Питання людяності. Фантастичні оповідання.

Книжку придбав ще місяць назад. Читав по оповіданню за день-два. Коротенько враження про кожне і як воно мені щодо заявленої теми збірки. Увага, спойлери – будуть. Мою нелюбов і упередженість до фентазі прошу сприймати спокійно – то стара, ще дитяча травма і маю якось з нею жити :)

Про оповідання

  1. Наталія Матолінець, «Тричі Арі». Нічого надзвичайного, як на мене, але легко читається. Вважаю, що сподобається поціновувачам фентазі. Плюси: добре виписано, все зрозуміло, якісно побудований лінійний сюжет. Мінуси: по-перше, видалося нуднуватим, коли всі, абсолютно всі герої, стають героями вигаданого світу, який виявляється таки реальним, по-друге, третій Арі з’являється лише у фіналі і якоїсь особливості сюжету не надає, як на мене. Загальне враження – двояке, бо з одного боку я не є прихильником такого стилю і мене не вразило, але з іншого боку – написано якісно, чого в оповідання не забрати. Про відповідність темі, чи це про питання людяності – не впевнений, бо там де говорилося про людяність, здалося прив’язаним за вуха. В першу чергу це непогана сімейна історія, де багато почуттів, роздумів, трохи є дії, але я б не назвав оповідання таким, яке не відповідає на якісь глобальні питання людяності.
  2. Любов Базь, «Вілла». Невеличке оповідання, здавалось би передбачуване за сюжетом, і я вже прикинув такий-сякий собі фінал. Але авторка вразила – перехід від гарно створеного світу так би мовити «міського фентазі» до світу технологій майбутнього вибудуваний дуже органічно. Зовні – фентазі, а реально – наукова фантастика. Дуже сподобалось. Фінал – неочікуваний для мене, і мій прогноз/очікування від фіналу справдився лише відсотків на 30%. Оповідання на сто відсотків відповідає заявленій темі – це про людяність як таку: схиблену, але повернуту до нормального стану речей, як їх ми розуміємо сьогодні.
  3. Денис Драганов, «Немертва». Дійшовши до цього оповідання, я вже почав складати певне враження про збірку: щось на кшталт «фентазі+жахіттячка». І початок тексту цього оповідання видався нудним: якісь традиційні роздуми про смерть, можливо автор буде далі знову годувати фентазі? Ледве вистачило сили дочитати до наступної сторінки. І тут текст міняється кардинально: він стає динамічним, насиченим подіями, сюжет розвивається стрімко – і оповідання виходить дуже продумане, чітке, цікаве. Роль і задачу мертвих я так і не зрозумів, але геть не розчарований – в захваті від тексту і хотів би почитати продовження! Щодо відповідності теми збірки, то сказав би, що 50/50: десь – людяно, а десь – улюблена мною зомбі-тема.
  4. Олександра Усманова, «Чаклунське дитя». Це оповідання в стилі фентазі. Але таке якісне фентазі я б читав і читав. Воно просте і сильне, повністю відповідає заявленій темі збірки. Воно коротеньке, але дуже цікаве: події розгортаються швидко, логічно, ти просто живеш у вирі цих подій! Фінал – дуже вражає, бо непередбачуваний – про нього не встигаєш думати, поки читаєш, і фінал поєднує те, що зазвичай поєднати важко. Авторці – респект!
  5. Максим Гах, «Демони». Це точно не про питання людяності, але – це дуже круто написано! Автор спокійно і виважено (в мене враження, що автор все попередньо розрахував) захитує і головного героя, і читача. А потім… Але: ніяких спойлерів – рекомендую люто! Максиму Гаху – уклін за цей текст: оповідання вибудовано просто шикарно, переплетіння світів і розподіл ролей сконструйовані дуже елегантно. Автор – удав: оповідання оплело мене від початку і до кінця. І я досі під враженням, а створене воно деталями – стислі, влучні, але навіюють неповторну атмосферу перебування у середині оповідання як спостерігача!
  6. Василь Духновський, «Карл, або Історія мрії…». Це дуже людяне оповідання. Але я б не назвав його фантастичним. Антураж і деталі – фантастичні, сеттінг загалом – фантастичний, але сюжет – досить земний. Тому це – точно про людяність, але – не про фантастику. До речі, оповідання цього автора я бачив і раніше – він гарно пише. І цей твір я би більше відніс до філософських роздумів, до мотиваційних оповідань в стилі «Все залежить тільки від нас самих». Про людей, одним словом, бо фантастика тут відверто другорядна.
  7. Род Велич, «Продавач усмішок». Це саме людяне з усіх фантастичних і саме фантастичне з усіх людяних оповідань збірки. Далі буде спойлер. Здається, я бачив його на одному з конкурсів Зоряної фортеці. Написано якісно, гарно, цікаво: я під час розвитку подій сподівався, що автор таки приведе на побачення головному герою справжню жінку. Я настільки вчитався в текст, що забув, наскільки автори можуть бути підступні. Так, у мене була підозра, що нова кохана для головного героя буде роботом. Але це була миттєва підозра, яка повністю навіть не сформувалася і зникла. Зникла, бо автор настільки приспав мою увагу, заколихав мої сумніви деталями, відволік картинками майбутнього настільки, що я спокійнісінько читав, як останній романтик сподівався, що в фіналі таки буде весілля! І тут: натє-любітє, відбиток давай і кохай свій роботизований пакунок… Я вражений і розчавлений твором. Автору – велике дякую, сподіваюся побачити і інші його оповідання в наступних збірках.
  8. Світлана Тараторіна, «Мова Вавілону». Це оповідання збірки є його окрасою. Сюжет, герої, фінал – я нічого не хочу коментувати, лише закликаю читати. Це дуже міцна і цікава наукова фантастика вищого ґатунку. Автору – уклін за це оповідання. І про людяність – є: там все людяністю пронизано від першого слова і аж до останнього.
  9. Завершує збірку досить легке і веселе оповідання Аліни Лібри «Весела метушня». Сюжет простий: винахідник (чи то розробник) біосинтезатора оживляє декілька ліхтариків зовсім випадковим чином. Черга випадкових збігів протягом двох чи трьох хвилин часу – і ми маємо нових живих істот невідомої природи. Мені вони Фіксиків чогось нагадали. Про людяність в оповіданні – ані слова.

 

Загальне враження і зауваження

По-перше слід відмітити, що тексти підібрані вдало, цікаві, хоча не скажу, що це кращі тексти Зоряної фортеці за останні десять років. На мій погляд, там є в загашниках конкурсів і інші якісні оповідання. По-друге, вичитка окремих текстів – слабка, корегування не завадило б. Враження від гарних текстів сильно псують марно друки чи неузгодженість відмінків. «Коректора, півцарства за коректора!» – хтілось би вимовити мені, але одночасно розумію і всі ту труднощі, з якими довелося і готувати, і випускати видання. По-третє, як би не було, але щиро радий тримати збірку у своїх руках. Від мене вона сміливо переміщується в бібліотеку моїх дітей – старшому буде цікаво! Ще раз дякую укладачам.

Автор: Роман МТТ

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *