Поради для авторів-початківців від Стівена Кінга

1. Спочатку пишіть для себе, а вже потім думайте про читачів. «Коли ви пишете історію, ви її розповідаєте самому собі. Коли переписуєте, ваше головне завдання – викинути звідти всі елементи, які не є історією».
2. Не використовуйте пасивний стан. «Несміливі письменники люблять пасивні дієслова з тієї ж причини, із якої несміливі коханці люблять пасивних партнерів. Пасивний стан безпечний».
3. Уникайте прислівників. «Прислівники не є вашими друзями».


4. Особливо уникайте прислівників поруч зі словами «він сказав» і «вона сказала».


5. Але не захоплюйтесь досконалою граматикою. «Предметом художньої літератури є не ідеальна граматика, а вміння захопити читача і розказати йому історію».


6. Магія всередині вас. «Я переконаний, що страх – це першопричина більшості поганих текстів».


7. Читайте, читайте, читайте. «Якщо ви не маєте часу читати, ви не маєте часу (чи інструментів) писати».

Читать далее Поради для авторів-початківців від Стівена Кінга

Уривок з повісті «Характерники» (Руслан Бєдов)

                         З тої страшної ночі, як Ярина востаннє бачила Івана, її тримали під замком в одному з розкішних візирових покоїв без вікон. Декілька разів служниці з закритими шовком обличчями приносили смачну їжу, озброєні до зубів охоронці тільки мовчки відчиняли та безшумно зачиняли важкі двері. Але Ярина майже нічого не їла. Лише раз, виснажена від безсоння, вона дозволила собі напитися: сиплячи найстрашніші прокляття на хана, перетворила добре умебльовану кімнату на звалище знищених коштовностей, кожної миті чекаючи, що зараз її почують та вб’ють на місті. Але усі крики, сльози та прокльони розбивалися об глуху стіну — на неї не звертали увагу. Нарешті вона заснула. Коли розплющила очі, побачила трьох кремезних яничарів, що стояли над нею з шаблями наголо, витріщаючись на неї. Подивитися дійсно було на що, адже в запалі, вона розірвала на собі коштовний шовковий одяг.

Читать далее Уривок з повісті «Характерники» (Руслан Бєдов)

Характерники (уривок «Петро і Калина») Руслан Бєдов

Виринувши з солодких обійм молодечого сну, Петро відчув чиюсь присутність. До того ж, щось приємно лоскотало його чоло. Розплющивши очі, перше, що побачив — розкішне жіноче волосся. Соболь підскочив, здивовано розглядаючи дівчину у білій сорочці, що сиділа просто поряд з ним. Вона підставила замріяне обличчя напрочуд теплим променям ранкового сонця, що зазирало до яру. Читать далее Характерники (уривок «Петро і Калина») Руслан Бєдов

ПРИБУТТЯ. Оповідання Романа Мтт

В світі стало на одну зрячу людину більше? Якщо так — то з прибуттям на планету Земля вас! Не скажу, що вас тут хтось сильно чекав, але вже розташовуйтеся якось, звикайте.

А рожеві окуляри прийдеться здати. Так-так, і не сперечайтеся, бо за них можна і вирок отримати тут у нас. Який? «Друга молодість» зветься.

Що? Ні, хо-хо-хо, шкіра гладкою не стане, а от можливості мислити раціонально вас буде примусово позбавлено ще на 10 років. То краще здавайте їх тут – на КПП, бо далі з ними лише проблеми матимете.

Ну, не треба так зітхати. Якщо сумуєте за минулим, то в нас тут атракціони відповідні є: «Рожеве минуле» – дуже рекомендую, сам іноді ходжу.

Чого? Так тут же місцевих немає – всі тільки прибулі. В мене є свої спогади – ніяк не позбавлюся, того і статус такий низький в мене – на КПП сидіти. А якщо б на минуле не зважав, то міг би вже рази три бути місцевим президентом.

Чого три? Більшості президентів вже на другому терміні, кажуть, набридає. Рідко хто на три терміни погоджується – спогадів бояться, що прилипнуть, а я б погодився — все веселіше, ніж на КПП. Але мені і тут добре – не треба нічого і нікого запам’ятовувати, одинична операція: привітання з попередженням. Як тільки ви пройдете, то я і обличчя вашого вже за секунду не згадаю. Ну, чого ви думаєте? Окуляри не хочете віддавати?

То проходьте з ними, проходьте-проходьте. Чи мені нічого не буде? Хе-хе, не буде, не переймайтеся — я свою роботу виконав, вас привітав і попередив. А там далі з вами розберуться швидко.

Ні, що ви! Ми ж на Землі, а не на якійсь варварській планеті – самі не встигнете оговтатися, а вже отримаєте «другу молодість». Бо це в нас тут місце таке – зачароване…

Боїтеся? Отак би відразу: давайте їх вже сюди. Тепер ми вмикаємо прес, кладемо їх от сюди… Чуєте як гуде – важко їх ламати, ледве техніка витримує. Ой! Все – хруснули. Я вас більше не затримую, проходьте, будь-ласка. Хто там у нас наступний?

Шо, знов ти? Горе ти моє горе, коли ж тобі вже набридне? Шановний, це я не вам, я ж сказав вам, проходьте вже. Не переймайтеся, в мене все добре, це просто нарік один під кислотою – мені тепер з ним до самого протверезіння розбиратися. Не співчувайте – в будь-якій роботі бувають неприємні моменти.

А ви йдіть собі: спокійно йдіть, роздивляйтеся все гарненько і не плачте – сльози лише заважають ясно дивитися на речі довкола.

Вітаємо вас на планеті Земля!

Zp-місто зима 2016

Уривок з оповідання «Тиша» (Дмитро Казка)

Ночі. Скільки їх уже кануло в безвість? Осяяні й ні зорями. Сповиті й ні туманами. Застигнуті й

ні березолем (дух початку весни). Безсонно-тягучі. Піщано-брунатні… Та якою б й не була

тутешня весна – вона прийшла, принісши із собою вітер змін. Щоправда не зовсім зрозуміло, для

нього Дима, поганих а чи яких. Сховище, два корінних, загублені в часі й просторі, майже

проковтнуті морем чорно-брунатного піску, руїни ерріанського міста… ну й звісно, два незбагнені

чорні кам’яні куби в глибині скель — от й все що було його теперішнім всесвітом. Призвичаївшись

до нових умов, його тіло вже майже повністю відновилося, та чим ясніше він відчував що одужує,

тим усе меншим було розуміння що з ним – не просто як з сукупністю кісток й м’язів, а з ним

загалом, відбудеться далі. Дим встав з ліжника, поправив каганець, знову влігся, й в черговий раз

задивився на повідь зарубок.

Читать далее Уривок з оповідання «Тиша» (Дмитро Казка)

Людина з життя (оповідання)

Марк похмуро спостерігав, як його принтер з натужним гудінням видавлював з себе листи з друкованим текстом. Акуратні строчки лягали на біле паперове поле. Марк любив дивитися на надрукований текст, трохи зменшуючи різкість зору, що придавало написаному загадковості і смислової ваги. Але весь сенс кропіткої літературної праці немов би випаровувався, коли тека з рукописом попадала в руки редактору. Той скептично і якось неуважно пробігався поглядом по аркушам, недбало перевертав гладенький та зовсім новий й ще теплий від недавнього друку папір, хмурив брови, щось помічав червоним олівцем, коригував, підкреслював, перекреслював. Коротше кажучи, робив замість Марка його роботу. Щось у цьому роді він казав йому, повертаючи чергову нетленку.
Читать далее Людина з життя (оповідання)

Оповідання «Фантазер» (закінчення)

«Маркелл в бібліотеці», – приходить на думку усім, хто його шукає у нашому сховищі. Тому що командер, якщо не «зовні», то тільки в бібліотеці. Він там навіть рапорти пише, хоча це не зовсім зручно. Взагалі, печера, яку ми промовисто називаємо «бібліотекою», навряд чи людині з «кращого» часу нагадає справжню бібліотеку. Насправді, це досить жалюгідне звалище паперових книг і журналів на піддонах. Хтось із дітей час від часу приходить сюди, щоб побачити, як саме колись усі люди здобували знання. Вони беруть до рук якийсь товстенний фоліант з пожовклими сторінками, обережно торкаються ілюстрацій, навіть щось читають, якщо знають мову, ставлячись до цього немов до якогось сакрального ритуалу… Читать далее Оповідання «Фантазер» (закінчення)

Оповідання «Фантазер» розділ третій

Хлопець років десяти сидів у невеликій печері, що слугувала фантазерам їдальнею, та з деяким здивуванням дивився в тарілку. За останні роки я такий погляд у «звільнених» дітей бачив майже кожного разу. Більшість з них звикли до одноманітної синтетичної їжі, яка на вигляд викликала не дуже «смачні» асоціації. А тут: натуральна крупа, овочі… Такого майже ніхто з «віртуалів» не бачив чи не з самого народження. Звичайно, були й винятки, але цей малий, судячи з усього, до них не належав. Читать далее Оповідання «Фантазер» розділ третій

ХОРОГАТ (роман-фентезі). Володимир Мазур

Книга 1.
РОЗДІЛ.1 Альскі рівнини
ВСТУП
Більше ста років тому назад закінчилась велика війна між людьми і підземними народами в результаті чого підземні народи були витіснені у віддаленні і незаселені місця. А самі люди покинули насиджені території, з тих пір їх ніхто й не бачив. Залишились лише звитяжні історії і то ті вже перетворилися в легенди, а подекуди сприймались лише як гарна історія з захоплюючими дух розповідями.
Та пройшли роки і поповзли слухи, що великі підземні народи відновлюють свої сили, час від часу їхні невеликі розвідні ватаги були замічені біля границі великого плато Арграгора, плато яке заселяли колись люди.
Усі розуміли,що назріває нова війна, яка не заставить на себе довго чекати.
-Усе почалось з прекрасного, а саме з теплого і життєрадісного ранку. Теплі і по декуди палючі промінчики Ара, освітлювали світло оранжевим світлом територію великої і рівної пустельної території, в якій подекуди височіли невеликі кам’яні виступи та перерізали її гірські хребти, які тяглися від гір Горогат. Тут і розмістився відносно молодий альский народ Кругів, який за їхніми легендами походить з одвічного танцю каменя і води і спокійно собі поживав. В них не було вихідних чи свят, вони знали лише роботу, постійно щось будували чи відбудовували, добували руду металіту, про яку розповідь піде трохи далі. Про велику війну вони знали, тай помнеться не останню в ній брали участь, але так як ті часи давно минули тай настали нові часи, звичайна буденщина захопила їх з головою, в них не було часу розвідувати перипетії народів сусідів, які то і діло, що ділили територію, скарби чи ще якісь древні артефакти, які час від часу знаходили. Уже впродовж довгого періоду їх турбують свої внутрішні турботи, а чужі для них настільки віддалені, що вони їх просто не цікавлять.
Ще тільки світало як з позаду гір наближалися хмари, які клублячись з гарячого піску підіймались в повітря аби прикривати подорожуючих.
Загін виступив ще з самого ранку щоб встигнути до вечора другої зорі дістатися копальні. Читать далее ХОРОГАТ (роман-фентезі). Володимир Мазур

Поема «Зомбі-гайдамаки» Роман Мтт

Зомбі-гайдамаки

ПЕРЕДМОВА

«Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.
І день, і ніч ґвалт, гармати;
Земля стогне, гнеться;
Сумно, страшно, а згадаєш —
Серце усміхнеться.»

З поеми «Гайдамаки» Тараса Григоровича Шевченка

Литаври грають перші рядки козацького маршу і затихають.

Епіграф

Три віки майже пройшло,

От початку тих подій чорних.

Але й досі стоїть над Вкраїною

Тінь

гайдамацька…

Збір під Уманню

Сорок років поспіль

Різали гайдамаки

Панів різних та іновірців.

І ті самі сорок років

Різали гайдамаків поляки і москалі.

І гайдамаків пани

Ненавиділи лютою люттю:

Як добивали їх,

То навіть і не ховали.

Таке ото: пилюкою тіло

Безталанної людини

Вітер – притрусить, дощик – омиє.

Ворон поклює, вовк відкусить.

А душа гуляє – літає над Україною.

Але деяких і ховали:

Заривали в землю,

Хреста водружали,

Відспівували…

Присипали душу козацьку,

Молитвами наче як впокоювали.

Але не спиться гайдамакам спокійно –

Насторожі лишаються воїни,

Навіть під землею,

Навіть без м’язів,

Лише в напівстлілому кістяку

Жевріють їх душі.

Спали упівока, прислухалися:

Бо не дістали смерті,

Не спокутували гріха,

Не висохла й досі

Кров на кістлявих руках:

Ні кров ворожих солдат,

Ні кров невинних дітей,

Жінок чи дівчат незайманих кров,

Тільки того що були поляками.

Така от біда…

Так велося тоді в ті года,

Що діти чи рідні мали спокутувати

за одного з родини:

І образу, й гріхи,

І долю мати одну, бо – сім’я,

Бо дитина од матері й батька,

Які завинили,

Теж відповідала за ту провину.

Це той самий ворог:

Таке саме виросте

Й буде те саме вчиняти,

Тоді так вважалося…

Зараз трохи не так –

Ніхто нікому не винен,

Навіть у сім’ї, не те що в країні.

Кожен сам за себе,

Сам собі отаман-брат-сват і бог.

І ніяк не можуть ладу дати тій свободі,

За яку кобзар — Григорія син Тарас

Співа нам з товстезної книги.

Та хто там її читав уважно

Чи взагалі до рук брав?

Довіку й однині

Лежати кобзарям на полицях,

Читають їх – одиниці…

А що гайдамаки?

Читать далее Поема «Зомбі-гайдамаки» Роман Мтт