Питання людяності. Фантастичні оповідання.

Книжку придбав ще місяць назад. Читав по оповіданню за день-два. Коротенько враження про кожне і як воно мені щодо заявленої теми збірки. Увага, спойлери – будуть. Мою нелюбов і упередженість до фентазі прошу сприймати спокійно – то стара, ще дитяча травма і маю якось з нею жити :)

Про оповідання

Наталія Матолінець, «Тричі Арі». Нічого надзвичайного, як на мене, але легко читається. Вважаю, що сподобається поціновувачам фентазі. Плюси: добре виписано, все зрозуміло, якісно побудований лінійний сюжет. Мінуси: по-перше, видалося нуднуватим, коли всі, абсолютно всі герої, стають героями вигаданого світу, який виявляється таки реальним, по-друге, третій Арі з’являється лише у фіналі і якоїсь особливості сюжету не надає, як на мене. Загальне враження – двояке, бо з одного боку я не є прихильником такого стилю і мене не вразило, але з іншого боку – написано якісно, чого в оповідання не забрати. Про відповідність темі, чи це про питання людяності – не впевнений, бо там де говорилося про людяність, здалося прив’язаним за вуха. В першу чергу це непогана сімейна історія, де багато почуттів, роздумів, трохи є дії, але я б не назвав оповідання таким, яке не відповідає на якісь глобальні питання людяності. Читать далее Питання людяності. Фантастичні оповідання.

«Правда» Террі Пратчетта

Це вкрай важко – писати рецензію на улюбленого автора, після прочитання якого хочеться сказати лише одне: ВАУ! До цього читав Пратчетта лише російською і не був розчарований – він глузує з усього що важливо і неважливо, перевертає з ніг на роги і правду і неправду, зображує банальні речі поетично (так, не менше) і освистує поетику загальновідомих стереотипів, що живіт рве від сміху.

Але «Правду» раніше я не читав. Книгу було придбано місяць назад в Книгарні Є і прочитано за 4 вечори. І я не лишився розчарованим: переклад – ідеальний, примітки перекладача – доречні, видання – вилизане до останньої крапки, і дух Пратчетта весело сновигає поміж сторінками. Приємний бонус – вшита стрічка-закладка. Слабким місто книги є її обкладинка. Не дизайн. Матеріал і тиснена поверхня – це майбутній накопичувач бруду, правди ніде діти.
Тепер про саму Правду: молодий аристократ Вільям Де Ворд, який заробляє на життя збиранням важливих новин і надсиланням цих нових впливовим людям, випадково знайомиться з гномами, які притарабанили до АнкМорпоку друкарський верстат. У Де Ворда виникає думка – розповсюджувати новини за меншу ціну для більшого числа людей, використавши верстат. Гноми, якими командує Доброгір, жваво сприймають ідею. Читать далее «Правда» Террі Пратчетта

Містичний роман “Характерники” Руслана Бєдова: Позбутися мертвого, аби повернути живе…

Беручись до читання нашого новітнього фентезі, вкотре переконуюся: українська історія та міфологія ― направду невичерпне джерело ідей та натхнення для сучасних письменників, котрі воліють не вдаватися до «позичання» узвичаєних сюжетів закордонних колег, а працювати з автентичним українським матеріалом ― унікальним і… досі не розкритим повною мірою у літературі й кінематографі. Особисто мені найперше пригадується «Чигиринський сотник» Леоніда Кононовича ― як роман, що приголомшив та перевернув уяву міфологічною складовою та історичним наповненням ― зокрема, тут масштабно охоплені часи козацтва, достовірно змальовані прадавні вірування наших предків на етапі химерного змішування-симбіозу з християнством (і ось цей період сплетення релігій особливо цікаво спостерігати в авторській інтерпретації Кононовича) та витворено яскраві персонажі українських героїв-характерників. Тож коли мені трапився рукопис молодого автора Руслана Бєдова під однойменною «характерницькою» назвою, я з величезною цікавістю взялася до читання ― усе ж таки улюблена тема не відпускає.

Купити містичний роман “Характерники” Руслана Бєдова

Автор починає оповідь із родини статечного однорукого козака Миколи Соболя, старший син котрого «загинув від шаблі бусурманської», відтак молодшого, Петра, стара Соболиха воліє тримати вдома, при господарстві, аби й цю дитину війна не забрала. Проте спокій мальовничого українського хутора вмить щезає, щойно до Соболів на гостину приїздить Іван Рудий ― славетний вояк, друг легендарного Івана Сірка та ще й, за чутками, також характерник. І читач затамовує подих, адже саме з Рудим юний Петро вирушає на Січ, де йому належить зробитися справжнім козаком, зустріти живого Івана Сірка й пізнати науку характерництва. «А це правда, що Сірко самого чорта при собі в служках тримає?» ― зачудовано цікавиться Петро, але відповідь, звісно, не очікує читача на перших сторінках роману, мусимо пройти разом з героєм його шлях. Читать далее Містичний роман “Характерники” Руслана Бєдова: Позбутися мертвого, аби повернути живе…

Дюна: класика фантастики, яку розікрали на цитати (частина 1)

Загальне враження

Я довго не міг сприйняти «Дюну» Френка Герберта (так, ту саму Дюну, того самого Герберта), та й досі не сприйняв. Шедевр – безперечно, бо так каже більшість, хто прочитав. І я кажу – шедевр, бо я насправді прочитав, а окремі епізоди – декілька разів. І кіно подивився. Кіно – не шедевр, хоч і сам Девід Лінч зняв. Знаєте що, на мою думку, об’єднує кіно і книгу? Нудність. Але нудність – шедевральна, бо реально цей твір розтягнуто на явні та замасковані репліки, цитати та фанфіки. Читати було дуже важко – я не люблю повільний лінійний розвиток подій, схожий на серіал. Легше читати другу її частину – про Аракіс. От там веселіше (обіцяю – там дійсно роман перестає бути нудним, зростає динаміка подій). Але, давайте, все поступово.

Я наголошую, що це не критика, а саме відгук: суб’єктивний, дуже особистий, бо на те є важлива причина – я читав не тільки Дюну, і можу сказати, що «Вулик Хельстрома» (того ж Герберта) – набагато цікавіший в плані динаміки подій і героїв (правда, автор і писав його набагато пізніше). Ще зауважу, щоб було зрозуміло, що я трохи вивчав історію життя самого письменника, його творчість, і не розумію, чому він вирішив першою написати саме Дюну, бо наступні його твори, наприклад, роман «Зелений мозок» чи роман «Бар’єр Сантароги» набагато цікавіші, де автор не розпилює свої сили на створення великого міжзоряного світу, а якісно описує окрему невелику локацію в межах однієї планети.

Для фанатів Дюни зауважу наступне: Дюна дійсно шедевр, ви не дарма ним захоплюєтеся. Але, як на мене, таке цікаво читати років до 20, ну хай до 25, бо нереальність описаних взаємовідносин між людьми (одна з самих нудних частин) відверто стирчить в усіх діалогах, ситуаціях. Я так думаю, що це була одна з тренувальних речей Френка Герберта, який по-справжньому відкрився лише за 5-7 років. Читать далее Дюна: класика фантастики, яку розікрали на цитати (частина 1)

«Світи і лабіринти» Ірини Червінської (з відеоглядом)

З переписки з автором:

«Я дочитав до 56 сторінки! Чоловіча аудиторія мене з’їсть, якщо я напишу про це добре! Але мені – подобається, хоч я і не вірю, що таке колись станеться. Це жах! Але написано – добре: зрозуміло, чітко, доступно. Жінкам сподобається – однозначно. Мене, як давнього трутня, то в принципі теж влаштує, але щоб так знецінити роль чоловіків – то страшно. Зараз в голові борються два демони: один каже «То має право існувати», інший каже «Спали свій комп і не читай це! Вона ще там не таке приготувала для вашого чоловічого плем’я».

Позитивний відгук

Інтриги не буде – книга мені сподобалася. Далі вас чекають: спойлери, традиційні «сподобалося» і «не сподобалося», ну, і саме головне – про що ті «Світи…» і скільки їх нарахувати вдалося саме мені. Як завжди спочатку про ТТХ книги:

Тверда палітурка, під якою трохи більше 200 сторінок якісного, з точки зору правопису, тексту – знайдено два чи три марнодруки.
Обкладинка мене не вразила: смугаста воронка, що затягує незрозумілий силует. Хоча кольори і приємні, але композиція недосконала.
Вартість: від 80 грн в видавництві на старті продажів – до 120-130 грн по магазинах.

«Про сподобалось»

Жива нерафінована мова. Вдячний авторці за нормальні слова в тексті. Такі тексти хочеться брати до рук і читати, і рекомендувати, і купляти. І мова тут грає неабияку роль – сприяє створенню атмосфери тих локацій, де перебуває герой (чи відбувається дія, де його нема, чи він є, але в нерухомому стані овоча). Починається все в нашому часі (умовно назву це «реальністю»), і коли зображуються події реальності – мова відповідна, повертає у нашу злиденність, налаштовує на нашу сучасну безвихідь. Коли дія переноситься в майбутнє – мова відповідна, більш літературно чиста (так у нас окремі культурні люди говорять), налаштовує на позитивну рафіновану безвихідь того матріархального суспільства, яке нам підготувала автор. Третій світ – світ марень, світ підсвідомого і несвідомого – тут наче все пристойно, без матюків написано, але – про такі повсякденні і одночасно дивні речі… Думаю, вам варто почитати підсвідоме маніяка, щоб розуміти звідкіля вони беруться в Україні. Читать далее «Світи і лабіринти» Ірини Червінської (з відеоглядом)

Виходу іншого немає, але Терлецький все одно про це пише (далі спойлери – будьте обережні)

Стисло про нову книгу Валентина Терлецького «В.І.Н»

Про текст: легко читається, сам текст – простий. Можна сказати – відпочиваєш, бо автор не змушує думати майже до кінця книги: події викладені лінійно, все тримається купи, сюжет плавно веде від події до події , не згадуєш хто і звідки взявся, незважаючи на купу пересічних персонажів, яких обходить головний герой під час своїх пошуків. Дякую автору що дав можливість відпочити і розуму і оку – іноді хочеться саме так і читати: спокійно, без зупинок на роздуми «що автор хтів сказати» і таке інше. Загалом в спокійному ритмі прочитав за три вихідних. Респект за вичитку – немає до чого прискіпатися.

Про сюжет: він не новий, далеко не новий. Але пошук себе – то справа серйозна, тема завжди цікава. Інтриги, як такої, для мене не було – від початку відчував, що головний герой і є тим самим Ним (Він), але: весь час сподівався, що Шульц – то не Він. Не знаю як тут оцінити: з одногу боку те, що герой знайде самого себе, і наче правильно, хоч і не цікаво. З іншого боку: а що він має знайти окрім себе справжнього? Може якийсь приз чи торт? Це правильно чисто з матеріальної точки зору – героя має чекати винагорода, та й читачу буде цікавіше: дадуть солодку кетю дитині чи ні? Але якщо герой знаходить не себе, то про знайденого «нового» треба тоді писати окрему нову книгу. (Тут, до речі, Терлецькому бажано про маркетинг усілякий почитати – мав би тему для нової книги, чи серії :) ) Хай це все смішки, але цікавіше інше, а саме: що ж з цього всього випливає? Читать далее Виходу іншого немає, але Терлецький все одно про це пише (далі спойлери – будьте обережні)