Статево неблагонадійні

(не-дуже-фантастичне оповідання)

З того часу, як світ змінився, мої батьки разом з іншими біженцями тулилися серед руїн покинутого міста на високому березі річки, яка колись мала назву Дніпро. Здається саме цю назву згадувала мати, коли розповідала про минуле. То було минуле, яке вона бачила, будучи ще маленькою дівчинкою, про яке майже нічого не памʼятала, оскільки її батьки загинули чи то від якоїсь хвороби, чи то від голоду.

З того часу, як світ змінився, мої батьки разом з іншими біженцями тулилися серед руїн покинутого міста на високому березі річки, яка колись мала назву Дніпро. Здається саме цю назву згадувала мати, коли розповідала про минуле. То було минуле, яке вона бачила, будучи ще маленькою дівчинкою, про яке майже нічого не памʼятала, оскільки її батьки загинули чи то від якоїсь хвороби, чи то від голоду.

Як я пізніше дізнався, знаходячись в “таборі для статево неблагонадійних”, все почалося зі знаменитого Пакту Демаскулізації. Згідно з цим документом, ухваленим Світовим Урядом, кожен чоловік або жінка, хлопець або дівчина, починаючи з трьох років, в організмі яких рівень тестостерону перевищував норму, визначену Організацією Статевого Виховання, повинен був пройти курс гармональної терапії, що позбавляв людський організм “токсичних”, “шкідливих”, “небезпечних” та “непотрібних” маскулінних рис.

Читать далее Статево неблагонадійні

“Містер Мерседес” та “Кінець варти”: раціоналізація суїцидального демона

Моє знайомство з творами Стівена Кінга розпочалося років в 15, коли до рук потрапив якийсь його жахастик. В тому творі герой проходив через серію жахливих та майстерно прописаних автором пригод. Аби зрозуміти природу тих явищ, головному герою потрібно було відповісти лише на одне питання: те, що з ним відбувається то насправді, чи лише страшний сон. Не памʼятаю, чим все закінчилося, але досі памʼятаю, що після тої книги я не міг нормально спати декілька ночей — мав аж надто вразливу психіку. Після того не брався за “короля жахів” багато років. Вистачало мені в житті власних :). Але як виявилося нещодавно — дарма.

Читать далее “Містер Мерседес” та “Кінець варти”: раціоналізація суїцидального демона

Анатомія жаху: деякі особливості страшних історій

Про те, як писати страшні історії, які б користувалися популярністю серед читачів, досить непросто. По-перше, про це вже багато написано, по-друге, мова йде про специфічний, на мій погляд, літературний жанр, робота в якому потребує спеціальних знань, навичок та, що найважливіше, відмінного розуміння людської природи, або як люблять говорити літературні критики, вміння препарувати людську свідомість. Ця здатність дається далеко не кожному авторові, саме тому ми зустрічаємо не так багато майстрів цього жанру.

В цій публікації не буде ніякої “вищої математики” жаху. Автор лише зробить перелік деяких особливостей психіки, на яких грає вправний автор горору.

Про досвід “короля жахів”

Коли ми говоримо про жахи, оминути увагою Стівена Кінга якось не “комільфо”. Тож трохи про нього.

На написання цього тексту мене надихнула стаття, написана у вигляді інтервʼю зі Стівеном Кінгом. Автор статті намагався зʼясувати, які саме літературні засоби використовував творець жахів. Особисто мене здивував той факт, що майстер розповідав про граматику, своє важке життя в молодості, переваги відсутності/необовʼязковості сюжету в історії та вміння  правильно розділяти історію на абзаци.

Можливо десь він ділився більш “фундаментальними” таємницями ремесла, але мені здалося, що він таки лукавить, адже за його текстами я бачу не просто письменника, який добре навчився маніпулювати почуттями читача, а такого собі хірурга-дослідника, який проводить неспокійні грозові ночі в моторошному анатомічному театрі, аби краще зрозуміти природу людського страху: що саме найбільше лякає кожного з нас і в той самий час притягує до себе. А здобуті знання використовує аби заволодіти симпатіями вічно спраглих до спілкування з власними демонами читачів.

Поділюся деякими власними спостереженнями за тим, що приховують письменники та сценаристи поміж рядками.

Докладніше про жах

Мова піде про ряд явищ, які найбільше впливають на психіку читача/глядача. В більшості випадків автор/сценарист/режисер використовує поєднання цих подразників, аби досягти найбільшого ефекту.

Смерть

Вона є центральним явищем більшості успішних жахастиків. Автори полюбляють смерть у різних її проявах тому, що та тітка з косою стоїть в центрі підсвідомих страхів читача/глядача. Якщо письменнику вдається реалізувати тему смерті через яскравий образ, який витягне з темряви несвідомого жах перед смертю, тоді оповідку можна називати вдалою. Стівен Кінг майстерно використовує цю тему в багатьох своїх творах, іноді супроводжуючи її глибоким соціально-філософським контекстом. Тут можна згадати наприклад “Безсоння”.

Невідоме

Людину завжди лякає те, про що вона не має ясного уявлення, але з чим їй неминуче доводиться стикатися. Саме тому жахастики за участі позапланетних монстрів та прибульців, які є невідомо чим, прагнуть невідомо чого і яких невідомо як вбити. Щоб краще зрозуміти, як саме відомі письменники реалізують цю тему, варто перечитати “Живе” або подивитися стрічку з аналогічною назвою.

 

 

Присутність

Присутність потойбічної сили нерідко обігрується у містичних творах на релігійну тематику. Дія в таких сюжетах може відбуватися наприклад в монастирі. Найгостріші епізоди побудовані на тому, що герой відчуває за спиною присутність могутнього духа, який прагне заволодіти його душею. Тут важливе розуміння сутності більшість релігійних вчень, які побудовані на страху перед божеством, яке нескінченно далеке та небезпечно близьке в один і той самий час. Непогано тему творці жахів розкривають творці “Воно”.

 

Замкнутий простір

Кожен на підсвідомому рівні відчуває неусвідомлений безмежний жах перед замкнутим простором. У деяких людей цей жах має тенденцію до більш активного проявлення. В психології для нього є навіть спеціальний термін — клаустрофобія. Події в оповіданні можуть відбуватися в кімнаті, або в будинку, з якого герої розповіді прагнуть вибратися за будь-яку ціну, оскільки від цього залежить їх фізичне виживання. Тема замкнутого простору доволі часто майстерно розкривається через ситуації, коли персонаж опиняється всередині домовини в цілковитій темряві.

Біль/страждання

Біль має визначені фізіологічну та психологічну функції: попередити про проблеми функціонування в нашому тілі, тобто про хворобу або ж фізичне страждання є втіленням моральних/душевних страждань, у вигляді спалення, розчленування, катування вони нерідко є справедливою/несправедливою відплатою за вчинені у минулому дії. В останньому випадку біль має глибоко символічний характер, що і дає можливість автору витягати з підсвідомості читача цілком реальне відчуття жаху.

Гостре відчуття провини або самотності

Абсолютна більшість ґорорних сюжетів літературі та кінематографії мають потужний психологічний рушій у вигляді відчуттів провини або самотності головних героїв. Саме ці відчуття, або подібні їм, не тільки обʼєднують перераховані вище подразники людської психіки, але й надають останнім сенс, обʼєднуючи свідомість та події.

Вище викладений перелік особливостей страшних оповідок, звісно, не вичерпним та є результатом субʼєктивного аналізу автора.

автор огляду: Руслан Бєдов

Назарій Вівчарик: ”Часто ці всі жахи і жахастики вчать нас просто бути відповідальними”

З Назарієм Вівчариком ми намагалися поспілкуватися декілька разів, але все якось не виходило. І так протягом цілого року. Нарешті всі зірки зійшлися до купи: читайте про творчість цього автора, його методи роботи і його «соціальну» містику.

Частина перша «Письменник»

Як ви почали писати?

У дитинстві вигадав історію про хлопчика, який мав дар допомагати людям долати хвороби, який зумів за допомогою чарів одразу ж вилікувати зламану руку друга. Той рукопис десь згубився. Інші історії виношував в голові і писав вже в студентському віці. Більше для себе. Це був як момент медитації, можливість відволіктися від реальних турбот і пофантазувати, можливість будувати свою реальність і керувати нею. Така собі медитація – це, мабуть, найкраще слово до цих відчуттів.

Читать далее Назарій Вівчарик: ”Часто ці всі жахи і жахастики вчать нас просто бути відповідальними”

Дмитро Піскорський: “Більшість моїх персонажів — це ті, хто досяг дна. І смерть для них нестрашна, на перший погляд…”

З Дмитром Піскорським сьогодні говоримо про таку тему в хорорі, як смерть. Творчий доробок автора складає декілька книг і багато оповідань, де смерть завжди виграє. Дмитру вдається, на наш погляд, якнайбільше містифікувати це явище і образно описати, довівши макаричність процесу до такого рівня, що при його читанні сиротами вкривається все тіло аж до самих п’ят.

Читать далее Дмитро Піскорський: “Більшість моїх персонажів — це ті, хто досяг дна. І смерть для них нестрашна, на перший погляд…”

Євген Товстоног: «Термінатор, після Електроніка – це було справжнє відкриття!»

Сьогодні спілкуємось з Євгеном Товстоногом, автором з Білої Церкви. Це людина, яка пише довго, розмірено і спокійно, не переймаючись за популярність. Зате якість, за яку автор бореться в кожному абзаці – дійсно варта уваги, бо речі, що виходять з під його пера, інакше як непередбачуваними, назвати не можна. Отже, знайомимось ближче!

Про вас геть нема ніякої інформації в інтернеті, окрім опублікованих оповідань. Розкажіть як почали писати?

Перше оповідання було написане у 2008 році за шість вечорів. Я тоді вчився на першому курсі політехнічного інституту і мені купили ноутбук. Пам’ятаю, як пізніми вечорами тикав одним пальцем у клавіатуру, щоб набрати ті десять сторінок. Воно про нерозділене кохання. Деякі знайомі, якби його прочитали, могли б себе впізнати. Читать далее Євген Товстоног: «Термінатор, після Електроніка – це було справжнє відкриття!»

Володимир Кузнєцов, письменник: «Хвороби росту – є усюди. У нас вони іще не почались»

Ми продовжуємо спілкування з українськими письменниками, що творять в стилі горор. Володимир Кузнєцов – один з авторів, якій вміє лякати майже без крові. З його містикою, атмосферністю я познайомився в оповіданні «Знаряддя» десь рік тому. В історії з середньовічним антуражем він тоді загнав мій мозок в самий дальній куток черепу і змусив битися в паніці. І це тоді, коли ще нікого не вбивали і не патрали. Нині випала нагода познайомитися ближче з цим автором і тепер розумію, скільки треба прикладати зусиль для створення таких речей.

Далі говоримо про все. Для бажаючих писати (і не тільки жахачки) це інтерв’ю по суті є майстер-класом. Використована Володимиром схема роботи – відома, проста і надійна, класична одним словом. Роздуми про жанр, умови його зародження, становлення і розвитку – досить змістовні, системні. Воно наче і зрозуміло, скажу вам – багато хто спостерігає ці процеси, сам знаходиться в них, але саме цей письменник з Сєвєродонецьку структурує, аналізує, систематизує і розкладає по поличках, простою мовою і спокійним тоном. Читать далее Володимир Кузнєцов, письменник: «Хвороби росту – є усюди. У нас вони іще не почались»

Про декілька оповідань “на мільйон” із збірки «Шепіт сосен» Ігоря Антонюка

 

Автор огляду: Роман МТТ

Тернопільське видавництво «Мандрівець» видало недавно дві збірки оповідань хорорно-містичного змісту. Про першу ми писали – Назарій Вівчарик видав «Те що серед нас» – читати тут). Мова про другу – «Шепіт сосен», авторства Ігоря Антонюка з Івано-Франківська піде далі.

 

Processed with VSCO with hb2 preset

Про кожне оповідання окремо

Загалом сподобалось, бо в автора є декілька оповідань на мільйон гривень. Вони вдалі, цікаві, виписані. Відчуття «вау-ефекту» – було, картинка складалася до купи. Не сподобались окремі оповідання, які здавалися незавершеними чи слабкими. Далі по кожному твору докладно. Читать далее Про декілька оповідань “на мільйон” із збірки «Шепіт сосен» Ігоря Антонюка

(18+) Більш ніж відверта розмова про горор з Максимом Деккером

«Умова гарного горору проста – без цензури і гальм» – так я розумію «секрет» чи «сценарій» роботи цього автора. Розмова була дійсно відверта і місцями шокуюча. Хочу сказати, що до цього інтерв’ю, я думав, що багато чого не боюся, бо знаюся трохи на страхах. Як мінімум – я боюся менше інших, виходячи зі знання теми і життєвого досвіду. Але цей літератор, який спочатку здається домашнім милим хлопчиком, виявляється знає за жахи набагато більше. І знає не в плані «автор, назва твору, теорія, антологія від 18… року». А знає з психологічного боку, відчуває. Страшно було спілкуватися… Якщо маєте протипоказання до жахів чи надчутливість – не шукайте означених Максимом Деккером творів. Хоча, з іншого боку, я тепер розумію, чого мене рік назад вразило його оповідання «Тріск хребців». Далі читати – за самопочуттям, місцями можливі огида і жах. Читать далее (18+) Більш ніж відверта розмова про горор з Максимом Деккером

Павло Черепюк: «Потрібно чесно казати чого ти боїшся і знати природу страху, яку досліджують науковці – тоді буде моторошно по-справжньому»

Автор: Роман МTT

Цим інтерв’ю ми розпочинаємо проект-дослідження «Сучасний український горор». Наш сайт надає майданчик для публікацій проекту. Заплановано купу інтерв’ю з українськими письменниками, в проект автоматично додаємо і вже існуючи відгуки і огляди на збірки, що вже видані. Зв’язок з авторами, пошук тем забезпечується через Фензін «Підвал». Можете писати і пропонувати свої теми, задавати питання тощо. В ФБ інформаційну підтримку покладено на групи Фантастика_UA та Враження_UA.

Павло Черепюк – один з авторів сучасного українського горору. Пише давно, відомий серед шанувальників жанру, займає активну письменницьку позицію в просуванні жанру до читача. Також захоплюється малюванням. Сьогодні він проводить, по суті, вступну лекцію-інтерв’ю про жанр, згадує класиків і їх твори в кіно і літературі. Це та «база», як вважає письменник, яка має бути в кожного поціновувача жанру. А також говоримо про піджанр жахів «вірд» (буквально перекладається як «дивний», «чудний») – інтелектуальний вид лячних історій. Читать далее Павло Черепюк: «Потрібно чесно казати чого ти боїшся і знати природу страху, яку досліджують науковці – тоді буде моторошно по-справжньому»