Мудрі люди. Частина 8. Завершення

ЧАСТИНА 8

ДІЯ 1

 

Каптьорка Київського питомника ідіотів. Обстановка практично не змінилася. От тільки до хуя на плакаті  Дженіфер Лопес домальовано волохаті яйця. За подобою стола, сумно схиливши немиту голову сидить Вовка Карандаш. Навпроти нього Дуся Пантелеймонівна, спершись на мішки, нервово перебирає дамську сумочку. На столі маленьким ідолом височіє почата пляха, до якої пригорнулося двійко стаканчиків та пластикова тарілка з нарізаними малосольними огірками.

Дуся Пантелеймонівна: Десь я мала контакти одного мольфара з Карпат, але не можу знайти.

Вовка Карандаш: А я думав ти шмаль свою у закромах торбочки вишуковуєш…

Дуся Пантелеймонівна: (спалахуючи) Не верзи дурниць! І взагалі ти забагато пити став останнім часом.

Вовка Карандаш: Як тут не пити, коли таке навколо діється… (Наливає собі чергові 50 грам та випиває залпом) Еххх…

Якийсь час обоє спохмурніло мовчать та думають тяжку думу.

Дуся Пантелеймонівна:  Але ж ми маємо щось робити, Вовко! Потрібно їх шукати! Не могло ж троє людей десь отак просто пропасти безвісті!

Вовка Карандаш: Четверо. З ними, кажуть, ще Шурік Сироїденко був…

Дуся Пантелеймонівна: Тим більше! Видатний український письменник та троє відважних патріотів, хоробрих борців за визволення України, широковідомих у вузьких колах, два місяці, як не виходять на зв’язок, і ні слуху, ні духу! Від поліції – жодної інформації. Ми мусимо самі їхати за ними!

Вовка Карандаш увесь напружується і перелякано витріщається на Дусю Пантелеймонівну.

Вовка Карандаш: Ми?! За ними?! Це не варіант, Дусю. Там такі речі робляться останнім часом  в тих Карпатах…  Я туди не їздок. (Трохи заспокоюється і поважнішає). А документи, як виконуючий обов’язки директора, я і сам чудово підписую.

Дуся Пантелеймонівна зривається з місця і починає нервово ходити туди-сюди по каптьорці.

Дуся Пантелеймонівна:  Вовко, але ж справа зовсім не в документах. Пропала еліта нації, наші друзі і наставники, наймудріші з мудріших, кращі з кращих людей столиці!

Вовка Карандаш: (похмуро) Дусю, мушу тобі сказати, ти трохи ідеалізуєш…

В цей момент лунає боязкий стукіт у двері. Вовка Карандаш насторожується.

Дуся Пантелеймонівна: (нервово) Та проходьте вже!

До каптьорки заходить блідий, худий та зарослий Шурік Сироїденко. Його погляд настільки вимучений і стражденний, що викликає бажання добити, щоб не мучився. Дуся Пантелеймонівна від несподіванки затуляє рота руками і присідає на мішки. Вовка Карандаш нервово кліпає вже добряче осоловілими від алкоголю витрішками

Шурік Сироїденко: Доброго вечора вашій хаті.

Вовка Карандаш: (насторожено) І вам доброго здоров’я.

Дуся Пантелеймонівна: Ой, боженьку! Шуріку, невже це ви?!

Шурік Сироїденко: (втомлено посміхаючись) Та, ніби, я…

Дуся Пантелеймонівна: Ой, лишенько! Де ж ви пропадали? А хлопці з вами? Що, немає?! О, господи! Ось сідайте. (Присуває до Шуріка подобу стільця). Вовко, налий гостеві випити.

Шурік Сироїденко: Я алкоголь не вживаю. Я – веган.

Дуся Пантелеймонівна: Ой! Ну не страшно. І для веганів щось знайдемо. (Швидко виймає із сумочки щось схоже на жіночу пудру і простягає Шуріку. Шурік, не довго думаючи, нюхає запропоноване і трохи жвавішає).

Шурік Сироїденко: Дякую, вельмишановна панно за приємний гостинець!

Дуся Пантелеймонівна: (підлабузницьки) Маю за честь пригощати видатного поета сучасності!

Шурік Сироїденко: Мушу вас розчарувати – я більше не поет.

Дуся Пантелеймонівна і Вовка Карандаш: (в один голос) Як?!

Шурік Сироїденко: (махає приречено рукою) Ет… Зате я почав картини малювати. Ось, приніс кілька зразків. Буквально, вчора створив ці шедеври. (Виймає із торби кілька ватманів, на яких зображено якусь абстрактну хуйню).

Дуся Пантелеймонівна: (захоплено) Яка краса! Який сюжет! Який глибокий зміст!  Талановита людина талановита у всьому!

Вовка Карандаш: Певен, що Національна спілка художників буде мати за честь прийняти вас у свої лави!

Шурік Сироїденко розпливається в широкій посмішці, його настрій все покращується, а плечі розпрямляються, ніби соколині крила.

Дуся Пантелеймонівна: Чи маєте ви якісь новини про наших товаришів, пане Шуріку?

Шурік Сироїденко: (набувши врочистого та трагічного вигляду) Саме тому, власне, я й прийшов до вас, аби сповістити про втрату, яка спіткала Питомник…

Дуся Пантелеймонівна (налякано) і Вовка Карандаш (з надією): (в один голос) Яка втрата?!

Шурік Сироїденко: пан Євген Банько та пан Грицько Опіздайло загинули смертю хоробрих в казематах підпільної фабрики «Рошен».

Дуся Пантелеймонівна: (з ненавистю) У-у-у-у-у-у-у-у! Ой, лишенько! Кляті порохоботи! Зрадники! Сучі діти! Чортові запроданці! Я їм помщуся! (Починає ридати і рвати на собі волосся).

Вовка Карандаш: Інформація достовірна?

Шурік Сироїденко: на 100 %. Сам там був. Все бачив на власні очі.

Вовка Карандаш: А з Піратом Валєркою що?

Шурік Сироїденко: Пропав у горах. Мабуть, його схопила тая навіжена… Або ведмідь-людожер затягнув у своє лігво.

Вовка Карандаш: (хреститься три рази) Господи помилуй!

Дуся Пантелеймонівна: (крізь сльози) Шуріку, розкажіть, як це трапилось…

Шурік Сироїденко: нас зрадили… Наш провідник, місцевий гуцул-кагебіст, виявився порохоботом. Він натравив на нас загони бойових геїв. Ми намагалися боронитися, та сили були нерівними. Ці содоміти зв’язали нас і видали рептилоїдам…

Вовка Карандаш: вони що, навіть не спробували вами скористатися?

Шурік Сироїденко: молодий чоловіче, тут не до жартів! По нас на велетенських їжаках прибув спецзагін рептилоїдів – лютих ворогів України… Нас доправили у каземати «Рошену»… Я з боєм вирвався від них і втік, а нашим друзям поталанило менше…

Дуся Пантелеймонівна: (побілівши від люті та не контролюючи себе) я їм покажу каземати!!! Я їм покажу рептилоїдів!!! Та що ж це коїться на світі білому??? Ви за все заплатите!!! За все!!! За все!!!

Вовка Карандаш задумливо чеше репу та витріщається на волохаті яйця Дженніфер Лопес. Дуся Пантелеймонівна розлючено бігає по каптьорці. Шурік Сироїденко пускає скупу чоловічу сльозу.

Вовка Карандаш: (наливаючи у свій стакан і залпом вихиляючи його) Еххх…

 

 

Завіса.

Кінець.
.
.
.
(с) Вуйки Хрін