«Правда» Террі Пратчетта

Це вкрай важко – писати рецензію на улюбленого автора, після прочитання якого хочеться сказати лише одне: ВАУ! До цього читав Пратчетта лише російською і не був розчарований – він глузує з усього що важливо і неважливо, перевертає з ніг на роги і правду і неправду, зображує банальні речі поетично (так, не менше) і освистує поетику загальновідомих стереотипів, що живіт рве від сміху.

Але «Правду» раніше я не читав. Книгу було придбано місяць назад в Книгарні Є і прочитано за 4 вечори. І я не лишився розчарованим: переклад – ідеальний, примітки перекладача — доречні, видання – вилизане до останньої крапки, і дух Пратчетта весело сновигає поміж сторінками. Приємний бонус – вшита стрічка-закладка. Слабким місто книги є її обкладинка. Не дизайн. Матеріал і тиснена поверхня – це майбутній накопичувач бруду, правди ніде діти.
Тепер про саму Правду: молодий аристократ Вільям Де Ворд, який заробляє на життя збиранням важливих новин і надсиланням цих нових впливовим людям, випадково знайомиться з гномами, які притарабанили до АнкМорпоку друкарський верстат. У Де Ворда виникає думка – розповсюджувати новини за меншу ціну для більшого числа людей, використавши верстат. Гноми, якими командує Доброгір, жваво сприймають ідею.

Все це відбувається під час чергової навали пліток і чуток, що гноми «навчилися робити золото із свинцю». Свинець в набірних шрифтах, якими і набирають новини, буквально перетворюється на золото, коли люди купляють газету.

З самого початку паралельно відбувається важлива подія – хтось викрадає Патріція Ветинарі. В гонитві за новинами Вільям і його команда також беруть участь в цьому процесі. Все це закручує героїв у вир подій, які дійсно можна назвати непередбачуваним.

Це історія про новини, прикрашена модною в західній літературі лінією «і трошки детектив». Вражає це побудова сюжету: він простий і міцний від початку і до кінця. Вражають пояснення ,які створюють деталі цього фентезійного світу. Вражає магія, завдяки якій фотограф «ЧАСу» (газета Вільяма) постійно відновлюється. Кожна деталь прописана чітко, не є зайвою і впл иває на подальший розвиток сюжету. І головна окраса творів Пратчетта – ясність, в «Правді» присутня на всі сто відсотків. Лінія найманців, яких виводить на чисту воду Анка темне світло фотографа Отто, описи обірванців з під мосту, які розповсюджують газети, робота міської Варти – все продумано, все захоплює і має неочікувані розв’язки чи сюжетні повороти.

Усі популярні герої плаского Світу (так, саме популярні, бо вони вже стали його ознаками, дороговказами, символами, якщо хочете) так чи інакше в книзі присутні: кого згадують ненароком (Бібліотекаря, Скарбія, чарівників), хто стає центральними стовпами оповіді, як Патріцій чи пан Смерть. Нові герої такі ж колоритні, як і постійні мешканці Плаского Світу. Мультикультурність в книзі зашкалює.

Наостанок окремо про АнкМорпок, як місто-героя всієї серії. У Пратчетта це місто завжди веселе, правильне, зрозуміле. Тут місто не є місцем дії, воно – причина всієї історії (як і кожної, в принципі, історії про Плаский Світ). Воно продумане письменником «від і до», складається враження, що ти знаєш кожну цеглинку в самих захаращених нетрях АнкМорпоку , настільки воно рідне, просте і безпечне. Може саме тому в це місто і тягнеться стільки різного народу і саме тому воно багате на такі історії?

Видавництву ВСЛ окрема подяка за таку книгу: вона варта витрачених грошей і якісно зроблена!

Автор: Роман МТТ

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *