(18+) Більш ніж відверта розмова про горор з Максимом Деккером

«Умова гарного горору проста – без цензури і гальм» – так я розумію «секрет» чи «сценарій» роботи цього автора. Розмова була дійсно відверта і місцями шокуюча. Хочу сказати, що до цього інтерв’ю, я думав, що багато чого не боюся, бо знаюся трохи на страхах. Як мінімум – я боюся менше інших, виходячи зі знання теми і життєвого досвіду. Але цей літератор, який спочатку здається домашнім милим хлопчиком, виявляється знає за жахи набагато більше. І знає не в плані «автор, назва твору, теорія, антологія від 18… року». А знає з психологічного боку, відчуває. Страшно було спілкуватися… Якщо маєте протипоказання до жахів чи надчутливість – не шукайте означених Максимом Деккером творів. Хоча, з іншого боку, я тепер розумію, чого мене рік назад вразило його оповідання «Тріск хребців». Далі читати – за самопочуттям, місцями можливі огида і жах.

Коли дивився перший свій фільм жахів – верещав від страху!

Чому ви взагалі почали писати?

У дитинстві я багато читав і дивився, і в голові з окремих кіно- чи книжкових сцен конструював свої сюжети. Як правило, виходили мініатюри про туалетних перевертнів і зомбі-самураїв, їх я записував у зошиті, малював до них ілюстрації.

Потім, років так з чотирнадцяти, писав на «Фікбук» криваві і порнографічні фанфіки, натхненні екшн-аніме, на кшталт «Країни чудес смертників» і «Афросамурая». Знайомих і мене це бавило, а ось батьків і викладачів моєї гімназії, які дізналися якось про мою «творчість» – навпаки (посміхається).

Потім я відкрив для себе літературний горор-конкурс «Чортова дюжина». Тоді я думав, що я такий крутий хлопець, який начитався Стівена Кінга, Клайва Баркера і Поппі Брайт. І пишу не гірше улюблених письменників, і зараз покажу всім, як треба писати true-жахи.

Як виявилось, я дуже помилявся…

Після того конкурсу розчарування в жахах і містиці, бачу не сталося. Чи свідомо продовжували вже писати горор?

Я знав, що якась частина мого життя буде пов’язана саме з горором. Мене завжди тягнуло до чогось лячного, похмурого. Пам’ятаю, як років у десять я сміявся під час перегляду «Зомбі на ім’я Шон» і перших двох «Поворотів не туди». А ось американські «Прокляття», «Хостел» і, як не дивно, «Телемерці» налякали мене не на жарт!

Моїм першим фільмом жахів був «Пункт призначення». Б-р-р, досі пам’ятаю, як на сцені з ударом струму, мене пересмикнуло від несподіванки, і я, закривши очі, заволав наче порося!

З того часу мені хотілося творити щось таке: моторошне, криваве, чорногуморне. І зараз я цим займаюсь.

Незабаром я познайомився з творчістю окремих іноземних і вітчизняних жанрових авторів і зрозумів, що жахи можуть бути не тільки парком страшних розваг, а й гостросоціальним одкровенням. Ракурсом, завдяки якому на проблеми нашого повсякдення можна поглянути під іншим кутом і замислитись. Ось це дійсно круто, як на мене – справжнє мистецтво!

Над чим зараз працюєте?

Перш за все я працюю над собою. Спостерігаю, аналізую, читаю твори і статті авторів, які мені подобаються, та питаю себе: «У чому секрет їхнього успіху у читачів? ». Саме це розуміння, усвідомлення допомагає навчитися кращому.

Які тематичні події відвідуєте?

Взагалі ніде не буваю! Хіба що минулого року відвідав одеський комікон. Часом я занадто ледачий, щоб помитися і вилізти зі свого бункера, а ви говорите про презентації, фести, комікони тощо!

Але було б непогано відвідати презентацію творів зі збірки «Львів. Доза. Порно », яка буде проводитися цього літа в Києві, на «Книжковому Арсеналі ». Думав ще піти на Fan Expo 2018 у ролі лектора, розповісти про французькі екстремальні фільми, як варіант, але вирішив, що краще не розповім про них, а подивлюсь, лежачи в м’якому ліжечку. 

Що треба людині, на вашу думку щоб бути письменником?

Вчитися. Просто вчитися, самовіддано, до болю в мозках і яйц… Так, стоп, краще зупинимось на мозку!

Звичайно, є люди талановиті, але вони теж навчаються. Швидше, правда, паскуди! І пам’ятайте – іноді успіх інших може здаватися вам недосяжним, він буде демотивувати, але якщо вам подобається письменницька справа, і вам є що розповісти читачеві – тренуйтеся, рвіть ворожі горлянки і перемагайте! У кожного свій шлях, головне – йти вперед. Як самурай, знаючи, що у фіналі загинеш, але все одно рватися стрімголов!

Вперед і тільки вперед!

Цікавить ваш досвід участі в збірках фензіну «Підвал», «Крамничка жахіть» і «Львів.Доза.Порно». Розкажіть про це.

У «Підвальних» збірках я публікувався один раз, цього літа хочу відправити нове оповідання на їх відбір до нової збірки «Ліс». Антологія «Свині», присвячена сплатерпанку, містить моє старе оповідання «Тріск хребців», плюс я написав передмову, коротку історію формування екстремальних жахів. У «Крамничку» ще не потрапляв. А ось опинитися серед фіналістів «Львів. Доза. Порно» для мене стало новиною-сюрпризом. Приємно, коли з майже сотні надісланих оповідань вибирають вісім, серед яких є і твоє!

Якщо говорити про відбори, то процес тут простіший, ніж на конкурсах. Написав, відредагував, відправив – і чекай собі результатів, попиваючи карвалол. А конкурси, як «Чортова дюжина», «Політ фантазії», «Квазар» – у них є фідбек. А фідбек – це нові знайомства, обмін досвідом і критика від людей з різними літературними здібностями та смаками, яка здатна навчити багато чому.

Звичайно, в конкурсах є і свої мінуси (це і тематична обмеженість, творчі бар’єри, читацька лінь), але поки що я хочу і буду брати участь у подібних заходах. Я пишу про те, що люблю, без цензури і спроб догодити комусь. Десь не пройду, десь пройду – будь-який досвід безцінний на цьому етапі.

Відвертість на рівні фолу? Ні – ще відвертіше!

Розкажіть трохи про себе.

Поза творчістю я такий собі високий і худий чувак з Одеси. Завзятий сінефіл і вибірковий бібліофіл. Вчусь на штурмана, сподіваюся стати капітаном, можна з курильною трубкою і пляшкою рому, але борони Боже від будь-яких протезів та гаків! Люблю забагато спати, не відмовляюся від пропозицій випити в гарній компанії . ;)

А ще я просто обожнюю людей, які можуть навчити чогось, допомогти і принести в моє життя щось приємне і світле!

Співати дифірамби самому собі не охота, але одне скажу точно: за настроєм я відкритий до нових знайомств, і якщо людина хороша і не гнида, то в стресову пору я віддам їй останню сигарету, знаючи, що ось-ось у мене почнеться нікотинова ломка.

Що ви читаєте і дивитися?

Як і казав вище – я вибірковий бібліофіл і завзятий сінефіл. Читаю Маркіза де Сада, дивлюся снафф. Коли останнього немає під рукою – переглядаю «Сербський фільм», або «Людську багатоніжку», у найгіршому разі. Загалом – невибагливе створіння.

Примітка для читача: якщо ви не знаєте перелічені твори, фільми і відео в стилі стафф, то не рекомендується їх дивитися і читати людям зі слабкою психікою, дуже вразливим і чуттєвим людям та дітям до 18 років. Та й дорослим людям, які не впевнені, що насправді хочуть це дізнатися – не рекомендується, бо ви можете бути до цього реально неготові психологічно. Навіть дізнаватися про їх зміст не рекомендуємо – це може вас шокувати чи завдати неприємного відчуття, аж до блювання. Якщо ви таки зацікавитеся і полізете до мережі шукати описи, то прочитавши, сприймайте це як інформацію про ще один бік життя, про який вам раніше було невідомо, натомість дані явища чи твори є реальними і існують.

Жахи – це манера подачі думок

Що саме для вас жахи і містика?

Для мене, як для фаната і автора, це манера подачі думок. Та інструмент, яким можна лякати, смішити, викликати огиду – на все воля, фантазія і здатності того, хто ним володіє. Але якщо ми говоримо про жахи поза розважальних і попсових форматів, то це, перш за все, спроба відрефлексувати своє ставлення до ірраціонального або ж до раціонального, але шляхом впровадження його в інший причинно-слідчий вимір, в якому можлива, але не обов’язкова, наявність «фант-припущення ».

Завдяки арсеналу прийомів і художніх елементів, на яких ґрунтується горор, людина здатна подивитися в очі своєму страху і більш того – спробувати пояснити те, що знаходиться за межами нашої рутини.

Ну і, звичайно ж, жахи і містика – це відмінна можливість гарно провести час і злякатися всмак!

Ми говорили про стилі, які вам подобаються. В український літературознавчій енциклопедії, виявляється, нема визначення наступних стилів: сплатерпанк, екстрім-горрор, вірд і бізаро. Коли можна – своїми словами про ці стилі, як саме ви їх бачите, трохи характеристики і опис емоцій від творів в даних стилях.

Як добре, що світ не тримається на українській літературознавчій енциклопедії ;)

Сплатерпанк і екстрим-горрор – це ті ж жахи, тільки з м’ясом, матюками, вбивствами і голими цицьками (с). Але ні, не варто кидатися помідорами і обзивати жанр чтивом для душевнохворих покидьків. Перш за все, сплатерпанк – це соковитий літературний салат з протесту, гротеску і фантасмагоричного божевілля. Це нахабний і нещадний погляд на світ, на людей і їх виворіт, який не завжди є приємним очам і шлунку, якщо ви розумієте про що я. 

Якщо говорити про «вірд», то це здебільшого сюрреалістичний і інтелектуальний хоррор. Чому інтелектуальний? Ну ось, якщо в рядовому жанровому творі конфлікт зі злом відбувається у режимі «чоло до чола», то у «вірді» підхід більш тонкий. Це тривожна, гнітюча проза, подорож до первісного зла, яке в більшості випадків може являти собою не кровожерного монстра з сотнею мацаків, а сублімацію авторських переживань. Тому, як на мене, щоб писати прекрасний «вірд», треба бути максимально чесним перед читачами і не боятися вивалити на них вируюче місиво думок. А ще краще – почитайте есе Джеффа Вандермеєра, тільки не лякайтеся англійської мови: http://weirdfictionreview.com/2012/05/the-weird-an-introduction/

«Бізарро» – це теж дивна проза, але на відміну від екзистенціального «вірду» вона нарочито вульгарна, абсурдна і прив’язку до нашої реальності може мати лише у вигляді символів і алюзій. «Література примх» – це постмодерністський полігон для самих-самих божевільних ідей. Хочете написати розповідь про божевільних кабачків, які пожирають людей? Будь ласка, пишіть! Мрієте про секс з шоколадною дівчиною, що говорить задом наперед? Та на здоров’я!

Але не забувайте, що навіть у такого термоядерного сюрреалізму повинна бути якась підоснова, базис, а не трах-бах – і отримуйте безглузду битву-оргію між плюшевими зайчиками і мармеладовими ведмедиками!

Що треба знати, щоб писати якісні жахи, наскільки глибоко вивчати тему? Бо, з огляду на снафф, бачу, що досить глибоко. Чи є межа вивчення, дослідження, щоб не з’їхати з глузду від побаченої жорстокості, як виправданої так і невиправданої?

Мені б знати – був би найщасливішим автором в світі!

Ну а так, якщо не говорити про навички і самовдосконалення, то жанр треба любити, як і те, що робиш. Всім серцем і печінкою, якщо не пропили її! Не бійтеся експериментувати з сюжетами, вивчати щось нове, і в першу чергу – намагайтеся здивувати самого себе.

Кого з «вузьких спеців» жанру порадити читати з закордонних і вітчизняних авторів?

Порекомендувати? Якщо хочете містики і соціальщини, то Стівен Кінг, Джо Хілл, Кім Н’юман, Адам Невілл, Клайв Баркер, Бентлі Літтл, Грем Мастертон і Лерд Баррон подарують вам не один загиджений підгузок.

Сумуєте за кров’ю і розчленівкою? Тоді вам до Рета Джеймса Уайта, Поппі Брайт, Едварда Лі, Тіма Міллера, Річарда Лаймона і Джека Кетчама, тільки не забудьте запастися гігієнічними пакетами.

До вподоби дивне, химерне і філософське? Джефф Вандермеєр, Чайна М’євілль, Томас Ліготті, Ремсі Кемпбелл, Карлтон Меллік III і Елджернон Блеквуд знайдуть чим вас здивувати. Крім цього не забувайте про канони – Лавкрафта, По, Шеллі, Чамберса, Блоха, Стокера.

В СНД цей продукт здебільшого представлений збірками коротких оповідань. До них можна віднести російськомовні серії “Темна сторона” і “Найстрашніша книга”, журнал «Редрам», в яких публікувалися такі прекрасні автори, як Олександр Подольський, Володимир Кузнєцов, Дмитро Тихонов, Дмитро Костюкевич, Максим Кабір, Михайло Павлов, Артем Уманський, Олександр Матюхін і багато інших. Український сегмент представлений альманахами “Крамничка жахіть” і “Підвал”, збірками від журналу “Стос”, романами “Видавництва Жупанського”, але в плані розуміння і подачі якісного горрора ми поки що відстаємо від російських і західних колег. Як на мене, на це впливає не скільки майстерність вітчизняних письменників, стільки розуміння жанру і недостатнє ознайомлення з творчістю багатьох ключових горор-авторів, яких, на жаль, мало перекладають і мало читають мовою оригіналу.

Якісь дослідження з цього жанру на наших теренах взагалі проводяться?

Коли запитали про дослідження, то на правах реклами раджу оформити підписку на вебзін «ДАРКЕР», в якому крім оповідань зарубіжних і російськомовних авторів можна ознайомитися з цікавими статтями та рецензіями. До речі, у культового британського письменника Адама Невілла вийшла прекрасна книга есе та інтерв’ю «Крики зі склепу», але з англосаксонських діалектів на слов’янські її ще не перекладали.

Ваш погляд на ринок фантастичної літератури взагалі, що нас чекає в цьому плані?

Не особливо цікавлюсь ринковими і близько-ринковими справами. Радує тільки, що є попит на жанрові твори, що з’являються нові переклади і продукція літературних співвітчизників, організовуються безліч цікавих конкурсів і відборів в антології і альманахи – для щастя мені цього вистачає сповна!

Розкрутити монолог по цій темі мені відверто лінь, тому давайте я краще скажу, що в дитинстві я бачив двох привидів: жінку з коляскою і примарного тарантула. Але це вже зовсім інша історія …

Кіножахи

Горор в кіно. Бачу, ви ще той кіноман: викладаєте великі списки переглянутого у соцмережах, пишете рецензії і відгуки. Цікавить трохи історія розвитку жанру, і як ви «підсіли» на фільми в горор-стилі?

Я завжди був скоріше не кіноманом, а сінефілом, і вважаю себе більше глядачем, ніж читачем. У шкільні роки я дивився по два фільми на день, зараз по три-чотири. У мене є три знайомих, які по 7-10 на день переглядають, але у кожного свої темпоритми, та і не хочеться мені перетворювати інтерес на якусь подобу гонки. Важлива ж ще не кількість, а якість, і куди без концентрації і чистоти розуму під час перегляду?

Змалку кіно-хоррор для мене був забороненим плодом, навіть цікавішим за порно! Оці страшні морди на постерах, жадані позначки «18+»… Ох, ліпота!

Якщо говорити про історію кіно-горора, то слід почати з «Замку диявола» Мельєса і не залишити без уваги німецький експресіонізм (Віне, Ланг, Мурнау) . А звідти як палицею кинути до культових жахів студії Universal, опусів Hammer Studios, маркетингових 80-х, джалло, слешерів …

Краще не я розповім вам, а ви самі подивитесь!

Що знімається у нас? Після перегляду «Синевира», для мене жанр горор-кіно українського виробництва став не цікавий, «Штольня» – те саме. Була гарна реклама «Чунгул», але я ще не дивився. Що скажете про вітчизняний продукт?

Знаєте, я дивлюся багато треш-лайна, на кшталт Білла Зебаба і Тодда Шитса, але «жовто-блакитний» горор – це навіть для мене шок.

Але не треба звинувачувати мене у ненависті до українського кінематографа, не дай Боже! Мені подобаються наші фестивальні стрічки, і для мене приємними відкриттями стали минулорічні «Стрімголов», «Кіборги», «Рівень чорного». Он зараз чекаю на «Донбас» Лозниці, який успішно бомбардував Каннський фестиваль і здобув приз за кращу режисуру у конкурсі «Особливий погляд».

(Прим. авт.: на момент виходу інтерв’ю, подивився Чунгул. Відзначу ідею. Реалізація – хочеться більшого, особливо від виконавця ролі чаклуна. Головний герой і дівчина – поки не те, але місцями – кіно проймає більше ніж Синевир і Штольня разом взяті в квадраті. Це добрий знак для українського кіно-горору.)

Які новинки переглянули вже?

Поки що 2018 мене не дуже радує якісним горором. Нещодавно подивився рімейки «Кривавого бенкету» і «Реаніматора» – перший фільм починався бадьоро і стильно, але закінчився алогічною, тупою різаниною, другий же виглядав вбого «від і до». Такі ж враження і від нових «Незнайомців» і «Дня мерців», «Атлантиди» за романом Пінйоля, «Астрала 4», «Повсталого з пекла 10», «Опівнічної людині».

Але і гідні зразки були: наприклад «Країна примар» Лож’є, «Вінчестер» братів Спириг, і куди без хайпового «Тихого місця» Кразінського (хоча моментів а-ля «рука-лице» було багато, але інтернарративна концепція прекрасна). Окремо виділю документальний фільм «Демонічний будинок» Зака ​​Беганса, в якому знявся відомий у вузьких колах режисер і оператор Адам Албрандт. Можливо, незабаром напишу статтю про цю самобутню і лячну стрічку.

Я з трепетом чекаю на новий «Хелловін», «Акуляче торнадо 6», «Видалити з друзів 2», перезапуски «Суспірії», «Скаженої» і «Хижака», ще на «Венома» і «Монахиню»  і вам раджу!

Говорять, гарне горор-кіно виходить лише раз на 7-10 років. Останнє кіно, яке номінували на Оскара – «Пастка», як воно вам? Цікавить також думка про останні екранізації за Кінгом «Воно» і «Темна вежа».

Гарне горор-кіно виходить завжди, просто у кожного воно різне. Критики хвалять одне, глядачі – інше. У мейнстрімних колах – свої фаворити, у глибоководному андеграунді – зовсім інші.

«Пастка» мені сподобалась. Нехай і частково «журавлинний» (особисто мене це не покоробило, як у випадку з «Формою води» дель Торо), але у Джордана Піла вийшов оригінальний, напружений і динамічний трилер.

Останні екранізації Кінга? «Воно»  просто шикарне, як і «Гра Джеральда», і «Містер Мерседес», а «Темна вежа»  ой-ой-ой, гірше тільки серіал за мотивами «Імли». Як не крути, Кінг був, є і буде великим натхненником. А це означає, що треба чекати на нові круті стрічки і сподіватися, що «Касл Рок», «Воно: Частина 2» і рімейк «Кладовища домашніх тварин» не розчарують «королівських» шанувальників!

Тепер про кіно-горор для неширокого загалу, який не рекламують. Які останні фільми дивилися, про що?

З таких новинок мені сподобались нетфліксовські «Голодні Z», канадський зомбі-постапокаліпсіс. Не шедевр, але краще за ті конвеєрні тематичні підробки, які штампуються із року в рік. Не можу не згадати «Ритуал» Девіда Брукнера, знятий за мотивами однойменного роману Адама Невілла, одного з найкращих містичних письменників нашого часу. Для тих, хто любить кривавий і пришелепуватий грайндхауз – рекомендую до перегляду «Готель Інферно 2» від італійської студії «Necrostorm» і «Автобус в пекло» з Седі Кац і Тарою Рід в головних ролях.

Раз вже заїкнувся про екстремальний кінематограф, то не можу не згадати «Мисливців» Адама Албрандта. Фільм не для всіх, відразу попереджаю, це безглузде і жорстоке м’ясо для справжніх gore-шанувальників. За словами режисера, він хотів зняти чистий бруд і ненависть для тих, хто хоче побачити огидний треш. В одній з початкових сцен фільму маніяк ґвалтує дівчину зарядженим револьвером, у той час як її бойфренду (який дивиться на страждання коханої) інший маніяк відрізає пальці ніг, скандуючи не зовсім дитячу лічилку – дуже мило, чи не так? (починає хіхікати)

 Дякую, думаю на сьогодні мені досить .

З острахом, Роман Мтт.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *