Стівен Кінг: “Безсоння” та “11 22 63”. Відчув дихання одноповерхової Америки.

Так сталося, що на декілька тижнів я випав з реального життя та підсів на твори Стівена Кінга. Але обрав для читання не його класичні жахи, а тексти, які більш тяжіють до соціальної фантастики. Мова йде про два романи “Безсоння” та “11.22.63”. Точніше я був впевнений, що маю справу з соціальною фантастикою, але почавши читати, зрозумів, що королю жахів вдалося таки мене здивувати, оскільки означені твори є здебільшого соціальною драмою, в яку маститий письменник майстерно вплів фантастичні елементи. Докладніше про мої враження далі в огляді.

Безсоння”

Вийдіть на вулицю, прогуляйтеся типовим спальним районом українського міста, поїдьте до центру, придивіться, і ви їх обов’язково побачите та, можливо, здивуєтеся наскільки їх багато. Вони одягнені не по моді, здебільшого дивляться собі під ноги, коли йдуть, несучи полотняну торбинку. Вони сидять біля парадного на лавочці та переповідають одне одному новини та плітки, лають державу та сусідів, прискіпливо роздивляються вас, коли ви йдете повз них і дуже ображаються, коли ви не вітаєтесь з ними, не помічаєте. Бо вони вам нецікаві, бо їм вже перевалило за 60, в них все позаду, а вам треба дивитися в майбутнє. І в тому майбутньому ми з вами ладні бачити що завгодно, окрім старості й смерті. Десь так я бачу людей похилого віку в Україні. Але на відміну від мене та багатьох моїх однолітків, охочих до писемного слова, пан Кінг написав про цих людей цілий роман. Читать далее Стівен Кінг: “Безсоння” та “11 22 63”. Відчув дихання одноповерхової Америки.

Усачова Д. Є.: Жанрова модифікація твору «Зомбі-Україна» Романа Мтт.

Роман Онищенко (за псевдонімом – Роман Мтт) – український письменник, публіцист та засновник спільноти «Фантастика UA» з Донеччини. Свої твори почав писати ще у 2002 році: оповідання, мініатюри, новели, байки, поезії. Майже всі вони об’єднані однією рисою – написані у жанрах фантастики.

У 2017 році автор дебютував із романом «Зомбі-Україна», який є першою частиною із запланованої трилогії про зомбі. Спочатку його було видано в електронному форматі, а у 2018 році вийшов друком у м. Запоріжжя. Книга є розповіддю про альтернативний світ, у якому йде 2019‑й рік. Закінчилася Війна за незалежність, Україна вийшла зі складу СРСР (Союзу республік-сателітів Росії), у країні встановився режим анархо-демократії. Але наслідки війни виявилися гіршими, ніж здавалось на перший погляд. Під час бомбардувань було зруйновано Запорізьку атомну станцію, що призвело до появи нової загрози – «живих мерців».

Читать далее Усачова Д. Є.: Жанрова модифікація твору «Зомбі-Україна» Романа Мтт.

Колм Тойбін “Будинок імен” – історія написана з душею

З іменем Колма Тойбіна вперше я зіткнувся тоді, коли отримав його книжку в якості подарунку на Новий Рік. Роман “Будинок імен” трохи змінив моє ставлення до психологічної драми в сучасній художній літературі та водночас дав можливість поглибити розуміння того, як перетворити роздуми та почуття головного героя на захопливий сюжет. Про враження від творчості Колма Тойбіна читайте далі.

 

Інформація про автора

Можливо я, єдиний серед українських читачів, для кого Колм Тойбін виявився літературним відкриттям, але тим не менше дозволю собі надати трохи базової інформації про цього, на мій погляд, неординарного письменника. Отже, декілька промовистих фактів з його біографії:

  • ірландський письменник, автор декількох романів, серед яких можна згадати “Ніч”, “Нічна історія”, “Майстер”, “Заповіт Марії” та, звісно, “Будинок імен”, про який піде мова в цьому огляді.
  • пан Койбін є володарем кількох престижних літературних премій та нагород, серед яких “Дублінська літературна премія”, “Премія Коста” та інші.
  • митець має величезний досвід у викладацькій та журналістській роботі.

Тож, з автором ми трохи познайомилися, повернімося до його “Будинку імен”.

Що було цікавого в “Будинку імен”?

Тут маю наголосити на декількох моментах:

Перш за все хочу сказати, що я б класифікував цей твір як майстерно виписану психологічну драму на певному культурно-історичному тлі. Саме це вважаю найбільшим плюсом книги. Письменник майстерно вводить читача у внутрішній світ головних героїв твору. Їх декілька. Кожен з розділів присвячений одну з них.

Психологію персонажів можна подавати по-різному. Іноді, особливо, коли мова йде про текст, написаний в такому стилі, читати його доволі важко. Тоді кажуть, що він “на любителя”. Але “Будинок імен” зовсім не той випадок. Дії, роздуми, відчуття, розкриття характерів та взаємовідносин між героями виписані настільки живо та майстерно, що я не зупинився, поки не дочитав до кінця.

Митець вибрав доволі колоритний  історичний контекст: події відбуваються в царському будинку напівміфічного персонажа з творів – Агамемнона. Легендарний воєначальник заради перемоги в битві приносить у жертву богам власну доньку. Пізніше, повернувшись з переможного походу, Агамемнон вмирає від руки  дружини, яка не змогла пробачити чоловікові смерть доньки. Влада над величезним царством переходить до її рук. Що з цього вийшло, читайте в книзі Колма Койбіна “Будинок імен”, не пожалкуєте.

Що мені не сподобалося?

Вся історія завʼязана виключно на двірцевих інтригах та родинній драмі царської родини. Це боротьба за владу, за виживання за власне місце під сонцем, і все це без допомоги “богів, які більше не беруть участь в людських справах”. Як на мене, творові не вистачило більш виразної сюжетної лінії, до якої можна було б привʼязати історії головних героїв. Через відсутність такої лінії, кінцівка вийшла якоюсь млявою.

Якщо Ви теж прочитали цю книгу і у Вас є власна думка, то ласкаво прошу до обговорення!

Усім натхнення!

 

 

“Проблема трьох тіл” – науково обгрунтоване бачення одного з варіантів майбутнього людства

“Що воно таке, фантастика по-китайськи?” Саме це питання спонукало мене купити книгу “Проблема трьох тіл” в одній з книгарень міста Харкова цієї зими. Перед цим я багато прочитав схвальних рецензій на цей роман, отже вирішив самостійно познайомитися з автором на імʼя Лю Цисінь. Що з цього вийшло читайте далі.

Хто такий Лю Цисінь?

Почавши збирати інформацію про цього китайського письменника, я виявив, що мій пошуковик стійко асоціює його з єдиним відомим українському читачеві романом “Проблема трьох тіл”.  Тож біографію митця та більш докладну інформацію про його творчий доробок довелося шукати трохи довше.

Зокрема з Вікіпедії я дізнався, що Лю Цисінь вважається обличчям сучасної китайської фантастки та лауреатом багатьох престижних китайських та світових премій з літератури. Переглянувши його життєпис також дізнався, що успіх на літературній ниві до нього прийшов не одразу, хоча він починав писати ще в юності. Справжній літературний успіх приходить до автора тільки в нульові після публікації оповідання “Космічний колапс” в одному з літературних журналів, де його нарешті помітили критики.

Народився Лю Цисінь в родині працівника одного з китайських інститутів,  в 60-ті роки минулого століття під час так званої “Культурної революції”. Тоді багато представників наукової інтелігенції нерідко зазнавали гонінь з боку тодішньої китайської влади та вимушені були працювати в копальнях або виконувати важку чорну роботу. Саме цей темний період в історії КНР досить емоційно та яскраво Лю Цисінь зобразив в романі “Проблема трьох тіл”.

Серед інших творів письменника відомі наступні: “Ера наднової”, “Кульова блискавка”, романи з трилогії “Памʼять про минуле землі” (в яку і входить роман “Проблема трьох тіл”), а також безліч повістей та оповідань.

Що мені сподобалося

Перш, ніж перелічити усі принади цього твору, скажу лише одне: “Проблема трьох тіл” безумовно стала подією в моєму читацькому житті. Я багато чого дізнався та багато над чим замислився. Але про все по черзі:

  1. Як я вже казав, історія в романі починається з драматичних подій під час “Культурної революції”, коли головна героїня, ще молода дівчина, стає свідком того, як фанатично налаштовані однолітки звіряче й привселюдно вбивають її батька. Саме ця, майстерно прописана сцена на початку твору, стала особисто для мене поштовхом для того, щоб продовжити читати далі. Я зрозумів, що насправді історія головної героїні Є Веньцзє — це не про фантастику, точніше не тільки про неї, а про те, як горе та біль, що зачаїлися в душі слабкої дівчини можуть цілком радикально вплинути на долю всього людства. Тож, по-перше, роман “Проблема трьох тіл” – це драма. Обіцяю, що далі спойлерити не буду ;)
  2. Друге, що мені сподобалося: твір написаний у формі детективної історії з непередбачуваним та динамічним сюжетом, який не відпускає від себе читача ані на хвилю. Я прочитав роман лише за три вечори.
  3. Це, так би мовити, “хардова” наукова фантастика. Я маю на увазі, що автор майже не робить реверансів в бік читача та не поспішає пояснювати йому ту величезну кількість наукових термінів та понять, якими так вільно послуговується. Читаючи текст, особисто я постійно зупинявся, щоб освіжити власні знання з фізики та астрофізики, аби краще зрозуміти сутність описуваних в книзі явищ. Крім цього, “Проблема трьох тіл” виявився чудовим посібником з історії Китаю, його культури з прірвою цікавої інформації про відомих політичних діячів та науковців.

Деякі зауваження

Звісно, не має особливої потреби наголошувати, що вони стосуються виключно мого субʼєктивного сприйняття та не повинні сприйматися в якості істини в останній інстанції. Можливо, когось вказані нижче моменти взагалі не зачепили. Тож, ближче до справи:

  1. Мені здалося, що переклад міг би бути кращим. Деякі речення, перекладені таким чином, що доволі важко сприймаються. Сподіваюся, що наступні частини трилогії в цьому плані будуть краще;
  2. Якщо не рахувати емоційний початок, герої виписані доволі скупо. Особисто мені не вистачило глибини в образі Мяо, його відносин з родиною а також з пані Є. На фоні драматизму останньої Мяо виглядає невиразно. Та й сама Є в останній третині книги теж зображена нашвидкуруч.
  3. Іноді мені здавалося, що я читаю підручник з фізики. Я отримав море цікавої наукової інформації, але мені здалося, що вона мала б бути більш адаптована до художнього тексту.

Ну, це, мабуть, все. Усім натхнення.

Варшавський Сomic Con: мерч, ігри і Відьмак-одинак

Масштаб події

Все дуже масштабно. Загалом локацію розміром десь в 8 футбольних полів (в експоцентрі Warsaw Comic Con зайняв два павільйони), за день відвідало як мінімум 15 тисяч людей (цифри приблизні, від мого приходу зали були заповнені на третину, а за дві години пройти було неможливо – мені здалося, що людей збільшилося рази в три точно). Помножити на три дні (подія відбувалася 26-28 жовтня), то вийде дуже немаленька цифра. Більшість відвідувачів – молодь від 12 до 18 років. Щоб спокійно дістатися до місця проведення заходу, у суботу і неділю курсували безплатні автобуси-гармошки кожні 10 хвилин з центрального вокзалу польської столиці.

Читать далее Варшавський Сomic Con: мерч, ігри і Відьмак-одинак

Світлана Тараторіна: Роман “Лазарус”— про Київ, пошуки себе, про «інакшість»

Роман “Лазарус” без перебільшення можна назвати великою подією в українських літературних колах. Це свіжий погляд на фентезі в суто українському стилі. Дізнайтеся більше про творця “Лазарусу” — Світлану Тараторіну, її творчий шлях, погляди на життя та фантастику.

«Про творчість»

Світлана, як ви почали писати?

У школі. Я росла у Криму, вчилася у російськомовній школі і до 18-ти років спілкувалася виключно російською. Але я маю унікальну маму. І вона мала за тими кримськими стандартами унікальну професію – викладала українську мову та літературу. Вона перша показала наскільки красивою і універсальною може бути українська. А тоді (зараз про це навіть дивно згадувати) українська була для мене книжною, майже мертвою, на кшталт латини) І от від бажання опанувати цю прекрасну мову народилися мої перші прозові тексти. Зараз радію, що вони десь загубилися при остаточній втечі з Криму.

Читать далее Світлана Тараторіна: Роман “Лазарус”— про Київ, пошуки себе, про «інакшість»

Енді Веєр, “Марсіанин”: читати, дивитися, радіти.

Прочитав книгу за три дні. Загальне враження – море позитиву. Огляд буде стандартний, за схемою “сподобалося-не сподобалося”, в резюме трохи порівняння з кіно.

Про текст загалом

  1. Дуже легкий і зрозумілий текст. Стиль – бортовий журнал, з вкрапленнями реальних подій. Часто подається як мінімум дві точки зору на події, що призводить до подальшого розвитку сюжету. Весь сюжет зав’язаний на виживання головного героя.
  2. Сюжет. Сюжетних ліній спочатку дві: події на Марсі і сприйняття цих подій на Землі. Згодом додається третя сюжетна лінія – події на космічному кораблі Гермес, яка об’єднує дві попередні і приводить роман до фіналу. Ця лінія органічно розвивається з моменту повідомлення екіпажу Гермеса, що член команди, якого вважали мертвим, вижив.
  3. Динаміка подій, постійна боротьба за життя – надихають. Автор не дає нудьгувати, а описи технологій – прості і простими словами пояснені. Навіть якщо щось незрозуміло, то автор робить прості і зрозумілі резюме, що дозволяє не пірнати кожного разу у мережу для пошуку поясненнь. Діалоги і монологи – стислі, конкретні, що змушує читача залишатися зацікавленим. Схема розмов проста: питання – відповідь – висновок чи пропозиція, ніяких загадок.

Читать далее Енді Веєр, “Марсіанин”: читати, дивитися, радіти.

“З хронік Ель-Дори” (оповідання) Руслан Бєдов

Дванадцятирічний мінер на ім’я Арк живе разом з батьком-інвалідом та старшим братом Холіфом, який з усіх сил намагається прогодувати свою бідну родину. Одного дня хлопець знаходить загадковий артефакт, призначення якої йому розкриває Холів. Арк дізнається від брата про родинну таємницю, успадковану ним від матері, яка зникла багато років тому при незрозумілих обставинах. З цього часу розмірене життя бідних мінерів докорінно змінюється. Від їхніх подальших дій залежить не тільки їхні життя, але й доля усіх народів Ель-Дори.

Читать далее “З хронік Ель-Дори” (оповідання) Руслан Бєдов

“Ебола” Анатолія Шкаріна, або як створити шалений квест

В українській постапокаліптиці зʼявився новий-старий твір, написаний автором з Херсона. Вперше текст роману “Ебола: шалений квест” було опубліковано ще до війни російською мовою. Переклад і перевидання тривали майже два роки. На виході отримали доволі цікавий текст, про який і поговоримо нижче.

Сюжет

Роман складається з шіснадцяти глав, протягом яких головний герой твору, сімнадцятирічний Олесь, має виживати в постапокліптичному світі. Експозиція наступна: після атомної війни Землю захоплює невідомий вірус – Ебола Нова, від якого люди помирають протягом двох-трьох тижнів після зараження.

Починається роман з того, що Олеся виганяють з “бомбосховища”, в якому склався такий собі місцевий диктаторський режим на чолі з головним партійцем, що дуже нагадує якийсь радянський союз чи країну недорозвиненого соціалізму.

В цей самий час на “обʼєкті 221” біля Севастополя (колишній підземний бункер для керування підводними човнами) висаджується група російського спецназу, що має знайти і вивезти до Росії, десь в район Уралу, академика Большакова, який останнім часом працював над пошуком вакцини проти Еболи. За сетінгом в Росії зберіглося щось на кшталт держави, але в дуже невеличких розмірах, і ця теріторія розташована десь біля Уральських гір.

Не знайшовши академіка на “обʼєкті 221”, спецназ вирушає в подорож Кримом на пошуки вченого.

Тим часом, опинившись на поверхні, неподалік міста Олешки Херсонської області, Олесь зустрічає місцевого волоцюгу, який йому трохи розповідає про новий світ і правила поведінки в ньому.

Через деякий час Олесь стикається з бандою людожерів. Російські спецназівці, не знайшовши академіка в Криму, у пошуках вченого теж опиняються в Херсонській області. Всі три сюжетні лінії перетинаються в Херсоні, де відбувається основна дія роману.

“Про сподобалось”

Сетінг і атмосфера. Місце дії – південь України, описаний достовірно, яскраво. Автор правильно обрав локацію, що вона буквально відчувається читачем аж до останнього змальованого кварталу. Думаю, що автору не було складно на картинку пострадянських міст та містечок, майже однотипних за своїм плануванням, архітерктурою та стилем життя загалом накласти маску постапокаліптичного світу. Картинка вийшла соковита. На тлі зображених подій постійно відчуваютьсярезультати третьої світової. Автор майстерно зображує деталі цього світу: кислотні дощі, відсутність рослинності, руїни, вічно сіре небо без сонця. Описи не напрягають, вони є невеликими, але своєчасними вкрапленнями під час розгортання подій в романі.

Щоб не спойлерити, можу ще зазначити, що дуже сподобався опис Київа, дістатися куди є метою головного героя.

Герої. Героїв у романі багато – близько двох десятків. Натомість запамʼятовуються легко за простими прізвіськами і зовнішніми характеристиками. Діалоги між героями прості, зрозумілі. Я би не сказав, що в більшості з них якось змінюються характери. Від початку всі герої, їх задачі, їх мета є зрозумілими для читача, що є добре для екшену. Змінюється лише головний герой в створених автором обставинах, що концентрує увагу читача саме на історії Олеся.

Квест. Події розгортаються динамічно. Завдяки постійній зміні ситуацій, підкидання автором нових пригод і випробувань, вчасного переключення з подій однієї сюжетної лінії на іншу – текст утримував мою увагу. Зазвичай, я оцінюю, чи цікавий твір в перші 30-40 сторінок. З “Еболою” про це правило я реально згадав десь на сторінці 70. Загалом книга була прочитана за чотири вечора у спокійному режимі.

“Не сподобалось”

  • Перше, не сподобалися відсилки до радянських та російських мемів з кіно, мультфільмів, літератури, пісень тощо. Загалом, їх небагато, але вони дуже вибиваються в україномовній версії роману. Можливо, варто було б їх замінити з урахуванням української автентики чи сучасних українських мемів. Принамні можна було б використати місцевий херсонський фольклор або історії.

  • Друге, підкридання автором головному герою (хоч і улюбленому) “подарунків” – у вигляді складу продовольства, одягу, зброї та набоїв до неї, виглядає роялем в кущах. Подібних місць в романі три чи чотири (це не схожі ситуації, вони проявляються по-різному), в яких автор відверто витягає героя з халеп, нещасть та інших негараздів.

На прикладі подарунка зі складом колишнього міліціонера, автор міг би трохи ускладнити задачу герою і змусити його шукати необхідні речі протягом декількох днів прийнамні в межах десятка кварталів. Хоча це моє суто субʼєктивне ставлення до даної ситуації, але мушу зазначити, що саме в цьому моменті я автору не повірив.

  • Третє, зайві герої. Окремі епізоди, на мою думку, переобтяжені героями другого плану, які не несуть ніякого функціонального навантаження в принципі. Зображені ситуації настільки стислі, що за їх відсутності роман би не втратив ані на крихту. Таких ситуацій загалом небагато, але вони теж знижують рівень довіри до тексту.

    Резюме

Читати. Однозначно такий твір треба читати всім, хто любить постапокаліптику і екшн.

  1. Мова автора – гарна, насичена. Якби не згадані мною меми, я б ніколи не подумав, що цей текст спершу був написаний російською.

  2. Щодо фантастики: її небагато, але вона є ключовою причиною появи цього світу. Цю фантастику не можна назвати науковою, але вона доволі яскрава і цікава в рамках вигаданого сетінгу.

  3. Про жахи: автор не боїться писати яскраві описи, які дійсно викликають почуття жаху чи огиди.

  4. Про фінал: не скажу, що я передбачав фінал. Чесно, під час читання навіть не думав про нього. Скажу, що всі герої досягнуть мети і означу його як хепіенд.

  5. Про Бога: автор роману, насправді, віруюча людина. В книзі використані біблійні сюжети, роздуми про Бога. Їх небагато. Вписані доволі органічно, моралізаторства немає, текст ними не обтяжений.

  6. Технічні характеристики книги: тверда політурка, 316 сторінок, початки розділів з ілюстраціями.

Рекомендую.

Автор огляду: Роман МТТ

Ірина Червінська: з дванадцяти років писала фантастику при свічках :)

Ірина Червінська — український автор фантастики. Її твори наповнені психологізмом, психоделікою і різними іншими “психо”, які затягують читача у безодню підсвідомого героя. Авторка пише від душі, працює на хімічному підприємстві, знається на медицині та психології. Її тексти захоплюють з перших абзаців. Рекомендуємо.

 

Частина перша «Письменник»

Чому ви обрали фантастику? Чи свідомо це було, чи якось раптово прийшли до цієї думки?

Усвідомлення, чому саме фантастика, звісно, прийшло не одразу. Більше того, я ніколи не планувала писати саме наукову фантастику. Коли тільки заснували конкурс «Коронація слова», то я намагалася (зараз мені дивний такий вибір) написати на конкурс любовний роман. І знаєте — просто прекрасно, що цього таки не сталось! Чому саме фантастика? Здається, мене завжди тягло до якихось прогнозів, чогось нереального, передбачень тощо. 

Читать далее Ірина Червінська: з дванадцяти років писала фантастику при свічках :)