«Перші українські роботи» в стилі агрокіберпанк від Олега Шинкаренка

Автор: Роман МТТ

Ця книга Олега Шинкаренка легка для прочитання і наповнена іронією. Сюжет (саме як сюжет) трохи сумбурний, але більш-менш ясний, якщо порівняти з попередньою книгою автора «Кагарлик». Просто про книгу не скажеш: з одного боку це еклектика до абсурду і абсурдний еклектизм одночасно, з іншого – цікавий аналіз сучасного стану і майбутнього розвитку цифрових технологій і роботизації. Також автор аналізує ряд соціальних і етичних питань, пов’язаних з трансформацією сприйняття  традиційних цінностей під впливом сучасних технологій.

Про шо кіно

Хто є головними героями книги, я так і не визначився. Починається все з того, що в Олени і Андрія не лагодиться сімейне життя, є купа проблем з роботою в Андрія, Олена має коханця – робота Петра. Стосунки цих трьох і є основою, скажімо умовно, першої сюжетної лінії.

Василь та Леся – друга сюжетна лінія. Василь стає на слизький шлях викрадача роботів-звіряток, а Леся, начебто закохана в нього, чи просто співчуваюча, намагається йому допомогти, коли Василя починає шукати поліція.

Ці дві лінії поєднуються третьою, в якій основну роль грають професор Нейрон Оніщук (свідомість якого десь захована в якомусь хмарному сервісі, як я собі думаю), кібернізована людина поліцейський сержант Мозгова та Петрик – дитина Олени, представник виду транслюдей, яку Олена народить в середині роману.

Також базисом всього роману є діяльність великої корпорації «Перші Українські роботи» (ПУР), у якої працює в Броварах завод із вироблення та переробки роботів. Корпорація володіє усім. В романі антагоністом виступають сили Кіберспротиву, до яких приєднується Андрій.

Автор жирно натякає в фіналі, що головним був Петрик. Але зважайте на те, що Шинкаренко всю книгу реально тролить і роботів, і людей, і кіборгів, і майбутнє, і сучасність і минуле разом взяте. Тому автору в цьому питанні я б не довіряв.

Олена і Андрій на початку роману розстаються, що призводить до наступних подій. Андрій ненавидить роботів і вирішує вбити робота Петра – коханця Олени. Але людям не дозволено і не під силу самостійно знищувати роботів. Це призводить до переслідування поліцією. Таким чином Андрій вимушений переховуватися і стає учасником Кіберспротиву, яким керує Нейрон Оніщук, який одночасно є важливою персоною для корпорації «Перші українські роботи», паралельно він же очолює інститут дослідження дійсності. Тобто все можна списати на Оніщука, проголосити його деміургом створеного автором світу.

Але іронія, з якою автор описує всі події, підказує, що то все є результатом змін, які викликані «роботизацією» суспільства, спрощення способу сприйняття реальності людьми, внаслідок чого вони просто тупіють (бо здебільшого вони автором і зображені відверто тупими, неспроможними думати і зацикленими суто на своїх проблемах), тобто самі стають роботами – простими і невибагливими.

Цікаві моменти

Відірвана голова Андрія. Якщо читатимете, то запам’ятайте момент, коли Андрію бурулькою роздробить голову, і її потім відновлять. Наприкінці книги буде зрозуміло, нащо це було робити. Це один з найемоційніших моментів книги, який автор приховав і розтягнув до самого фіналу. Рекомендую.

Політика і війна. Політиці і війні присвячено декілька розділів. Вони висміються вщент, читати легко. Тим не менше – це відсилки до часу нинішнього, є над чим поміркувати. АТО, вітчизняний парламент, політика Расії. Між рядків згадується тема посттравматичного синдрому ветеранів. Всі ці відсилки є фоном, на якому зростає нове покоління. Тому народження і місія Петрика будуть абсолютно виправданими.

Інформаційні технології і когнітивні бомби. Автор з одного боку доводить до абсурду ідею про штучний інтелект, який, по суті, навіть якщо і зможе стати самоусвідомленою сутністю, то його розвиток призведе до того самого, що ми маємо нині, а перспективи розвитку світу як і раніше будуть дуже неясними. А когнітивна бомба, яка згадується лише в одному розділі, це сам роман і є. І в нашому світі, і в світі «ПУРів» вони будуть завжди. Як на локальному рівні окремого читача, так і на глобальному рівні країн, зоряних систем чи галактик.

Ущільнений зоопарк і еротика майбутнього. Еротика, секс, відносини – вони пронизують роман. Таких моментів багато. Це і чоловіки і роботи-дружини. Це і жінки і їх роботи-коханці. Під прицілом автора стосунки між людьми, які все більш формалізуються. Навіть переживання роботів, щоб після переробки не стати якоюсь незначущою частиною вібратора, а повністю бути гігавібратором. Чи бажання інтелектуальної росіянської торпеди знищити Америку, щоб на Московію не напали американські гєї і ще багато чого. Все це нас точно чекає, якщо вірити Олегу Шинкаренку, якщо не почнемо думати, тобто критично дивитися на життя, на противагу спрощуватися і бути однозадачними в гіршому розумінні цього слова.

Хто такий Нейрон Оніщук. Якщо чесно – я так і не збагнув. Він – це і все, і ніхто одночасно. Можливо він і просто вірус, який спеціально породжений самою системою для виведення її з зони комфорту. Цікавий дядько, який все знає, який постійно видозмінюється і не має біологічного тіла. Можливо він і є причиною появи Петрика, бо Петрик – це черговий «інструмент лікування системи», якій Оніщук став загрозою, з якою система не в стані впоратися самостійно. Чого? Бо роботи починають гинути надто часто, можливо більше разів ніж заплановано, що починає жерти ресурси системи? Цікава постать і її роль – рекомендую розібратися, бо це весело!

Кому це буде цікаво

Читацьку аудиторію для цієї книги визначити і складно, і просто одночасно.

Щоб розуміти, над чим саме автор стибеться, то треба або мати профільну освіту (філософ, бажано з докторським ступенем), інженер роботів чи роботизованих систем (теж бажано з якимось науковим ступенем), академічний ступінь тощо. Думаю, людям з таким рівнем знань то буде цікаво. Літературовєдам і літературолюбам з профільною освітою в післямові популярно розповідається про що вони читали фаховим критиком, як я зрозумів.

Якщо таких знань нема, то буде цікаво, як мінімум, людям з вищою освітою, які знають що таке «алгоритми», ШІ, мають технічну освіту чи уявлення про роботів. Читати легко, багато смішного, багато зрозумілих алюзій. Незрозумілі слова трапляються, але для людини з реальною вищою освітою то не буде проблемою. Ну, і передмова Андрія Куркова всиляє надію, що текст буде подужано. (Абзац написано суто за особистим враженням, бо вважаю себе таким і можу сміливо примазатися до цієї групи читачів).

Хто не цікавиться роботами, кібер-панком, не має освіти – можна спробувати почитати, бо перші розділи досить легкі для розуміння, майже про банальні, але завжди цікаві речі і ситуації. Як сподобається, то може цю категорію читачів книга наверне на вивчення питання, що таке роботи як такі і супутніх тем, яких трохи більше тисячі, наче… Для цієї категорії треба попередження ставити на кшталт «Увага! В романі присутні рідковживані і невідомі вам слова в кількості 10…50…100 слів».

Післямова

Олег Шинкаренко не є популярним, але вже є відомим письменником-фантастом. Його фантастика – це міцний український сай-фай. Його «ПУРи» цікаві і неоднозначні, текст виписаний добре і зрозуміло. Якщо вас не цікавить філософія і фантастика як такі, то з цією книгою ви просто зможете відпочити – гумору «на один раз почитати» в книзі вистачає. Рекомендую.

І на останок: читайте українських авторів, бо будете читати іноземних до кінця свого життя, а вони – іноземні, не все про нас знають.