Відгук зі спойлерами про роман Олексія Деканя «Коріння Всесвіту»

 

Автор відгуку Роман МТТ

Я довго не знав що написати про цей твір. Відразу хочу зауважити передмову Радія Радутного – написано три сторінки тексту, які просто говорять до читача: «читайте, круто написано, автору передмови зайшло гарно». І це написано настільки просто і ясно, що віриш Радію Радутному, а потім – бачиш, що рецензент не помилився, бо читаєш наступні сторінки запоєм.

Так, текст мені сподобався. До автора і його стилю прискіпуватися навіть не хотілося, окрім суто технічних моментів, які непідготований читач не помітить навіть – текст заходить на всі сто відсотків. Одна з небагатьох книжок із високим рівнем вичитки – на висоті.

І коли розумієш, що людина пише гарно, то відповідно цікавить сюжет. А він дуже неоднозначний. Про нього і будемо далі говорити.

Космічна Одиссея

Книгу «Коріння Всесвіту» подавали і як кібер-панк, і як космооперу, і як наукову фантастику, намагалися визначити її жанрову відповідність іншими термінами. Це фантастика – безперечно. У книжці є елементи, притаманні різним жанрам та піджанрам фантастики і літератури загалом:

  • кібер-панк;
  • космоопера;
  • жахи;
  • філософська і соціальна фантастика;
  • притча;
  • детектив;
  • і навіть містика.

Науковою фантастикою назвати не можна, лише дуже натягнуто і з приставкою «лайт». Окремо хочу зазначити протягнуту через весь твір екологічну тему – це актуально і треба читачу кричати про це повсюди. Ну і головне – проведені через весь текст аналогії з біблійними сюжетами, цілі епізоди, написані на основі цих сюжетів. Наприкінці книги розумієш, що є велика доля містики.

Тому, зваживши на все це, я схиляюся до думки, що найбільш точним описом буде «Космічна Одиссея». Не знаю, чи є такий жанр, але книжка справді чимось нагадує «Космічну Одиссею 2001 р.» Стенлі Кубрика саме за стилем в окремих моментах читання, а також і саму Одиссею Гомера у частині опису пригод, їх причин, стану головного героя, уведення різних легенд і притч. Щодо космічних масштабів і релігійного складника, які охоплюють увесь твір, то тут визначення Одиссея теж підходить у плані глобальності створеного автором Всесвіту.

Історія

Історія цікава. Для себе спочатку визначив три сюжетні лінії:

  1. Події у космосі на величезному кораблі, де схиблена система управління вирішує погратися в Бога.
  2. Епізоди з історії Землі. Спочатку вони виглядають як чиїсь спогади чи просто оповідання. Але цікаво написані, добре розбавляють «космічну лінію».
  3. І притчі. Тут автор бере релігійні, перевірені часом сюжети, й інтерпретує. Добре і цікаво то виходить.

Ближче до фіналу ці три лінії якось непомітно розмиваються і заплітаються в один загальний сюжет. Щодо оповідань і притч, я так і не визначився, чи вони були мареннями уявного друга (колишнього капітана корабля) схибленого штучного інтелекту, який весь сюжет по суті і створив, чи то фільмами, які дивився головний герой Адам. І перше, і друге тлумачення мене влаштовує, бо читав на одному подихові.

Фінал для мене лишається відкритим. Явної відповіді на ряд власних питань я не отримав.

Герої

Герої – окраса книжки. Що персонажі в невеличких оповіданнях, що головні герої виписані, проявляються поступово, цікаво стежити за їх розкриттям. Я чітко уявляв, хто «поганий» чи «хороший», десь після половини тексту, окрім одного з них:

  • Адам – молода людина, що формується, вчиться думати.
  • Муріель – схиблений ШІ, який керує колонізаторським кораблем Хевен-03.
  • Аарон (як хибний спогад), він же «дівчинка Смерть у рожевому», він же «Диявол», він же вірус, який і є причиною схиблення Мурієля – найзагадковіший і розкривається в останню чергу, хоча про нього говориться від початку роману.
  • Один із головних героїв (чи ще одна лінія сюжету) – Бог. Тут важко мені щось писати, бо оцінювати Бога як героя не можу, а от розкриття його ролі і впливу на весь сюжет – тут цікавіше. Не знаю, як правильно назвати це.

Лінія Бога проходить усім романом (як і лінія диявола-віруса), але остаточно стає явною, коли автор уже говорить напряму про це, лише наприкінці роману. І розвивається дуже стрімко, пояснює причини всіх подій. Не можу сказати, чи Бог виступає героєм, чи архетипом, на якому тримається сюжет. Для автора, як людини віруючої, то, мабуть, очевидно. Для мене, як агностика, трохи не все так просто.

Конфлікт

Конфлікти я описую вперше. Хай цей роман стане добрим початком мені в цій справі.

Конфліктів два. Основний, який виринає у фіналі і є основою всього роману, класичний: протистояння Бога і Диявола. Диявол не заспокоється ніколи, завжди йому має хтось опиратися, а він, за класикою жанру, являється нам у різних подобах. Автор витримав цю лінію на відмінно. Хоча Дияволова потреба кривавої жертви мене трохи спантеличила, бо раніше думав, що йому більше цікава душа, а засоби, якими її він отримує, – то більш наслідок, ніж причина.

Господь як основа Всесвіту завжди перемагає і є надприродною силою, проявляється теж поступово і м’яко, як люблячий батько, як розсудливий мудрець, і це все складається до купи теж у фіналі. Але дуже явно, як в проповіді. Це не заважає сприймати текст, але, на мою думку, спрощує фінал. А в цьому конфлікті хочеться саме відкритості – у цій суперечці крапку ставити не можна, втрачається інтрига всього життя і дається одна проста відповідь, що Бог є. Після цього згадуються проповіді в церкві чи по ТВ, що не новина.

Конфлікт у сюжетній лінії «Мурієль-Адам» більш відкритий і зрозумілий. Але в ньому дуже багато несподіванок. Основна ідея цього конфлікту, як машині змусити хлопця вважати себе богом? Це проблема машини, бо дитина розвивається і думає. Автор зумів наповнити цей конфлікт поворотними точками і точками неповернення, вчасно гасив і розпалював пристрасті на шляху його розвитку, змушував героїв діяти, хитрувати, приймати рішення, боротися. Не хочу приводити приклади – спойлерів і так забагато, але скажу ще одне: цей конфлікт відходить на другий план, коли стає зрозуміло що він похідний, від вміло прихованого основного конфлікту. Усе дуже несподівано випливає і стає на свої місця у фіналі.

Не дивлячись на те, що фінал мені не сподобався (бо як дочитував, то я вже мав попереднє, своє бачення фіналу – автор його зумів створив), фінал дуже динамічний і читав теж не відриваючись.

Загальне враження:

  1. Книжка легка для прочитання: стиль, вичитка, ясність тексту – все відпрацьовано до останньої коми. У мене пішло на прочитання годин п’ять-шість загалом. Читав десь по дві години протягом трьох вечорів. Настрій книжки (уперше використовую таку характеристику) оптимістичний, і цей настрій створював відповідний стан і у мене. Тому можу згадати читання цього роману як приємний відпочинок.
  2. Класичні сюжети оповідань і загальний сюжет – зрозумілі, упізнавані, майстерно описані, тому не лишають байдужими.
  3. Роздуми після прочитання довгі і цікаві, згадується дуже багато всього прочитаного, побаченого, переговореного з іншими людьми раніше.

Рекомендую.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *