Оксана Самара, перекладач: «Читач має право на доступ до оригінального авторського стилю і змісту»

Оксана Самара – українська поетка, письменниця і перекладачка. В якості перекладачки ми з нею і познайомилися, коли готувалися до обговорення книг Террі Пратчетта, що серією виходять у ВСЛ. Але згодом це спілкування трохи переросло розмову на одну тему, і ми вирішили створити окреме інтерв’ю з цією непересічною людиною. Говоримо про перекладацькі будні, про недбалі й спрощені російськомовні переклади відомих авторів. Можемо підтвердити, зі спілкування з перекладачами, що ті проблеми, які висвітила пані Оксана, актуальні для більшості учасників перекладацького цеху.

Оксана Самара

Отже, Оксана Самара народилася і виросла в Києві. Закінчила Києво-Могилянську Академію. Має два фахи – біолога й культуролога. Пише поезію, прозу і перекладає фантастику, фентезі та химерну прозу. Опублікувала 3 поетичні книги, перекладає відомих авторів («Знищення» Джеффа Вандермеєра, «Жнець» Террі Пратчетта, «Дев’ять життів Крістофера Чанта» Діани Вінн Джонс). Має десятки відзнак за участь в низці відомих в Україні та світі конкурсів, серед яких «Новела по-українськи», «Коронація слова» та премія Міжнародного Кіплінгівського товариства за кращий переклад.

Читать далее Оксана Самара, перекладач: «Читач має право на доступ до оригінального авторського стилю і змісту»

Філософія метамодернізму, яку ми заслужили (попередній огляд)

Вже другий раз на Студії я намагаюся підступитися до теми метамодернізму. Хочу зрозуміти, що воно за такий звір, чому він виник, чим відрізняється від вже звичних модернізму та постмодернізму, а головне, як метамодернізм втілюється в царині мистецтва, зокрема літературного.

Ознайомившись з деякими вартими уваги матеріалами, я зрозумів, що метамодернізм, так само як і його попередники, це доволі складна філософська система, яка народилася в суспільно-політичних умовах сьогодення. Її покликання – відповідь на нагальні потреби сучасної людини постіндустріального суспільства, яке чим далі, ти глибше занурюється в кризу самоідентифікації та розуміння власного існування на тлі шаленого розвитку технологій.

Читать далее Філософія метамодернізму, яку ми заслужили (попередній огляд)

Анатомія жаху: деякі особливості страшних історій

Про те, як писати страшні історії, які б користувалися популярністю серед читачів, досить непросто. По-перше, про це вже багато написано, по-друге, мова йде про специфічний, на мій погляд, літературний жанр, робота в якому потребує спеціальних знань, навичок та, що найважливіше, відмінного розуміння людської природи, або як люблять говорити літературні критики, вміння препарувати людську свідомість. Ця здатність дається далеко не кожному авторові, саме тому ми зустрічаємо не так багато майстрів цього жанру.

В цій публікації не буде ніякої “вищої математики” жаху. Автор лише зробить перелік деяких особливостей психіки, на яких грає вправний автор горору.

Про досвід “короля жахів”

Коли ми говоримо про жахи, оминути увагою Стівена Кінга якось не “комільфо”. Тож трохи про нього.

На написання цього тексту мене надихнула стаття, написана у вигляді інтервʼю зі Стівеном Кінгом. Автор статті намагався зʼясувати, які саме літературні засоби використовував творець жахів. Особисто мене здивував той факт, що майстер розповідав про граматику, своє важке життя в молодості, переваги відсутності/необовʼязковості сюжету в історії та вміння  правильно розділяти історію на абзаци.

Можливо десь він ділився більш “фундаментальними” таємницями ремесла, але мені здалося, що він таки лукавить, адже за його текстами я бачу не просто письменника, який добре навчився маніпулювати почуттями читача, а такого собі хірурга-дослідника, який проводить неспокійні грозові ночі в моторошному анатомічному театрі, аби краще зрозуміти природу людського страху: що саме найбільше лякає кожного з нас і в той самий час притягує до себе. А здобуті знання використовує аби заволодіти симпатіями вічно спраглих до спілкування з власними демонами читачів.

Поділюся деякими власними спостереженнями за тим, що приховують письменники та сценаристи поміж рядками.

Докладніше про жах

Мова піде про ряд явищ, які найбільше впливають на психіку читача/глядача. В більшості випадків автор/сценарист/режисер використовує поєднання цих подразників, аби досягти найбільшого ефекту.

Смерть

Вона є центральним явищем більшості успішних жахастиків. Автори полюбляють смерть у різних її проявах тому, що та тітка з косою стоїть в центрі підсвідомих страхів читача/глядача. Якщо письменнику вдається реалізувати тему смерті через яскравий образ, який витягне з темряви несвідомого жах перед смертю, тоді оповідку можна називати вдалою. Стівен Кінг майстерно використовує цю тему в багатьох своїх творах, іноді супроводжуючи її глибоким соціально-філософським контекстом. Тут можна згадати наприклад “Безсоння”.

Невідоме

Людину завжди лякає те, про що вона не має ясного уявлення, але з чим їй неминуче доводиться стикатися. Саме тому жахастики за участі позапланетних монстрів та прибульців, які є невідомо чим, прагнуть невідомо чого і яких невідомо як вбити. Щоб краще зрозуміти, як саме відомі письменники реалізують цю тему, варто перечитати “Живе” або подивитися стрічку з аналогічною назвою.

 

 

Присутність

Присутність потойбічної сили нерідко обігрується у містичних творах на релігійну тематику. Дія в таких сюжетах може відбуватися наприклад в монастирі. Найгостріші епізоди побудовані на тому, що герой відчуває за спиною присутність могутнього духа, який прагне заволодіти його душею. Тут важливе розуміння сутності більшість релігійних вчень, які побудовані на страху перед божеством, яке нескінченно далеке та небезпечно близьке в один і той самий час. Непогано тему творці жахів розкривають творці “Воно”.

 

Замкнутий простір

Кожен на підсвідомому рівні відчуває неусвідомлений безмежний жах перед замкнутим простором. У деяких людей цей жах має тенденцію до більш активного проявлення. В психології для нього є навіть спеціальний термін — клаустрофобія. Події в оповіданні можуть відбуватися в кімнаті, або в будинку, з якого герої розповіді прагнуть вибратися за будь-яку ціну, оскільки від цього залежить їх фізичне виживання. Тема замкнутого простору доволі часто майстерно розкривається через ситуації, коли персонаж опиняється всередині домовини в цілковитій темряві.

Біль/страждання

Біль має визначені фізіологічну та психологічну функції: попередити про проблеми функціонування в нашому тілі, тобто про хворобу або ж фізичне страждання є втіленням моральних/душевних страждань, у вигляді спалення, розчленування, катування вони нерідко є справедливою/несправедливою відплатою за вчинені у минулому дії. В останньому випадку біль має глибоко символічний характер, що і дає можливість автору витягати з підсвідомості читача цілком реальне відчуття жаху.

Гостре відчуття провини або самотності

Абсолютна більшість ґорорних сюжетів літературі та кінематографії мають потужний психологічний рушій у вигляді відчуттів провини або самотності головних героїв. Саме ці відчуття, або подібні їм, не тільки обʼєднують перераховані вище подразники людської психіки, але й надають останнім сенс, обʼєднуючи свідомість та події.

Вище викладений перелік особливостей страшних оповідок, звісно, не вичерпним та є результатом субʼєктивного аналізу автора.

автор огляду: Руслан Бєдов

Усачова Д. Є.: Жанрова модифікація твору «Зомбі-Україна» Романа Мтт.

Роман Онищенко (за псевдонімом – Роман Мтт) – український письменник, публіцист та засновник спільноти «Фантастика UA» з Донеччини. Свої твори почав писати ще у 2002 році: оповідання, мініатюри, новели, байки, поезії. Майже всі вони об’єднані однією рисою – написані у жанрах фантастики.

У 2017 році автор дебютував із романом «Зомбі-Україна», який є першою частиною із запланованої трилогії про зомбі. Спочатку його було видано в електронному форматі, а у 2018 році вийшов друком у м. Запоріжжя. Книга є розповіддю про альтернативний світ, у якому йде 2019‑й рік. Закінчилася Війна за незалежність, Україна вийшла зі складу СРСР (Союзу республік-сателітів Росії), у країні встановився режим анархо-демократії. Але наслідки війни виявилися гіршими, ніж здавалось на перший погляд. Під час бомбардувань було зруйновано Запорізьку атомну станцію, що призвело до появи нової загрози – «живих мерців».

Читать далее Усачова Д. Є.: Жанрова модифікація твору «Зомбі-Україна» Романа Мтт.

“Проблема трьох тіл” – науково обгрунтоване бачення одного з варіантів майбутнього людства

“Що воно таке, фантастика по-китайськи?” Саме це питання спонукало мене купити книгу “Проблема трьох тіл” в одній з книгарень міста Харкова цієї зими. Перед цим я багато прочитав схвальних рецензій на цей роман, отже вирішив самостійно познайомитися з автором на імʼя Лю Цисінь. Що з цього вийшло читайте далі.

Хто такий Лю Цисінь?

Почавши збирати інформацію про цього китайського письменника, я виявив, що мій пошуковик стійко асоціює його з єдиним відомим українському читачеві романом “Проблема трьох тіл”.  Тож біографію митця та більш докладну інформацію про його творчий доробок довелося шукати трохи довше.

Зокрема з Вікіпедії я дізнався, що Лю Цисінь вважається обличчям сучасної китайської фантастки та лауреатом багатьох престижних китайських та світових премій з літератури. Переглянувши його життєпис також дізнався, що успіх на літературній ниві до нього прийшов не одразу, хоча він починав писати ще в юності. Справжній літературний успіх приходить до автора тільки в нульові після публікації оповідання “Космічний колапс” в одному з літературних журналів, де його нарешті помітили критики.

Народився Лю Цисінь в родині працівника одного з китайських інститутів,  в 60-ті роки минулого століття під час так званої “Культурної революції”. Тоді багато представників наукової інтелігенції нерідко зазнавали гонінь з боку тодішньої китайської влади та вимушені були працювати в копальнях або виконувати важку чорну роботу. Саме цей темний період в історії КНР досить емоційно та яскраво Лю Цисінь зобразив в романі “Проблема трьох тіл”.

Серед інших творів письменника відомі наступні: “Ера наднової”, “Кульова блискавка”, романи з трилогії “Памʼять про минуле землі” (в яку і входить роман “Проблема трьох тіл”), а також безліч повістей та оповідань.

Що мені сподобалося

Перш, ніж перелічити усі принади цього твору, скажу лише одне: “Проблема трьох тіл” безумовно стала подією в моєму читацькому житті. Я багато чого дізнався та багато над чим замислився. Але про все по черзі:

  1. Як я вже казав, історія в романі починається з драматичних подій під час “Культурної революції”, коли головна героїня, ще молода дівчина, стає свідком того, як фанатично налаштовані однолітки звіряче й привселюдно вбивають її батька. Саме ця, майстерно прописана сцена на початку твору, стала особисто для мене поштовхом для того, щоб продовжити читати далі. Я зрозумів, що насправді історія головної героїні Є Веньцзє — це не про фантастику, точніше не тільки про неї, а про те, як горе та біль, що зачаїлися в душі слабкої дівчини можуть цілком радикально вплинути на долю всього людства. Тож, по-перше, роман “Проблема трьох тіл” – це драма. Обіцяю, що далі спойлерити не буду ;)
  2. Друге, що мені сподобалося: твір написаний у формі детективної історії з непередбачуваним та динамічним сюжетом, який не відпускає від себе читача ані на хвилю. Я прочитав роман лише за три вечори.
  3. Це, так би мовити, “хардова” наукова фантастика. Я маю на увазі, що автор майже не робить реверансів в бік читача та не поспішає пояснювати йому ту величезну кількість наукових термінів та понять, якими так вільно послуговується. Читаючи текст, особисто я постійно зупинявся, щоб освіжити власні знання з фізики та астрофізики, аби краще зрозуміти сутність описуваних в книзі явищ. Крім цього, “Проблема трьох тіл” виявився чудовим посібником з історії Китаю, його культури з прірвою цікавої інформації про відомих політичних діячів та науковців.

Деякі зауваження

Звісно, не має особливої потреби наголошувати, що вони стосуються виключно мого субʼєктивного сприйняття та не повинні сприйматися в якості істини в останній інстанції. Можливо, когось вказані нижче моменти взагалі не зачепили. Тож, ближче до справи:

  1. Мені здалося, що переклад міг би бути кращим. Деякі речення, перекладені таким чином, що доволі важко сприймаються. Сподіваюся, що наступні частини трилогії в цьому плані будуть краще;
  2. Якщо не рахувати емоційний початок, герої виписані доволі скупо. Особисто мені не вистачило глибини в образі Мяо, його відносин з родиною а також з пані Є. На фоні драматизму останньої Мяо виглядає невиразно. Та й сама Є в останній третині книги теж зображена нашвидкуруч.
  3. Іноді мені здавалося, що я читаю підручник з фізики. Я отримав море цікавої наукової інформації, але мені здалося, що вона мала б бути більш адаптована до художнього тексту.

Ну, це, мабуть, все. Усім натхнення.

Дмитро Піскорський: “Більшість моїх персонажів — це ті, хто досяг дна. І смерть для них нестрашна, на перший погляд…”

З Дмитром Піскорським сьогодні говоримо про таку тему в хорорі, як смерть. Творчий доробок автора складає декілька книг і багато оповідань, де смерть завжди виграє. Дмитру вдається, на наш погляд, якнайбільше містифікувати це явище і образно описати, довівши макаричність процесу до такого рівня, що при його читанні сиротами вкривається все тіло аж до самих п’ят.

Читать далее Дмитро Піскорський: “Більшість моїх персонажів — це ті, хто досяг дна. І смерть для них нестрашна, на перший погляд…”

Cім принципів справжнього творчого успіху (за Карлосом Кастанедою)

Прочитавши ці сім принципів успішної творчості від Карлоса Кастанеди, я зловив себе на тому, що несвідомо слідую цим порадам. Але завжди користно нагадати собі про те, з чого складається наш творчій шлях.

Першим принципом творчості є те, що автор сам обирає тему. Автор ніколи не починає працювати, не вивчивши те, про що збирається писати.

Відкидати все зайве – другий принцип творчості. Автор нічого не ускладнює. Він націлений на те, щоб бути максимально простим і зрозумілим своєму читачу. Читать далее Cім принципів справжнього творчого успіху (за Карлосом Кастанедою)

“В “сірій” зоні. Марійкине інтервʼю”

автор: Руслан Бєдов

(засноване на реальних подіях)

До сморіду торішньої гнилої картоплі додався запах гару. Марійка притулила до обличчя вологу хустку, як вчила її мати, намагаючись не ворушитись.

Коли гупати нарешті перестало, наважилася підвестися. Намацала засув, потягнула його та, штовхнувши важкі двері, вибралася з льоху. На дворі лунала мертва тиша: ані гавкоту сусідських собак, ані птиць, навіть вітру не було. Але Марійка вже звикла, що після бомбардування завжди так тихо. В сусідів дійсно щось горіло, але тушити було нікому. Читать далее “В “сірій” зоні. Марійкине інтервʼю”

«Український постапокаліпсис»: не все погано, але до якості – далеко

 

Маркетинг? Ні – не чули

Збірка дуже яскраво заявила про себе: реклама, презентація з відомими артистами справили враження. Я, як підігріта цільова аудиторія, бажав її придбати і без того, ще коли з’явилися перші оголошення про конкурс та вихід книжки за його результатами. Рівень очікування був на межі. Дочекався.

Далі суто про мене (про маркетинг теж буде і буде цікаво, почекайте). Далі був цікавий процес придбання книги. На стадії замовлення ми всім інтернетом визначали вартість і як достукатися до відповідальних за розповсюдження – витрачено три дні загалом. Достукались: рахунок я отримував тиждень. Чого так – не знаю, що зламалося у видавців на самій відповідальній стадії – мене, як споживача, не хвилює. Таким чином рівень очікування поступово переріс у зворотно пропорційний рівень роздратованості.

Останнім штрихом, який знівелював всі очікування, було надсилання книги дорогою службою доставки. Таким чином до 150 грн додалися 40 гривень від НП, і книжка загалом вийшла 190 грн. Стільки я не розраховував витратити на дане видання. Що платити за доставку буде треба – я знав. Тому просив вислати книгу УкрПоштою, що коштувало б мені максимум 15 гривень. На моє прохання ніхто не звернув уваги – ну кому воно треба зважати на нещасні 25 гривень якось там читача, правда?

Тепер питання: що я, який витратив гроші – власні, теж десь зароблені не крадіжками чи торгівлею зброєю, який чекав загалом понад два тижні (рахуємо від початку продажів), маю відчувати і писати про дану збірку? З ДНТЦ, як видавником, а скоріш за все як з державною структурою (яка спочатку здалася сучасною і цікавою) співпрацювати більше не хочеться. Мої «нещасні 150 гривень за ту книжку» скоріш за все до них більше на рахунок не впадуть. Читать далее «Український постапокаліпсис»: не все погано, але до якості – далеко

Денис Скорбатюк: «Три роки тому я починав з піратських перекладів коміксів на українську – офіційних перекладів у видавців тоді навіть в планах не існувало»

 

Денис Скорбатюк – автор коміксу «Сага про сонценосців», який нещодавно вийшов на ринок. З автором говоримо про його роботу, досвід і уподобання.

Денисе, як стати автором/письменником/перекладачем? Цікавить як саме ти прийшов в цю професію?

Я думаю, професія письменника – це в першу чергу покликання душі, зокрема я пишу тому, що не можу не писати, сам процес написання викликає в мене неабияке задоволення, а та насолода, що виникає коли ти закінчив писати якийсь твір, неможливо замінити жодними наркотиками. Також присутня якась внутрішня необхідність розповісти історію, поділитися своїми думками, переконаннями, ідеями.

Сам я в підлітковому віці балувався написанням фанфіків на улюблені комп’ютерні ігри та книги, бо були моменти коли історія так сильно захоплювала, тримала й не відпускала, що я мав виплеснути з себе якусь свою історію. Зараз ці фанфіки поглинув час, але, думаю, саме тоді я зрозумів, що хочу створювати не тільки фанфікшн, а й свої оригінальні світи та історії. Власне десь у ті часи я захотів написати книгу у стилі фентезі. Адже тоді я не міг второпати, чому російською, польською, англійською існує не одна сотня фентезійної літератури, а українською – ніц (ну принаймні в моєму тогочасному уявленні фентезі). Звісно, як і всім підліткам, мені здавалося, що написати книгу – то раз плюнути. І цілком очевидно, що процес написання загруз щойно я зіштовхнувся з першими ж труднощами. Впевнений, молодому мені треба було проявити більше впертості та старанності, але що вже поробиш, книгу я закинув. Хоча ці перші свої записи я й досі зберігаю на своєму комп’ютері, і хто знає, може захочу до них повернутися. Читать далее Денис Скорбатюк: «Три роки тому я починав з піратських перекладів коміксів на українську – офіційних перекладів у видавців тоді навіть в планах не існувало»