«Світи і лабіринти» Ірини Червінської

З переписки з автором:

«Я дочитав до 56 сторінки! Чоловіча аудиторія мене з’їсть, якщо я напишу про це добре! Але мені – подобається, хоч я і не вірю, що таке колись станеться. Це жах! Але написано – добре: зрозуміло, чітко, доступно. Жінкам сподобається – однозначно. Мене, як давнього трутня, то в принципі теж влаштує, але щоб так знецінити роль чоловіків – то страшно. Зараз в голові борються два демони: один каже «То має право існувати», інший каже «Спали свій комп і не читай це! Вона ще там не таке приготувала для вашого чоловічого плем’я».

Позитивний відгук

Інтриги не буде – книга мені сподобалася. Далі вас чекають: спойлери, традиційні «сподобалося» і «не сподобалося», ну, і саме головне – про що ті «Світи…» і скільки їх нарахувати вдалося саме мені. Як завжди спочатку про ТТХ книги:

  • Тверда палітурка, під якою трохи більше 200 сторінок якісного, з точки зору правопису, тексту – знайдено два чи три марнодруки.

  • Обкладинка мене не вразила: смугаста воронка, що затягує незрозумілий силует. Хоча кольори і приємні, але композиція недосконала.

  • Вартість: від 80 грн в видавництві на старті продажів – до 120-130 грн по магазинах.

«Про сподобалось»

  1. Жива нерафінована мова. Вдячний авторці за нормальні слова в тексті. Такі тексти хочеться брати до рук і читати, і рекомендувати, і купляти. І мова тут грає неабияку роль – сприяє створенню атмосфери тих локацій, де перебуває герой (чи відбувається дія, де його нема, чи він є, але в нерухомому стані овоча). Починається все в нашому часі (умовно назву це «реальністю»), і коли зображуються події реальності – мова відповідна, повертає у нашу злиденність, налаштовує на нашу сучасну безвихідь. Коли дія переноситься в майбутнє – мова відповідна, більш літературно чиста (так у нас окремі культурні люди говорять), налаштовує на позитивну рафіновану безвихідь того матріархального суспільства, яке нам підготувала автор. Третій світ – світ марень, світ підсвідомого і несвідомого – тут наче все пристойно, без матюків написано, але – про такі повсякденні і одночасно дивні речі… Думаю, вам варто почитати підсвідоме маніяка, щоб розуміти звідкіля вони беруться в Україні.

  2. Психоделіка, фантастика, реальність. Почну з фантастики: її мало, лише десь 2/3 книги. Я не скажу, що вона оригінальна – нового я майже нічого для себе не взяв, окрім цікавих назв певних процесів втручання до свідомості. Але, як ті фантастичні припущення вплетені в світи, якими блукає головний псих і алкоголік твору – то неперевершено. Світ майбутнього майже монохромний і стерильний, безбарвний, без смаку і запаху. Майбутнє витримане в цих рамках, тому можу сказати, що образ є цілком завершений, повний. Це – жирнючий плюс роману.
    Психоделіка, до якої відношу неясні марення героя і його спогади, а також окремі описи реальності – то вищий пілотаж у виконанні автора. Порівнюючи окремі шматки тексту, я дійшов для себе висновку, що саме ці моменти і «тримають» читача.
    Реальність зображена дуже круто: події – насичені деталями, описи – кольорами, відтінками, напівтонами. Запахи, бруд і пилюка під взуттям героїв, звуки міста – все це є в тексті і все це красиво зображено.

  3. Герої. За сюжетом людина вчиняє вбивство, а тікаючи з міста ще й спричиняє і аварію, в якій гине до біса людей, а само це мурло спокійнісінько впадає до коми і блукає лабіринтами свого несвідомого. Всі інші герої – далеко не позитивні. Авторка змалювала найгірші риси людей. До кожного героя, за мірою їх участі в історії, є описи причин формування характерів. Рудоволоска в реальності – «непросихаюча ізбалована блядь», яка такою стала внаслідок зростання в дитячому притулку, лікар – кепкуючий з оточуючих мізантроп, вбитий художник – пиздопротивний до сказу дідок-напівмаразматик (того його герой і вбив, мабуть, а не того що він латентний маніяк). В цьому диявольському цирку персонажів головний герой в своїх пошуках і комі виглядає не саме гірше, я вам скажу, він – викликає співчуття: пацан помилився, но пацан поняв – він шукає причину своєї такої поведінки, його треба прийняти таким, як він є і навіть допомогти в тих пошуках!
    Чесно: я обалдів, коли зрозумів, що авторка замилила мені очі ще на самому початку книжки, і сторінок лише так за 20, я допетрав, що з цікавістю читаю про конченого алканавта, людей з соціального дна, санітарів суспільства і, взагалі, про багатий внутрішній світ всього цього серпентарію. Чого? Може я з них? Може авторка сама звідти? Може всі ці образи – всі ми? Ми, які живемо без мети, без надії, без мрій? І всі про це пам’ятаємо, але зневірилися і просто існуємо. Ми, які з часом станемо апроксимацією тих андрогеноїдів, що обслуговуватимуть суспільство в майбутньому, яким блукає головний герой?

«Про не сподобалось»

  1. Автор пропонує за основу моделі майбутнього матріархат. Не погоджусь ніколи, це і обурювало, спочатку. Як мінімум, я особисто згодний на мультикультурний світ унісексу – грець вже з ним, традиційна сім’я її цінності втрачають позиції, але тема гендерної рівності більш-менш дає надію і сподівання що до чистого матріархату чи патріархату суспільство вже не повернеться, бо такі форми є основою диктатури, а диктатура стане причиною мегавійни.
    А ще я знаю, що в Україні чистого матріархату чи патріархату ніколи не було: вдома головувала жінка, чоловік головував поза хатою на господарстві і не переймався, що в хаті є хтось головніший за нього. Але абсолютно знівелювати роль чоловіка до ролі домашнього обладнання – то занадто круто як на мене, навіть припускаючи що в такому світі жінка має нести повну відповідальність за свого хатнього утриманця – чоловіка.
    Все ж, погоджусь: тема має право на життя, є гарним подразнювачем для чоловічої аудиторії і… стала окрасою того стерильного світу майбутнього, що зображений в романі.

  2. Окремі марення головного героя які переплітаються з реальністю чи майбутнім. Я так чітко і не порахував кількість світів, де герой перманентно перебуває під час оповіді. Пограничні стани психіки головного героя іноді були досить туманні. Як мінімум, я виділив би чотири світи чи то стани героя, але підозрюю, що їх може бути і п’ять (аби тільки авторка не призналася, що їх ще більше).

  3. Певні враження, які лякають, коли складаєш картинку до купи в голові. А вона наступна: навколо нас повно маніяків, алкоголіків і наркоманів, які тільки на основі своїх тупих, ницих бажань чи галюцинацій творять таке, що нормальній людині і на голову не налазить. Далі розвивати ці роздуми не буду – ви самі розумієте, до чого це доведе.
    Справа в тім, що реальний світ даного роману збудований як світ безнадії і суцільного занепаду, а світ майбутнього – як світ одноманітного неголодного буття за суворими законами, але без права їх порушення і на йоту. Автор ставить перед вибором: або так – або так. Третіх варіантів не дано. Це наче і нормально (автор вирішив показати дві моделі – автор показав), але після того як почитаєш, і ця думка приходить, то стає трохи незатишно і сумно: хочеться ще третього варіанта, хай і утопічного, але більш веселого.

Резюме

Замість резюме викладу ще один шмат переписки з автором:

«Мозок кипить… Що я однозначно напишу, що роман перевертає мозок: спочатку обережно виймає його з голови, потім перетрушує його, роздивляється обережненько, а потім тупо перемелює, наче в м’ясорубці. Це ще не все: потім з отриманої сировини печуть пиріжок, який відправляють на фабрику переробки пиріжків на мозок, і вставляють читачеві наново. До нового мозку потрібен час призвичаїтись. Дуже цікавий стан: наче як під чимось, але нема похмілля. І волосся ще при цьому починає жити власним життям. Наприклад, не просто стоїть дибки, а ще й намагається довести, що йому і вам необхідно прогулятися, бо волосяним сумкам чогось спекотно під шкірою і час охолодитися на повітрі. Це наслідок кипіння нового мозку, просто..»

Одним словом – рекомендую.

Автор: Роман МТТ

Сподобалось? Поділись з друзями!

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники