Анатолій Шкарін: це не я вибрав фантастику, а фантастика – мене.

Постійні читачі Творчої Майстерні вже мали змогу познайомитися з рецензією на роман Анатолія Шкаріна «Ебола. Шалений квест» від Романа МТТ. Книга настільки сильно зацікавила нашу команду, що ми вирішили познайомитися з її автором ближче. Говоримо про українську постапокаліптику, фантастику та віру в Бога.

Про фантастику та життя

Чому саме фантастика, а не інший жанр?

Фантастика – це вибір не розуму, а серця. Якось так вийшло. Тут можна навіть пожартувати: це не я вибрав фантастику, а фантастика – мене. Але чи навряд мої твори за жанром можна віднести до фантастики чистої води. Мабуть, вони містять в собі елементи фантастики, і їх не дуже багато, і вони досить реалістичні. На сьогодні я маю десять опублікованих творів. Найвідомішими та моїми найулюбленішими є три твори. Це романи «Чистая сила», «Поздний дождь» та «Ебола: шалений квест». Я вважаю, що вони вийшли найвдалішими та привернули до себе найбільшу увагу певних кіл читачів.

Розкажіть про вашу наступну роботу.

Зараз я працюю над романом «Завтра». До речі, це перший з моїх творів, котрий можна по-справжньому назвати фантастикою. Він є симбіозом принаймні трьох відомих мені піджанрів фантастики – це технотрилер, кібер-панк та наукова фантастика. Якось хтось мені сказав, що в наш вік постмодернізму дуже складно знайти геть нову ідею для свого твору, і що письменники сьогодення переважно намагаються якось обіграти вже всім відому та розкручену тему. Мій роман «Завтра» не став винятком. Він розповідає про майбутнє, коли Штучний Інтелект став настільки потужним, що перетворився на всесвітнього диктатора. Але я намагався зробити ключовими все ж якісь фішки, котрі належать тільки мені. Принаймні, мені так здається.

Які події відвідуєте? Де плануєте бути?

Добре враження на мене справив цьогорічний Форум видавців у Львові. Там моя книжка «Ебола: шалений квест» була представлена видавництвом «Книгоноша». До речі, в рамках цього видавництва на Форумі мій «Квест» став хітом продаж. Розумію, дрібничка, бо не на загальному тлі всього форуму, а лише в рамках одного видавництва. Але, погодьтеся, дрібничка приємна. Бажано, щоб у письменників подібних дрібничок було якомога більше. Це надихає.

Як звичайна людина може перетворитися на письменника?

Щоб бути письменником, на мою думку, треба перш за все мати те, що люди називають «іскрою Божою». Я маю на увазі дар, або талант. Бо навчитися писати зможе багато хто. Але чи варто це робити? Може, краще зайнятися якоюсь іншою справою? Писати треба тоді, коли невисловлені думки – ніби вогонь в твоїх кістах. І коли це є, то треба поступово навчатися цієї справи. Писати і навчатися, писати і навчатися. Якось Володимир Яворівський підписав мені свою книжечку «Портрет з уяву». Я йому тихо повідомив, що теж письменник. Метр посміхнувся мені та відповів: «Так вам і треба…»


Про життя, освіту та подорожі

Розкажіть трохи про себе.

Усе життя до 20-річного віку я провів у маленькому селі Любимівка Іванівського р-ну Херсонської обл. З десятирічного віку мріяв стати письменником, але рівень сільської школи дозволив мені поступити лише в Херсонський Педагогічний Інститут (нині університет), іто з другого разу. Поступав, звичайно, на філфак, тому що прагнув бути ближчим до літератури. Так склалося, що універ я не закінчив. Коли видавав перші книжки, то мав «корочки» машиніста насосних установ та оператора котельних установ. Тобто я лише кочегар, як Цой. Але зовсім недавно отримав фах «бакалавр теології» – я закінчив з червоним дипломом Таврійський Християнський Інститут. Чи допомагало це мені в написанні творів? Так, інколи. Наприклад, коли я описував покинуту котельню, в котрій мешкала мутована постапокаліптична потвора, в «Ебола: шалений квест», я робив це з розумінням справи. В «Чистій силі», наприклад, головний герой був вчителем мови та літератури з Харкова. Герой такої професії був мені зрозумілим. Понад п’ятнадцять років я був священиком протестантської церкви. Звісно, цей досвід мені дуже допоміг при написанні «Позднего дождя», де головним героєм є проповідник з Алжиру, котрий стає пастором церкви в Парижі.

Що ви читаєте, які фільми дивитися?

Читаю та дивлюся переважно екшн. Полюбляю жорсткий екшн, де є пригоди, бійки та все таке інше. Читаю, на жаль, не дуже багато. Я не можу заставити себе читати, якщо книжка мене не зачепила. Розумію, хороший письменник має дуже багато читати, як писав Кінг. Але у кожного письменника свої вади. В моєму випадку «чукча не читач, чукча письменник…»

Поділіться Вашим досвідом від подорожей

Декілька років тому я почав мріяти про подорожі, щоб збагатити свої творчі враження, бо майже ніде не був. Тому перші подорожі були у Європу. Я побував в Польщі, Чехії, Угорщині, Германії, Сербії та в країнах Прибалтики. Найбільш мене вразили такі міста як Будапешт та Таллінн. Вразили архітектурою, атмосферою. Я там назбирав багато вражень, але поки що не виплеснув їх в якомусь творі. Що ще вразило мене в Європі? Велика кількість п’яних людей у Будапешті в п’ятницю ввечері (у мене склалося враження, що бухало все місто) та жіночка в маленькому містечку в Угорщині, котра стояла перед червоним сигналом світлофору посеред геть порожньої вулиці.

Про роман “Ебола. Шалений квест”

Що саме для вас фантастика?

Фантастика для мене – це необмежений творчий світ, на теренах якого можна творити все що завгодно. Фантастика дуже різнопланова. Але якою б вона не була фантастичною, мені все ж більше подобається реалізм у фантастиці, якщо можна так виразитися.

Як відбувалася робота над книгою “Ебола. Шалений квест”? Чому вирішили зробити україномовний переклад саме цієї книги?

Дякую за влучне запитання. Так, спершу «Ебола» була написана російською у далекому 2012 році. У 2013 вона була видана видавництвом «Брайт Букс». Та я писав книжку до конфлікту з Росією, тому історична епоха вимагала змінити в романі деякі акценти. До того ж, у мене був цікавий досвід, коли разом з відомим в України режисером Олександром Березанем я працював над сценарієм по цій книзі. Під час цієї праці я побачив велику кількість нюансів, як можна удосконалити сюжетну лінію (бо в спілкуванні з фахівцем я більше зрозумів, з чого складається драматургія). Але як це можна зробити, адже книжка вже опублікована? Тому видати її ще раз українською було дуже влучною ідеєю. По-перше, я віддав данину рідній мові, і на ній моя історія зазвучала інакше. По-друге, я отримав нагоду допрацювати сюжетну лінію. На теренах творчої уяви я зробив ще декілька кроків вперед у пошуках досконалості, котра, як кажуть, не має меж. Тому «Ебола» українською – це ніби зовсім нова книжка. Остання. На цей час моя найулюбленіша.

Кого порадите читати з закордонних та вітчизняних авторів?

Якщо це белетристика, то вона має розважати. Вершин жанру досягає той автор, котрий не дає читачеві відірватися від сторінок. З зарубіжних авторів вважаю неперевершеним Стівена Кінга, хоч це може здатися банальним та передбачуваним. З вітчизняних, відомих мені – це Варя Єналь. На жаль, як мешканка Севастополю, вона пише російською. Але я чув, що її твори будуть перекладатися українською. Вона пише дуже круто. ЇЇ книжка «Живые», котра відкрила популярну серію, мене дуже вразила. Вона для мене стала книжкою десятиріччя.

 

Ваш погляд на ринок фантастичної літератури взагалі.

Сьогодні є така тенденція, що на українському книжковому ринку фантастика погано продається. Деякі видавництва так мені й відповідали, що не видають фантастику, бо не продається. Деякі видають на свій страх та ризик, експериментують, але, на жаль, очікуваних продажів не отримують. Можливо, це обумовлено тим, що в наш час, коли видати свою книжку може будь-хто, на полицях книгарень опинилося багато неякісної фантастики. Тому впав попит на фантастику взагалі. Це не зовсім зрозуміло, адже найпопулярнішими брендами в кіно і літературі ще й досі залишаються фантастичні твори – «Матриця», «Термінатор», «Аватар», сага про супергероїв від Marvel тощо. Де хто на цьому заробляє дуже великі гроші. То ж вважаю, що фантастика, як жанр, не вичерпала себе, бо вона має фантастично необмежений потенціал. Найцікавіші роки української фантастики ще попереду.


Нещодавно на херсонському телебачення зʼявилося інтервʼю з Анатолієм Шкаріним. Його книга “Ебола. Шалений квест” опинилася в топі продаж.


Що, на вашу думку, сьогодні що впливає на розвиток україномовної прози в Україні?

Дуже приємно спостерігати, що сьогодні в Україні більш популярною є проза українською мовою. Нарешті. Ця тенденція проглядається не тільки на заході країни, але й на сході та півдні. Я побачив це зокрема на своєму останньому романі «Ебола: шалений квест».

Як ви співвідносите написання фантастики з церковним життям?

Це досить цікаве запитання. Віра зазвичай збагачує внутрішній світ людини, вона формує та закладає в характері чесноти доброти, милосердя, любові тощо. Віруюча людина стає добрішою, чеснішою, відповідальнішою. Але, на жаль, з іншого боку інколи релігія здатна накладати на світосприйняття людини деякі невиправдані обмеження. Тому потенційно можливо, що дехто з віруючих буде засуджувати фантастику як жанр та світську літературу взагалі. Щодо мене, то, як кажуть, Бог милував. Свою літературну творчість я намагаюся ніяк не співвідносити з церковним життям – це геть інша сфера діяльності, котра інколи переплітається з церковним життям. Я за світоглядом християнин, але я намагаюся не позиціювати себе як християнського письменника. На жаль, цей термін накладає певні обмеження на сприйняття мене. Я не приховую від читача свого теїстичного світогляду, але дуже боюся, щоб мої книжки не перетворювалися на нудні моралі – ніхто цього не любить. Я не відчував зазвичай тиску з боку релігійної спільноти, що пишу фантастику. Але розумію, що мої книжки направлені перш за все не для людей, котрі знаходяться в церкві, а для людей взагалі. Так, інколи я чув відгуки від церковних людей, що вони в мені, як в письменникові, розчарувалися. Та я не засмучуюся. Навпаки, радію, що про мене подейкують, як про справжнього письменника – дехто в мені навіть встиг розчаруватися. В особистому житті я намагаюся не переступати межу, за якою починається те, що я вважаю гріхом (що Святе Письмо вважає гріхом). Чи завжди виходить? Звісно, не завжди. Той, хто скаже, що у нього таке виходить завжди – перш за все не до кінця щирий. Але в особистому житті, будучи віруючою людиною, я менш за все хотів би перетворитися на святошу. Мені здається, що сам Ісус Христос не був святошею. Він був гарним хлопцем, з котрим можна було б провести час у дуже цікавому спілкуванні навіть про фантастику. Тож мої романи, як і я, не виглядають святошами.

При спілкуванні в ФБ я зрозумів, що вам цікавий жанр жахів зокрема та темної літератури взагалі…

Мені подобається важкий метал, трилер, постапокаліпсис. Але не всякий метал я хотів би слухати, та не всякий фільм жахів я хотів би дивитися. Я визнаю, що Кінг є майстром своєї справи, але чи навряд я порадив би своїм дітям перечитати всього Кінга. Тому в жахах та темній літературі мені не все подобається. Є межа, за котру я не хочу переходити, як читач та глядач. Це такі речі, як невиправдана жорстокість, вульгарність, бруд еротичного змісту, окультизм тощо. Але я розумію, що потенційно герой може потрапити в подібні обставини. Це навіть цікаво – занурити його в такі обставини та спостерігати, як він буде поводитись, як буде виживати, який моральний вибір буде робити в скрутному становищі. Є дуже гарні книжки подібних жанрів, котрі мене сильно вразили. Наприклад, якось я прочитав «Я легенда» Річарда Метісона. Це такий собі зомбі-апокаліпсис, хоча у Метісона в якості зомбі виступають інфіковані люди, котрі поводяться як вампіри. Це настільки жанрова та атмосферна книга! Я отримував насолоду від читання на кожній сторінці. Та ця історія – доля однієї людини, непоганої, що опинилася у такому світі. Вона страждає, намагається розв’язувати проблеми, несе свій біль, своє кохання, свою ненависть. За цим героєм цікаво спостерігати. Взагалі книжка навчає чомусь хорошому. Щось торкається на емоційному рівні та серце змінюється…

Я обожнюю робити щось подібне. На сторінках своїх романів я занурюю звичайних людей з буденного життя в карколомні ситуації і спостерігаю за ними, як вони будуть поводитися. Вони, звісно, недосконалі, як ми з вами, тому мені цікаво, чи витримають вони тиск, чи не зламаються, чи зможуть зберегти людське обличчя. Мені здається, що заради цієї мети найбільшої драматичності можна досягти саме в трилері як жанрі. Цей трилер може мати різне тло – від детективу до хорору. Це мені подобається.

Взагалі є інший «я». Під впливом своєї маленької донечки я почав полюбляти пухнастих котиків та рожевий колір.

Розмову провів Роман МТТ