Сьогодні говоримо з письменницею Наталкою Ліщинською, авторкою роману із загадковою назвою “Не Люди, Люди, Нелюди”. Все, що ви хотіли знати про її натхнення, наполегливість у досягненні мети та, звісно, про любов до фентезі. Все це, а також дещо інше читайте в бесіді з нашим гостем.

Про натхнення і творчість

Що або хто надихає Вас творити?

Гадаю, що власне те, що спонукає співака зі слухом-голосом співати, або обдарованого архітектора проектувати будівлі.

А надихнути може будь-що, ідеї народжуються, як у фокусника з’являється букет із рукава. Цей букет в мені є, він назбираний упродовж років життя, просто він невидимий до того моменту, як витягну його на світ Божий. Чомусь я дуже жадібна до нових знань, легко і з радістю навчаюся – мені це приносить задоволення, а ще й досвід, знання, думки складаються отак квітка за квіткою всередині. А потім – раз! Магія! Букет уже в руках. 

Пишу фантастику, вельми різну. Від містики та фентезі до твердої наукової чи зоряної. Кажуть, що так не можна, що треба обрати один підвид фантастики і працювати лише в ньому. Та вважаю, що такий підхід мені дуже зашкодить, бо швидко занудьгую, от і не обмежую себе. Може, комусь і не можна так, а мені так треба.

Читать далее Наталка Ліщинська: фентезі – це дівчинка-казка, що виросла на підлітка-максималістку

Книга Наталії Матолінець “Варта у грі” — ще одна зірка міського фентезі, яка нещодавно з’явилася на небокраї сучасної української літератури. Можу сказати, у нас вийшла цікава та доволі жвава розмова про місце, яке посідає література в житті письменниці та його вплив на молоде покоління читачів в цілому. Спілкуючись з Наталією, вчергове переконався, що реальність та фантастика це світи, в яких набагато більше спільного, ніж нам часом здається.

«Про Письменника»

Чому ви обрали фантастику?

Сталося так, що фантастика завжди була присутня в моєму читацькому житті. Тож бажання писати в цьому жанрі виросло з тих книг, які я любила (і люблю) читати. Насправді, ніколи не ставлю собі жанрових рамок, але фентезі — це моя пристрасть. Це змога вплести у наш світ трішки магії, балансувати на межі реальності та вигадки і проговорювати певні проблеми крізь метафори. До того ж, у фентезі стільки піджанрів, що воно може охоплювати величезну читацьку аудиторію. Мені здається, що упередження щодо цього жанру переважно є в тих, хто насправді й не дуже цікавився ним.

2018 рік став для мене у певному сенсі дебютом — вийшли друком одразу дві книги, фентезійні романи “Гессі” та “Варта у Грі”. Вони потрапили на полиці магазинів з різницею у два тижні, тож це був подвійний старт. До того виходили друком багацько віршів — усіх публікацій і не візьмуся рахувати. Оповідання публікували у веб-журналі “Світ фентезі”, в альманахах “Питання людяності”, “Харків”, у журналі “Дніпро”. Велика збірка оповідань побачила світ у чиказькій газеті для діаспори “Час і події”. Найбільш улюблені читачами – наскільки я розумію з відгуків – оповідання «Тричі Арі» про двох братів-чародіїв, від яких все життя намагалися приховувати інформацію про магічну спільноту, та «Дванадцятий диявол» – про кривавий квест нечисті в Празі. Часто ще пишу оповідання з персонажами, які дотичні до моїх романів. Ось до наступного Арсеналу одне з цих оповідань побачить світ у збірці від КМ-Букс. Читать далее Наталія Матолінець: “фантастика завжди була присутня в моєму читацькому житті”