“Містер Мерседес” та “Кінець варти”: раціоналізація суїцидального демона

Моє знайомство з творами Стівена Кінга розпочалося років в 15, коли до рук потрапив якийсь його жахастик. В тому творі герой проходив через серію жахливих та майстерно прописаних автором пригод. Аби зрозуміти природу тих явищ, головному герою потрібно було відповісти лише на одне питання: те, що з ним відбувається то насправді, чи лише страшний сон. Не памʼятаю, чим все закінчилося, але досі памʼятаю, що після тої книги я не міг нормально спати декілька ночей — мав аж надто вразливу психіку. Після того не брався за “короля жахів” багато років. Вистачало мені в житті власних :). Але як виявилося нещодавно — дарма.

Читать далее “Містер Мерседес” та “Кінець варти”: раціоналізація суїцидального демона

Анатомія жаху: деякі особливості страшних історій

Про те, як писати страшні історії, які б користувалися популярністю серед читачів, досить непросто. По-перше, про це вже багато написано, по-друге, мова йде про специфічний, на мій погляд, літературний жанр, робота в якому потребує спеціальних знань, навичок та, що найважливіше, відмінного розуміння людської природи, або як люблять говорити літературні критики, вміння препарувати людську свідомість. Ця здатність дається далеко не кожному авторові, саме тому ми зустрічаємо не так багато майстрів цього жанру.

В цій публікації не буде ніякої “вищої математики” жаху. Автор лише зробить перелік деяких особливостей психіки, на яких грає вправний автор горору.

Про досвід “короля жахів”

Коли ми говоримо про жахи, оминути увагою Стівена Кінга якось не “комільфо”. Тож трохи про нього.

На написання цього тексту мене надихнула стаття, написана у вигляді інтервʼю зі Стівеном Кінгом. Автор статті намагався зʼясувати, які саме літературні засоби використовував творець жахів. Особисто мене здивував той факт, що майстер розповідав про граматику, своє важке життя в молодості, переваги відсутності/необовʼязковості сюжету в історії та вміння  правильно розділяти історію на абзаци.

Можливо десь він ділився більш “фундаментальними” таємницями ремесла, але мені здалося, що він таки лукавить, адже за його текстами я бачу не просто письменника, який добре навчився маніпулювати почуттями читача, а такого собі хірурга-дослідника, який проводить неспокійні грозові ночі в моторошному анатомічному театрі, аби краще зрозуміти природу людського страху: що саме найбільше лякає кожного з нас і в той самий час притягує до себе. А здобуті знання використовує аби заволодіти симпатіями вічно спраглих до спілкування з власними демонами читачів.

Поділюся деякими власними спостереженнями за тим, що приховують письменники та сценаристи поміж рядками.

Докладніше про жах

Мова піде про ряд явищ, які найбільше впливають на психіку читача/глядача. В більшості випадків автор/сценарист/режисер використовує поєднання цих подразників, аби досягти найбільшого ефекту.

Смерть

Вона є центральним явищем більшості успішних жахастиків. Автори полюбляють смерть у різних її проявах тому, що та тітка з косою стоїть в центрі підсвідомих страхів читача/глядача. Якщо письменнику вдається реалізувати тему смерті через яскравий образ, який витягне з темряви несвідомого жах перед смертю, тоді оповідку можна називати вдалою. Стівен Кінг майстерно використовує цю тему в багатьох своїх творах, іноді супроводжуючи її глибоким соціально-філософським контекстом. Тут можна згадати наприклад “Безсоння”.

Невідоме

Людину завжди лякає те, про що вона не має ясного уявлення, але з чим їй неминуче доводиться стикатися. Саме тому жахастики за участі позапланетних монстрів та прибульців, які є невідомо чим, прагнуть невідомо чого і яких невідомо як вбити. Щоб краще зрозуміти, як саме відомі письменники реалізують цю тему, варто перечитати “Живе” або подивитися стрічку з аналогічною назвою.

 

 

Присутність

Присутність потойбічної сили нерідко обігрується у містичних творах на релігійну тематику. Дія в таких сюжетах може відбуватися наприклад в монастирі. Найгостріші епізоди побудовані на тому, що герой відчуває за спиною присутність могутнього духа, який прагне заволодіти його душею. Тут важливе розуміння сутності більшість релігійних вчень, які побудовані на страху перед божеством, яке нескінченно далеке та небезпечно близьке в один і той самий час. Непогано тему творці жахів розкривають творці “Воно”.

 

Замкнутий простір

Кожен на підсвідомому рівні відчуває неусвідомлений безмежний жах перед замкнутим простором. У деяких людей цей жах має тенденцію до більш активного проявлення. В психології для нього є навіть спеціальний термін — клаустрофобія. Події в оповіданні можуть відбуватися в кімнаті, або в будинку, з якого герої розповіді прагнуть вибратися за будь-яку ціну, оскільки від цього залежить їх фізичне виживання. Тема замкнутого простору доволі часто майстерно розкривається через ситуації, коли персонаж опиняється всередині домовини в цілковитій темряві.

Біль/страждання

Біль має визначені фізіологічну та психологічну функції: попередити про проблеми функціонування в нашому тілі, тобто про хворобу або ж фізичне страждання є втіленням моральних/душевних страждань, у вигляді спалення, розчленування, катування вони нерідко є справедливою/несправедливою відплатою за вчинені у минулому дії. В останньому випадку біль має глибоко символічний характер, що і дає можливість автору витягати з підсвідомості читача цілком реальне відчуття жаху.

Гостре відчуття провини або самотності

Абсолютна більшість ґорорних сюжетів літературі та кінематографії мають потужний психологічний рушій у вигляді відчуттів провини або самотності головних героїв. Саме ці відчуття, або подібні їм, не тільки обʼєднують перераховані вище подразники людської психіки, але й надають останнім сенс, обʼєднуючи свідомість та події.

Вище викладений перелік особливостей страшних оповідок, звісно, не вичерпним та є результатом субʼєктивного аналізу автора.

автор огляду: Руслан Бєдов

Стівен Кінг: “Безсоння” та “11 22 63”. Відчув дихання одноповерхової Америки.

Так сталося, що на декілька тижнів я випав з реального життя та підсів на твори Стівена Кінга. Але обрав для читання не його класичні жахи, а тексти, які більш тяжіють до соціальної фантастики. Мова йде про два романи “Безсоння” та “11.22.63”. Точніше я був впевнений, що маю справу з соціальною фантастикою, але почавши читати, зрозумів, що королю жахів вдалося таки мене здивувати, оскільки означені твори є здебільшого соціальною драмою, в яку маститий письменник майстерно вплів фантастичні елементи. Докладніше про мої враження далі в огляді.

Безсоння”

Вийдіть на вулицю, прогуляйтеся типовим спальним районом українського міста, поїдьте до центру, придивіться, і ви їх обов’язково побачите та, можливо, здивуєтеся наскільки їх багато. Вони одягнені не по моді, здебільшого дивляться собі під ноги, коли йдуть, несучи полотняну торбинку. Вони сидять біля парадного на лавочці та переповідають одне одному новини та плітки, лають державу та сусідів, прискіпливо роздивляються вас, коли ви йдете повз них і дуже ображаються, коли ви не вітаєтесь з ними, не помічаєте. Бо вони вам нецікаві, бо їм вже перевалило за 60, в них все позаду, а вам треба дивитися в майбутнє. І в тому майбутньому ми з вами ладні бачити що завгодно, окрім старості й смерті. Десь так я бачу людей похилого віку в Україні. Але на відміну від мене та багатьох моїх однолітків, охочих до писемного слова, пан Кінг написав про цих людей цілий роман. Читать далее Стівен Кінг: “Безсоння” та “11 22 63”. Відчув дихання одноповерхової Америки.

Усачова Д. Є.: Жанрова модифікація твору «Зомбі-Україна» Романа Мтт.

Роман Онищенко (за псевдонімом – Роман Мтт) – український письменник, публіцист та засновник спільноти «Фантастика UA» з Донеччини. Свої твори почав писати ще у 2002 році: оповідання, мініатюри, новели, байки, поезії. Майже всі вони об’єднані однією рисою – написані у жанрах фантастики.

У 2017 році автор дебютував із романом «Зомбі-Україна», який є першою частиною із запланованої трилогії про зомбі. Спочатку його було видано в електронному форматі, а у 2018 році вийшов друком у м. Запоріжжя. Книга є розповіддю про альтернативний світ, у якому йде 2019‑й рік. Закінчилася Війна за незалежність, Україна вийшла зі складу СРСР (Союзу республік-сателітів Росії), у країні встановився режим анархо-демократії. Але наслідки війни виявилися гіршими, ніж здавалось на перший погляд. Під час бомбардувань було зруйновано Запорізьку атомну станцію, що призвело до появи нової загрози – «живих мерців».

Читать далее Усачова Д. Є.: Жанрова модифікація твору «Зомбі-Україна» Романа Мтт.

Колм Тойбін “Будинок імен” – історія написана з душею

З іменем Колма Тойбіна вперше я зіткнувся тоді, коли отримав його книжку в якості подарунку на Новий Рік. Роман “Будинок імен” трохи змінив моє ставлення до психологічної драми в сучасній художній літературі та водночас дав можливість поглибити розуміння того, як перетворити роздуми та почуття головного героя на захопливий сюжет. Про враження від творчості Колма Тойбіна читайте далі.

 

Інформація про автора

Можливо я, єдиний серед українських читачів, для кого Колм Тойбін виявився літературним відкриттям, але тим не менше дозволю собі надати трохи базової інформації про цього, на мій погляд, неординарного письменника. Отже, декілька промовистих фактів з його біографії:

  • ірландський письменник, автор декількох романів, серед яких можна згадати “Ніч”, “Нічна історія”, “Майстер”, “Заповіт Марії” та, звісно, “Будинок імен”, про який піде мова в цьому огляді.
  • пан Койбін є володарем кількох престижних літературних премій та нагород, серед яких “Дублінська літературна премія”, “Премія Коста” та інші.
  • митець має величезний досвід у викладацькій та журналістській роботі.

Тож, з автором ми трохи познайомилися, повернімося до його “Будинку імен”.

Що було цікавого в “Будинку імен”?

Тут маю наголосити на декількох моментах:

Перш за все хочу сказати, що я б класифікував цей твір як майстерно виписану психологічну драму на певному культурно-історичному тлі. Саме це вважаю найбільшим плюсом книги. Письменник майстерно вводить читача у внутрішній світ головних героїв твору. Їх декілька. Кожен з розділів присвячений одну з них.

Психологію персонажів можна подавати по-різному. Іноді, особливо, коли мова йде про текст, написаний в такому стилі, читати його доволі важко. Тоді кажуть, що він “на любителя”. Але “Будинок імен” зовсім не той випадок. Дії, роздуми, відчуття, розкриття характерів та взаємовідносин між героями виписані настільки живо та майстерно, що я не зупинився, поки не дочитав до кінця.

Митець вибрав доволі колоритний  історичний контекст: події відбуваються в царському будинку напівміфічного персонажа з творів – Агамемнона. Легендарний воєначальник заради перемоги в битві приносить у жертву богам власну доньку. Пізніше, повернувшись з переможного походу, Агамемнон вмирає від руки  дружини, яка не змогла пробачити чоловікові смерть доньки. Влада над величезним царством переходить до її рук. Що з цього вийшло, читайте в книзі Колма Койбіна “Будинок імен”, не пожалкуєте.

Що мені не сподобалося?

Вся історія завʼязана виключно на двірцевих інтригах та родинній драмі царської родини. Це боротьба за владу, за виживання за власне місце під сонцем, і все це без допомоги “богів, які більше не беруть участь в людських справах”. Як на мене, творові не вистачило більш виразної сюжетної лінії, до якої можна було б привʼязати історії головних героїв. Через відсутність такої лінії, кінцівка вийшла якоюсь млявою.

Якщо Ви теж прочитали цю книгу і у Вас є власна думка, то ласкаво прошу до обговорення!

Усім натхнення!

 

 

“Проблема трьох тіл” – науково обгрунтоване бачення одного з варіантів майбутнього людства

“Що воно таке, фантастика по-китайськи?” Саме це питання спонукало мене купити книгу “Проблема трьох тіл” в одній з книгарень міста Харкова цієї зими. Перед цим я багато прочитав схвальних рецензій на цей роман, отже вирішив самостійно познайомитися з автором на імʼя Лю Цисінь. Що з цього вийшло читайте далі.

Хто такий Лю Цисінь?

Почавши збирати інформацію про цього китайського письменника, я виявив, що мій пошуковик стійко асоціює його з єдиним відомим українському читачеві романом “Проблема трьох тіл”.  Тож біографію митця та більш докладну інформацію про його творчий доробок довелося шукати трохи довше.

Зокрема з Вікіпедії я дізнався, що Лю Цисінь вважається обличчям сучасної китайської фантастки та лауреатом багатьох престижних китайських та світових премій з літератури. Переглянувши його життєпис також дізнався, що успіх на літературній ниві до нього прийшов не одразу, хоча він починав писати ще в юності. Справжній літературний успіх приходить до автора тільки в нульові після публікації оповідання “Космічний колапс” в одному з літературних журналів, де його нарешті помітили критики.

Народився Лю Цисінь в родині працівника одного з китайських інститутів,  в 60-ті роки минулого століття під час так званої “Культурної революції”. Тоді багато представників наукової інтелігенції нерідко зазнавали гонінь з боку тодішньої китайської влади та вимушені були працювати в копальнях або виконувати важку чорну роботу. Саме цей темний період в історії КНР досить емоційно та яскраво Лю Цисінь зобразив в романі “Проблема трьох тіл”.

Серед інших творів письменника відомі наступні: “Ера наднової”, “Кульова блискавка”, романи з трилогії “Памʼять про минуле землі” (в яку і входить роман “Проблема трьох тіл”), а також безліч повістей та оповідань.

Що мені сподобалося

Перш, ніж перелічити усі принади цього твору, скажу лише одне: “Проблема трьох тіл” безумовно стала подією в моєму читацькому житті. Я багато чого дізнався та багато над чим замислився. Але про все по черзі:

  1. Як я вже казав, історія в романі починається з драматичних подій під час “Культурної революції”, коли головна героїня, ще молода дівчина, стає свідком того, як фанатично налаштовані однолітки звіряче й привселюдно вбивають її батька. Саме ця, майстерно прописана сцена на початку твору, стала особисто для мене поштовхом для того, щоб продовжити читати далі. Я зрозумів, що насправді історія головної героїні Є Веньцзє — це не про фантастику, точніше не тільки про неї, а про те, як горе та біль, що зачаїлися в душі слабкої дівчини можуть цілком радикально вплинути на долю всього людства. Тож, по-перше, роман “Проблема трьох тіл” – це драма. Обіцяю, що далі спойлерити не буду ;)
  2. Друге, що мені сподобалося: твір написаний у формі детективної історії з непередбачуваним та динамічним сюжетом, який не відпускає від себе читача ані на хвилю. Я прочитав роман лише за три вечори.
  3. Це, так би мовити, “хардова” наукова фантастика. Я маю на увазі, що автор майже не робить реверансів в бік читача та не поспішає пояснювати йому ту величезну кількість наукових термінів та понять, якими так вільно послуговується. Читаючи текст, особисто я постійно зупинявся, щоб освіжити власні знання з фізики та астрофізики, аби краще зрозуміти сутність описуваних в книзі явищ. Крім цього, “Проблема трьох тіл” виявився чудовим посібником з історії Китаю, його культури з прірвою цікавої інформації про відомих політичних діячів та науковців.

Деякі зауваження

Звісно, не має особливої потреби наголошувати, що вони стосуються виключно мого субʼєктивного сприйняття та не повинні сприйматися в якості істини в останній інстанції. Можливо, когось вказані нижче моменти взагалі не зачепили. Тож, ближче до справи:

  1. Мені здалося, що переклад міг би бути кращим. Деякі речення, перекладені таким чином, що доволі важко сприймаються. Сподіваюся, що наступні частини трилогії в цьому плані будуть краще;
  2. Якщо не рахувати емоційний початок, герої виписані доволі скупо. Особисто мені не вистачило глибини в образі Мяо, його відносин з родиною а також з пані Є. На фоні драматизму останньої Мяо виглядає невиразно. Та й сама Є в останній третині книги теж зображена нашвидкуруч.
  3. Іноді мені здавалося, що я читаю підручник з фізики. Я отримав море цікавої наукової інформації, але мені здалося, що вона мала б бути більш адаптована до художнього тексту.

Ну, це, мабуть, все. Усім натхнення.

Варшавський Сomic Con: мерч, ігри і Відьмак-одинак

Масштаб події

Все дуже масштабно. Загалом локацію розміром десь в 8 футбольних полів (в експоцентрі Warsaw Comic Con зайняв два павільйони), за день відвідало як мінімум 15 тисяч людей (цифри приблизні, від мого приходу зали були заповнені на третину, а за дві години пройти було неможливо – мені здалося, що людей збільшилося рази в три точно). Помножити на три дні (подія відбувалася 26-28 жовтня), то вийде дуже немаленька цифра. Більшість відвідувачів – молодь від 12 до 18 років. Щоб спокійно дістатися до місця проведення заходу, у суботу і неділю курсували безплатні автобуси-гармошки кожні 10 хвилин з центрального вокзалу польської столиці.

Читать далее Варшавський Сomic Con: мерч, ігри і Відьмак-одинак

Світлана Тараторіна: Роман “Лазарус”— про Київ, пошуки себе, про «інакшість»

Роман “Лазарус” без перебільшення можна назвати великою подією в українських літературних колах. Це свіжий погляд на фентезі в суто українському стилі. Дізнайтеся більше про творця “Лазарусу” — Світлану Тараторіну, її творчий шлях, погляди на життя та фантастику.

«Про творчість»

Світлана, як ви почали писати?

У школі. Я росла у Криму, вчилася у російськомовній школі і до 18-ти років спілкувалася виключно російською. Але я маю унікальну маму. І вона мала за тими кримськими стандартами унікальну професію – викладала українську мову та літературу. Вона перша показала наскільки красивою і універсальною може бути українська. А тоді (зараз про це навіть дивно згадувати) українська була для мене книжною, майже мертвою, на кшталт латини) І от від бажання опанувати цю прекрасну мову народилися мої перші прозові тексти. Зараз радію, що вони десь загубилися при остаточній втечі з Криму.

Читать далее Світлана Тараторіна: Роман “Лазарус”— про Київ, пошуки себе, про «інакшість»

Енді Веєр, “Марсіанин”: читати, дивитися, радіти.

Прочитав книгу за три дні. Загальне враження – море позитиву. Огляд буде стандартний, за схемою “сподобалося-не сподобалося”, в резюме трохи порівняння з кіно.

Про текст загалом

  1. Дуже легкий і зрозумілий текст. Стиль – бортовий журнал, з вкрапленнями реальних подій. Часто подається як мінімум дві точки зору на події, що призводить до подальшого розвитку сюжету. Весь сюжет зав’язаний на виживання головного героя.
  2. Сюжет. Сюжетних ліній спочатку дві: події на Марсі і сприйняття цих подій на Землі. Згодом додається третя сюжетна лінія – події на космічному кораблі Гермес, яка об’єднує дві попередні і приводить роман до фіналу. Ця лінія органічно розвивається з моменту повідомлення екіпажу Гермеса, що член команди, якого вважали мертвим, вижив.
  3. Динаміка подій, постійна боротьба за життя – надихають. Автор не дає нудьгувати, а описи технологій – прості і простими словами пояснені. Навіть якщо щось незрозуміло, то автор робить прості і зрозумілі резюме, що дозволяє не пірнати кожного разу у мережу для пошуку поясненнь. Діалоги і монологи – стислі, конкретні, що змушує читача залишатися зацікавленим. Схема розмов проста: питання – відповідь – висновок чи пропозиція, ніяких загадок.

Читать далее Енді Веєр, “Марсіанин”: читати, дивитися, радіти.

“З хронік Ель-Дори” (оповідання) Руслан Бєдов

Дванадцятирічний мінер на ім’я Арк живе разом з батьком-інвалідом та старшим братом Холіфом, який з усіх сил намагається прогодувати свою бідну родину. Одного дня хлопець знаходить загадковий артефакт, призначення якої йому розкриває Холів. Арк дізнається від брата про родинну таємницю, успадковану ним від матері, яка зникла багато років тому при незрозумілих обставинах. З цього часу розмірене життя бідних мінерів докорінно змінюється. Від їхніх подальших дій залежить не тільки їхні життя, але й доля усіх народів Ель-Дори.

Читать далее “З хронік Ель-Дори” (оповідання) Руслан Бєдов