Чигиринська відьма. Початок (1)

Гануся чіплялася маленькими тонкими пальцями за його широкі кремезні долоні. Гострі нігті впивалися в грубу шкіру, але він не звертав на те увагу. Тільки милувався її по-дитячому ніжним обличчям з величезними сірими очима та щирою посмішкою. Насолоджувався тим дзвінким сміхом, що весело блукав по лісовій галявині. Грайливі дзвіночки розліталися навколо, відбиваючись від дерев та повертаючись до господині гулким відлунням.

Петро міцно тримав дівчину за тоненькі наче ті лози руки, та крутив навколо себе, а вона, захлинаючись від сміху кричала:

-Ще, дядько Петро, ще, будь-ласка!

Але Соболя не потрібно було спонукати, адже він ладен був бавитися в такий спосіб годинами, аби чути дитячі голос та заливистий сміх. Тоді демони, що постійно мучали його, на якийсь час відступали і він уявляв себе знову дурнуватим хлопчиськом в батьківській хаті, де був зайнятий лише пошуком пригод на власну нестрижену голову.

Найбільше Петро любив потайки від батька діставати з-за припічку батьківську шаблю та вимахувати нею, уявляючи собі, як він бʼє ляхів та бусурманів на право та наліво. Потім до розваги додавалися пістолі, які старий Соболь забороняв чіпати під загрозою справжнього козацького батога по голій спині, але кого ті погрози спиняли? Головне треба переконатися, що пістоль не заряджений, а тоді вже, обережно, обома руками, братися за інкрустоване коштовним камінням руківʼя та направляти на уявне обличчя ворога, перекошене від страху та безсилої злоби…

-Дядько Петро! Дядько Петро, татари їдуть! Татари!

Голос Івана, брата Ганни, повернув Соболя з полону марень до реального світу. Дівочий сміх обірвався і козак обережно поставив дитину на траву.

Козак присів та уважно подивися в Іванові очі, такі ж, як у молодшої сестри, тільки трохи менші і погляд в них був пронизливий, колючий.

-Де ти бачив татар? — спокійно спитав у хлопця.

Їдуть з боку сусідського поля, шість або сім вершників, — заїкаючись від хвилювання майже вигукнув той, — вони їдуть забрати ясир!

-Який ще ясир? — не зрозумів Петро.

-Минулого разу батько не сплатив все, що мусив. Сказали, якщо не сплатить борг, вони заберуть ясир…

Позаду почулися Ганнові схлипування.

-Хапай сестру і тікай в ліс, — наказав козак, — туди, де останнього разу ми гралися в хованки. Памʼятаєш?

Іван мотнув головою, схопив Ганну за руку і потягнув її до хащів.

Соболь підібрав шаблю, свій старенький каптан та побіг до села. Коли він увійшов на подвірʼя, татар не було видно, але їхнє улюлюканя, затамувавши подих від жаху, напевно чув кожен в цьому понівеченому Руїною селі.

Юрко Книш сидів на ганку та протирав чистою ганчіркою шаблю, намагаючись не звертати уваги на голосіння дружини в сінях.

-Ой, Свята Матінка Божа, що ж це коїться таке? Що ж буде? Ох, мої діточки, квітки мої… Читать далее Чигиринська відьма. Початок (1)

Містичний роман «Характерники» Руслана Бєдова: Позбутися мертвого, аби повернути живе…

Містичний роман «Характерники» Руслана Бєдова

Беручись до читання нашого новітнього фентезі, вкотре переконуюся: українська історія та міфологія ― направду невичерпне джерело ідей та натхнення для сучасних письменників, котрі воліють не вдаватися до «позичання» узвичаєних сюжетів закордонних колег, а працювати з автентичним українським матеріалом ― унікальним і… досі не розкритим повною мірою у літературі й кінематографі. Особисто мені найперше пригадується «Чигиринський сотник» Леоніда Кононовича ― як роман, що приголомшив та перевернув уяву міфологічною складовою та історичним наповненням ― зокрема, тут масштабно охоплені часи козацтва, достовірно змальовані прадавні вірування наших предків на етапі химерного змішування-симбіозу з християнством (і ось цей період сплетення релігій особливо цікаво спостерігати в авторській інтерпретації Кононовича) та витворено яскраві персонажі українських героїв-характерників. Тож коли мені трапився рукопис молодого автора Руслана Бєдова під однойменною «характерницькою» назвою, я з величезною цікавістю взялася до читання ― усе ж таки улюблена тема не відпускає.

Купити містичний роман «Характерники» Руслана Бєдова

Автор починає оповідь із родини статечного однорукого козака Миколи Соболя, старший син котрого «загинув від шаблі бусурманської», відтак молодшого, Петра, стара Соболиха воліє тримати вдома, при господарстві, аби й цю дитину війна не забрала. Проте спокій мальовничого українського хутора вмить щезає, щойно до Соболів на гостину приїздить Іван Рудий ― славетний вояк, друг легендарного Івана Сірка та ще й, за чутками, також характерник. І читач затамовує подих, адже саме з Рудим юний Петро вирушає на Січ, де йому належить зробитися справжнім козаком, зустріти живого Івана Сірка й пізнати науку характерництва. «А це правда, що Сірко самого чорта при собі в служках тримає?» ― зачудовано цікавиться Петро, але відповідь, звісно, не очікує читача на перших сторінках роману, мусимо пройти разом з героєм його шлях. Читать далее Містичний роман «Характерники» Руслана Бєдова: Позбутися мертвого, аби повернути живе…

«Характерники» (Степан Соболь і мамуни)

-Як мені допоможе щур? — не приховуючи сумніву, спитав Степан, пристібаючи ножни з шаблею до широкого шкіряного поясу.

-Йому відома дорога до Відьминої Стежки, — відповів Володар Дикого Степу, пестячи свого улюбленця, — а все, що знає він, будеш знати й ти.

-Он як… — тільки буркнув козак.

-Бережись і слухай свого провідника уважно, — зробив останню настанову польовий дух, — світ мертвих не менш небезпечний, ніж світ живих.

-Може, підкажеш, чого саме стерегтися? — спитав Степан, скочивши на коня, — бо не певен я, що зрозумію цього…поводиря.

Володар на мить замислився і відповів:

-Мамунів стережись. Останнім часом вони полюбляють полювати в наших місцях…

Читать далее «Характерники» (Степан Соболь і мамуни)

уривок з повісті «Характерники» Руслан Бєдов

…він знову стоїть серед тої хати з вбитою відьмою і щось шукає у великій скрині. Раптом серед мотлоху в очі впав золотий хрестик на скривавленій мотузці. Молодий Соболь відразу впізнав його. То був натільний хрестик Степана, з яким брат ніколи не розлучався. Потьмянілий від часу метал якось зловісно виблискував у мерехтливому світлі свічок. Яким чином ця річ опинилася у відьміній скрині? Невже ворожка вкрала його у Степана, а разом з ним і його душу?

Петро відчув чиюсь присутність, від якої холод огорнув все тіло. Хотілося озирнутися, але шия перетворилася на дубову колоду. Козак затис в долоні братів хрест та рішуче піджав пересохлі губи. Зібравши залишки волі в кулак, повернувся. Відьма з розпатланим сивим волоссям сиділа в труні і дивилася на нього. Але здавалося, що її погляд проходив скрізь характерника, нишпорячи десь у вічній пітьмі за вікном.

-Де Степан, брат твій? — Петро в заципенінні спострігав, як рухаються бліді вуста мертвої жінки. Кожен їх рух здавався таким повільним, немов поки вона говорила, поряд минала одна вічність за іншою. Але Петро намагався не піддаваться тим бісовим чарам:

-Те саме хотів в тебе спитати — сказав він, щосили стискаючи Степанів хрест. Метал впивався в шкіру і біль від того допомагала не втратити голову, — ти ж сама занапастила його душу своїми бісівськими витівками. Тепер намагаєшся затягнути її до пекла?

-Ми розминулися з ним у темних хащах  потойбіччя, — мовила відьма. Голос її дивно бринів відлунням у пустій хаті, наповнюючи просякнуте ладаном повітря безмежним смутком, від якого Петрові стало важко дихати, — тепер ми блукаємо у пошуках одне одного і не матимемо спокою, поки не знайдемо, бо наші души повʼязані в одне ціле.

-І що ти хочеш від мене? — спитав Петро.

В худій долоні відьми невідомо звідки зʼявився сувій. Вона простягнула його козакові.

-Це вісточка від мене для Степана. Зустрінеш його передай.

-Вважаєш, мара бісівська, я буду виконувати твої забаганки? — крізь зуби мовив Соболь.

— Зроби це! — гримнуло у відповідь. Обличчя відьми наблизилося до Петрового впритул, і характерник відчув, що падає у чорну безодню її мертвих очей

уривок з повісті «Завойовники раю»


«Якийсь мудрець з одного з Серединних Світів висловив думку про те, що свідомість є душею Всесвіту. Подібно темній матерії, вона наповнює собою простір, матеріалізуючись в ньому у вигляді зіркових систем, планет, життя й часу. Якщо Всесвіт пульсує, розшируючись та скорочуючись, чи не є це свідченням дихання Свідомості, його циклічного існування у ході власного нескінченного розвитку?
Колись ми мали досить примітивне уявлення про те, що саме вважати живим і розумним. Цивілізації витрачали століття на створення недолугих технічних засобів, щоб знайти у космосі форми життя, які б відповідали їхнім уявленням про нього. Звісно, то був надто довгий та мало результативний шлях до комунікації між світами. Навіть у центральних секторах, де умови для розвитку розуму завжди були найкращі, знайти собі подібних не така вже і проста задача. А що вже говорити про переферійні та пост переферійні сектори.
Кожен світ, що розродився технологічною цивілізацією, має певні етапи розвитку свідомості від новонародженного до зрілого, минаючи у процесі безліч критичних точок, в яких шанси зникнути сягають найвищих показників. Це саме ті періоди, коли світ шукає контакти поза власною планетою. Більшість таких спроб є невдалими. Деякі завершуються взаємодією з більш розвинутими цивілізаціями, що призводить часто-густо або до цілковитої асиміляції, або до знищення менш розвинутих суспільств. Лише іноді у темних глибинах простору-часу трапляються зутрічі ідентичних за розвитком світів. Однак лише невелика частина таких контактів еволюціонує до створення союзу світів, їх інтеграції та прискоренного розвитку…»

Створюємо фантастичні світи

Автор статті: Кемерон Харлі

Отже, ви готові написати науково-фантастичний чи фентезійний роман. Але з чого розпочати? Багато письменників розпочинають зі створення карти чи продумування богів. Після шостого роману в моїй письменницькій кар’єрі, написаного інтуїтивно, я відкрила для себе, що створюю свої найкращі роботи, коли починаю розбудовувати фантастичні світи не з магічних систем чи географії, а з конкретного персонажа. Ось чому цей метод став таким успішним для мене.

Читать далее Створюємо фантастичні світи

Поради для авторів-початківців від Стівена Кінга

1. Спочатку пишіть для себе, а вже потім думайте про читачів. «Коли ви пишете історію, ви її розповідаєте самому собі. Коли переписуєте, ваше головне завдання – викинути звідти всі елементи, які не є історією».
2. Не використовуйте пасивний стан. «Несміливі письменники люблять пасивні дієслова з тієї ж причини, із якої несміливі коханці люблять пасивних партнерів. Пасивний стан безпечний».
3. Уникайте прислівників. «Прислівники не є вашими друзями».


4. Особливо уникайте прислівників поруч зі словами «він сказав» і «вона сказала».


5. Але не захоплюйтесь досконалою граматикою. «Предметом художньої літератури є не ідеальна граматика, а вміння захопити читача і розказати йому історію».


6. Магія всередині вас. «Я переконаний, що страх – це першопричина більшості поганих текстів».


7. Читайте, читайте, читайте. «Якщо ви не маєте часу читати, ви не маєте часу (чи інструментів) писати».

Читать далее Поради для авторів-початківців від Стівена Кінга

Уривок з повісті «Характерники» (Руслан Бєдов)

                         З тої страшної ночі, як Ярина востаннє бачила Івана, її тримали під замком в одному з розкішних візирових покоїв без вікон. Декілька разів служниці з закритими шовком обличчями приносили смачну їжу, озброєні до зубів охоронці тільки мовчки відчиняли та безшумно зачиняли важкі двері. Але Ярина майже нічого не їла. Лише раз, виснажена від безсоння, вона дозволила собі напитися: сиплячи найстрашніші прокляття на хана, перетворила добре умебльовану кімнату на звалище знищених коштовностей, кожної миті чекаючи, що зараз її почують та вб’ють на місті. Але усі крики, сльози та прокльони розбивалися об глуху стіну — на неї не звертали увагу. Нарешті вона заснула. Коли розплющила очі, побачила трьох кремезних яничарів, що стояли над нею з шаблями наголо, витріщаючись на неї. Подивитися дійсно було на що, адже в запалі, вона розірвала на собі коштовний шовковий одяг.

Читать далее Уривок з повісті «Характерники» (Руслан Бєдов)

Характерники (уривок «Петро і Калина») Руслан Бєдов

Виринувши з солодких обійм молодечого сну, Петро відчув чиюсь присутність. До того ж, щось приємно лоскотало його чоло. Розплющивши очі, перше, що побачив — розкішне жіноче волосся. Соболь підскочив, здивовано розглядаючи дівчину у білій сорочці, що сиділа просто поряд з ним. Вона підставила замріяне обличчя напрочуд теплим променям ранкового сонця, що зазирало до яру. Читать далее Характерники (уривок «Петро і Калина») Руслан Бєдов

ПРИБУТТЯ. Оповідання Романа Мтт

В світі стало на одну зрячу людину більше? Якщо так — то з прибуттям на планету Земля вас! Не скажу, що вас тут хтось сильно чекав, але вже розташовуйтеся якось, звикайте.

А рожеві окуляри прийдеться здати. Так-так, і не сперечайтеся, бо за них можна і вирок отримати тут у нас. Який? «Друга молодість» зветься.

Що? Ні, хо-хо-хо, шкіра гладкою не стане, а от можливості мислити раціонально вас буде примусово позбавлено ще на 10 років. То краще здавайте їх тут – на КПП, бо далі з ними лише проблеми матимете.

Ну, не треба так зітхати. Якщо сумуєте за минулим, то в нас тут атракціони відповідні є: «Рожеве минуле» – дуже рекомендую, сам іноді ходжу.

Чого? Так тут же місцевих немає – всі тільки прибулі. В мене є свої спогади – ніяк не позбавлюся, того і статус такий низький в мене – на КПП сидіти. А якщо б на минуле не зважав, то міг би вже рази три бути місцевим президентом.

Чого три? Більшості президентів вже на другому терміні, кажуть, набридає. Рідко хто на три терміни погоджується – спогадів бояться, що прилипнуть, а я б погодився — все веселіше, ніж на КПП. Але мені і тут добре – не треба нічого і нікого запам’ятовувати, одинична операція: привітання з попередженням. Як тільки ви пройдете, то я і обличчя вашого вже за секунду не згадаю. Ну, чого ви думаєте? Окуляри не хочете віддавати?

То проходьте з ними, проходьте-проходьте. Чи мені нічого не буде? Хе-хе, не буде, не переймайтеся — я свою роботу виконав, вас привітав і попередив. А там далі з вами розберуться швидко.

Ні, що ви! Ми ж на Землі, а не на якійсь варварській планеті – самі не встигнете оговтатися, а вже отримаєте «другу молодість». Бо це в нас тут місце таке – зачароване…

Боїтеся? Отак би відразу: давайте їх вже сюди. Тепер ми вмикаємо прес, кладемо їх от сюди… Чуєте як гуде – важко їх ламати, ледве техніка витримує. Ой! Все – хруснули. Я вас більше не затримую, проходьте, будь-ласка. Хто там у нас наступний?

Шо, знов ти? Горе ти моє горе, коли ж тобі вже набридне? Шановний, це я не вам, я ж сказав вам, проходьте вже. Не переймайтеся, в мене все добре, це просто нарік один під кислотою – мені тепер з ним до самого протверезіння розбиратися. Не співчувайте – в будь-якій роботі бувають неприємні моменти.

А ви йдіть собі: спокійно йдіть, роздивляйтеся все гарненько і не плачте – сльози лише заважають ясно дивитися на речі довкола.

Вітаємо вас на планеті Земля!

Zp-місто зима 2016