Назарій Вівчарик, «Те, що серед нас»

автор: Роман МТТ

(трохи спойлерів, а трохи і без них)

Збірка оповідань автора з Черкас, місцевого журналіста Назарія Вівчарика стала приємним моментом серед останнього, що читав. Загалом містить тринадцять оповідань: не досить великі (але достатні за обсягами), добротно написані, вичитані (на збірку знайшов лише одну одруківку і один смішний момент верстки). З частиною оповідань я був знайомий раніше. Мені здалося, що в збірці вони йдуть в хронологічному порядку, за часом написання.

Далі – по кожному окремо зі спойлерами і без. Але перед тим ще одне – про слово «соціалка». Під ним я вважаю прояви соціально важливих питань: це і несправедливість у суспільстві, де закон програє грошам, і відносини в невеликих і великих групах, і сучасні актуальні питання життя суспільства: наркоманія, аборти, сімейне насильство тощо. Це слово я буду час від часу використовувати в тексті. Читать далее Назарій Вівчарик, «Те, що серед нас»

Я в підземелля – поглянути химерні ріки

автор: Роман МТТ


Підземні ріки течуть? Так – течуть, їх досить і в звичайному житті. Тому чогось таємничого в назві збірки «Підземні ріки течуть» Євгена Ліра – не побачив. Концепція збірки, а це бажання чи пропозиція автора читачу поговорити з власними потворами – сподобалась, ще на презентації.


Відгук на збірку пишу відразу після прочитання (а не за місяць, як звичайно), бо, боюся, не зможу потім: одні оповідання дуже порадували, натомість інші – не дуже. В кімнаті зі своє потворою, як обіцяно автором, я не опинився (може того, що давно з нею призвичаївся, і ми частіше скандалимо за неприбране після тарганів сміття в голові, і кому його черга виносити). Огляд, традиційно, буде по схемі «сподобалось — не сподобалось». Читать далее Я в підземелля – поглянути химерні ріки

«Ріплі» або про те, як не просто фанфіки писати

автор: Роман МТТ

Я не очікував від збірки багато, тому не розчарований. Насправді тема складна: важко вигадати щось нове у світі Чужого чи Хижака. На що я сподівався? Сподівався на якісь відкриття, нове прочитання (так – саме так), можливо автори побачать щось те, чого глядач не розгледів протягом існування франшизи усі ці роки. Сподівався без надії, бо знаю, що додати щось до культового сюжету важко. І сприйматися воно буде однозначно в розрізі порівняння з оригіналом. Але і невдалою спробу назвати не можу – збірка вийшла непоганою, попри всі побоювання і видавців, і авторів (вони теж насправді знали на що йдуть, боялися наразитися на критику, звинувачення в плагіаті тощо).
Загалом можу сказати, що дана збірка не є ідеальна, але вона цікава в деяких моментах (далі за текстом знайдете), що частково виправдало мої очікування. Для повного «ВАУ!», можливо не вистачило оповідань. Якби ще дві-три оповідки (про які далі буде йтися в огляді) – було б «ВАУ!», а так – стримане «Добре». Далі про кожне оповідання окремо з мінімумом чи максимумом спойлерів.
Читать далее «Ріплі» або про те, як не просто фанфіки писати

Енн Маккефрі: Пернський цикл або «Дракони Перну»

Автор огляду: Ірина Тейлор

Енн Маккефрі — перша жінка-фантаст, яка отримала премії Хьюго та Небула, неодноразовий номінант цих та багатьох інших премій. Серед багатьох її серій найвідомішою та найуспішнішою Пернський цикл, який складається з 15 романів, 1 збірника та 6 окремих оповідань. Ще 5 романів були написані в співавторстві з сином Тодом та 3 – ним особисто. Ще один роман був запланований, але на жаль, так і не завершений, спочатку в зв’язку з проблемами зі здоров’ям, а потім і смертю письменниці в 2011 році.

Моє знайомство з цим світом відбулося в уже далеких 90-х років, коли шкільна подруга принесла почитати 2 книги видавництва «Северо-Запад» серії  Fantasy — це були «Політ дракона» (Dragonflight) та «Мандри дракона» (Dragonquest), з російським, звісно, перекладом. Перечитані вони були кілька разів і сприймалися мною як справжнє фентезі, незважаючи на передмову. Пізніше, уже в університеті, на книжкових розкладках я побачила продовження в іншій серії – видавництва «Ексмо-Пресс», серія «Дракони Перну». І доукомплектовувала свою збірку серією «Хроніки Перна» видавництва «Ексмо». Загалом, як я підрахувала, в різних серіях і різними видавництвами (а також різною комплектацією) цей цикл російською видавався 6 разів. Українською, на жаль, жодного, але я не втрачаю надії. Читать далее Енн Маккефрі: Пернський цикл або «Дракони Перну»

«Відьмак» Анджея Сапковського: польський фентезійний ренесанс, або комерційний проект?

Дуже рідко пишу рецензії на прочитані книжки. Можливо, лише тоді, коли текст добряче зачепив, і без усіляких там «спойлерів». Але цього разу, мабуть, планети разом із зірками вистроїлися в якусь особливу заковику, тому нижче спробую поділитися враженням від книги, яку зараз читаю.

Як ви, напевно, здогадалися мова піде про «Відьмака» від відомого зараз всьому світові польского письменника Анджея Сапковського. Під цією короткою, але промовистою назвою криється ціла літературна серія, яку обʼєднує головний герой на імʼя Геральт  (відьмак, що полює на мутантів та інших потвор) та створений автором фентезійний світ. Ось Вікіпедія підказує мені, що за цими текстами роблять навіть компʼютрені ігри і, якщо не помиляюся, збираються знімати чи то фільм, чи то серіал. Вирішив і я закрити пробіл у своєму літературному резюме та ознайомитися з «Відьмаком».

Спитав у книгарні з якої книги краще почати це знайомство і мені порадили (хто б сумнівався) читати з початку. Початком є збірка коротких новел «Останнє бажання». Саме про нього і піде мова в цій публікації.

А, ще один момент: в силу деяких обставин знайомлюсь з твором в оригіналі, що накладає деякий відбиток на його сприйняття: доводиться читати повільно та вдумливо, щоб добре зрозуміти, що там до чого. Але це так, ліричний відступ… Читать далее «Відьмак» Анджея Сапковського: польський фентезійний ренесанс, або комерційний проект?

Питання людяності. Фантастичні оповідання.

Книжку придбав ще місяць назад. Читав по оповіданню за день-два. Коротенько враження про кожне і як воно мені щодо заявленої теми збірки. Увага, спойлери – будуть. Мою нелюбов і упередженість до фентазі прошу сприймати спокійно – то стара, ще дитяча травма і маю якось з нею жити :)

Про оповідання

  1. Наталія Матолінець, «Тричі Арі». Нічого надзвичайного, як на мене, але легко читається. Вважаю, що сподобається поціновувачам фентазі. Плюси: добре виписано, все зрозуміло, якісно побудований лінійний сюжет. Мінуси: по-перше, видалося нуднуватим, коли всі, абсолютно всі герої, стають героями вигаданого світу, який виявляється таки реальним, по-друге, третій Арі з’являється лише у фіналі і якоїсь особливості сюжету не надає, як на мене. Загальне враження – двояке, бо з одного боку я не є прихильником такого стилю і мене не вразило, але з іншого боку – написано якісно, чого в оповідання не забрати. Про відповідність темі, чи це про питання людяності – не впевнений, бо там де говорилося про людяність, здалося прив’язаним за вуха. В першу чергу це непогана сімейна історія, де багато почуттів, роздумів, трохи є дії, але я б не назвав оповідання таким, яке не відповідає на якісь глобальні питання людяності. Читать далее Питання людяності. Фантастичні оповідання.

«Правда» Террі Пратчетта

Це вкрай важко – писати рецензію на улюбленого автора, після прочитання якого хочеться сказати лише одне: ВАУ! До цього читав Пратчетта лише російською і не був розчарований – він глузує з усього що важливо і неважливо, перевертає з ніг на роги і правду і неправду, зображує банальні речі поетично (так, не менше) і освистує поетику загальновідомих стереотипів, що живіт рве від сміху.

Але «Правду» раніше я не читав. Книгу було придбано місяць назад в Книгарні Є і прочитано за 4 вечори. І я не лишився розчарованим: переклад – ідеальний, примітки перекладача — доречні, видання – вилизане до останньої крапки, і дух Пратчетта весело сновигає поміж сторінками. Приємний бонус – вшита стрічка-закладка. Слабким місто книги є її обкладинка. Не дизайн. Матеріал і тиснена поверхня – це майбутній накопичувач бруду, правди ніде діти.
Тепер про саму Правду: молодий аристократ Вільям Де Ворд, який заробляє на життя збиранням важливих новин і надсиланням цих нових впливовим людям, випадково знайомиться з гномами, які притарабанили до АнкМорпоку друкарський верстат. У Де Ворда виникає думка – розповсюджувати новини за меншу ціну для більшого числа людей, використавши верстат. Гноми, якими командує Доброгір, жваво сприймають ідею. Читать далее «Правда» Террі Пратчетта

«Характерники» Руслана Бєдова: Позбутися мертвого, аби повернути живе…

Support independent publishing: Buy this book on Lulu.

Беручись до читання нашого новітнього фентезі, вкотре переконуюся: українська історія та міфологія ― направду невичерпне джерело ідей та натхнення для сучасних письменників, котрі воліють не вдаватися до «позичання» узвичаєних сюжетів закордонних колег, а працювати з автентичним українським матеріалом ― унікальним і… досі не розкритим повною мірою у літературі й кінематографі. Особисто мені найперше пригадується «Чигиринський сотник» Леоніда Кононовича ― як роман, що приголомшив та перевернув уяву міфологічною складовою та історичним наповненням ― зокрема, тут масштабно охоплені часи козацтва, достовірно змальовані прадавні вірування наших предків на етапі химерного змішування-симбіозу з християнством (і ось цей період сплетення релігій особливо цікаво спостерігати в авторській інтерпретації Кононовича) та витворено яскраві персонажі українських героїв-характерників. Тож коли мені трапився рукопис молодого автора Руслана Бєдова під однойменною «характерницькою» назвою, я з величезною цікавістю взялася до читання ― усе ж таки улюблена тема не відпускає.

Автор починає оповідь із родини статечного однорукого козака Миколи Соболя, старший син котрого «загинув від шаблі бусурманської», відтак молодшого, Петра, стара Соболиха воліє тримати вдома, при господарстві, аби й цю дитину війна не забрала. Проте спокій мальовничого українського хутора вмить щезає, щойно до Соболів на гостину приїздить Іван Рудий ― славетний вояк, друг легендарного Івана Сірка та ще й, за чутками, також характерник. І читач затамовує подих, адже саме з Рудим юний Петро вирушає на Січ, де йому належить зробитися справжнім козаком, зустріти живого Івана Сірка й пізнати науку характерництва. «А це правда, що Сірко самого чорта при собі в служках тримає?» ― зачудовано цікавиться Петро, але відповідь, звісно, не очікує читача на перших сторінках роману, мусимо пройти разом з героєм його шлях. Читать далее «Характерники» Руслана Бєдова: Позбутися мертвого, аби повернути живе…

Дюна: класика фантастики, яку розікрали на цитати (частина 1)

 

Загальне враження

Я довго не міг сприйняти «Дюну» Френка Герберта (так, ту саму Дюну, того самого Герберта), та й досі не сприйняв. Шедевр – безперечно, бо так каже більшість, хто прочитав. І я кажу – шедевр, бо я насправді прочитав, а окремі епізоди – декілька разів. І кіно подивився. Кіно – не шедевр, хоч і сам Девід Лінч зняв. Знаєте що, на мою думку, об’єднує кіно і книгу? Нудність. Але нудність – шедевральна, бо реально цей твір розтягнуто на явні та замасковані репліки, цитати та фанфіки. Читати було дуже важко – я не люблю повільний лінійний розвиток подій, схожий на серіал. Легше читати другу її частину – про Аракіс. От там веселіше (обіцяю – там дійсно роман перестає бути нудним, зростає динаміка подій). Але, давайте, все поступово.

Я наголошую, що це не критика, а саме відгук: суб’єктивний, дуже особистий, бо на те є важлива причина – я читав не тільки Дюну, і можу сказати, що «Вулик Хельстрома» (того ж Герберта) – набагато цікавіший в плані динаміки подій і героїв (правда, автор і писав його набагато пізніше). Ще зауважу, щоб було зрозуміло, що я трохи вивчав історію життя самого письменника, його творчість, і не розумію, чому він вирішив першою написати саме Дюну, бо наступні його твори, наприклад, роман «Зелений мозок» чи роман «Бар’єр Сантароги» набагато цікавіші, де автор не розпилює свої сили на створення великого міжзоряного світу, а якісно описує окрему невелику локацію в межах однієї планети.

Для фанатів Дюни зауважу наступне: Дюна дійсно шедевр, ви не дарма ним захоплюєтеся. Але, як на мене, таке цікаво читати років до 20, ну хай до 25, бо нереальність описаних взаємовідносин між людьми (одна з самих нудних частин) відверто стирчить в усіх діалогах, ситуаціях. Я так думаю, що це була одна з тренувальних речей Френка Герберта, який по-справжньому відкрився лише за 5-7 років. Читать далее Дюна: класика фантастики, яку розікрали на цитати (частина 1)

«Світи і лабіринти» Ірини Червінської (з відеоглядом)

З переписки з автором:

«Я дочитав до 56 сторінки! Чоловіча аудиторія мене з’їсть, якщо я напишу про це добре! Але мені – подобається, хоч я і не вірю, що таке колись станеться. Це жах! Але написано – добре: зрозуміло, чітко, доступно. Жінкам сподобається – однозначно. Мене, як давнього трутня, то в принципі теж влаштує, але щоб так знецінити роль чоловіків – то страшно. Зараз в голові борються два демони: один каже «То має право існувати», інший каже «Спали свій комп і не читай це! Вона ще там не таке приготувала для вашого чоловічого плем’я».

Позитивний відгук

Інтриги не буде – книга мені сподобалася. Далі вас чекають: спойлери, традиційні «сподобалося» і «не сподобалося», ну, і саме головне – про що ті «Світи…» і скільки їх нарахувати вдалося саме мені. Як завжди спочатку про ТТХ книги:

  • Тверда палітурка, під якою трохи більше 200 сторінок якісного, з точки зору правопису, тексту – знайдено два чи три марнодруки.

  • Обкладинка мене не вразила: смугаста воронка, що затягує незрозумілий силует. Хоча кольори і приємні, але композиція недосконала.

  • Вартість: від 80 грн в видавництві на старті продажів – до 120-130 грн по магазинах.

«Про сподобалось»

  1. Жива нерафінована мова. Вдячний авторці за нормальні слова в тексті. Такі тексти хочеться брати до рук і читати, і рекомендувати, і купляти. І мова тут грає неабияку роль – сприяє створенню атмосфери тих локацій, де перебуває герой (чи відбувається дія, де його нема, чи він є, але в нерухомому стані овоча). Починається все в нашому часі (умовно назву це «реальністю»), і коли зображуються події реальності – мова відповідна, повертає у нашу злиденність, налаштовує на нашу сучасну безвихідь. Коли дія переноситься в майбутнє – мова відповідна, більш літературно чиста (так у нас окремі культурні люди говорять), налаштовує на позитивну рафіновану безвихідь того матріархального суспільства, яке нам підготувала автор. Третій світ – світ марень, світ підсвідомого і несвідомого – тут наче все пристойно, без матюків написано, але – про такі повсякденні і одночасно дивні речі… Думаю, вам варто почитати підсвідоме маніяка, щоб розуміти звідкіля вони беруться в Україні. Читать далее «Світи і лабіринти» Ірини Червінської (з відеоглядом)