Енді Веєр, “Марсіанин”: читати, дивитися, радіти.

Прочитав книгу за три дні. Загальне враження – море позитиву. Огляд буде стандартний, за схемою “сподобалося-не сподобалося”, в резюме трохи порівняння з кіно.

Про текст загалом

  1. Дуже легкий і зрозумілий текст. Стиль – бортовий журнал, з вкрапленнями реальних подій. Часто подається як мінімум дві точки зору на події, що призводить до подальшого розвитку сюжету. Весь сюжет зав’язаний на виживання головного героя.
  2. Сюжет. Сюжетних ліній спочатку дві: події на Марсі і сприйняття цих подій на Землі. Згодом додається третя сюжетна лінія – події на космічному кораблі Гермес, яка об’єднує дві попередні і приводить роман до фіналу. Ця лінія органічно розвивається з моменту повідомлення екіпажу Гермеса, що член команди, якого вважали мертвим, вижив.
  3. Динаміка подій, постійна боротьба за життя – надихають. Автор не дає нудьгувати, а описи технологій – прості і простими словами пояснені. Навіть якщо щось незрозуміло, то автор робить прості і зрозумілі резюме, що дозволяє не пірнати кожного разу у мережу для пошуку поясненнь. Діалоги і монологи – стислі, конкретні, що змушує читача залишатися зацікавленим. Схема розмов проста: питання – відповідь – висновок чи пропозиція, ніяких загадок.

Читать далее Енді Веєр, “Марсіанин”: читати, дивитися, радіти.

“З хронік Ель-Дори” (оповідання) Руслан Бєдов

Дванадцятирічний мінер на ім’я Арк живе разом з батьком-інвалідом та старшим братом Холіфом, який з усіх сил намагається прогодувати свою бідну родину. Одного дня хлопець знаходить загадковий артефакт, призначення якої йому розкриває Холів. Арк дізнається від брата про родинну таємницю, успадковану ним від матері, яка зникла багато років тому при незрозумілих обставинах. З цього часу розмірене життя бідних мінерів докорінно змінюється. Від їхніх подальших дій залежить не тільки їхні життя, але й доля усіх народів Ель-Дори.

Читать далее “З хронік Ель-Дори” (оповідання) Руслан Бєдов

“Ебола” Анатолія Шкаріна, або як створити шалений квест

В українській постапокаліптиці зʼявився новий-старий твір, написаний автором з Херсона. Вперше текст роману “Ебола: шалений квест” було опубліковано ще до війни російською мовою. Переклад і перевидання тривали майже два роки. На виході отримали доволі цікавий текст, про який і поговоримо нижче.

Сюжет

Роман складається з шіснадцяти глав, протягом яких головний герой твору, сімнадцятирічний Олесь, має виживати в постапокліптичному світі. Експозиція наступна: після атомної війни Землю захоплює невідомий вірус – Ебола Нова, від якого люди помирають протягом двох-трьох тижнів після зараження.

Починається роман з того, що Олеся виганяють з “бомбосховища”, в якому склався такий собі місцевий диктаторський режим на чолі з головним партійцем, що дуже нагадує якийсь радянський союз чи країну недорозвиненого соціалізму.

В цей самий час на “обʼєкті 221” біля Севастополя (колишній підземний бункер для керування підводними човнами) висаджується група російського спецназу, що має знайти і вивезти до Росії, десь в район Уралу, академика Большакова, який останнім часом працював над пошуком вакцини проти Еболи. За сетінгом в Росії зберіглося щось на кшталт держави, але в дуже невеличких розмірах, і ця теріторія розташована десь біля Уральських гір.

Не знайшовши академіка на “обʼєкті 221”, спецназ вирушає в подорож Кримом на пошуки вченого.

Тим часом, опинившись на поверхні, неподалік міста Олешки Херсонської області, Олесь зустрічає місцевого волоцюгу, який йому трохи розповідає про новий світ і правила поведінки в ньому.

Через деякий час Олесь стикається з бандою людожерів. Російські спецназівці, не знайшовши академіка в Криму, у пошуках вченого теж опиняються в Херсонській області. Всі три сюжетні лінії перетинаються в Херсоні, де відбувається основна дія роману.

“Про сподобалось”

Сетінг і атмосфера. Місце дії – південь України, описаний достовірно, яскраво. Автор правильно обрав локацію, що вона буквально відчувається читачем аж до останнього змальованого кварталу. Думаю, що автору не було складно на картинку пострадянських міст та містечок, майже однотипних за своїм плануванням, архітерктурою та стилем життя загалом накласти маску постапокаліптичного світу. Картинка вийшла соковита. На тлі зображених подій постійно відчуваютьсярезультати третьої світової. Автор майстерно зображує деталі цього світу: кислотні дощі, відсутність рослинності, руїни, вічно сіре небо без сонця. Описи не напрягають, вони є невеликими, але своєчасними вкрапленнями під час розгортання подій в романі.

Щоб не спойлерити, можу ще зазначити, що дуже сподобався опис Київа, дістатися куди є метою головного героя.

Герої. Героїв у романі багато – близько двох десятків. Натомість запамʼятовуються легко за простими прізвіськами і зовнішніми характеристиками. Діалоги між героями прості, зрозумілі. Я би не сказав, що в більшості з них якось змінюються характери. Від початку всі герої, їх задачі, їх мета є зрозумілими для читача, що є добре для екшену. Змінюється лише головний герой в створених автором обставинах, що концентрує увагу читача саме на історії Олеся.

Квест. Події розгортаються динамічно. Завдяки постійній зміні ситуацій, підкидання автором нових пригод і випробувань, вчасного переключення з подій однієї сюжетної лінії на іншу – текст утримував мою увагу. Зазвичай, я оцінюю, чи цікавий твір в перші 30-40 сторінок. З “Еболою” про це правило я реально згадав десь на сторінці 70. Загалом книга була прочитана за чотири вечора у спокійному режимі.

“Не сподобалось”

  • Перше, не сподобалися відсилки до радянських та російських мемів з кіно, мультфільмів, літератури, пісень тощо. Загалом, їх небагато, але вони дуже вибиваються в україномовній версії роману. Можливо, варто було б їх замінити з урахуванням української автентики чи сучасних українських мемів. Принамні можна було б використати місцевий херсонський фольклор або історії.

  • Друге, підкридання автором головному герою (хоч і улюбленому) “подарунків” – у вигляді складу продовольства, одягу, зброї та набоїв до неї, виглядає роялем в кущах. Подібних місць в романі три чи чотири (це не схожі ситуації, вони проявляються по-різному), в яких автор відверто витягає героя з халеп, нещасть та інших негараздів.

На прикладі подарунка зі складом колишнього міліціонера, автор міг би трохи ускладнити задачу герою і змусити його шукати необхідні речі протягом декількох днів прийнамні в межах десятка кварталів. Хоча це моє суто субʼєктивне ставлення до даної ситуації, але мушу зазначити, що саме в цьому моменті я автору не повірив.

  • Третє, зайві герої. Окремі епізоди, на мою думку, переобтяжені героями другого плану, які не несуть ніякого функціонального навантаження в принципі. Зображені ситуації настільки стислі, що за їх відсутності роман би не втратив ані на крихту. Таких ситуацій загалом небагато, але вони теж знижують рівень довіри до тексту.

    Резюме

Читати. Однозначно такий твір треба читати всім, хто любить постапокаліптику і екшн.

  1. Мова автора – гарна, насичена. Якби не згадані мною меми, я б ніколи не подумав, що цей текст спершу був написаний російською.

  2. Щодо фантастики: її небагато, але вона є ключовою причиною появи цього світу. Цю фантастику не можна назвати науковою, але вона доволі яскрава і цікава в рамках вигаданого сетінгу.

  3. Про жахи: автор не боїться писати яскраві описи, які дійсно викликають почуття жаху чи огиди.

  4. Про фінал: не скажу, що я передбачав фінал. Чесно, під час читання навіть не думав про нього. Скажу, що всі герої досягнуть мети і означу його як хепіенд.

  5. Про Бога: автор роману, насправді, віруюча людина. В книзі використані біблійні сюжети, роздуми про Бога. Їх небагато. Вписані доволі органічно, моралізаторства немає, текст ними не обтяжений.

  6. Технічні характеристики книги: тверда політурка, 316 сторінок, початки розділів з ілюстраціями.

Рекомендую.

Автор огляду: Роман МТТ

Ірина Червінська: з дванадцяти років писала фантастику при свічках :)

Ірина Червінська — український автор фантастики. Її твори наповнені психологізмом, психоделікою і різними іншими “психо”, які затягують читача у безодню підсвідомого героя. Авторка пише від душі, працює на хімічному підприємстві, знається на медицині та психології. Її тексти захоплюють з перших абзаців. Рекомендуємо.

 

Частина перша «Письменник»

Чому ви обрали фантастику? Чи свідомо це було, чи якось раптово прийшли до цієї думки?

Усвідомлення, чому саме фантастика, звісно, прийшло не одразу. Більше того, я ніколи не планувала писати саме наукову фантастику. Коли тільки заснували конкурс «Коронація слова», то я намагалася (зараз мені дивний такий вибір) написати на конкурс любовний роман. І знаєте — просто прекрасно, що цього таки не сталось! Чому саме фантастика? Здається, мене завжди тягло до якихось прогнозів, чогось нереального, передбачень тощо. 

Читать далее Ірина Червінська: з дванадцяти років писала фантастику при свічках :)

Назарій Вівчарик: ”Часто ці всі жахи і жахастики вчать нас просто бути відповідальними”

З Назарієм Вівчариком ми намагалися поспілкуватися декілька разів, але все якось не виходило. І так протягом цілого року. Нарешті всі зірки зійшлися до купи: читайте про творчість цього автора, його методи роботи і його «соціальну» містику.

Частина перша «Письменник»

Як ви почали писати?

У дитинстві вигадав історію про хлопчика, який мав дар допомагати людям долати хвороби, який зумів за допомогою чарів одразу ж вилікувати зламану руку друга. Той рукопис десь згубився. Інші історії виношував в голові і писав вже в студентському віці. Більше для себе. Це був як момент медитації, можливість відволіктися від реальних турбот і пофантазувати, можливість будувати свою реальність і керувати нею. Така собі медитація – це, мабуть, найкраще слово до цих відчуттів.

Читать далее Назарій Вівчарик: ”Часто ці всі жахи і жахастики вчать нас просто бути відповідальними”

Дмитро Піскорський: “Більшість моїх персонажів — це ті, хто досяг дна. І смерть для них нестрашна, на перший погляд…”

З Дмитром Піскорським сьогодні говоримо про таку тему в хорорі, як смерть. Творчий доробок автора складає декілька книг і багато оповідань, де смерть завжди виграє. Дмитру вдається, на наш погляд, якнайбільше містифікувати це явище і образно описати, довівши макаричність процесу до такого рівня, що при його читанні сиротами вкривається все тіло аж до самих п’ят.

Читать далее Дмитро Піскорський: “Більшість моїх персонажів — це ті, хто досяг дна. І смерть для них нестрашна, на перший погляд…”

Cім принципів справжнього творчого успіху (за Карлосом Кастанедою)

Прочитавши ці сім принципів успішної творчості від Карлоса Кастанеди, я зловив себе на тому, що несвідомо слідую цим порадам. Але завжди користно нагадати собі про те, з чого складається наш творчій шлях.

Першим принципом творчості є те, що автор сам обирає тему. Автор ніколи не починає працювати, не вивчивши те, про що збирається писати.

Відкидати все зайве – другий принцип творчості. Автор нічого не ускладнює. Він націлений на те, щоб бути максимально простим і зрозумілим своєму читачу. Читать далее Cім принципів справжнього творчого успіху (за Карлосом Кастанедою)

Євген Товстоног: «Термінатор, після Електроніка – це було справжнє відкриття!»

Сьогодні спілкуємось з Євгеном Товстоногом, автором з Білої Церкви. Це людина, яка пише довго, розмірено і спокійно, не переймаючись за популярність. Зате якість, за яку автор бореться в кожному абзаці – дійсно варта уваги, бо речі, що виходять з під його пера, інакше як непередбачуваними, назвати не можна. Отже, знайомимось ближче!

Про вас геть нема ніякої інформації в інтернеті, окрім опублікованих оповідань. Розкажіть як почали писати?

Перше оповідання було написане у 2008 році за шість вечорів. Я тоді вчився на першому курсі політехнічного інституту і мені купили ноутбук. Пам’ятаю, як пізніми вечорами тикав одним пальцем у клавіатуру, щоб набрати ті десять сторінок. Воно про нерозділене кохання. Деякі знайомі, якби його прочитали, могли б себе впізнати. Читать далее Євген Товстоног: «Термінатор, після Електроніка – це було справжнє відкриття!»

“Одинак. Смерть – це ще не привід” Юлія Сиромолот (уривок)

Водій зсадив компанію на шосе біля бетонної споруди – «зупинки». Накрапав дощ. Згодом піднявся вітер, розігнав низькі хмари. З’явилося навіть тьмяне сонце, але калюжі від того веселіші на вигляд не зробилися. Небо було не таке, до якого Умо звик угорі – воно не мало живого блакитного відтінку, було блякле та пласке, затягнуте довічним серпанком випарів. Взагалі Нижній світ без будь–яких зусиль перетворював минуле на суцільний непрозорий туман, а теперішнє – на безперервну боротьбу.

Читать далее “Одинак. Смерть – це ще не привід” Юлія Сиромолот (уривок)

Володимир Кузнєцов, письменник: «Хвороби росту – є усюди. У нас вони іще не почались»

Ми продовжуємо спілкування з українськими письменниками, що творять в стилі горор. Володимир Кузнєцов – один з авторів, якій вміє лякати майже без крові. З його містикою, атмосферністю я познайомився в оповіданні «Знаряддя» десь рік тому. В історії з середньовічним антуражем він тоді загнав мій мозок в самий дальній куток черепу і змусив битися в паніці. І це тоді, коли ще нікого не вбивали і не патрали. Нині випала нагода познайомитися ближче з цим автором і тепер розумію, скільки треба прикладати зусиль для створення таких речей.

Далі говоримо про все. Для бажаючих писати (і не тільки жахачки) це інтерв’ю по суті є майстер-класом. Використована Володимиром схема роботи – відома, проста і надійна, класична одним словом. Роздуми про жанр, умови його зародження, становлення і розвитку – досить змістовні, системні. Воно наче і зрозуміло, скажу вам – багато хто спостерігає ці процеси, сам знаходиться в них, але саме цей письменник з Сєвєродонецьку структурує, аналізує, систематизує і розкладає по поличках, простою мовою і спокійним тоном. Читать далее Володимир Кузнєцов, письменник: «Хвороби росту – є усюди. У нас вони іще не почались»