Павло Черепюк: «Потрібно чесно казати чого ти боїшся і знати природу страху, яку досліджують науковці – тоді буде моторошно по-справжньому»

Автор: Роман МTT

Цим інтерв’ю ми розпочинаємо проект-дослідження «Сучасний український горор». Наш сайт надає майданчик для публікацій проекту. Заплановано купу інтерв’ю з українськими письменниками, в проект автоматично додаємо і вже існуючи відгуки і огляди на збірки, що вже видані. Зв’язок з авторами, пошук тем забезпечується через Фензін «Підвал». Можете писати і пропонувати свої теми, задавати питання тощо. В ФБ інформаційну підтримку покладено на групи Фантастика_UA та Враження_UA.

Павло Черепюк – один з авторів сучасного українського горору. Пише давно, відомий серед шанувальників жанру, займає активну письменницьку позицію в просуванні жанру до читача. Також захоплюється малюванням. Сьогодні він проводить, по суті, вступну лекцію-інтерв’ю про жанр, згадує класиків і їх твори в кіно і літературі. Це та «база», як вважає письменник, яка має бути в кожного поціновувача жанру. А також говоримо про піджанр жахів «вірд» (буквально перекладається як «дивний», «чудний») – інтелектуальний вид лячних історій.

«Не пишіть заради публікацій – пишіть те, що хочеться»

Як ви почали писати?

Напевно, як і всі люди, з дитинства фантазував, вигадував якісь сюжети. Намагався це малювати. Думаю, це звичайний процес творчості в розвитку кожної людини. Але деякі ідеї не давали спокою, постійно виникали нові деталі, подробиці, а вигадані світи та герої потребували хоч якоїсь реалізації. Поступово поруч з малюнками з’являлись тексти.

Почав писати короткі оповідання, ще в середній школі. Загалом це були казки та твори у жанрі фантастика, фентезі та жахи. Звісно, писав про те що мене цікавило та вражало в книжках та фільмах. Напевно головною причиною писати було бажання вигадати історії, як ті, що мене вражали, стати їх першим читачем. Вже студентом повернувся до свого захоплення писати, почав брати участь у конкурсах.

Чи свідомо ви обрали жахи і містику, що сприяло розвитку в цьому жанрі?

Містичне та надприродне мене цікавило та вражало з дитинства, читав багато «наукових» енциклопедій про різні загадкові явища, привидів, вампірів, вовкулак тощо. Дуже любив фільми жахів, хоч мене вони й лякали, але, щось незбагнене в них приваблювало.

З літературою цього жанру почав знайомство з готичних оповідань, Едгара По, різних збірок, що виходили у 90-ті та книжок Роберта Лоуренса Стайна. Після того, як прочитав такі класичні книжки, як «Химерна пригода з доктором Джекілом та містером Гайдом» Роберта Стівенсона, «Франкенштейн» Мері Шеллі та «Дракула» Брема Стокера, вже в старших класах школи перейшов до Стівена Кінга. Тому, про що писати, питання навіть не поставало.

І як результат – мої твори почали публікувати. Вони виходили у збірках: «Після опівночі» (2016 р) – оповідання «Під корою», «Підвал» (2016 р) – оповідання «Шепіт кісток» та у збірці кращих творів міжнародного конкурсу «К западу от октября» (2017 р) – оповідання «Жаждущие призраки».

Саме те, що вразило і захопило в творчості інших вплинуло на бажання, щось писати самому, в першу чергу писати те, що мені цікаво і подобається.

Які тематичні події відвідуєте в цьому році?

Останні роки найбільше враження отримую від фестивалів «Книжковий Арсенал», «ЛіТерраКон» та «Київ Комік Кон». Кожний захід – це декілька днів цікавих презентацій, лекцій, спілкування та незабутніх емоцій. Сподіваюсь і цього року не пропущу ці заходи.

В минулому році відвідав перші «Космикс-фест» та «Київський Фестиваль Коміксів», цікаве поповнення серед щорічних фестивалів присвячених коміксам та сучасній популярній культурі.

З кожним роком стає більше різних заходів. Це свідчить про те, що в Україні є що презентувати, про що розповісти та показати. Виходять нові комікси, книжки, фільми, перекладають жанрові твори. І дивлячись на наповненість залів відвідувачами, можна сказати, що зацікавленість зростає.

Минулої осені прочитав дві лекції на теми які мене цікавлять: «Жахи в японській культурі» та «Геловін у кіно та літературі», у «Державній бібліотеці України для юнацтва». Це був цікавий та незабутній досвід для мене.

Зараз існує безліч різноманітних конкурсів для письменників. Жанр містики та жахів теж не обділений увагою. Розкажіть про свій конкурсний досвід.

Я надсилав оповідання на конкурси, які організовували такі спільноти як «Підвал», «Стос», «Світ фентезі», «Крамничка жахіть» та інших. Організатори роблять важливу справу: звертають увагу людей на темні жанри, та дають можливість авторам про себе заявити. Нещодавно, моє оповідання потрапило у список переможців конкурсу «Вбивство на вулиці…» від журналу «Стос».

Загалом конкурси дуже важливі для жанрової літератури, бо надають змогу людям зі схожими смаками гуртуватись, знайомитись та співпрацювати. Для початківців це нагода перевірити свої оповідання на аудиторії, отримати реакцію та поради. Для мене цікаві знайомства, що дали конкурси, не менш цінні за публікації та перемоги.

Беру участь здебільшого саме у конкурсах горору, і радує, що їх стає все більше. На всі без винятку конкурси цього напрямку надсилається творів з кожним разом більше, з’являються нові автори та зростає інтерес. Судячи з відгуків організаторів та суддів, рівень творів також зростає.

Мінусом для авторів є те, що під конкурси потрібно підлаштовуватись – писати на певні теми, враховувати умови. З одного боку, таким чином люди себе можуть спробувати у різних жанрах і спинитися на тому, що дійсно виходить краще. З іншого боку, з’являється цілий прошарок авторів, які пишуть тільки для конкурсів. Це не є добре для творчості, все ж таки письменник має писати про те, що його хвилює та цікавить, що і робить його твори особливими та неповторними. Не пишіть заради публікації, пишіть те, що хочеться написати, хоч може в цих текстів і немає на даний момент перспективи надрукуватись.

«Цікаві місця можна знайти всюди»

Розкажіть трохи про себе…

Народився та все життя мешкаю у Києві. Закінчив Київський національний торговельно-економічний університет за спеціальністю маркетолог. Працюю здебільшого в цьому напрямку. Дуже подобається малювати, закінчив художню школу. З дитинства брав участі в художніх виставках, серед яких: «Собори наших душ», «Космічні фантазії». Призер міської виставки-конкурсу дитячих художніх творів «Києве мій». Графічна робота була представлена ​​на виставці фестивалю «Necronomicon» у 2015 році. Як художник-ілюстратор книг працював над двома виданнями: «Области тревоги» (2017 р, автор – Доріана) та збіркою «К западу от октября» (2017 р). Писав рецензії та статі у журналі «Чорний лев» (це часопис про комікси), де я був членом редакції. Також мої публіцистичні матеріали можна знайти на сторінках фензінів «Darker» та «Підвал».

Що ви читаєте і дивитися?

Знання класики жанру – це основа його розуміння. Найбільше мені подобається творчість таких авторів, як Едгар Аллан По, Говард Лавкрафт, Стівен Кінг, Томас Ліготті. Але я не зациклюсь на самому горорі. Також читаю письменників, які працювали у напрямках екзистенціалізму, сюрреалізму та магічного реалізму. Насамперед це представники європейської літератури 20 сторіччя: Бруно Шульц, Франц Кафка, Альбер Камю, Жан-Поль Сартр, Мірча Еліаде. Та світові письменники які писали в подібних напрямках, такі як: Хорхе Луїс Борхес, Хуліо Кортасар, Габрієль Гарсія Маркес, Акутаґава Рюноске.

А от дивлюсь здебільшого саме хоррор та трилери, хоч і не оминаю цікаві фільми в інших жанрах, екранізації коміксів та блокбастери. Режисерів, фільми яких мені подобаються – багато. Можу виділити такі імена, як Девід Лінч, Тім Бертон, Джон Карпентер, Квентін Тарантіно, Девід Кроненберг.

Серед жанрових фільмів варто звернути увагу на такі картини останніх років: «Воно» (It Follows), «Демон всередині» (The Autopsy of Jane Doe), «Відьма» (The Witch: A New-England Folktale), «Мати!» (mother!). Це незвичні для пересічного глядача жахи, і не настільки розрекламовані, як вдалі франшизи. Особисто для мене теле- та кіноподією минулого року був вихід третього сезону серіалу «Твін Пікс», дуже чекав на нього з моменту, як було анонсовано, що будуть його знімати.

Особливе в мене ставлення до японських жахів: переглянув більше сотні жанрових стрічок цієї країни, багато що дуже сподобалось, найбільше вразили картини Такаші Шиміцу, Хідео Накати, Кодзі Шіраіші. Це особливий світ із моторошною та неповторною атмосферою. Також вражає горор-манга, надзвичайно люблю творчість Дзюндзі Іто.

Про уподобання можна розповідати довго, я знаходжу щось цікаве в різних проявах, ось як наприклад, вважаю одним з взірців жахів світ «Сайлент Гіллу» – улюбленої відеогри.

Цей список баченого і прочитаного вражає. Що саме яскраве ви взяли для себе з цього всього?

Все що справляє велике враження, впливає не тільки на те, що я пишу, а в цілому на формування моїх смаків та поглядів. Творчість таких авторів, як Кафка, Камю, Борхес через літературу дають більше зрозуміти світ. Фільми Девіда Лінча – для мене це змога побачити світ інакше, під іншим кутом. Це образи, авторська візуалізація – яка вражає кожного разу при перегляді. Зразки жанрових творів показують, як можна використовувати літературні та візуальні засоби для створення атмосфери, донесення своїх думок до читача. Як можна експериментувати з розповіддю та композицією, які прийоми, як працюють. Так чи інакше перелічені вище твори та автори відображаються в тому, що я сам пишу. Вони є зразком та орієнтиром для мене.

Де ви подорожували, що досліджували?

Подорожував, на жаль, дуже мало навіть Україною. Але цікаві місця можна знайти й не виїжджаючі з рідного міста, особливо якщо це таке історичне місце як Київ. На мене велике враження справили відвідання підземної частини міста. Зокрема це Нікольска дренажна система та підземна річка Клов з її притоками Кловиця та Хрещатик. Там залишились ще цегляні стіни та напівкруглі стелі побудовані на початку 20–ст. Це захоплює: під самим центром столиці існує інший, схований світ, де панує особлива атмосфера. Відчуття від прогулянок підземними тунелями лишились назавжди.

«Горор не можна називати піджанром фантастики»

Нещодавно стало відомо, що в «Літературознавчій енциклопедії» (українське видання 2007 р.) жанр жахів відсутній як такий. Тому і виникла думка створити цикл інтерв’ю та дописів, щоб розібратися з даним питанням. Що саме для вас жахи і містика, і як ваше сприйняття різниться чи співпадає з тими характеристиками, які ви читали, вивчали чи бачили?

Хочу почати з терміну, мені зручніше весь жанр у широкому розумінні називати саме горор, бо саме так цей жанр прийнято називати у всьому світі. Ніхто ж не перекладає назви інших жанрів з англомовним походженням, не називають фентезі роман-фантазія, Інші назви жанрів також походять від слів, що означають відчуття, які ці твори справляють детектив (detect – виявити, розкрити), трилер (thrill – трепет, гострі відчуття). Комедія, драма і трагедія – також іншомовні слова, їх використовують вже століттями. Тому не бачу сенсу вигадувати, щось нове, наскільки ця назва приживеться серед загалу покаже час, але серед людей, які цікавляться жанром, цей термін в широкому ужитку.

Жанр горор не можна називати піджанром фантастики (як вважають американці – ред.), бо існують твори, в яких фантастичний елемент зовсім відсутній. Ключовим для жанру є саме емоції, які викликає твір, тому це окремий жанр в мистецтві, як комедія, драма та мелодрама. Головне для жахів чи горору – вплив на читача, для чого автор використовує емоційне поле страхів, щоб досягти свої мети.

Як й інші емоції, страхи не однорідні за інтенсивністю, можуть поділятись на різні відчуття: тривоги, огиди, шоку, переляку, жаху та інші. Автори горору можуть використовувати різні методи, і це не тільки опис чогось шокуючого, чи сильний, раптовий емоційний ефект (скример, як кажуть про такий прийом у кіно), але також створювати моторошну атмосферу, напруження, звертатись до фобій. Жах, так само як і гумор – досить індивідуальна емоція, хоч є і прийоми, які справляють враження на більшість. А наскільки твір буде реалістичний чи фантастичний –це вже другорядне, для визначення жанровості.

Найбільший страх викликав невідоме, а що найбільш не пізнане та стосується кожного ніж смерть? Це споконвічна загадка для людини. Людство створює різні теорії, вірування, щоб якось подолати свій жах перед неминучим. Тому смерть та життя після смерті – одна з головних тем жанру горор.

Попередньо ми говорили про стиль «вірд», в мережі знайшов декілька означень, одне з них – «інтелектуальні жахи». Розкажіть про цей стиль: як його визначаєте саме ви і чим приваблюють такі жахи читачів?

В класичному горорі ми маємо конкретний об’єкт боязні, що загрожує героєві. І небезпека в більшості випадків фізична: біль, смерть, страждання, втрата когось з близьких, втрата свободи. Химерна, або дивна фантастика (Weird Fiction), звертається більше до екзистенціального жаху, коли загрозу несе щось незбагнене, те – з чим неможливо боротись. Прикладами можуть бути сюжети творчості Говарда Лавкрафта та інших представників цього напряму: усвідомленням співіснування поруч з людьми сил давніших за саме людство, непізнаних та могутніших; відкриття таємниці походження людини; жах від осягнення ненадійності законів природи, які начебто захищають нас від хаосу.

Літературні засоби також відрізняються від реалістичного горору, де в звичайному світі відбуваються надзвичайні події. Тобто є фантастичний елемент у реалістичному світі, і читач повинен тільки допустити існування цього елементу, а все інше в творі відповідає знайомій дійсності.

У творах Weird все може бути не тим чим здається. Використовується логіка сновидінь, метафори, сюрреалізм, психоаналітичні символи. Події можуть мати декілька пояснень, чи взагалі не мати прямих відповідей. Важливим є незвичайна, моторошна, тривожна атмосфера, прописані деталі, ідейне нашарування. Для творів цього напрямку характерні експерименти з формою та змістом, жанровий еклектизм і візіонерство.

Що треба знати, щоб писати якісні жахи?

Для того щоб писати жахи, на мій погляд, головне розбиратись в психології. Розуміти природу емоції страху, розрізняти різний спектр відчуттів, розуміти, як це можна використати в творі. Потрібно бути чесним з читачем і використовувати власні страхи та фобії, описувати свої відчуття в моменти тривоги та переляку.

Окрім власного досвіду, тут можуть допомогти праці психологів, філософів, антропологів, дослідження в сфері релігій, міфології, фольклору. В казках, легендах та віруваннях людей є досвід людства в подолані страхів, пошуків відповідей на питання, які тривожать та лякають. У фольклорі є витоки страшних історій. Також дуже важливо читати, що вже було написано в жанрі, розуміти, як працюють різні методи та інструменти.

Звичайно є універсальні прийоми та архетипи для написання горору, але страхи невіддільно пов’язані з розвитком людства. Те що безвідмовно працювало раніше, в сучасному контексті може не викликати емоцій. Значний вклад зробили автори, які наближають жахливе до буденного, переносять своїх чудовиськ з закинутих замків та незвіданих лісів до сучасних міст. Коли звичні речі можуть стати носієм жахів, наприклад, палець зі зливного отвору раковини чи проклята відеокасета.

Кого з «вузьких спеців» жанру порадити читати з закордонних і вітчизняних авторів?

З сучасних представників жанру, які пишуть у напрямку химерних жахів, мені найбільш подобаються: Роберт Ейкман, Томас Ліготті, Ремсі Кемпбелл, Глен Хіршберг, Адам Невілл, Лерд Баррон. Вони використовують як спадок класичного горору, так і прийоми авторів екзистенціалізму, сюрреалізму та магічного реалізму, а також філософські та психологічні ідеї та теорії. Ейкман – автор збірок «дивних» оповідань, в яких поєднує містику з психоаналітичною символікою. Життєвий досвід героїв переосмислюється через містичні, сюрреалістичні та іноді жахливі події. А кінцівки історій можуть перевернути все догори ногами і залишити читачеві ще більше питань. Хіршберг в багато чому продовжує цю традицію, в його оповіданнях звичні сюжети про привидів та надприродне перетвориться в психологічні твори, з багатьма ідейними шарами. Оповідання Ліготті порівнюють з творами По та Лавкрафта. Його особистість та погляди на світ не менш цікаві ніж його новели. Творчість Ліготті неповторна та несе на собі відбиток філософії автора, які б ці оповідання не були: готичні фантазії, лавкрофтівскі жахи, чи соціальний гротеск в стилі Кафки. Для мене дебютні збірки «Пісні мертвого сновидця» Ліготті та «Два Сема» Хіршберга входять до списку кращих та важливих для горору книг. Ремсі Кемпбелл – один з найтитулованіших авторів жанру, його особливий літературній стиль відображається як в романах, так і в короткій прозі. Багато його оповідань – це зразки сучасного горору, де він надприродне та містичне переніс в сучасні міста, парки, офіси, кінотеатри. Адам Невілл та Лерд Баррон нащадки традиції химерної прози в їх творах давні могутні сили та культи продовжують своє існування в світі технологій. Їх романи «Апартаменти 16», «Останні дні» та «Ініціація» демонструють, як можна використати ідеї та інструменти Артура Макена, Лавкрафт та інших класиків жанру для створення актуального твору.

А з українських авторів горору я б відзначив оповідання Юлії Васильєвої, вони написані живою, сучасною мовою та виділяються цікавими сюжетами.

Що для вас найбільш актуально сьогодні, що впливає на розвиток жанру жахів в Україні?

Зроблю невелику передмову. Мені завжди більше подобалось читати оповідання та повісті. Я люблю як авторські збірки, так і жанрові та тематичні антології. На мою думку, короткий прозовий розмір найкраще підходить для горору та до інших подібних жанрів, де потрібно викликати емоції, напругу, створити атмосферу. Багато значних жанрових творів – це оповідання. Більшість класиків жанру здобули славу саме короткою прозою, та й зародження самого жанру починалось з оповідань, які друкувались в журналах та антологіях.

Тому не дивно, що і в Україні горор набуває розвитку через конкурси та видання альманахів та антологій. Це шлях для автора заявити про себе, а читач може завдяки одній збірці познайомитись з десятком письменників. На жаль періодичних літературних видань в країні не так багато, а відправляти одне оповідання в видавництво немає сенсу. Тому для початківців конкурси та відбори у збірки важлива можливість випробувати себе та потрапити до читача.

Але всі ці видання, на даний момент – малотиражний самвидав, яким займається фени жанру. При такій ситуація казати про популярність жанру в Україні зарано. Поки що, для пересічного українця горор – це Стівен Кінг та голлівудські фільми жахів. Широке коло читачів не знає про збірки та альманахи українського горору, їх неможна придбати в книгарнях. Тому зараз жахи пишуть і видають фени для фенів, які цікавляться жанром, спілкуються в інтернет-спільнотах, відвідують різні тематичні заходи та замовляють видання.

Але за останні роки видавництва почали все-таки більше уваги звертати на жанр, тому сподіваюсь все ж ситуація змінниця на краще.

(В статті використані фотоматеріали Павла Черепюка та його малюнки з pavelcherepiuk.deviantart.com)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *