«Ріплі» або про те, як не просто фанфіки писати

автор: Роман МТТ

Я не очікував від збірки багато, тому не розчарований. Насправді тема складна: важко вигадати щось нове у світі Чужого чи Хижака. На що я сподівався? Сподівався на якісь відкриття, нове прочитання (так – саме так), можливо автори побачать щось те, чого глядач не розгледів протягом існування франшизи усі ці роки. Сподівався без надії, бо знаю, що додати щось до культового сюжету важко. І сприйматися воно буде однозначно в розрізі порівняння з оригіналом. Але і невдалою спробу назвати не можу – збірка вийшла непоганою, попри всі побоювання і видавців, і авторів (вони теж насправді знали на що йдуть, боялися наразитися на критику, звинувачення в плагіаті тощо).
Загалом можу сказати, що дана збірка не є ідеальна, але вона цікава в деяких моментах (далі за текстом знайдете), що частково виправдало мої очікування. Для повного «ВАУ!», можливо не вистачило оповідань. Якби ще дві-три оповідки (про які далі буде йтися в огляді) – було б «ВАУ!», а так – стримане «Добре». Далі про кожне оповідання окремо з мінімумом чи максимумом спойлерів.

Об’єкт МОС-12 (Сергій Пильтяй). Мене не вразило. Написано – добротно, прискіпатися – майже ні до чого. Але – очікувано якось все. Мені видався затягнутим початок і дуже швидкий прогнозований фінал. Сюжетом теж нагадує оригінал (чи один з оригінальних фільмів), але композиційно побудовано не гармонічно, як на мене. Ви скажете «Так це ж фанфік!» «Так, фанфік» відповім я, сперечатися не буду, але і фанфік має буди якісним, мати свою родзинку, не бути абсолютно передбачуваним.

Відчай (Дмитро Чепур). Початок з доволі розлогим переказом подій «перших 112 серій» Чужого мене не вразив. Але ідея поглянути на постапокаліптичне суспільство, його залишки на окремому острові – зацікавила, і зберегла бажання дочитати до фіналу. Острів, клони як їдло для ненажерливих нових хазяїв планети – цікаво. Фінал я вгадав – автор відверто натякав на такий перебіг подій, то він не став неочікуваним.
Загалом – добре написано, цікаво, але, як на мене, стислий переказ кіноантології можна було стиснути ще рази в чотири, тоді текст був би трохи динамічнішим, легше сприймався.

Повернення (Юлія Александрова). Це не оповідання – радше синопсис чи сценарій (не знаю як правильно назвати) трохи переробленого оригінального сценарію «Чужий. Заповіт». Дуже близько до цього фільму, принаймні. Те саме питання/твердження «Це фанфік?». Так, це фанфік, трохи інше бачення, але з-за того що вгадуються наступні кроки героїв з вірогідністю на 90-95 відсотків, то фанфік програє оригіналу дуже сильно. При всьому тому зазначу на будь-які справедливі закиди «Чого ж сам не написав?» Так, не написав, бо боявся, що будуть порівнювати, а чогось кращого не вигадав. Авторка оповідання пішла на великий ризик, беручись за цю тему, думаю, що теж знала, що може наразитися на критику, але не побоялася писати – за це респект.

На прикладі цих трьох оповідань можна впевнитися, що фанфік є вторинним твором по відношенню до оригіналу. Я б хотів бачити трохи інші оповідання з використанням вже відомих світів. Де я, як глядач чи читач, як шанувальник світу Чужого, побачу таки щось нове.

Сюрприз (Василь Лавер). Це оповідання викликало зацікавленість. Автор спробував описати стан, відчуття та мотиви «носія» грудолома (грудолом потрапляє як личинка до тіла людини, після контакту її з лицехватом). Це відновило цікавість до подальшого читання. Але іронія в тому, що сюжет не несе ніякого сюрпризу – все в рамках всесвіту Чужого.

Після прочитання оповідання виникає стійке враження, що автори не можуть перейти межі Всесвіту Чужого в рамках вже відомого сюжету. І це погано – це і робить оповідання передбачуваними. Оповідання В. Лавера трохи вибивається з цього списку, воно цікавіше інших, але теж передбачуване в результаті. Думаю, це все наслідок того, що всесвіт Чужого не має альтернативи, як такий. А коли проаналізувати комедійний фільм «Чужий. Заповіт», де людські дії зведені до рівня дій мавп в протидії бойовим роботам, які налаштовані на розпізнавання цих мавп, то стає зрозумілим, що безкомпромісність в Чужому не дає можливості побудувати інші сюжети, коли ми говоримо саме про фанфіки. Фанфік автоматично попадає в межі всесвіту, має їм підкорятися, тому автор в результаті не має поля для маневру, інакше це буде не фанфік. Висновок: авторам, які думають серйозно писати, краще не братися за фанфіки в чистому вигляді – це просто безперспективно.

Ініціація (Валерій Бєлих). Це оповідання мені дуже сподобалося. По-перше, воно перемикає при читанні на Всесвіт Хижаків. Якщо порівнювати Хижака з Чужим, то Хижаки цікавіші, бо з Чужими все зрозуміло – людям не вижити, як не старайся, бо зараза вже окупувала космос і, рано чи пізно, добереться до людства і винищить його . З Хижаками все не так однозначно і можуть бути варіанти: вижити, не вижити, а може й співробітництво у майбутньому – це розумна раса, і коли ми досягнемо її рівня розвитку, то може ще й торгувати будемо, чимось… Я ніколи не розглядав Хижаків як абсолютну загрозу людству, а після кадрів з черепами ксеноморфів в залі їх бойових досягнень в другій частині цієї франшизи, взагалі сприймаю їх як союзників, майбутніх звісно.
Повертаємося до оповідання В. Бєлих. Я не буду спойлерити, а в стислому емоційному огляді скажу що воно і цікаве, і динамічне, і оригінальне. Так – це те що я так чекав від збірки. Ідея – проста до геніальності, реалізація – бездоганна як на мене. І відкритий фінал – доречний. Рекомендую.

Вісім сердець корпорації (Роман Повзик). Це дуже непоганий бойовик. Я не скажу, що мене все влаштувало в плані логіки в окремих діалогах чи діях героїв, але це те, що я чекав: це нестандартне використання рамок Всесвіту Чужих. При цьому дотримано головної вимоги фанфіку: оповідання вписується в цей світ де всі приречені. Рекомендую!

Свої проти чужих (Радій Радутний). Не скажу що сподобався сюжет, але сподобалась спроба автора втиснути у Світ Чужого нещодавнє минуле. КДБ багато чого приховувало від своїх громадян, то ця історія могла б статися. Вітчизняна Еллен Ріплі, ідейний професор і китайський космонавт в одному екіпажі – прикольно. Фанфік з передбачуваним сумним фіналом.

Чортобий (Євген Усенко). Окраса збірки. Сподобалося все: і антураж, і час, і правдивість подій, створених автором. Це світ Хижака. Рекомендую!

Тепер трохи думок «взагалі».
1. На прикладі двох світів і кількості оповідань в збірці, я віддав би перевагу Хижаку. Два оповідання зайшли мені 100%, без сумнівів. Всесвіт Хижака дає багато простору для роботи в стилі фанфіка. Пов’язано це, як розмірковував вище, з тим, що з Хижаками ми маємо різні варіанти розвитку подій.

2. Натомість писати фанфік в стилі Чужих – важко, автор приречений на передбачуваність в сюжеті, бо цей Всесвіт не дає розвернутися, він досить жорсткий за своїми умовами. В результаті з шести оповідань можу виділити лише одне – «Вісім сердець корпорації». Воно не є досконалим, над ним можна було ще працювати, але воно більш оптимістичне серед інших.

3. Для авторі в участь в подібній збірці може бути як цікавим досвідом, так і негативним. Цікаве це саме завданням: залишитися в рамках відомого Всесвіту, при тому вичавити з відомого всім сюжету щось оригінальне. Як бачимо на прикладі оповідань – це можливо, половині авторів це вдалося. Негатив – наразитися на справедливу і несправедливу критику, що взялися тягатися з відомим сюжетом і не впоралися з завданням. Загалом написати гарний фанфік зі світу Чужих чи Хижаків, на мою думку, важче, ніж фанфік для фентезі чи космоопер. Я особисто взагалі не наважився брати участь у збірці, бо боявся саме того, що хтось назве мій текст вторинним.

В будь-якому разі, авторам і укладачам – респект і щира подяка, що не побоялися, бо хтось мав то зробити першим.

Автор: Роман МТТ