Мудрі люди. Частина 7. У рошенівській катівні

ЧАСТИНА 7

ДІЯ 1

 

Велика простора зала в футуристичному стилі, що знаходиться в підземеллі таємної фабрики «Рошен». За великим круглим скляним столом сидять четверо гуманоїдів в блискучих космічних костюмах. Їх обличчя ховаються в дивних затемнених скафандрах. Праворуч від столу стоїть проектор. Біля нього стовбичить Максим Кіндратович Ботштейн, який демонструє присутнім презентацію.

Максим Ботштейн: Отож, як ми знаємо, наноботи нового покоління долають енцефалічний бар’єр та, поступово накопичуючись в мозку, утворюють псевдонейронні когнітивні структури критичного мислення. (Змінює слайд на наступний і продовжує). Проект по транспортуванню наноботів ми почали реалізовувати через печиво «Есмеральда» та цукерки «Шалена бджілка». Однак експериментальним шляхом було доведено, що через «Київський» торт наноботи засвоюються і потрапляють у мозок значно ефективніше. (Змінює ще один слайд, серйозним поглядом окидає присутніх і пересвідчившись, що всі уважно слухають, веде далі). Сьогодні маю честь презентувати вам свою нову розробку – наноботів екстра-плюс, яких можна вводити внутрішньовенно. Ефект формування псевдонейронних когнітивних структур критичного мислення за цього способу введення досягається впродовж лічених годин.

Перший гуманоїд: Браво! Браво! Це просто таки екселенськи геніальний винахід!

Другий гуманоїд: Ему, друже, та в нас на Альфа-Центаврі таких наноботів винайшли ще мільйон років тому!

Третій гуманоїд:  Ангело, люба, порівнювати анунаків з людьми, м’яко кажучи, некоректно.

Другий гуманоїд: Маєте рацію, о Верховний! З такими кмітливими науковцями, як цей Максим Ботштейн, людство має досить непогані шанси через мільйон років досягти доволі пристойного цивілізаційного рівня.

Четвертий гуманоїд: Хі-хі-хі-хі-хі-хі…

Другий гуманоїд: Бараку, поводьте себе скромніше!

Четвертий гуманоїд: Так, о пані Ангело. Перепрошую…

В цей час у двері зали стукають.

Третій гуманоїд: (лунко) заходьте.

У двері заходить крокодилоподібний, у якому можна впізнати капітана фон Сороса.

Крокодилоподібний: Вітаю, вельмишановне товариство! (До третього гуманоїда) О Верховний, за вашим розпорядженням матеріал для експерименту доставлено до лабораторії.

Третій гуманоїд: дякую за добру роботу, капітане!

Максим Ботштейн: Капітане, фон Сорос, о Верховний, вибачте за втручання, але я хотів би знати скільки їх.

Крокодилоподібний: (незворушно) Троє. Як і було прописано в листі-замовленні.

Максим Ботштейн: (з надією) А чи нема часом з ними такого… молодого…графо…, тобто поета?

Крокодилоподібний: В групі захоплених є молодий, але його соціальний та творчий статус мені невідомі.

Максим Ботштейн: Чи можете ви, капітане, привести його сюди? З дозволу Верховного, хочу трохи розважити наших гостей.

Третій гуманоїд: (усміхаючись) Не заперечую.

Крокодилоподібний: Буде зроблено!

Крокодилоподібний залишає залу.

 

Завіса.

 

 

ДІЯ 2

 

Та ж зала і ті ж дійові особи. До зали заходить  капітан фон Сорос ведучи з собою блідого, брудного та виснаженого Шуріка Сироїденка.  Шурік, зобачивши анунаків, починає сильно тремтіти.

Максим Ботштейн: вітаю, мій юний друже! Як почуваєтеся?

Шурік Сироїденко: (несміливо та не дуже розбірливо) Д-доб-р-р-ого д-дня, М-максиме К-кін-д-р-ратовичу. Та я… Та… Норм… я…

Максим Ботштейн: (посміхаючись) Щось, я дивлюся, не в найкращій формі ви до нас прибули.

Шурік Сироїденко: Ну… та… Ну… я…

Другий гуманоїд: (скептично) Зовсім кепський матеріал для експериментів… Максиме, ви впевнені, що цій людській сутності можна сформувати критичне мислення, хай навіть за допомогою наноботів екстра-плюс?

Четвертий гуманоїд: Хі-хі-хі-хі-хі-хі…

Другий гуманоїд(з докором) Бараку, я ж вас просила!

Четвертий гуманоїд: (винувато) о, пані Ангело! Даруйте. Не стримався.

Максим Ботштейн: У тому то й справа, що такої впевненості я не маю. Радше навпаки…  У мене щодо нього дещо інші плани.

Шурік Сироїденко тремтить і кривиться, ніби ось-ось заплаче.

Максим Ботштейн: Бачу, що справи у вас, мій юний друже, йдуть так собі.

Шурік Сироїденко: Ем… Ну… я… Битва… А потім… Ці… Геї… І… Крокодили… Я… Ну…

Максим Ботштейн: (намагаючись говорити серйозним тоном, до Шуіка Сироїденка) Чи відомо вам, навіщо ви тут?

Шурік Сироїденко: Н-н-і…

Максим Ботштейн: Вам могла випасти честь взяти участь у надважливому науковому експерименті!

Шурік Сироїденко трохи заспокоюється і запитально кліпає баньками, в яких з’являється частка притомності та інтересу, його погляд звернений до Максима Ботштейна.

Максим Ботштейн: (ледь стримуючи сміх) Але не випала!  Бо ви не придатні ні до чого. Від вас не лише віршів нормальних годі чекати, з вас навіть аналізів путніх не візьмеш.

Шурік Сироїденко кривиться і починає рюмсати.

Максим Ботштейн: А зараз ви маєте відповісти мені на одне запитання. Чи хочете ви звідси піти?

Шурік Сироїденко перестає рюмсати, але стоїть мовчки, знічений і наляканий.

Максим Ботштейн: (помітно дратуючись) Запитую вас ще раз. Чи хочете ви звідси піти? На волю.

Шурік Сироїденко починає швидко трясти головою на знак згоди.

Максим Ботштейн: Ви зможете піти. Але за однієї умови. Навіть за двох. Умова перша. Ви маєте поклястися, що ніколи, чуєте, ніколи більше не писатимете графоманських віршів! (В кінці фрази переходить майже на крик).

Шурік Сироїденко вирячує здивовані баньки на Максима Ботштейна і завмирає.

Максим Ботштейн: То клянетеся чи ні?!

Шурік Сироїденко: (кривлячись і тремтячи) к-к-к-к-клянуся.

Максим Ботштейн: Скажіть нормально: «Я клянуся ніколи більше не писати графоманських віршів».

Шурік Сироїденко: (приречено) Я… клянуся… н-н-іколи більше н-не… п-п-исати… г-г-г-ра-фо-ман-сь-ких в-в-вір-шів… (Починає плакати)

Максим Ботштейн: А щоб запевнити усіх присутніх, що наміри у вас серйозні, і слів на вітер ви не кидаєте, ви маєте з’їсти ваш членський квиток.

Шурік Сироїденко починає ридати ридма.

Максим Ботштейн: Тільки не кажіть, що ви його забули вдома! Такі графомани як ви навіть в туалет ходять з квитками членів НСПУ!

Перший гуманоїд: о Максиме, чи не здається вам, що ви занадто жорстокі до цього людського цуценяти?

Другий гуманоїд:  Не втручайтеся, Ему! Чи ви не пам’ятаєте, як вісім сотень тисяч років тому на Альфа-Центаврі боролися з інтелектуальним сміттям?! Добра третина мешканців вимерла від естетичної  інтоксикації…

Шурік Сироїденко продовжує голосно ридати.

Максим Ботштейн: (до Шуріка Сироїденка) То ви хочете звідси піти, чи маєте бажання перетворитися на закуску для рептилоїдів?!

Шурік Сироїденко: (швидко заспокоюючись) Ні! Ні! Максиме Кіндратовичу! Не треба на закуску! Я теє.. Я зараз…  (рвучко виймає з нагрудної кишені квиток члена НСПУ і повністю запихує в ротяку. Довго пережовує… Тоді хапає зі столу склянку з водою і допомагає розжованому квитку проштовхнутися до власної черевної порожнини. Анунаки схвально аплодують такому трюку).

Максим Ботштейн: (до крокодилоподібного) Капітане фон Сорос, виведіть цього жевжика за периметр об’єкту, з дозволу Верховного.

Третій гуманоїд: Не заперечую.

Крокодилоподібний виводить із зали заплаканого Шуріка Сироїденка. Максим Ботштейн задоволено посміхається.  Гуманоїди мовчать, і тільки четвертий гуманоїд тихенько хихикає собі в кулак.

 

Завіса.

 

 

ДІЯ 3

 

Лабораторія  на території секретної жидомасонської фабрики «Рошен».  В одному з кутків стоять два ліжка. На них лежать Євген Банько та Грицько Опіздайло. Обоє зафіксовані намертво. До них прикручене та підключене всяке приладдя.

Грицько Опіздайло: (із захопленням) Нічогенька така лабораторія! Ніби в науково-фантастичному фільмі.

Євген Банько: (засмучено) Хуїльмі!

Грицько Опіздайло: Ти тільки подиви, які апарати цікаві. Напевно з Америки попривозили. Або й навіть (стишує голос) з самої Альфа-Центаври!

Євген Банько: Зі сраки твої апарати привезли!

Грицько Опіздайло: Якби ж то таке обладнання поставити у лікарні Дусі Пантелеймонівни, от би вона зраділа!

Євген Банько: Грицю, от про шо ти пиздиш? Перед лицем неминучої смерті…

Грицько Опіздайло: А чому ж одразу смерті? Ми ж не в газовій камері, ми в надсучасній експериментальній лабораторії! От коли я служив на Байконурі…

Євген Банько: (приречено) Яка тепер нахєр різниця, де ти служив? Хоч в охороні самого люцифера! Нам пизда, Грицю! Все пропало!

Грицько Опіздайло: Що пропало?

Євген Банько: Все! І Питомник! І наша місія! І Україна!

Грицько Опіздайло: Ну чому ж пропало, друже? Ну вмонтують нам те критичне мислення, ну і що тут такого? Зробимося ще розумнішими. Зможемо вигадати якийсь новий план звільнення України від касти паразитаріїв та жидомасонського іга.

У погляді Євгена Банька на мить спалахує надія, однак швидко згасає.

Євген Банько: Чи можемо ми бути певні щодо того, яку херню нам вмонтують?! А що як пороблять підарасами? Чи, не дай бог, порохоботами?

Грицько Опіздайло: ну чому ти одразу про найгірше, друже?

У цей момент до лабораторії заходить Максим Ботштейн. Він одягнений в стерильний медичний костюм. На обличчі – маска, на руках – гумові рукавиці. Він тримає пристрій, схожий на шприц.

Євген Банько: Ах ти жидомасон їбучий! Якого хуя ти нас тут тримаєш? Все рівно ви усі здохнете! Вам ніколи не перемогти мудрий український нарід!

Максим Ботшейн: (посміхаючись) Авжеж. Цей нарід здоровим глуздом не перемогти. Тому я змушений був шукати інших засобів. І, маю сміливість передбачити, що з вірогідністю 99 відсотків таки знайшов.

Євген Банько: Хуй тобі в ротяку, а не засоби! Не смій наближати до нас цю штукенцію! Бо я тобі…

Максим Ботшейн: (майже сміється) Бо ти… що? Викличеш духів Карпатських аріїв? Чи гукнеш свого дружка з вокзалу, який, до речі, тебе й продав за дві копійки?

При згадці про Вальцмана Пуцмановича Євген Банько скаженіє і заходиться несамовитим криком.

Євген Банько: Ах ти ж сука анунакська! Та пішли ви всі нахуй з вашими лабораторіями, карпатами і підарасами! Та горіть ви в пеклі, бляді пархаті! Та шоб вас кров залила, порохоботів смердючих! Та шоб вам хуї повідсихали!

Максим Ботшейн: Поспілкувалися і досить. Нема в мене часу на дурні балачки.

Максим Ботштейн Підходить до Євгена Банька, який продовжує вивергати словесне гімно, проколює гумовий корок фізрозчину пристроєм, вміст якого вприскує до фізрозчину і збільшує напір рідини в системі. У кров Євгена Банька починає надходити експериментальна субстанція. Він поволі заспокоюється та засинає. Грицько Опіздайло, який лежить поруч, знічено, проте не без цікавості, спостерігає за процесом.

 

Завіса.

Кінець сьомої частини.

.

.

.

Далі буде…

(с) Вуйки Хрін