“Ебола” Анатолія Шкаріна, або як створити шалений квест

В українській постапокаліптиці зʼявився новий-старий твір, написаний автором з Херсона. Вперше текст роману “Ебола: шалений квест” було опубліковано ще до війни російською мовою. Переклад і перевидання тривали майже два роки. На виході отримали доволі цікавий текст, про який і поговоримо нижче.

Сюжет

Роман складається з шіснадцяти глав, протягом яких головний герой твору, сімнадцятирічний Олесь, має виживати в постапокліптичному світі. Експозиція наступна: після атомної війни Землю захоплює невідомий вірус – Ебола Нова, від якого люди помирають протягом двох-трьох тижнів після зараження.

Починається роман з того, що Олеся виганяють з “бомбосховища”, в якому склався такий собі місцевий диктаторський режим на чолі з головним партійцем, що дуже нагадує якийсь радянський союз чи країну недорозвиненого соціалізму.

В цей самий час на “обʼєкті 221” біля Севастополя (колишній підземний бункер для керування підводними човнами) висаджується група російського спецназу, що має знайти і вивезти до Росії, десь в район Уралу, академика Большакова, який останнім часом працював над пошуком вакцини проти Еболи. За сетінгом в Росії зберіглося щось на кшталт держави, але в дуже невеличких розмірах, і ця теріторія розташована десь біля Уральських гір.

Не знайшовши академіка на “обʼєкті 221”, спецназ вирушає в подорож Кримом на пошуки вченого.

Тим часом, опинившись на поверхні, неподалік міста Олешки Херсонської області, Олесь зустрічає місцевого волоцюгу, який йому трохи розповідає про новий світ і правила поведінки в ньому.

Через деякий час Олесь стикається з бандою людожерів. Російські спецназівці, не знайшовши академіка в Криму, у пошуках вченого теж опиняються в Херсонській області. Всі три сюжетні лінії перетинаються в Херсоні, де відбувається основна дія роману.

“Про сподобалось”

Сетінг і атмосфера. Місце дії – південь України, описаний достовірно, яскраво. Автор правильно обрав локацію, що вона буквально відчувається читачем аж до останнього змальованого кварталу. Думаю, що автору не було складно на картинку пострадянських міст та містечок, майже однотипних за своїм плануванням, архітерктурою та стилем життя загалом накласти маску постапокаліптичного світу. Картинка вийшла соковита. На тлі зображених подій постійно відчуваютьсярезультати третьої світової. Автор майстерно зображує деталі цього світу: кислотні дощі, відсутність рослинності, руїни, вічно сіре небо без сонця. Описи не напрягають, вони є невеликими, але своєчасними вкрапленнями під час розгортання подій в романі.

Щоб не спойлерити, можу ще зазначити, що дуже сподобався опис Київа, дістатися куди є метою головного героя.

Герої. Героїв у романі багато – близько двох десятків. Натомість запамʼятовуються легко за простими прізвіськами і зовнішніми характеристиками. Діалоги між героями прості, зрозумілі. Я би не сказав, що в більшості з них якось змінюються характери. Від початку всі герої, їх задачі, їх мета є зрозумілими для читача, що є добре для екшену. Змінюється лише головний герой в створених автором обставинах, що концентрує увагу читача саме на історії Олеся.

Квест. Події розгортаються динамічно. Завдяки постійній зміні ситуацій, підкидання автором нових пригод і випробувань, вчасного переключення з подій однієї сюжетної лінії на іншу – текст утримував мою увагу. Зазвичай, я оцінюю, чи цікавий твір в перші 30-40 сторінок. З “Еболою” про це правило я реально згадав десь на сторінці 70. Загалом книга була прочитана за чотири вечора у спокійному режимі.

“Не сподобалось”

  • Перше, не сподобалися відсилки до радянських та російських мемів з кіно, мультфільмів, літератури, пісень тощо. Загалом, їх небагато, але вони дуже вибиваються в україномовній версії роману. Можливо, варто було б їх замінити з урахуванням української автентики чи сучасних українських мемів. Принамні можна було б використати місцевий херсонський фольклор або історії.

  • Друге, підкридання автором головному герою (хоч і улюбленому) “подарунків” – у вигляді складу продовольства, одягу, зброї та набоїв до неї, виглядає роялем в кущах. Подібних місць в романі три чи чотири (це не схожі ситуації, вони проявляються по-різному), в яких автор відверто витягає героя з халеп, нещасть та інших негараздів.

На прикладі подарунка зі складом колишнього міліціонера, автор міг би трохи ускладнити задачу герою і змусити його шукати необхідні речі протягом декількох днів прийнамні в межах десятка кварталів. Хоча це моє суто субʼєктивне ставлення до даної ситуації, але мушу зазначити, що саме в цьому моменті я автору не повірив.

  • Третє, зайві герої. Окремі епізоди, на мою думку, переобтяжені героями другого плану, які не несуть ніякого функціонального навантаження в принципі. Зображені ситуації настільки стислі, що за їх відсутності роман би не втратив ані на крихту. Таких ситуацій загалом небагато, але вони теж знижують рівень довіри до тексту.

    Резюме

Читати. Однозначно такий твір треба читати всім, хто любить постапокаліптику і екшн.

  1. Мова автора – гарна, насичена. Якби не згадані мною меми, я б ніколи не подумав, що цей текст спершу був написаний російською.

  2. Щодо фантастики: її небагато, але вона є ключовою причиною появи цього світу. Цю фантастику не можна назвати науковою, але вона доволі яскрава і цікава в рамках вигаданого сетінгу.

  3. Про жахи: автор не боїться писати яскраві описи, які дійсно викликають почуття жаху чи огиди.

  4. Про фінал: не скажу, що я передбачав фінал. Чесно, під час читання навіть не думав про нього. Скажу, що всі герої досягнуть мети і означу його як хепіенд.

  5. Про Бога: автор роману, насправді, віруюча людина. В книзі використані біблійні сюжети, роздуми про Бога. Їх небагато. Вписані доволі органічно, моралізаторства немає, текст ними не обтяжений.

  6. Технічні характеристики книги: тверда політурка, 316 сторінок, початки розділів з ілюстраціями.

Рекомендую.

Автор огляду: Роман МТТ