Оповідання «Фантазер» розділ третій

Хлопець років десяти сидів у невеликій печері, що слугувала фантазерам їдальнею, та з деяким здивуванням дивився в тарілку. За останні роки я такий погляд у «звільнених» дітей бачив майже кожного разу. Більшість з них звикли до одноманітної синтетичної їжі, яка на вигляд викликала не дуже «смачні» асоціації. А тут: натуральна крупа, овочі… Такого майже ніхто з «віртуалів» не бачив чи не з самого народження. Звичайно, були й винятки, але цей малий, судячи з усього, до них не належав.

Я досить довго спостерігав за ваганнями хлопця: його рухи, міміка та погляд видавали велику невпевненість і острах. Мабуть, він думав, що йому підсовують отруту.

– Де його знайшли? – спитав я немолоду жіночку, яка була куратором в таборі для прибулих дітей.

– Ти ж знаєш, Маркелл зазвичай не многослівний, – мовила вона.

Я погодився. Маркелл — командер оперативної групи нашого осередку. Йому добре давалися військова справа й планування операцій зі звільнення. Солдати, особливо молоді, молилися на нього, але з усіма іншими він майже не розмовляв. Жодного слова крім сухих строчок рапорту.

– Але тут, він сам привів цього хлопчика до мене і розповів…

Я помітив, що герой розповіді куратора, нарешті, наважився взяти до рук величезний червоний томат і відкусити від нього. Сік бризнув з–під зубів…

– Що саме?

– Маркелл ходив у місто на таємну зустріч з клієнтом, – почала розповідати жінка, – коли про все було домовлено, він з друзями, як завжди, повертався через руїни давнього міста. Ти знаєш, там живуть непридатні до віртуального життя люди. Аж раптом, з покинутого костьолу вони почули музику.

– Музику? – перепитав я.

– Так, – відповіла жінка, – звісно, Маркеллу стало цікаво, адже ніхто з «непридатних» не був схильним до мистецтва і взагалі до нормальної розумової активності. Коли хлопці зайшли до зруйнованого храму, вони побачили його. Він стояв на вівтарі, посеред двох розпалених жебраками багать, і грав на скрипці, а вони були поруч і слухали його, немов то був ангел Божий.

– Маркелл не з тих, хто здатен таке вигадати, – похитав головою я, – щось відомо про цього знайду? Судячи з одягу, він не схожий на «непридатного» жебрака.

– Ми в нього питали, але він відповів, що не хоче повертатися, тому не скаже, де він живе і хто його батьки.

– Щось новеньке…

– Ти, навіть, собі не уявляєш, – мовила жінка і загадково посміхнулась, – він запевнює, що здатен створювати те, чого не можна уявити.

– Таких багато було…

– Так, але усі шахраї – дорослі люди, яким потрібні гроші та харчі, а цьому хлопчині і десяти немає. Він стверджує, що він хоче тільки одного – грати на скрипці в реалі, а не для ботів.

– Він казав про ботів? – перепитав я. Куратор кивнула головою у відповідь.

– Хлопчина, напевне, син якогось багатого віртуала. Вони використовують спеціальні програми, щоб ті належним чином спілкувалися з їхніми дітьми. Для нас це може стати проблемою.

– Командер теж про це казав, – погодилася співрозмовниця, – але запевнив, що все буде добре.

Ми трохи помовчали, спостерігаючи, як дитина добивала тарілку з кашею.

– Ви колись давно обіцяли розповісти, як я сюди потрапив, – промовив я.

– Маркелл викрав тебе з дитячого будинку для непридатних, – відповіла жінка, – я тобі це вже казала, здається…

– Так, але ж ви мені так і не розповіли навіщо, і чому саме мене? – допитувався я. – Там сотні дітей, що приречені на повільну смерть.

– Тому що… вибач, я не маю права про це говорити, бо то не моя справа, – потупивши очі, відповіла жінка, – нехай Маркелл сам тобі про це скаже.

– Виглядає так, наче Маркелл в мені розчарований…

– Так, – погодилася жінка, – він чекав від тебе іншого.

– Щоб я ходив з ним у вилазки, а не вовтузився тут з дітьми…

Жінка встала та поплескала мене по плечу. Вона так робила завжди, коли мені було сумно, або я чогось не розумів. Чого саме я не розумію зараз?

– Тобі варто наважитися знову поспілкуватися з Маркеллом. Він хоче поговорити з тобою набагато сильніше, ніж це здається.

Сподобалось? Поділись з друзями!

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники