“В “сірій” зоні. Марійкине інтервʼю”

автор: Руслан Бєдов

(засноване на реальних подіях)

До сморіду торішньої гнилої картоплі додався запах гару. Марійка притулила до обличчя вологу хустку, як вчила її мати, намагаючись не ворушитись.

Коли гупати нарешті перестало, наважилася підвестися. Намацала засув, потягнула його та, штовхнувши важкі двері, вибралася з льоху. На дворі лунала мертва тиша: ані гавкоту сусідських собак, ані птиць, навіть вітру не було. Але Марійка вже звикла, що після бомбардування завжди так тихо. В сусідів дійсно щось горіло, але тушити було нікому. Читать далее “В “сірій” зоні. Марійкине інтервʼю”

«Ріплі» або про те, як не просто фанфіки писати

автор: Роман МТТ

Я не очікував від збірки багато, тому не розчарований. Насправді тема складна: важко вигадати щось нове у світі Чужого чи Хижака. На що я сподівався? Сподівався на якісь відкриття, нове прочитання (так – саме так), можливо автори побачать щось те, чого глядач не розгледів протягом існування франшизи усі ці роки. Сподівався без надії, бо знаю, що додати щось до культового сюжету важко. І сприйматися воно буде однозначно в розрізі порівняння з оригіналом. Але і невдалою спробу назвати не можу – збірка вийшла непоганою, попри всі побоювання і видавців, і авторів (вони теж насправді знали на що йдуть, боялися наразитися на критику, звинувачення в плагіаті тощо).
Загалом можу сказати, що дана збірка не є ідеальна, але вона цікава в деяких моментах (далі за текстом знайдете), що частково виправдало мої очікування. Для повного «ВАУ!», можливо не вистачило оповідань. Якби ще дві-три оповідки (про які далі буде йтися в огляді) – було б «ВАУ!», а так – стримане «Добре». Далі про кожне оповідання окремо з мінімумом чи максимумом спойлерів.
Читать далее «Ріплі» або про те, як не просто фанфіки писати

Енн Маккефрі: Пернський цикл або «Дракони Перну»

Автор огляду: Ірина Тейлор

Енн Маккефрі – перша жінка-фантаст, яка отримала премії Хьюго та Небула, неодноразовий номінант цих та багатьох інших премій. Серед багатьох її серій найвідомішою та найуспішнішою Пернський цикл, який складається з 15 романів, 1 збірника та 6 окремих оповідань. Ще 5 романів були написані в співавторстві з сином Тодом та 3 – ним особисто. Ще один роман був запланований, але на жаль, так і не завершений, спочатку в зв’язку з проблемами зі здоров’ям, а потім і смертю письменниці в 2011 році.

Моє знайомство з цим світом відбулося в уже далеких 90-х років, коли шкільна подруга принесла почитати 2 книги видавництва «Северо-Запад» серії  Fantasy – це були «Політ дракона» (Dragonflight) та «Мандри дракона» (Dragonquest), з російським, звісно, перекладом. Перечитані вони були кілька разів і сприймалися мною як справжнє фентезі, незважаючи на передмову. Пізніше, уже в університеті, на книжкових розкладках я побачила продовження в іншій серії – видавництва «Ексмо-Пресс», серія «Дракони Перну». І доукомплектовувала свою збірку серією «Хроніки Перна» видавництва «Ексмо». Загалом, як я підрахувала, в різних серіях і різними видавництвами (а також різною комплектацією) цей цикл російською видавався 6 разів. Українською, на жаль, жодного, але я не втрачаю надії. Читать далее Енн Маккефрі: Пернський цикл або «Дракони Перну»

Чигиринська відьма. Початок (1)

Гануся чіплялася маленькими тонкими пальцями за його широкі кремезні долоні. Гострі нігті впивалися в грубу шкіру, але він не звертав на те увагу. Тільки милувався її по-дитячому ніжним обличчям з величезними сірими очима та щирою посмішкою. Насолоджувався тим дзвінким сміхом, що весело блукав по лісовій галявині. Грайливі дзвіночки розліталися навколо, відбиваючись від дерев та повертаючись до господині гулким відлунням.

Петро міцно тримав дівчину за тоненькі наче ті лози руки, та крутив навколо себе, а вона, захлинаючись від сміху кричала:

-Ще, дядько Петро, ще, будь-ласка!

Але Соболя не потрібно було спонукати, адже він ладен був бавитися в такий спосіб годинами, аби чути дитячі голос та заливистий сміх. Тоді демони, що постійно мучали його, на якийсь час відступали і він уявляв себе знову дурнуватим хлопчиськом в батьківській хаті, де був зайнятий лише пошуком пригод на власну нестрижену голову.

Найбільше Петро любив потайки від батька діставати з-за припічку батьківську шаблю та вимахувати нею, уявляючи собі, як він бʼє ляхів та бусурманів на право та наліво. Потім до розваги додавалися пістолі, які старий Соболь забороняв чіпати під загрозою справжнього козацького батога по голій спині, але кого ті погрози спиняли? Головне треба переконатися, що пістоль не заряджений, а тоді вже, обережно, обома руками, братися за інкрустоване коштовним камінням руківʼя та направляти на уявне обличчя ворога, перекошене від страху та безсилої злоби…

-Дядько Петро! Дядько Петро, татари їдуть! Татари!

Голос Івана, брата Ганни, повернув Соболя з полону марень до реального світу. Дівочий сміх обірвався і козак обережно поставив дитину на траву.

Козак присів та уважно подивися в Іванові очі, такі ж, як у молодшої сестри, тільки трохи менші і погляд в них був пронизливий, колючий.

-Де ти бачив татар? – спокійно спитав у хлопця.

Їдуть з боку сусідського поля, шість або сім вершників, – заїкаючись від хвилювання майже вигукнув той, – вони їдуть забрати ясир!

-Який ще ясир? – не зрозумів Петро.

-Минулого разу батько не сплатив все, що мусив. Сказали, якщо не сплатить борг, вони заберуть ясир…

Позаду почулися Ганнові схлипування.

-Хапай сестру і тікай в ліс, – наказав козак, – туди, де останнього разу ми гралися в хованки. Памʼятаєш?

Іван мотнув головою, схопив Ганну за руку і потягнув її до хащів.

Соболь підібрав шаблю, свій старенький каптан та побіг до села. Коли він увійшов на подвірʼя, татар не було видно, але їхнє улюлюканя, затамувавши подих від жаху, напевно чув кожен в цьому понівеченому Руїною селі.

Юрко Книш сидів на ганку та протирав чистою ганчіркою шаблю, намагаючись не звертати уваги на голосіння дружини в сінях.

-Ой, Свята Матінка Божа, що ж це коїться таке? Що ж буде? Ох, мої діточки, квітки мої… Читать далее Чигиринська відьма. Початок (1)

Містичний роман “Характерники” Руслана Бєдова: Позбутися мертвого, аби повернути живе…

Містичний роман “Характерники” Руслана Бєдова

Беручись до читання нашого новітнього фентезі, вкотре переконуюся: українська історія та міфологія ― направду невичерпне джерело ідей та натхнення для сучасних письменників, котрі воліють не вдаватися до «позичання» узвичаєних сюжетів закордонних колег, а працювати з автентичним українським матеріалом ― унікальним і… досі не розкритим повною мірою у літературі й кінематографі. Особисто мені найперше пригадується «Чигиринський сотник» Леоніда Кононовича ― як роман, що приголомшив та перевернув уяву міфологічною складовою та історичним наповненням ― зокрема, тут масштабно охоплені часи козацтва, достовірно змальовані прадавні вірування наших предків на етапі химерного змішування-симбіозу з християнством (і ось цей період сплетення релігій особливо цікаво спостерігати в авторській інтерпретації Кононовича) та витворено яскраві персонажі українських героїв-характерників. Тож коли мені трапився рукопис молодого автора Руслана Бєдова під однойменною «характерницькою» назвою, я з величезною цікавістю взялася до читання ― усе ж таки улюблена тема не відпускає.

Купити містичний роман “Характерники” Руслана Бєдова

Автор починає оповідь із родини статечного однорукого козака Миколи Соболя, старший син котрого «загинув від шаблі бусурманської», відтак молодшого, Петра, стара Соболиха воліє тримати вдома, при господарстві, аби й цю дитину війна не забрала. Проте спокій мальовничого українського хутора вмить щезає, щойно до Соболів на гостину приїздить Іван Рудий ― славетний вояк, друг легендарного Івана Сірка та ще й, за чутками, також характерник. І читач затамовує подих, адже саме з Рудим юний Петро вирушає на Січ, де йому належить зробитися справжнім козаком, зустріти живого Івана Сірка й пізнати науку характерництва. «А це правда, що Сірко самого чорта при собі в служках тримає?» ― зачудовано цікавиться Петро, але відповідь, звісно, не очікує читача на перших сторінках роману, мусимо пройти разом з героєм його шлях. Читать далее Містичний роман “Характерники” Руслана Бєдова: Позбутися мертвого, аби повернути живе…

“Характерники” (Степан Соболь і мамуни)

-Як мені допоможе щур? – не приховуючи сумніву, спитав Степан, пристібаючи ножни з шаблею до широкого шкіряного поясу.

-Йому відома дорога до Відьминої Стежки, – відповів Володар Дикого Степу, пестячи свого улюбленця, – а все, що знає він, будеш знати й ти.

-Он як… – тільки буркнув козак.

-Бережись і слухай свого провідника уважно, – зробив останню настанову польовий дух, – світ мертвих не менш небезпечний, ніж світ живих.

-Може, підкажеш, чого саме стерегтися? – спитав Степан, скочивши на коня, – бо не певен я, що зрозумію цього…поводиря.

Володар на мить замислився і відповів:

-Мамунів стережись. Останнім часом вони полюбляють полювати в наших місцях…

Читать далее “Характерники” (Степан Соболь і мамуни)

уривок з повісті “Характерники” Руслан Бєдов

…він знову стоїть серед тої хати з вбитою відьмою і щось шукає у великій скрині. Раптом серед мотлоху в очі впав золотий хрестик на скривавленій мотузці. Молодий Соболь відразу впізнав його. То був натільний хрестик Степана, з яким брат ніколи не розлучався. Потьмянілий від часу метал якось зловісно виблискував у мерехтливому світлі свічок. Яким чином ця річ опинилася у відьміній скрині? Невже ворожка вкрала його у Степана, а разом з ним і його душу?

Петро відчув чиюсь присутність, від якої холод огорнув все тіло. Хотілося озирнутися, але шия перетворилася на дубову колоду. Козак затис в долоні братів хрест та рішуче піджав пересохлі губи. Зібравши залишки волі в кулак, повернувся. Відьма з розпатланим сивим волоссям сиділа в труні і дивилася на нього. Але здавалося, що її погляд проходив скрізь характерника, нишпорячи десь у вічній пітьмі за вікном.

-Де Степан, брат твій? – Петро в заципенінні спострігав, як рухаються бліді вуста мертвої жінки. Кожен їх рух здавався таким повільним, немов поки вона говорила, поряд минала одна вічність за іншою. Але Петро намагався не піддаваться тим бісовим чарам:

-Те саме хотів в тебе спитати – сказав він, щосили стискаючи Степанів хрест. Метал впивався в шкіру і біль від того допомагала не втратити голову, – ти ж сама занапастила його душу своїми бісівськими витівками. Тепер намагаєшся затягнути її до пекла?

-Ми розминулися з ним у темних хащах  потойбіччя, – мовила відьма. Голос її дивно бринів відлунням у пустій хаті, наповнюючи просякнуте ладаном повітря безмежним смутком, від якого Петрові стало важко дихати, – тепер ми блукаємо у пошуках одне одного і не матимемо спокою, поки не знайдемо, бо наші души повʼязані в одне ціле.

-І що ти хочеш від мене? – спитав Петро.

В худій долоні відьми невідомо звідки зʼявився сувій. Вона простягнула його козакові.

-Це вісточка від мене для Степана. Зустрінеш його передай.

-Вважаєш, мара бісівська, я буду виконувати твої забаганки? – крізь зуби мовив Соболь.

– Зроби це! – гримнуло у відповідь. Обличчя відьми наблизилося до Петрового впритул, і характерник відчув, що падає у чорну безодню її мертвих очей

уривок з повісті “Завойовники раю”


“Якийсь мудрець з одного з Серединних Світів висловив думку про те, що свідомість є душею Всесвіту. Подібно темній матерії, вона наповнює собою простір, матеріалізуючись в ньому у вигляді зіркових систем, планет, життя й часу. Якщо Всесвіт пульсує, розшируючись та скорочуючись, чи не є це свідченням дихання Свідомості, його циклічного існування у ході власного нескінченного розвитку?
Колись ми мали досить примітивне уявлення про те, що саме вважати живим і розумним. Цивілізації витрачали століття на створення недолугих технічних засобів, щоб знайти у космосі форми життя, які б відповідали їхнім уявленням про нього. Звісно, то був надто довгий та мало результативний шлях до комунікації між світами. Навіть у центральних секторах, де умови для розвитку розуму завжди були найкращі, знайти собі подібних не така вже і проста задача. А що вже говорити про переферійні та пост переферійні сектори.
Кожен світ, що розродився технологічною цивілізацією, має певні етапи розвитку свідомості від новонародженного до зрілого, минаючи у процесі безліч критичних точок, в яких шанси зникнути сягають найвищих показників. Це саме ті періоди, коли світ шукає контакти поза власною планетою. Більшість таких спроб є невдалими. Деякі завершуються взаємодією з більш розвинутими цивілізаціями, що призводить часто-густо або до цілковитої асиміляції, або до знищення менш розвинутих суспільств. Лише іноді у темних глибинах простору-часу трапляються зутрічі ідентичних за розвитком світів. Однак лише невелика частина таких контактів еволюціонує до створення союзу світів, їх інтеграції та прискоренного розвитку…”

Створюємо фантастичні світи

Автор статті: Кемерон Харлі

Отже, ви готові написати науково-фантастичний чи фентезійний роман. Але з чого розпочати? Багато письменників розпочинають зі створення карти чи продумування богів. Після шостого роману в моїй письменницькій кар’єрі, написаного інтуїтивно, я відкрила для себе, що створюю свої найкращі роботи, коли починаю розбудовувати фантастичні світи не з магічних систем чи географії, а з конкретного персонажа. Ось чому цей метод став таким успішним для мене.

Читать далее Створюємо фантастичні світи

Поради для авторів-початківців від Стівена Кінга

1. Спочатку пишіть для себе, а вже потім думайте про читачів. “Коли ви пишете історію, ви її розповідаєте самому собі. Коли переписуєте, ваше головне завдання – викинути звідти всі елементи, які не є історією”.
2. Не використовуйте пасивний стан. “Несміливі письменники люблять пасивні дієслова з тієї ж причини, із якої несміливі коханці люблять пасивних партнерів. Пасивний стан безпечний”.
3. Уникайте прислівників. “Прислівники не є вашими друзями”.


4. Особливо уникайте прислівників поруч зі словами “він сказав” і “вона сказала”.


5. Але не захоплюйтесь досконалою граматикою. “Предметом художньої літератури є не ідеальна граматика, а вміння захопити читача і розказати йому історію”.


6. Магія всередині вас. “Я переконаний, що страх – це першопричина більшості поганих текстів”.


7. Читайте, читайте, читайте. “Якщо ви не маєте часу читати, ви не маєте часу (чи інструментів) писати”.

Читать далее Поради для авторів-початківців від Стівена Кінга