уривок з повісті «Завойовники раю»


«Якийсь мудрець з одного з Серединних Світів висловив думку про те, що свідомість є душею Всесвіту. Подібно темній матерії, вона наповнює собою простір, матеріалізуючись в ньому у вигляді зіркових систем, планет, життя й часу. Якщо Всесвіт пульсує, розшируючись та скорочуючись, чи не є це свідченням дихання Свідомості, його циклічного існування у ході власного нескінченного розвитку?
Колись ми мали досить примітивне уявлення про те, що саме вважати живим і розумним. Цивілізації витрачали століття на створення недолугих технічних засобів, щоб знайти у космосі форми життя, які б відповідали їхнім уявленням про нього. Звісно, то був надто довгий та мало результативний шлях до комунікації між світами. Навіть у центральних секторах, де умови для розвитку розуму завжди були найкращі, знайти собі подібних не така вже і проста задача. А що вже говорити про переферійні та пост переферійні сектори.
Кожен світ, що розродився технологічною цивілізацією, має певні етапи розвитку свідомості від новонародженного до зрілого, минаючи у процесі безліч критичних точок, в яких шанси зникнути сягають найвищих показників. Це саме ті періоди, коли світ шукає контакти поза власною планетою. Більшість таких спроб є невдалими. Деякі завершуються взаємодією з більш розвинутими цивілізаціями, що призводить часто-густо або до цілковитої асиміляції, або до знищення менш розвинутих суспільств. Лише іноді у темних глибинах простору-часу трапляються зутрічі ідентичних за розвитком світів. Однак лише невелика частина таких контактів еволюціонує до створення союзу світів, їх інтеграції та прискоренного розвитку…»

Сподобалось? Поділись з друзями!

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Buzz
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники