерів було вкрай мало. Імовірно, саме завдячуючи матері, я не втратив здатність самостійно мислити і мав досить розвинену уяву. Read more

Уривок з оповідання «Фантазери» (Руслан Бєдов)

Розкажу про світ, у якому живу. Приблизно триста років тому технології віртуальної та, так званої, доповненої реальності справляли на людську свідомість надто негативний вплив. На фундаментальному рівні спостерігалася масова інтелектуальна і культурна деградація, що призвела до загрози зникнення людської цивілізації.

Незважаючи на фантастичні можливості технологій, які дозволяли майже усе життя прожити в бажаному віртуальному середовищі, люди все одно почувалися незадоволеними. Які б гострі почуття не викликав той чи інший геймплей, цього завжди виявлялося замало. З часом те відчуття внутрішнього незадоволення призводило до депресій і масових самогубств. Цілі покоління, розчарувавшись в ідеології ери віртуального світу, губили сенс буття і покидали його у розпачі.

Read more

Отрывок из романа «Путь сокола» Владимир Лиховид

Молот ударил по раскаленной полосе металла, искры сыпанули веером на прожженный фартук дяди Власа.

-Ну, легче, Андрюха, оттягивай его… — проворчал кузнец, ловко обрабатывая заготовку.

Андрей взмахнул молотком еще раз, стараясь бить аккуратно, с растягом, как учил его старый мастер.

В кузне было душно. Горн пашил жаром, угли разлетались от дуновения мехов по глиняному полу и, остывая, чадили сизым дымом. Молотобоец поднимал и опускал молот, дыша мерно, в такт ударам. Его голый торс покрывали бисеринки пота. Длинные волосы, перетянутые кожанным ремешком, свисали влажными прядями на плечи, и пот с них тоже лил ручьем. Удары сыпались на наковальню один за другим. Мощные руки парня опускали и поднили молот без устали…

-Хорош, Андрей! — наконец, скомандовал кузнец. Схватив клещами горячи топор, он опустил его в бочонок с водой. С шипением рвануло вверх облако пара, в одно мгновение заполонив мастеркую. — Туши, сынок горн, наводи порядок, ну, ты знаешь. Завтра отдыхаем — божий день! — покашливая от дыма, Влас вышел наружу. Read more

Аннотация к фантастической повести «Хранитель бездны»

Кто-то, в одном из потоков времени, дабы предотвратить гибель Земли и населяющих ее аборигенов (речь шла не только о людях) создал кольцо событий, призванное блокировать возможность захвата Бездны цивилизацией ящеров (или драков).

Бездна представляет собой некий энергетический портал, находящийся на планете. Его природа до сих пор не изучена. И познать ее пока не представляется возможным. Единственное применение этому явлению — использование выделяемой энергии для своих нужд и войны. Именно из-за Бездны (явления уникального даже в масштабах Галактики) многие тысячелетия идет борьба то угасая, то возобновляясь снова. Бездна — причина того, что аннаки, борейцы и другие  расы облюбовали этот непримечательный голубой шарик в космическом захолустье.

Некто, живущий на какой-то временной магистрали, и познавший в полной мере секрет Бездны (так во всяком случае гласят древние легенды) создал ключ — человека, способного управлять порталом и познавать его, брать из него энергию для своих целей. Этот человек — основа замкнутого кольца событий, которое не первое тысячелетие пытаются разорвать жители и колонизаторы Земли и далекой планетной системы в созвездии Лиры, где обитает могущественная раса драков. Тот, кто первый овладеет силой, заключенной в Бездне, нарушит хрупкое равновесие сил и начертает свою историю…

А пока хрупкое человеческое существо, наделенное невообразимыми возможностями, продолжает хранить свою тайну, из раза в раз заключая неведомую силу в узы забвения вопреки ожиданиям многих. И чья-то непреклонная воля снова и снова запускает цепочку событий, словно старую заигранную пластинку, в надежде перехитрить рожденную однажды неведомым гением непреклонную Судьбу…

Отрывок из повести Руслана Бедова «Хранитель бездны»

imagesНе без колебаний войдя вслед за зверем внутрь, Абисс оказался в лабиринте, выложенном из огромных прямоугольных блоков. Низкие потолки, видимо, были покрыты слоем вещества, излучающего бледно-голубое сияние. Но видно было всего на пару шагов вперед. Далее клубилась непроглядная темнота, в любой момент грозящая внезапным нападением. Read more

Отрывок из повести Руслана Бедова «Хранитель бездны»

(исправленная версия текста)

imagesТо, что мои новые спутники называли городом мне больше напоминало гигантский парк. С высоты нескольких километров видна была свитая в причудливую вязь система ровных и плавно изгибающихся линий широких тенистых аллей, проложенных между невысоких деревьев. На их аккуратно подстриженных ветках красовались распустившиеся бутоны из бледно-голубых лепестков размером с большое блюдо. Здания были приземистыми, квадратные или прямоугольные с плоскими крышами. Издали казалось, что стены сделаны из цветного матового стекла. На окраине этого грандиозного паркового комплекса в ряд стояли четыре ступенчатые пирамиды циклопических размеров. В одном ряду с ними возвышалось еще более высокое цилиндрическое здание в виде тонкого шпиля Read more

уривок з повісті Руслана Бєдова «Характерники» (історичне фентезі)

00572268— А це правда, що Сірко — самого чорта при собі в служках тримає? – питався Петро, гарячим поглядом дивлячись на те, як Іван Рудий точить шаблю, любовно її подолом сорочки обтирає, на сонці уважно розглядає, немов то кохана молода дівчина. Read more

отрывок из повести Руслана Бедова «Душа Андромеды»

Пролог

sozvezdie_andromedaЧерный океан космического пространства, облаченный в ледяное величие Мироздания, сверкает великолепием и могуществом под бездонным куполом уходящих в Никуда тысячелетий. Сколько их уже исчезло в глубинах непроницаемого мрака? Сколько еще суждено сгинуть в Вечности? Никто из живущих в Прошлом и Будущем не знает ответов. Все, что нам, жителям Вселенной доступно, это лишь черный бархат мертвого Космоса, на поверхности которого сияют редкие бриллианты миров. Бескрайняя пустыня вечного холода и пыли, среди которой, может быть, на многие тысячи световых лет можно встретить оазис тепла и жизни. Read more