Володимир Кузнєцов, письменник: «Хвороби росту – є усюди. У нас вони іще не почались»

Ми продовжуємо спілкування з українськими письменниками, що творять в стилі горор. Володимир Кузнєцов – один з авторів, якій вміє лякати майже без крові. З його містикою, атмосферністю я познайомився в оповіданні «Знаряддя» десь рік тому. В історії з середньовічним антуражем він тоді загнав мій мозок в самий дальній куток черепу і змусив битися в паніці. І це тоді, коли ще нікого не вбивали і не патрали. Нині випала нагода познайомитися ближче з цим автором і тепер розумію, скільки треба прикладати зусиль для створення таких речей.

Далі говоримо про все. Для бажаючих писати (і не тільки жахачки) це інтерв’ю по суті є майстер-класом. Використована Володимиром схема роботи – відома, проста і надійна, класична одним словом. Роздуми про жанр, умови його зародження, становлення і розвитку – досить змістовні, системні. Воно наче і зрозуміло, скажу вам – багато хто спостерігає ці процеси, сам знаходиться в них, але саме цей письменник з Сєвєродонецьку структурує, аналізує, систематизує і розкладає по поличках, простою мовою і спокійним тоном. Читать далее Володимир Кузнєцов, письменник: «Хвороби росту – є усюди. У нас вони іще не почались»

Про декілька оповідань «на мільйон» із збірки «Шепіт сосен» Ігоря Антонюка

 

Автор огляду: Роман МТТ

Тернопільське видавництво «Мандрівець» видало недавно дві збірки оповідань хорорно-містичного змісту. Про першу ми писали – Назарій Вівчарик видав «Те що серед нас» – читати тут). Мова про другу – «Шепіт сосен», авторства Ігоря Антонюка з Івано-Франківська піде далі.

 

Processed with VSCO with hb2 preset

Про кожне оповідання окремо

Загалом сподобалось, бо в автора є декілька оповідань на мільйон гривень. Вони вдалі, цікаві, виписані. Відчуття «вау-ефекту» – було, картинка складалася до купи. Не сподобались окремі оповідання, які здавалися незавершеними чи слабкими. Далі по кожному твору докладно. Читать далее Про декілька оповідань «на мільйон» із збірки «Шепіт сосен» Ігоря Антонюка

(18+) Більш ніж відверта розмова про горор з Максимом Деккером

«Умова гарного горору проста – без цензури і гальм» – так я розумію «секрет» чи «сценарій» роботи цього автора. Розмова була дійсно відверта і місцями шокуюча. Хочу сказати, що до цього інтерв’ю, я думав, що багато чого не боюся, бо знаюся трохи на страхах. Як мінімум – я боюся менше інших, виходячи зі знання теми і життєвого досвіду. Але цей літератор, який спочатку здається домашнім милим хлопчиком, виявляється знає за жахи набагато більше. І знає не в плані «автор, назва твору, теорія, антологія від 18… року». А знає з психологічного боку, відчуває. Страшно було спілкуватися… Якщо маєте протипоказання до жахів чи надчутливість – не шукайте означених Максимом Деккером творів. Хоча, з іншого боку, я тепер розумію, чого мене рік назад вразило його оповідання «Тріск хребців». Далі читати – за самопочуттям, місцями можливі огида і жах. Читать далее (18+) Більш ніж відверта розмова про горор з Максимом Деккером

Павло Черепюк: «Потрібно чесно казати чого ти боїшся і знати природу страху, яку досліджують науковці – тоді буде моторошно по-справжньому»

Автор: Роман МTT

Цим інтерв’ю ми розпочинаємо проект-дослідження «Сучасний український горор». Наш сайт надає майданчик для публікацій проекту. Заплановано купу інтерв’ю з українськими письменниками, в проект автоматично додаємо і вже існуючи відгуки і огляди на збірки, що вже видані. Зв’язок з авторами, пошук тем забезпечується через Фензін «Підвал». Можете писати і пропонувати свої теми, задавати питання тощо. В ФБ інформаційну підтримку покладено на групи Фантастика_UA та Враження_UA.

Павло Черепюк – один з авторів сучасного українського горору. Пише давно, відомий серед шанувальників жанру, займає активну письменницьку позицію в просуванні жанру до читача. Також захоплюється малюванням. Сьогодні він проводить, по суті, вступну лекцію-інтерв’ю про жанр, згадує класиків і їх твори в кіно і літературі. Це та «база», як вважає письменник, яка має бути в кожного поціновувача жанру. А також говоримо про піджанр жахів «вірд» (буквально перекладається як «дивний», «чудний») – інтелектуальний вид лячних історій. Читать далее Павло Черепюк: «Потрібно чесно казати чого ти боїшся і знати природу страху, яку досліджують науковці – тоді буде моторошно по-справжньому»

Назарій Вівчарик, «Те, що серед нас»

автор: Роман МТТ

(трохи спойлерів, а трохи і без них)

Збірка оповідань автора з Черкас, місцевого журналіста Назарія Вівчарика стала приємним моментом серед останнього, що читав. Загалом містить тринадцять оповідань: не досить великі (але достатні за обсягами), добротно написані, вичитані (на збірку знайшов лише одну одруківку і один смішний момент верстки). З частиною оповідань я був знайомий раніше. Мені здалося, що в збірці вони йдуть в хронологічному порядку, за часом написання.

Далі – по кожному окремо зі спойлерами і без. Але перед тим ще одне – про слово «соціалка». Під ним я вважаю прояви соціально важливих питань: це і несправедливість у суспільстві, де закон програє грошам, і відносини в невеликих і великих групах, і сучасні актуальні питання життя суспільства: наркоманія, аборти, сімейне насильство тощо. Це слово я буду час від часу використовувати в тексті. Читать далее Назарій Вівчарик, «Те, що серед нас»

Я в підземелля – поглянути химерні ріки

автор: Роман МТТ


Підземні ріки течуть? Так – течуть, їх досить і в звичайному житті. Тому чогось таємничого в назві збірки «Підземні ріки течуть» Євгена Ліра – не побачив. Концепція збірки, а це бажання чи пропозиція автора читачу поговорити з власними потворами – сподобалась, ще на презентації.


Відгук на збірку пишу відразу після прочитання (а не за місяць, як звичайно), бо, боюся, не зможу потім: одні оповідання дуже порадували, натомість інші – не дуже. В кімнаті зі своє потворою, як обіцяно автором, я не опинився (може того, що давно з нею призвичаївся, і ми частіше скандалимо за неприбране після тарганів сміття в голові, і кому його черга виносити). Огляд, традиційно, буде по схемі «сподобалось — не сподобалось». Читать далее Я в підземелля – поглянути химерні ріки

Олександр Завара: «Горрор в Україні, як жанр – існує, видавці і читачі ним цікавляться»

Олександр Завара – письменник з Мелітополя, член журі відомих літературних конкурсів. За книгу «Песиголовець» отримав премію від редакції «Смолоскип» в 2016 р. має в доробку три видані книжки. Говоримо про фантастику, містику і горор.

 Частина перша «Письменник»

Олександре, чому ви взагалі почали писати?

Ну, відповідь на це питання більше, ніж банальна: почав писати, бо не писати не міг. Я досі не знаю чи, може, не розумію, звідки беруться ідеї, герої і сюжети, які зрештою постають на сторінках. Але я точно знаю, що нереалізовані бажання жеруть людину з середини, і якщо їм не давати вихід, нічого хорошого й позитивного з того не вийде. Це м’яко кажучи. У кожного це щось своє.

Яка тема/жанр вам найближче? І яку тему хотіли би ще опанувати, в якій ще не працювали?

Чесно кажучи, не дуже розумію, як це «найближчий жанр» і «опанувати тему». Я радо пишу історії про людей, людський фактор і все, що відбувається навколо них. І зазвичай окреслити це якимсь одним жанром і темою неможливо, принаймні мені. Зараз перечитую «Протистояння» Кінга. Це фантастика, але й містика, а ще соціальна драма і в чомусь навіть любовний роман. І кожен знаходить у написаному щось своє, та визначити окремий жанр роману загалом нереально. А що стосується опанування теми, я просто сідаю і пишу те, що мені самому цікаво, і що я радо придбав би у книгарні. Автор передусім має бути чесним з собою. Інша справа наскільки добре – майстерно, професійно – він підходитиме до своєї справи. Я прихильник теорії, що тема обирає автора, а не навпаки. Скільки себе пам’ятаю, мені завжди подобалася так звана «темна література», починаючи з дитячих казок, які по суті не є дитячими, і до письменників, яких почав читати у підлітковому віці. Наприклад, Лавкрафт.

Читать далее Олександр Завара: «Горрор в Україні, як жанр – існує, видавці і читачі ним цікавляться»