Про декілька оповідань «на мільйон» із збірки «Шепіт сосен» Ігоря Антонюка

 

Автор огляду: Роман МТТ

Тернопільське видавництво «Мандрівець» видало недавно дві збірки оповідань хорорно-містичного змісту. Про першу ми писали – Назарій Вівчарик видав «Те що серед нас» – читати тут). Мова про другу – «Шепіт сосен», авторства Ігоря Антонюка з Івано-Франківська піде далі.

 

Processed with VSCO with hb2 preset

Про кожне оповідання окремо

Загалом сподобалось, бо в автора є декілька оповідань на мільйон гривень. Вони вдалі, цікаві, виписані. Відчуття «вау-ефекту» – було, картинка складалася до купи. Не сподобались окремі оповідання, які здавалися незавершеними чи слабкими. Далі по кожному твору докладно.

«Ангелам вдалось не все». Автору в цьому оповіданні теж не все вдалося. Мені воно здалося просто гарно описаною картинкою (атмосферності Ігорю Антонюку не займати – він реально вміє створювати образ). Але історії, як такої я не побачив. Буквально декілька кадрів, хоча і дуже яскравих.

Бажання. Оповідання з сильним початком і знову – фінал не вразив. Немає боротьби, зміни характерів, чи вони точно недостатні на мій смак. По суті це опис знущання Диявола над недосвідченою дитиною. Тут автор не дає змоги дитині навіть хоч щось змінити. Диявол домінує і перемагає. Описано все добре, не доскіпатися. Але головне питання в фіналі що у мене виникнуло: «Ну і що?» Один персонаж – скоїв дурницю, інший – його за те покарав. Все логічно, так буває у житті. Так, рідних повернули до того життя, яким вони і жили – сварки, пиятика, бійки, тільки пацанятко-душезапроданець в тому вже не бере участь. Бонусу немає від такої оборудки. А надурити дитину – то і не тільки диявол може. Не вражений одним словом.

Вежа самогубців. А отут починається цікаве. Це жанрове оповідання, вибудоване чітко в часі і просторі, герої прописані, і тут є справжня історія, побудована за всіма законами драматургії. Сюжет – не сильно страшний, він більше містичний. І місцями було відчуття, що може статися щось непоправне – це дорогого вартує. А хеппі-енд цієї історії – це реально бонус від автора для читача. Мені дуже сподобалось, читав на одному подиху буквально. Атмосферність – зашкалює, все що відбувалося – буквально відчув. Але це ще не те оповідання, яке на мільйон гривень ;)

Гончаки з пекла. Це оповідання – перша окраса збірки. Я просто рекомендую. Сюжет спойлерити не хочу. Так – це оповідання на мільйон гривень. Я просто в захваті!

Два фото. Оповідання про метро – дуже атмосферне і цікаве. Мільйон за нього б не дав, але дуже близько. Рекомендую.

До мами. Це – дуже гостра соціальна оповідка з морем насилля і сумним фіналом. Мене оповідання вразило і розчавило. Спойлерити не буду – читайте, бо таке треба писати, читати, розповідати на кожному кроці. Це друге оповідання на мільйон. Реально хотілося плакати в фіналі – давно так тексти мене бентежили.

Імена. Про це оповідання трохи розповім. Воно добре написано. Сподобалась схема історії: автор вдало і повільно змалював безвихідь ситуації, а потім дав стрімкий фінал-розв’язку. Заколисав, буквально, сумом і болем, а потім добив яскравим спалахом. Коли у фіналі розумієш хто був головним героєм – взагалі стає сумно. Це, по суті філософська фантастика, жорстка антиутопія, яку автору вдалося втиснути в невелике оповідання. Сильно перегукується з нашими подіями. Мільйон не дам, але – рекомендую.

Крики. У мене враження, що я це оповідання вже десь читав. Чи то схожий сюжет, чи дійсно десь бачив в мережі. Добротно написано. Сюжет – не новий, мабуть, класичний навіть. Фінал – очікуваний. Але читав – досить вдале оповідання і нарікати не можу. На місці укладачів збірки поставив його б десь на початок збірки –воно не псує її аж ніяк.

Переможець. Це оповідання я точно колись читав, і мені здається, що назва в нього тоді була «Арена» (ну, так мені здається). Оповідка одна з найкрайщих в збірці, бо автору вдалося приховати фінал і лише наприкінці показати реального головного героя. Атмосфера арени, розмови, напружене обличчя головного героя, який на арені бореться за перемогу – все дуже реалістично зображено, віриш автору і тексту. Якби не окремі суто технічні помилки редагування – сказав би, що на мільйон. Майже бездоганно. Рекомендую.

Потім. Велике оповідання, майже повість. Мені здалося, що цей твір складено як мінімум з двох окремих оповідань чи мініатюр. Також здалося, що написано воно за довгий проміжок часу. Загалом, наче непогано. Але якщо придивитися, то я не побачив зв’язку між частинами видінь головного героя. Екологія, дитинство, сумніви – все воно якось розшаровано і не видається мені саме тими мареннями, про які автор говорить у фіналі. Не розчарований, але і не вражений. Цікавість до читання зберегла лише атмосферність – автор вміє це робити, і виїхав на цьому.

Темрява. Отут скажу ні. Тупа якась історія, якщо чесно, дозволю собі посміятися з неї. По пунктам: вона (героїня) боїться темрями і розповідає жениху (герой-дібіл), який вирішує її налякати. У мене просте питання до автора: нащо писати про дурепу, яка не виконує елементарних правил безпеки щодо себе і провокує людей-дібілів на незрозумілі дії? Найвідповідальніший герой цієї історії – дід-інвалід, який нічого не може зробити, сидить і сумно відчуває що коїться. Ну таке…

Шепіт сосен. Актуальне у всіх планах оповідання. Добре і цікаво написано. Рекомендую, бо це гостра соціалка. Містика – на рівні. Героям – не співчував і не переймався їх долею, читав, бо був за сосни і очікував на фінал, де всім все буде воздано по заслузі. Дочитав і був не розчарований.

Capri diem. Це оповідання на мільйон: класичний сюжет вдало відтворений автором, і не лишив мене байдужим. Це вічна тема – і її ще треба вміти описати так, як зробив це Ігор Антонюк.

Загальне враження

Більшість оповідань можуть вам сподобатися. Те, що не сподобалося мені –

суто моє сприйняття, бо я дядько балуваний в цьому плані і перебірливий. З технічної точки зору тексти виписані, відредаговані, чітко структуровані і читалося-сприймалося все легко – це жирний плюс і автору, і видавництву.

Настрій збірки назвав би нейтральним, бо гарних і сумних фіналів наче як порівну. Спокійний настрій, який наводить на різні думки і неквапливі роздуми. Це, думаю, більше на користь читачу, ніж суцільний негатив чи сум. Щодо горорності – вона присутня, є, але не напружує. Містика і філософія в оповіданнях, загалом, не нудні, присутні релігійні сюжети. «Соціалка» переважає і вчергове піднімає важливі питання, насправді, на які ми звикли затуляти очі і вуха, мовчати одним словом.

На «мільйон» тягнуть оповідання «Гончаки з пекла», «До мами» і «Capri diem» – відмічу ще раз їх окремо. Рекомендую читати.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *