Енн Маккефрі: Пернський цикл або «Дракони Перну»

 

Енн Маккефрі — перша жінка-фантаст, яка отримала премії Хьюго та Небула, неодноразовий номінант цих та багатьох інших премій. Серед багатьох її серій найвідомішою та найуспішнішою Пернський цикл, який складається з 15 романів, 1 збірника та 6 окремих оповідань. Ще 5 романів були написані в співавторстві з сином Тодом та 3 – ним особисто. Ще один роман був запланований, але на жаль, так і не завершений, спочатку в зв’язку з проблемами зі здоров’ям, а потім і смертю письменниці в 2011 році.

Моє знайомство з цим світом відбулося в уже далеких 90-х років, коли шкільна подруга принесла почитати 2 книги видавництва «Северо-Запад» серії  Fantasy — це були «Політ дракона» (Dragonflight) та «Мандри дракона» (Dragonquest), з російським, звісно, перекладом. Перечитані вони були кілька разів і сприймалися мною як справжнє фентезі, незважаючи на передмову. Пізніше, уже в університеті, на книжкових розкладках я побачила продовження в іншій серії – видавництва «Ексмо-Пресс», серія «Дракони Перну». І доукомплектовувала свою збірку серією «Хроніки Перна» видавництва «Ексмо». Загалом, як я підрахувала, в різних серіях і різними видавництвами (а також різною комплектацією) цей цикл російською видавався 6 разів. Українською, на жаль, жодного, але я не втрачаю надії.

Маккефрі визначала жанр Пернського циклу як наукову фантастику і якщо починати цикл з хронологічно першого роману «Світанку драконів», то в цьому не сумніваєшся. Але в разі порядку прочитання, який радила сама автор, цей світ здається типово фентезійний. В чому ж тут справа?

Події циклу відбуваються в далекому майбутньому на Перні – третій планеті жовтої зірки класу G Ракбат в сузір’ї Тельця. Переживши важку війну з інопланетною расою, дехто захотів почати нове життя на новій неіндустріалізованій планеті, якою був вибраний Перн – планета, що мала надто мало корисних копалини, щоб зацікавити великі компанії, але придатні для життя людини умови. Космічна розвідка під час першого огляду планети не виявила критичних небезпек для людей і визначила Перн як планету, придатну для колонізації. Щоправда, під час розвідки було помічено нехарактерний ріст рослинності в певних місцях, як відновлювальний після зовнішнього впливу, але чіткого пояснення цьому явищу так і не було знайдено. Із нехарактерного розвідники ще відмітили на орбіті Перна блукаючу планету, яку пізніше колоністи назвали Багряною зіркою і яка раз на 200 років максимально наближалася до Перну…

Колоністи, маючи найновіші технології, однак воліли будувати пасторальне суспільство, орієнтоване на сільське господарство та відмову від індустріального розвитку. Поселенцями було створено і підписано Хартію, яка визначала права і обов’язки кожного і була тим основним документом, що регулював місцеве життя. Кожен переселенець мав право на ділянку землі і на таку її площу, яку міг обробити. Хто ж не хотів займатися сільським господарством, міг реалізувати себе в ремісничих професіях, які контролювалися в свою чергу новоствореними цехами. Тож були створені поселення, розібрані спускові кораблі і люди почали призвичаюватися до нового дому. Так пройшло кілька років. За цей час період обертання Багряної зірки досяг свого апогею – і вона наблизилася до Перну. Ця планета не мала життя, окрім затверділих форм органіки, яка могла ожити лише в атмосфері – і саме це відбувалося під час зближення: в атмосферу Перну потрапляли закаменілі спори, що за період проходження перетворювалися на органічні форми, які, досягнувши поверхні планети, знищували всю органіку, на яку потрапляли. Втрати серед колоністів першого дня Падіння були величезні і жахливі – колонія опинилася на межі вимирання. Допомоги не було звідки чекати – цивілізовані планети знаходилися надто далеко, щоб вчасно зреагувати і прислати порятунок, адже за підрахунками Падіння (як пізніше назвали цей місцевий Кінець світу) мало тривати не менше 50 років. Тому люди заходилися рятувати себе самі. З’ясувалося, що цю органіку знищує вогонь і морська вода (а саме водні мешканці). Окрім того, в місцевій фауні ще з перших днів виявили вкрай цікавих істот – файрів, які дуже скидалися на мініатюрних літаючих дракончиків, могли дихати вогнем і володіли початковим рівнем інтелекту. Завдяки генетику, який був серед колоністів, вдалося створити генетичний гібрид файрів – драконів, які були набагато більшими, також могли дихати вогнем, а ще переміщуватися в просторі і мали телепатичний зв’язок з людиною, яку першою побачили після народження, — своїм вершником. Так з’явилися вершники і дракони Перну – особлива унікальна каста в місцевій ієрархії, яка допомогла вижити людству. Паралельно був розроблений і наземний проект захисту, який полягав у виведенні спеціальних черв’яків, що могли пожирати ці органічні творіння. Але через різноманітні чинники цей проект був втрачений на довгі роки. Це події «Світанку драконів».

Пройшло 2 тисячі років. Від останнього Падіння минуло майже 400 років і страшний ворог згадувався лише в баладах. Соціальна структура Перну включала в себе лордів-холдерів (великих землевласників) та підпорядкованих їм дрібних холдерів, майстрів та працівників цехів, серед яких окремо виділявся цех арфістів (арфісти виконували ролі вчителів, істориків, митців, суддів і часом навіть шпигунів), та вершників з рештою жителів Вейру (місце проживання вершників та драконів). Цехи та холди забезпечували самі себе та платили данину Вейру, на землях якого знаходилися. Вейр під час Падінь захищав підпорядковані землі, а між падіннями займався навчанням та збільшенням кількості драконів. Між вершником та драконом існував телепатичний зв’язок, що встановлювався під час народження (вилуплювання) дракона і тривав все життя. Якщо гинув або помирав вершник, дракон ішов в Проміжок – щось на зразок міжчасової і міжпросторової реальності – та не повертався. Вершник після загибелі дракона міг жити далі, але мав глибоку психологічну травму. Серед драконів також існувала ієрархія: найціннішим драконом була золота королева (завжди самка) – тільки вона могла відкладати яйця, з яких і вилуплювалися дракони. Її вершниця ставала Господинею Вейру. Потім йшли бронзові дракони – найсильніші і найбільші. Вершник бронзового дракона, який під час шлюбного польоту наздоганяв золоту королеву, ставав Господарем Вейру – до наступного польоту. Коричневі, сині та зелені дракони мали свої особливості. Білих драконів не було, аж до одного випадку.

Отож через майже 2 тисячі років після Висадки, згадки про яку не лише стерлися з людської пам’яті, а й навіть зникли з балад (учбові обов’язкові балади стали способом зберігати історію), та через 400 років від останнього Падіння населення Перну добряче розрослося, хоча й проживало лише на одному Північному материку. Натомість з невідомих причин з колись шести багатолюдних (і багатодраконних) Вейрів залишився лише один, та й той занепадав. Господар Вейру вибрав тактику ізоляції, щоб не дратувати лордів-холдерів, які вже почали говорити про відсутність потреби у Вейрах. Остання золота королева після смерті своєї вершниці встигла відкласти яйця, серед яких і золоте – останню надію вершників. Вершники вирушили у Пошук – завдяки телепатичним здібностям коричневих драконів знайти претендентів на роль вершників для драконів, що мали вилупитися. І знайти вершницю королеви.

Занепад Вейру відобразився на решті населення. Серед лордів-холдерів з’явився жадібний до влади Фекс, який захопив 7 сусідніх холдів завдяки практиці невтручання у справи окремих володінь, визначених ще в Хартії. Одним із захоплених маєтків став оспіваний в баладах холд Руат, власників якого люди Фекса безжально вбили. Всю сім’ю, крім маленької дівчинки, якій вдалося дивом врятуватися. 10 років потому Пошук привів вершників на чолі з молодим та амбітним командиром крила Ф’ларом саме в Руат, де Ф’лару довелося кинути виклик Фексу і перемогти, щоб мати змогу забрати Лессу – саме ту дівчинку, якій вдавалося 10 років прикидатися, шкодячи загарбнику з усіх сил. Лесса стала вершницею Рамоти, бронзовий Мнемент Ф’лара наздогнав її в шлюбному польоті, Вейр почав відроджуватися і укріплювати свій статус, але до початку Падіння залишилося надто мало часу, щоб драконів стало достатньо для захисту. І тоді, розгадавши приховану у незвичній баладі загадку, Лесса ризикнула останнім золотим драконом, щоб дати надію Перну…

Це події першого опублікованого в 1968 році роману «Політ дракона». Описаний в ньому світ був практично аналогічним середньовічному, тож лише згадка в передмові про іншу планету та нетиповість драконів відрізняли його від характерного фентезі. І ще відсутність магії. Але характерні науково-фантастичні риси з’явилися лише в «Світанку драконів» 1988 року.

Я люблю цей цикл за детально продуманий світ – Перн дуже реалістично виглядає; за чудових і майстерно прописаних персонажів – вони мають свої позитивні та негативні риси (хіба що у повністю негативних героїв не згадуються якісь добрі якості); за концепцію взаємодії людини та дракона – лише пізніше я зрозуміла, що схожа взаємодія проходить червоною ниткою практично по всіх романах авторки; за самих драконів – розумних, часом мудрих, впевнених і беззахисних без свого вершника; за наявність героїчних вчинків окремих персонажів і неможливість подолання основної проблеми без спільних зусиль всіх жителів Перну – недарма ж роман, в якому вдається подолати споконвічного ворога, названий «Всі Вейри Перну»…

Звісно, в такому великому циклі, який створювався протягом більше, ніж 4 десятиліття, можна знайти і деякі невідповідності, особливо, якщо прочитати спочатку «Політ дракона», а потім, наприклад «Майстер-арфіст» (в них є перетин певних подій), або якщо читати в хронологічному для Перну порядку. Але зачарувавшись і занурившись в цей світ, недоліків просто не хочеш помічати. І коли починаєш перечитувати якусь одну книгу, то вже не можеш зупинитися…

Порядок читання рекомендований автором (оскільки офіційних українських назв немає, то приведені назви адаптовані мною):

  • Дослідження: P.E.R.N. / The P.E.R.N. Survey (1993) — оповідання
  • Дзвін Дельфінів / The Dolphins Bell (1993) — оповідання
  • Брід Реда Ханрахана (2002) / The Ford of Red Hanrahan (1993) — оповідання
  • Другий Вейр (2002) / The Second Weyr (1993) — оповідання
  • Завжди разомEver the Twain (2002) — оповідання

У співавторстві з Тоддом Маккефрі:

Посилання на ілюстрації Майкла Велона, частина яких була використана в якості обкладинок 

Автор огляду: Ірина Тейлор

Сподобалось? Поділись з друзями!

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники