Рубрика: ПУБЛІЦИСТИКА

Інтерв’ю на Фантастика UA: Руслан Бєдов: народився у Диканьці, працює по всьому світу, пише фантастику

Фантастика UA: Руслане, як ти став на письменницький шлях?
Руслан Бєдов: Щоб відповісти на це питання, треба трохи спочатку розповісти про себе, бо все воно дуже переплітається. Може навіть трохи містично, але це правда. (смієтьсяприм. ред.) Народився я в Диканці, Полтавської області в родині військового. Тож, майже з раннього дитинства мав справу з відьмами і духом Гоголя. Ми багато їздили: недовго жив в РФ, у республіці Карелія (там ходив до першого класу), декілька років прожили у Східній Німеччині (м. Франкфурт-на-Одері). Потім вийшло так, що жив без батьків – тоді і написав перший свій віршик – мені було сім років.
З часом повернулися в Україну. Після школи закінчив педагогічний університет в Полтаві. Наразі живу і працюю у Харкові.
Прозу почав писати досить давно, років з двадцяти. Тоді все писав тільки російською, оскільки в моїй родині ніхто не розмовляв українською. А перша книжка – «Падіння Єрусалиму», написана під впливом твору Йосифа Флавія «Юдейська війна». Це історично-пригодницька повість з елементами містики, її було видано в 2006 р. в одному з харківських видавництв.
Фантастика UA: Ми чогось думали що ти технар…
Руслан Бєдов: Ні, гуманітарій чистої води, але на техніці знаюся – життя змушує розбиратися і заробляти тим, що людям треба, а не тим, на що вчився. Коли я хотів піти гуманітарним шляхом (тобто працювати в школі вчителем історії), з/п в школі мені запропонували 1500 грн., а за оренду квартири потрібно було платити на той час вже 1000. Подальші коментарі зайві.
Тому між написанням книжок я працював на будівництві, займався монтуванням систем опалення, потім торгував майже 4 роки, і досить непогано те в мене виходило, але з часом просто набридло. І я вирішив змінити обстановку – їздив працювати барменом в Арабські Емірати. Повернувся два роки тому і був копірайтером, розробляв сайти, торгував електроінструментом, а зараз працюю на заводі збиральником. Але нічого поганого в тому не вбачаю, бо робота за технічним напрямком зараз непогано підтримує мене і мою сім’ю, поки я працюю над своїми творами.
Фантастика UA: Давай тоді про них. Почнемо з «Фантазерів»: розповіси як виникла ідея, як відбувався процес створювання.
Руслан Бєдов: «Фантазерів» я почав писати спонтанно і написав дуже швидко. Ідея прийшла після чергових розборок з моїм малим стосовно комп’ютеру/планшету/телефону: хочу щоб менше гралася і більше вчилася дитина. Два чи три дні я думав про сюжет, а потім просто на роботі, тобто поміж нею, почав класти текст на монітор. Справа в тому, що зазвичай я так не пишу, кожне речення я вибиваю у свого «внутрішнього критика» з великою боротьбою. А тут до задуму поставився досить легко: на кшталт «напишу – добре, не напишу – може й на краще». То ж з «Фантазерами» отримав може і не літературний, але великий психологічний досвід. До речі вплив на «Фантазерів» справив Юнг та його теорія про колективне несвідоме: мені дружина перед тим збірку його творів на день народження подарувала.
Є бажання у майбутньому, після «Характерників» та, мабуть, після другої книжки про «Хранителя Безодні» створити ще декілька оповідань про «фантазера» для розвитку того світу.
Фантастика UA: Раз вже пішли назви, то трохи і про ці твори розкажи.
Руслан Бєдов: «Хранитель Безодні» — це розповідь про звичайного молодого хлопця, який несподівано опиняється у центрі уваги високорозвинених інопланетних цивілізацій. Драки, індани, борейці та анаки зацікавлені контролювати Безодню. Це унікальне явище галактичного масштабу, природа якого до кінця не з’ясована, але відомо, що Безодню можна використовувати в якості джерела енергії, майже безмежного. І все було б просто, якщо б не одне «але»: справа в тім, що керувати Безоднею може тільки її Хранитель. За задумом невідомих Творців Безодні ним має бути саме головний герой із сьогодення. За ним розпочинається полювання…
«Характерники» – то спроба написати історичне фентезі на матеріалі української історії. Це декілька пов’язаних між собою історій про козаків часів головування на Січі Івана Сірка. Роман це буде повість, я ще остаточно не визначився, зараз працюю над восьмим розділом. (Уривки можна прочитати в мене на сайті www.rubie.in.ua або за тегом #характерники.)
Я дуже рідко беру участь в літературних конкурсах. Може тому, що пишу довго, тому часто-густо не вписуюсь у строки й вимоги. Але в 2010-11 роках брав участь у «Молодій Слобожанщині» (м. Харків) зі своїми російськомовними книгами «Ганібал. Місія Сципіона» (історико-пригодницька повість про Пунічні війни) та «Колиска. Пірати Чумацького шляху» (наукова фантастика).
Фантастика UA: Ти раніше писав російською мовою, але перейшов на українську. Як відбувся процес? Багато людей просто дивуються, кажуть це неможливо, язик відсихає, руки паралізує людям…
Руслан Бєдов: Зараз цей процес триває: у літературній творчості маю намір не просто перейти на українську, а на якісну українську. Процес, насправді, досить важкий для мене бо довго не було практики, але немає нічого неможливого. В планах є перекласти деякі свої книги.
Фантастика UA: Які роботи інших авторів впливають на твою творчість?
Руслан Бєдов: З 15 років і до сьогодення люблю, читаю, перечитую Лема, Стругацьких, Бредбері. Протягом деякого часу захоплювався російською класикою, що було не типово для підлітка. Мене наче в музеї показували іншим учням в школі – у якості прикладу скільки і що потрібно читати. Вчителів вразило, що я у сьомому класі прочитав «Війна і мир», при чому усі діалоги французькою мовою намагався перекладати самотужки зі словником, не дивлячись у зноски під текстом автора.
Трохи пізніше зацікавився творчістю представників «Розстріляного відродження», зокрема чіпляла поезія Драй-Хмари. Тут вклад у мою літературну освіченість вносила моя дружина – вона український філолог.
Зараз надолужую пробіли в українській класиці і сучасній літературі. З першого – Марко Вовчок («Народні роскази»), з другого — Сергій Жадан («Месопотамія»). З приводу прочитаного багато роздумів стосовно українського народу, що відображаються у творчості українських письменників. При чому, не так важливо про що пишеться, а у якій формі це робиться. Але це тема окремої і зовсім нефантастичної розмови…
Фантастика UA: Вертаємось тоді до фантастики. Як оцінюєш вітчизняну фантастичну літературу?
Руслан Бєдов: Ця течія тільки-но народжується по справжньому. І справа не в кількості друкованих книжок у книгарні, а в ідеях, і в суто українському шармі у вітчизняній фантастиці, який практично відсутній, як на мене. Сучасним українським письменникам ще належить пройти путь осмислення і усвідомлення української історії, самої сутності української душі, щоб з’явилася саме українська повноцінна фантастика та література взагалі у всіх жанрах та напрямках. На жаль, останні чверть століття ми боролися за право мати україномовну літературу як таку, не кажучи вже про розвиток літератури як явища, чи окремих її напрямків.
Фантастика UA: Ми завжди цікавимося думкою авторів про аудиторію – реальних споживачів українського фантастичного контенту. Як ти оцінюєш сучасних читачів, чи здатна аудиторія підтримати авторів гривнею, сприяючи розвитку напряму?
Руслан Бєдов: Як бачу це я: український фантастичний контент, особливо якісний, річ нова та, нажаль, його ще треба шукати. Залучення аудиторії – точкове, системи в роботі видавництв не видно. Є певні видавництва, навіть суто фантастичні, але їх коло читачів обмежене. Тому навіть сучасних популярних письменників в Україні люди знають мало. Реально читають Київ, Харків, Львів, Дніпро і Одеса. Всі інші міста – це крапля в морі. Видавництва направляють свої зусилля саме на міста-мільйонники, минаючи інші обласні і райцентри. Приклад «Книгарні Є» — чи не єдиний позитив в цьому питанні – вони намагаються популяризувати читання як таке. Більшість же видавців і магазинів «варяться у власному соку».
Я відслідковую подібні групи, як ваша, в мережі – їх насправді дуже мало, а учасники майже одні і ті самі люди. Але саме групи збирають людей, які не тільки споживають такий контент, але і створюють його. Саме в цій дуальності і має зароджуватися будь-яка література – у тісній співпраці читача та письменника, вивченні вподобань аудиторії, тоді можна буде говорити про якийсь комерційний успіх. А у нас зазвичай і письменник, і читач зустрічаються лише на сторінках книжок чи форумах, коли все вже написано і надруковано.
Фантастика UA: Давай тепер трохи в інший бік від реалій – до футуризму. Це питання обов’язкове для всіх фантастів: що нас чекає найближчі 50-200 років.
Руслан Бєдов: По-перше нас чекає кібернетична революція: активне застосування кібернетики та віртуальних технологій передусім у медицині, імплантація у мозок засобів зв’язку, створення штучних органів і, якщо можна так висловитися, біологізація технологій, коли останні все більше почнуть нагадувати те, що зараз ми звикли сприймати як «живу плоть». По-друге, це розвиток квантових технологій, що призведе до появи телепортації, а можливо й подорожей у часі. На доданок, звичайно, космічні подорожі та колонізація Марсу.
Взагалі футурологія справа досить невдячна. Адже ми можемо говорити про майбутнє на базі сучасного розуміння розвитку технологій і соціальних процесів. Але хто може бути впевненим «на всі сто», що за півстоліття в нашу історію не втрутиться щось таке, про що зараз ми навіть не здогадуємося, та підштовхне технологічну еволюцію в зовсім несподіваному напрямку. Тому з підвищеною увагою слідкую за розробками вчених в царині квантової телепортації. Звичайно, програми Mars One та розробки Ілона Маска дають надію на еволюційний стрибок у технологічному розвитку сучасного людства.
Фантастика UA: І на останок трохи про себе: як розважаєшся, що полюбляєш, що дивишся?
Руслан Бєдов: Я людина, як кажуть сама в собі. В люди виходжу рідко. Відпочиваю або з родиною (музеї, вистави таке інше), або на самоті (цікава книжка, або довгі прогулянки на природі).
Подорожі люблю, але не часто. Часто буваю в Києві. Крім цього бачив Одесу, Херсон (там живе моя бабуся), багато років жив та навчався в Полтаві. Є мрія побувати у Львові та Карпатах. Так сталося, що моя родина там побувала без мене у минулому році, а я ні. Але все попереду. Відносно недавно повернувся з Об’єднаних Арабських Еміратів, де довелося працювати і жити більше року. Отримав багато вражень від самобутньої культури, яка існує з повноцінним сучасним суспільством західного типу. Це дозволяє мати чималі прибутки від туризму. ОАЕ — країна, де немає демократичних інститутів, панує мусульманство у всіх сферах життя, але це не дратує, навіть цікаво.
Що ще люблю? На дозвіллі граю з сином в шахи, вивчаю старогрецьку мову, люблю артхаус с фантастичним антуражем у кіно і літературі, фільми Тарковського і науково-популярні програми, документальні серіали. Останній з них – зі Стівеном Хогінгом дивився, про час і простір – вічна тема.