«Цифрові дощі часу»: роман про опади, що падають догори

Олена Красносельська (автор цієї книжки) – інженер-робототехнік. Тема, яку підіймає авторка, – це час, дуже важливий для розуміння нашого існування. Після прочитання книжки хочеться сказати «мало»: мало пояснень, мало ілюстрацій, мало всього, що має стосунок до теми. Побудований авторкою світ неоднозначний для сприйняття. Є про що думати і що читати. Далі – роздуми і спойлери.

Сюжет і герої

У «Цифрових дощах часу» основну увагу приділю сюжету, бо героїв дуже багато. Персонажі – виписані, їхні мотиви – зрозумілі, стосунки між ними – здебільшого прості і ясні. Вони, як надійні стовпи, підтримують створений авторкою світ, передають його з рук у руки з плином подій, що й створює картинку.

Сюжетних ліній дві: наше сьогодення і події в вигаданому Місті-Часі. Сюжетна лінія теперішнього будується навколо дослідницької лабораторії, де створюють «енергетичних роботів», «розумну енергію». Основна мета цієї роботи – передбачення майбутнього і його змін за можливості. Авторка зображає людей на рівні роботи, сім’ї, бізнесу і держави для того, щоб дати достатнє розуміння процесів, які відбуваються. Сильних відхилень від теми немає, але є певні спірні чи незрозумілі моменти, якщо реальність розглядати з боку сьогодення. Умови списані з нинішніх умов, тож маємо на це повне право. Загальне враження добре, читати було цікаво.

Події другої сюжетної лінії розгортаються більш заплутано, але цікавіше. Вдалим є задум авторки створити образ Часу як міста, що живе, пульсує, будується і руйнується, де є свої мешканці, відповідальні за його функціонування. З одного боку, структура міста зрозуміла, власне, як і задачи його мешканців – «движів», котрі будують «піки», що й утворюють Місто-Час, є його складниками, основними одиницями архітектури.

З іншого боку, авторка зобразила структуру управління цими процесами, протиріччя між керівними «движами» досить по-людськи, бо хотілось би щось більш складного. Розумію, що інші форми комунікації, окрім тих які існують між людьми, читачу буде важко зрозуміти, але надана движам певна «антропоморфність» у поведінці, на мою думку, таким персонажам не притаманна, бо задачі цих героїв геть не схожі на задачі людей.

Усі сюжетні лінії цікаві. Якщо в «реальній частині» багато героїв (їх справді важко запам’ятати всіх), але простий зрозумілий хід подій, то в «цифровій частині» героїв менше, стежити за ними легше, а сюжет тримається на дивних незрозумілих подіях, які важко сприймати й аналізувати. Твір збалансований, дає читачу і відпочити, і замислитися, до того ж увесь час підігріває читацьку цікавість: якщо не розумієш про час як вищу матерію – відпочинь за переглядом життєвої ситуації. Набридла простота описуваних події в реалі – переміщуєшся в дивне Місто-Час. І, у результаті, картинка поступово складається.

Перетинаються реальний світ і Місто-Час майже у фіналі роману, що стало для мене сюрпризом (тобто я очікував, що вони мають перетнутися, але рекомендую дізнатися самим, як і що стає на свої місця, бо то буде дуже лютий спойлер із мого боку).

Ще один базисний елемент сюжету – музика. Тут можна і погоджуватися з автором, і не погоджуватися щодо вибору засобу поєднання світів, але, як на мене, вийшло досить просто. Не те щоб я був проти, але майже від початку роману авторка наголошує на музиці, готуючи читача до того, що музика буде головним ключем до низки важливих питань, натомість розв’язання цих питань, як на мене, відбувається просто й очікувано, хоча можна було б і ускладнити.

Роман як текст

Маєте для початку «ложку дьогтю»: вичитки (не було, чи була – незрозуміло) не видно. Місцями текст через це незрозумілий, і, як завжди, у найвідповідальніших місцях, коли переривати читання просто не можна – заборонено, бо йдеться про серйозні речі. Це мінус.

Про плюси. Щодо загального сприйняття, то читати відносно легко. У технічній частині авторка зуміла доступними словами розтлумачити чи показати ті процеси, які хотіла описати. Люди з середньою чи вищою освітою зможуть зрозуміти, що таке ряд хвильових процесів, будова «енергетичного робота», процеси взаємодії «зграй-ботів» (сам робот не існує як повноцінна виробнича чи технічна одиниця – це лише деталь механізму, складеного з таких самих роботів, які можуть утворювати роботизовані «організми») тощо. Описи Міста-Часу образні, яскраві, це допомагає зрозуміти його структуру, буквально – архітектуру часу (хочеться написати і «закони його роботи», але це вже занадто – це більше власне сприйняття).

Але я не можу сказати, що втямив абсолютно все – освіти і знань бракує в таких об’ємах, у яких оперує інформацією Олена Красносельська. Мені б не завадили пояснення й ілюстрації. Це, мабуть, задача, що її мав виконати редактор, бо реально деякі речі (а саме окремі теорії, знання з фізики) треба витягати з пам’яті дуже довго, а не знайшовши їх – шукати в мережі. Загалом це призвело до того, що книжка читалась місяць.

Відразу зауважу, що довге читання роману – це більш жирний плюс, ніж зазначені мінуси, бо книжку реально цікаво осмислювати: прочитавши 1,5-2 години на день, я мав роздумів і пошуків інформації на 1,5-2 дні. І це, безсумнівно, добре, бо змушує працювати мозок.

Щодо лінії «реальності», то її описано скупо, лаконічно, але достатньо для створення картинки. Мені цього вистачило і я радий, що не було надто довгих описів природи й погоди, які дратують ще зі школи. Описи станів героїв, їх роздуми – досить оптимальні, не нудні. Діалоги – місцями здалися скупими, але в розрізі всього тексту – витримані в єдиному стилі щодо сюжетної лінії «реальності».

Загальне враження

Загальне враження – це море позитиву від читання. Роман складний і цікавий, неоднозначний. Роздуми про Час як фізичне поняття, як сутність, що на неї нанизано наш простір, як щось незбагненне, чим можна керувати чи на що можна впливати, з одного боку, чи час як вигадану людьми величину для зручності розрахунків процесів, з іншого боку, – це все досі не лишає мене. У книжки довгий і приємний післясмак.

Якщо «реальна» лінія (люди і їх стосунку) не викликала значного інтересу на початку, то у фіналі роману авторка зробила в цій лінії кілька цікавих поворотів, і моє ставлення до «реалу» перемінилось на добре. А від «цифро-часової» частини я був у захваті від самого початку, вона і «тримала».

Олена Красносельська поставила дуже високу планку в цій темі в Україні. Із сучасних оповідей про час нічого подібного не зустрічав (про українські романи на такі теми мовчу, бо навіть і не чув про них). Про питання часу, його зображення, його функціонування саме з наукового погляду в українській художній літературі мені невідомо. Коли помиляюся – пишіть.

Результат: хочеться продовження, щоб дізнатися подальшу долю Базеля. Хто це? Читайте – його доля неймовірна та цікава, а роль, як виявляється у фіналі роману – головна. ;)

«Український постапокаліпсис»: не все погано, але до якості – далеко

 

Маркетинг? Ні – не чули

Збірка дуже яскраво заявила про себе: реклама, презентація з відомими артистами справили враження. Я, як підігріта цільова аудиторія, бажав її придбати і без того, ще коли з’явилися перші оголошення про конкурс та вихід книжки за його результатами. Рівень очікування був на межі. Дочекався.

Далі суто про мене (про маркетинг теж буде і буде цікаво, почекайте). Далі був цікавий процес придбання книги. На стадії замовлення ми всім інтернетом визначали вартість і як достукатися до відповідальних за розповсюдження – витрачено три дні загалом. Достукались: рахунок я отримував тиждень. Чого так – не знаю, що зламалося у видавців на самій відповідальній стадії – мене, як споживача, не хвилює. Таким чином рівень очікування поступово переріс у зворотно пропорційний рівень роздратованості.

Останнім штрихом, який знівелював всі очікування, було надсилання книги дорогою службою доставки. Таким чином до 150 грн додалися 40 гривень від НП, і книжка загалом вийшла 190 грн. Стільки я не розраховував витратити на дане видання. Що платити за доставку буде треба – я знав. Тому просив вислати книгу УкрПоштою, що коштувало б мені максимум 15 гривень. На моє прохання ніхто не звернув уваги – ну кому воно треба зважати на нещасні 25 гривень якось там читача, правда?

Тепер питання: що я, який витратив гроші – власні, теж десь зароблені не крадіжками чи торгівлею зброєю, який чекав загалом понад два тижні (рахуємо від початку продажів), маю відчувати і писати про дану збірку? З ДНТЦ, як видавником, а скоріш за все як з державною структурою (яка спочатку здалася сучасною і цікавою) співпрацювати більше не хочеться. Мої «нещасні 150 гривень за ту книжку» скоріш за все до них більше на рахунок не впадуть. Читать далее «Український постапокаліпсис»: не все погано, але до якості – далеко

«Ріплі» або про те, як не просто фанфіки писати

автор: Роман МТТ

Я не очікував від збірки багато, тому не розчарований. Насправді тема складна: важко вигадати щось нове у світі Чужого чи Хижака. На що я сподівався? Сподівався на якісь відкриття, нове прочитання (так – саме так), можливо автори побачать щось те, чого глядач не розгледів протягом існування франшизи усі ці роки. Сподівався без надії, бо знаю, що додати щось до культового сюжету важко. І сприйматися воно буде однозначно в розрізі порівняння з оригіналом. Але і невдалою спробу назвати не можу – збірка вийшла непоганою, попри всі побоювання і видавців, і авторів (вони теж насправді знали на що йдуть, боялися наразитися на критику, звинувачення в плагіаті тощо).
Загалом можу сказати, що дана збірка не є ідеальна, але вона цікава в деяких моментах (далі за текстом знайдете), що частково виправдало мої очікування. Для повного «ВАУ!», можливо не вистачило оповідань. Якби ще дві-три оповідки (про які далі буде йтися в огляді) – було б «ВАУ!», а так – стримане «Добре». Далі про кожне оповідання окремо з мінімумом чи максимумом спойлерів.
Читать далее «Ріплі» або про те, як не просто фанфіки писати

Питання людяності. Фантастичні оповідання.

Книжку придбав ще місяць назад. Читав по оповіданню за день-два. Коротенько враження про кожне і як воно мені щодо заявленої теми збірки. Увага, спойлери – будуть. Мою нелюбов і упередженість до фентазі прошу сприймати спокійно – то стара, ще дитяча травма і маю якось з нею жити :)

Про оповідання

  1. Наталія Матолінець, «Тричі Арі». Нічого надзвичайного, як на мене, але легко читається. Вважаю, що сподобається поціновувачам фентазі. Плюси: добре виписано, все зрозуміло, якісно побудований лінійний сюжет. Мінуси: по-перше, видалося нуднуватим, коли всі, абсолютно всі герої, стають героями вигаданого світу, який виявляється таки реальним, по-друге, третій Арі з’являється лише у фіналі і якоїсь особливості сюжету не надає, як на мене. Загальне враження – двояке, бо з одного боку я не є прихильником такого стилю і мене не вразило, але з іншого боку – написано якісно, чого в оповідання не забрати. Про відповідність темі, чи це про питання людяності – не впевнений, бо там де говорилося про людяність, здалося прив’язаним за вуха. В першу чергу це непогана сімейна історія, де багато почуттів, роздумів, трохи є дії, але я б не назвав оповідання таким, яке не відповідає на якісь глобальні питання людяності. Читать далее Питання людяності. Фантастичні оповідання.

Дюна: класика фантастики, яку розікрали на цитати (частина 1)

 

Загальне враження

Я довго не міг сприйняти «Дюну» Френка Герберта (так, ту саму Дюну, того самого Герберта), та й досі не сприйняв. Шедевр – безперечно, бо так каже більшість, хто прочитав. І я кажу – шедевр, бо я насправді прочитав, а окремі епізоди – декілька разів. І кіно подивився. Кіно – не шедевр, хоч і сам Девід Лінч зняв. Знаєте що, на мою думку, об’єднує кіно і книгу? Нудність. Але нудність – шедевральна, бо реально цей твір розтягнуто на явні та замасковані репліки, цитати та фанфіки. Читати було дуже важко – я не люблю повільний лінійний розвиток подій, схожий на серіал. Легше читати другу її частину – про Аракіс. От там веселіше (обіцяю – там дійсно роман перестає бути нудним, зростає динаміка подій). Але, давайте, все поступово.

Я наголошую, що це не критика, а саме відгук: суб’єктивний, дуже особистий, бо на те є важлива причина – я читав не тільки Дюну, і можу сказати, що «Вулик Хельстрома» (того ж Герберта) – набагато цікавіший в плані динаміки подій і героїв (правда, автор і писав його набагато пізніше). Ще зауважу, щоб було зрозуміло, що я трохи вивчав історію життя самого письменника, його творчість, і не розумію, чому він вирішив першою написати саме Дюну, бо наступні його твори, наприклад, роман «Зелений мозок» чи роман «Бар’єр Сантароги» набагато цікавіші, де автор не розпилює свої сили на створення великого міжзоряного світу, а якісно описує окрему невелику локацію в межах однієї планети.

Для фанатів Дюни зауважу наступне: Дюна дійсно шедевр, ви не дарма ним захоплюєтеся. Але, як на мене, таке цікаво читати років до 20, ну хай до 25, бо нереальність описаних взаємовідносин між людьми (одна з самих нудних частин) відверто стирчить в усіх діалогах, ситуаціях. Я так думаю, що це була одна з тренувальних речей Френка Герберта, який по-справжньому відкрився лише за 5-7 років. Читать далее Дюна: класика фантастики, яку розікрали на цитати (частина 1)

«Світи і лабіринти» Ірини Червінської (з відеоглядом)

З переписки з автором:

«Я дочитав до 56 сторінки! Чоловіча аудиторія мене з’їсть, якщо я напишу про це добре! Але мені – подобається, хоч я і не вірю, що таке колись станеться. Це жах! Але написано – добре: зрозуміло, чітко, доступно. Жінкам сподобається – однозначно. Мене, як давнього трутня, то в принципі теж влаштує, але щоб так знецінити роль чоловіків – то страшно. Зараз в голові борються два демони: один каже «То має право існувати», інший каже «Спали свій комп і не читай це! Вона ще там не таке приготувала для вашого чоловічого плем’я».

Позитивний відгук

Інтриги не буде – книга мені сподобалася. Далі вас чекають: спойлери, традиційні «сподобалося» і «не сподобалося», ну, і саме головне – про що ті «Світи…» і скільки їх нарахувати вдалося саме мені. Як завжди спочатку про ТТХ книги:

  • Тверда палітурка, під якою трохи більше 200 сторінок якісного, з точки зору правопису, тексту – знайдено два чи три марнодруки.

  • Обкладинка мене не вразила: смугаста воронка, що затягує незрозумілий силует. Хоча кольори і приємні, але композиція недосконала.

  • Вартість: від 80 грн в видавництві на старті продажів – до 120-130 грн по магазинах.

«Про сподобалось»

  1. Жива нерафінована мова. Вдячний авторці за нормальні слова в тексті. Такі тексти хочеться брати до рук і читати, і рекомендувати, і купляти. І мова тут грає неабияку роль – сприяє створенню атмосфери тих локацій, де перебуває герой (чи відбувається дія, де його нема, чи він є, але в нерухомому стані овоча). Починається все в нашому часі (умовно назву це «реальністю»), і коли зображуються події реальності – мова відповідна, повертає у нашу злиденність, налаштовує на нашу сучасну безвихідь. Коли дія переноситься в майбутнє – мова відповідна, більш літературно чиста (так у нас окремі культурні люди говорять), налаштовує на позитивну рафіновану безвихідь того матріархального суспільства, яке нам підготувала автор. Третій світ – світ марень, світ підсвідомого і несвідомого – тут наче все пристойно, без матюків написано, але – про такі повсякденні і одночасно дивні речі… Думаю, вам варто почитати підсвідоме маніяка, щоб розуміти звідкіля вони беруться в Україні. Читать далее «Світи і лабіринти» Ірини Червінської (з відеоглядом)