МУДРІ ЛЮДИ (епічна трагікомедія)

Увага!!! При спробі виміряти рівень толерантності цього опусу тестер полетів к хуям ще під час опису дійових осіб. Тому людям без почуття гумору, з нестійкою психікою, завищеним почуттям справедливості, вагітним жінкам і трансгендерам, неповнолітнім та борцям за чистоту української мови читати нижче цього рядка категорично не рекомендується.

 

Усі події та персонажі у п’єсі є вигаданими бурхливою авторською уявою. Усі збіги з реальними людьми є абсолютно випадковими. Автори за це не несуть жодної відповідальності.

 

 

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Євген Банькодиректор Київського питомника ідіотів. Підтоптаний упиздень невизначеного віку.

Грицько Опіздайлозаступник директора Київського питомника ідіотів. Худорлявий їблан, який постійно спізнюється.

Пірат Валєрказавгосп Київського питомника ідіотів. Підстаркуватий довбень у бандані.

Вовка Карандашподающій надєжди молодой аспірант Київського питомника ідіотів. Сцикливе мудло.

Дуся Пантелеймонівнаекзальтована докторша з відбитою кукухою. Наркоманша.

Шурік Сироїденковоїнствующій паціфіст, многочлен спілки письменників.

Женя Дебільченкослов’янофілка, трансгендерка, доктор філософських наук.

Максим Кіндратович Ботштейн жидомасонський вчений-нанобіолог, який косить під українського письменника. Головний інженер з виробництва наноботів на фабриці «Рошен».

Вальцман Пуцмановичхитровиїбаний гуцул, генерал-полковник КГБ у відставці.

Женщіна-орлицяміфічна істота, яка, згідно прєданій, водиться в Карпатських горах. Являється турістам в образі крашеної блондинки со слєдамі билой красоти на ліце і орлиною подобою нижче пояса. Відома також тим, що ґвалтує і з’їдає турістів, які не можуть відповісти на її запитання.

Геї, рептилоїди, анунаки, гриби-мовленнєки, гуцули, вівці, велетецькі їжі, працівники Нової Пошти.

 

 

 

ЧАСТИНА 1

ДІЯ 1

 

Каптьорка Пірата Валєрки у Київському питомнику ідіотів. По всьому периметру – гори брудного посуду та лахміття, на підлозі нахаркано й насмаркано, купа бичків.  Густий сморід курива, дешевої горілки та потняків. На стіні плакат Дженіфер Лопес в купальнику, на тазово-стегновій частині зображення синьою ручкою примальовано хуя.

За подобою  стола сидять Євген Банько та Пірат Валєрка. Вони, як завжди, зайняті важливою справою: бухають, пиздять та будують плани визволення України.

Євген Банько: (зітхаючи) Валєрка, наріж-но сала! Щось недобре пішло.

Пірат Валєрка: сала нема.

Євген Банько: тоді дістань цибулі.

Пірат Валєрка: ти шо йобнувся? Цибуля по сорок гривень. Еххх…

Євген Банько: (люто) у-у-у-у! Ващє абарзєлі бариги кляті! Валєрка, бігом знайди шо-небудь!

Пірат Валєрка: та нема нічого, кажу ж тобі. Зубожіння. Повне.

Євген Банько:  (з розпукою в голосі) ну хоч щось знайди!

Валєрка поспіхом скидає шльопанця з правої ноги, рвучко здирає шкарпетку і тицяє її під носа Євгену Баньку.

Євген Банько: (кривить носа, однак почуває певне полегшення) а-а-а-ах! Попустило!

Пірат Валєрка наливає по новій.

Євген Банько: тпрууу! Куди коні женеш?! І того лайдака десь нема (Невдоволено чухає репу).

Пірат Валєрка: (засмучено зітхає та меланхолійно споглядає наповнений гранчак) І закусі нема… Еххх…

У цей момент двері каптьорки розчахуються. Влітає захеканий Грицько Опіздайло і кидає на стола щось, загорнуте в газету. Пірат Валєрка жадібно хапає згорток.

Євген Банько: (невдоволено) оп’ять ти йшов через три пизди коліно!

Грицько Опіздайло:  (винувато лупає моргалками) Добрий ранок, товариство.

Євген Банько: Який в пизду ранок? Смеркає.

Грицько Опіздайло: ну я, теє…  Встав щойно. І взагалі, з точки зору індивідуальної психофізіології, ранок в кожного починається в різний час. Біоритми – поняття суб’єктивне. Я, щоб ви знали, сова…

Євген Банько: Гандон ти в пір’ях, а не сова!

Грицько Опіздайло: ну я, теє… (Не знаходячи нових аргументів, мовчки сідає до столу.  Десь в глибині душі він розуміє,  що давно вже поплутав ранок  з вечором, праве з лівим, а хуй з пиздою).

Пірат Валєрка розгортає газету, виймає звідтіля копчену рибу, швидко звільняє її від решток газетного паперу,  наливає Грицькові штрафного. Усі троє перехиляють гранчаки, закусують.

Євген Банько: нема справедливості! Нема!

Грицько Опіздайло: справедливість, брате мій, за панування касти паразитаріїв, є поняття ефемерне та недосягненне.

Євген Банько: йобані суки! Обсіли жидомасони неньку-Україну. Ні дихнути, ні перднути!

Пірат Валєрка: (вчергове наливаючи) еххх!

Євген Банько: скоро всіх патріотів зведуть зі світу білого!  Вже й до Питомника добираються. Он, з Вовкою Карандашом що сталося…

Грицько Опіздайло: (схвильовано) Що з ним?

Євген Банько: Що-що? Зник безвісті. Пропав у Карпатах під час етноезотеричної експедиції, шукаючи сакральні первні гуцулоарійської раси.

Грицько Опіздайло: Як пропав? Невже й справді?

Євген Банько: Як сніг, курва, навесні. Восьмий тиждень звістки про хлопчиська нема.

Пірат Валєрка: (гикнувши) Еххх.

Грицько Опіздайло: (бідкаючись) яка невиправна втрата! То ж був наш найталановитіший аспірант, не менш ніж надія всієї нації! Як же так?! (Мало не рюмсає).

Євген Банько: то все справа рук тих паскуд! Згноїли хлопа…

Пірат Валєрка відкорковує нову пляшку. Раптом у двері голосно стукають.

Євген Банько: (злобно) Якого хуя?

Грицько Опіздайло: (схвильовано) Хлопці, ви на когось чекаєте?

Голос з-за дверей: Нова Пошта. Вам доставка.

Євген Банько: Валєрка, піздуй одкрий!

Пірат Валєрка знехотя зводиться на неслухняні ноги, відчиняє двері. Двоє дебелих парубків в уніформі Нової Пошти насилу затягують в каптьорку велику коробку, перемотану скотчем.

Перший парубок: получітє, распішитєсь.

Євген Банько: Шо за хєрня?… (Недовірливо ставить підпис на квитанції).

Другий парубок: Дякуємо, що скористалися послугами Нової Пошти! Гарного вам дня та хорошого настрою!

Обидва парубки виходять із каптьорки.

Євген Банько: бач які чемні! Підараси! Всюди самі підараси!

Грицько Опіздайло:  нє, брате, то підступи жидомасонів. Хіба ж ти не знаєш, що Нова Пошта належить жидівським олігархам?

Євген Банько: (дратівливо) Підараси, жидомасони – чи не один хуй?!

В цей момент з коробки чути приглушене підвивання.

Пірат Валєрка: що це?

Грицько Опіздайло: (схвильовано) хлопці, ви чуєте?

Євген Банько: жидомасонські штуки!

Пірат Валєрка: а може там бомба?

Євген Банько: хуйомба! Де ти бачив, щоби бомби вили?

Грицько Опіздайло: Ну, чому б і ні? Коли я служив у складі ГСВГ…

В цей момент коробка починає помітно рухатися. Усі не на жарт сцють.

Пірат Валєрка: (філософськи) привіт, білочка.

Євген Банько: зараз ви в мене відсмокчете, сучі діти! (Хапає ножа і з войовничим запалом  дірявить коробку. Звідти все голосніше долинає виття, яке зрештою переходить у вереск).

Грицько Опіздайло втрачає свідомість.

Пірат Валєрка: там хтось є!

Євген Банько: ану вилазь звідти, чмо йобане!

З понівеченої коробки несподівано для всіх вискакує Вовка Карандаш. Він одягнений в брудні сімейні труси і засмальцьований гуцульський ґорсик.  Зі скаженими криками «лупиздрики! лупиздрики!» бідака починає бігати навколо столу. Підлога трясеться. Недопита пляшка падає, бемкаючи по голові Грицька Опіздайла. Той очунює.

Євген Банько: та їбі його мать! Шо за день сьогодні такий?

Вовка Карандаш: (не зупиняючись) Лупиздрики! Лупиздрики! Лупиздрики!

Грицько Опіздайло: Во-во-во-володю, заспокійся! Зупинися! (Намагається впіймати Вовку за руки).

Вовка Карандаш: (продовжує) Лупиздрики! Лупиздрики!

Євген Банько ставить Вовці підніжку. Той гепається на підлогу і починає скавчати. Євген Банько кидається до Вовки Карандаша і викручує руки йому за спиною. Пірат Валєрка відкорковує нову пляшку і силою заливає горілку до горлянки Вовки Карандаша. Той трохи заспокоюється і тихенько схлипує. Євген Банько залишає бідолаху на підлозі та повертається до столу.

Євген Банько: Валєрко, дзвони дохтору, блядь!

 

Завіса.

 

 

ДІЯ 2

 

Каптьорка Пірата Валєрки у Київському питомнику ідіотів. Євген Банько, Пірат Валєрка та Грицько Опіздайло сидять за столом. Бухають мовчки. В кутку, загорнувшись в якесь лахміття, тихенько лежить Вовка Карандаш. Він ледь чутно квилить.

Дуся Пантелеймонівна, молода докторша з довгими ногами та нездоровим блиском в очах, нервово ходить взад-вперед каптьоркою. На ній коротенький плащик, одягнутий просто на спідню білизну.

Дуся Пантелеймонівна: (заламуючи руки) Людоньки! Що ж то в світі робиться?! За що ж вони так із Вовкою?! До чого людину довели?! Боженьку! Казали старі люди, що прийде такий час, коли змій підніметься із надр пекла і зведе людський рід…

Євген Банько: Дусю Пантелеймонівно, заткайтеся! Про зміїв йобаних ми й самі знаємо. Ми сюди вас покликали не лекції з езотерики читати, а задля того, аби ви хворому допомогли.

Дуся Пантелеймонівна, погойдуючись, дістає з кишені річ, схожу на жіноче дзеркальце. Відкриває, нюхає…

Дуся Пантелеймонівна: (затягнувшись) а все через нього, гаспида клятого! Я ж казала, що всіх їх треба стріляти. Бо то зрадники нації!

Пірат Валєрка: Еххх.

Грицько Опіздайло: Кого ви маєте на увазі, пані Дусю?

Дуся Пантелеймонівна: (захлинаючись) та я усіх їх маю на увазі, і баригу цього шоколадного і тих шавок, що йому підгавкують. В сраці, в пеклі, в пизді – ось де я їх маю!!! (її голос тремтить і вона починає схлипувати).

Грицько Опіздайло пригортає Дусю Панталеймонівну, намагаючи її втішити. За цим з-під лахміття зацікавлено спостерігає Вова Карандаш. Він, навіть, припиняє скиглити.

Євген Банько: ти ба, очуняв, боєц…

Дуся Пантелеймонівна відштовхує Грицька Опіздайла і кидається до хворого.

Дуся Пантелеймонівна: Вовка, миленький, ти як? Не хвилюйся, зараз я тебе полікую!

Вовка Карандаш: Л-л-л-л-луп-луп-луп-п-п-п-и-и-издр…

Дуся Пантелеймонівна: Вовка, Вовка! Карандашику! Найстрашніше позаду. Ти – в рідному питомнику. Ми нікому не дамо тебе скривдити.

Дуся відкладає в бік медичну сумку, дістає косметичку, насипає на пучку пальця білого порошку і різко пхає його прямо в ніздрю Вовці Карандашу. Той пчихає, кашляє і раптом починає дико реготати та качатися по підлозі в конвульсіях. Усі спантеличено переглядаються. Пірат Валєрка вчергове наливає.  Усі автоматично перехиляють гранчаки.

 

Завіса.

 

 

ДІЯ 3

 

Каптьорка Пірата Валєрки у Київському питомнику ідіотів. За столом – Євген Банько, Пірат Валєрка, Грицько Опіздайло, Дуся Пантелеймонівна та Вовка Карандаш. Усі присутні, роззявивши їбальники, уважно слухають щойно повернутого до тями Вовку, голос якого все ще тремтить.

Вовка Карандаш: П-п-п-п-р-ред-став-в-в-вляєте, воно не в-в-вигадка. Я-я-я як д-до т-т-т-ого л-лісу з-з-зайш-шов, а в-в-в-вони я-як п-п-п-починають д-до м-мене г-г-говорити людським г-г-голосом…

Дуся Пантелеймонівна: Господи, до чого людину довели! Гаспиди кляті!!! У пеклі вам горіти!!!

Грицько Опіздайло: хто? Хто людським голосом?

Вовка Карандаш: т-т-там є г-г-гриби т-т-такі, що р-р-розмовл-л-ляти вмі-вміют-ть. М-мо-мов-лен-н-н-нєки н-наз-зиваються…

Євген Банько: Дусю Пантелеймонівно, що ви йому дали?

Дуся Пантелеймонівна: нічого особливого, звичайне заспокійливе! Сама на ньому вже півроку сиджу! А що робити, коли нормального продукту лікарям для себе не дістати??? Реформа медицини, мать її в сраку і в ротяку! Йобана Супрунка, щоб її маму чорти в пеклі грали, американська запроданка…

Євген Банько: (з ненавистю) у-у-у-у, жидомасони!!!

Вовка Карандаш: (вже трохи заспокоївшись) д-дайте я д-докажу до к-кінця.

Грицько Опіздайло: так-так, Володимире, продовжуйте!

Вовка Карандаш: я-я т-тоді від т-тих гриб-бів у печ-черу сховався, бо в-вони мене щось питали, ч-чи я не хочу н-на румуни перейти? Казали, що за п-п’ятдесят євро п-переведуть…

Грицько Опіздайло: щось вони дорого беруть. Як я служив у погранвійськах, то ми за двадцять доларів пускали на Польщу.

Пірат Валєрка: і тут тарифи зростають. Еххх…

Євген Банько: та кого їбуть ваші тарифи? Погранвійська? Поляки? Дайте, блядь, хай Вовка закінчить, бо я щаз когось в’їбу!

Дуся Пантелеймонівна: людоньки, не сваріться! Нам єднатися треба і купи триматися. Бо світ такий ворожий навколо – самі порохоботи і зрадники… Ще й гриби говорять…

Вовка Карандаш: ну і от… В-в-виходжу я, значить, з печери, і бачу сидить баба… Н-ну як баба, з лапами, як у великої курки… Чи курка з мордою б-баби…

Грицько Опіздайло: Але ж, Володимире, при всій повазі до вас, мушу зауважити, що офіційна наука не має свідчень про подібні біологічні феномени.

Євген Банько: (вкрай роздратовано) Яка нахуй наука?! Які блядь феномени? То ж жінка-орлиця з легенд гуцульських аріїв! Знайшов таки! Знайшов! (Євген Банько з усієї дурі плескає Вовку Карандаша по плечу. Той підскакує від несподіванки. Кривиться в подобі вдячної усмішки та, опанувавши себе, веде далі.)

Вовка Карандаш: Б-ба-ба ця однією лапою мене схопила за ш-шкірку і п-питає людським голосом, як сємки укр-р-раїнською мовою називаються. Я с-с-спочатку не зрозумів, що вона хоче, а вона в-в-все, як та й як. Н-н-ну я всі варіанти, які міг назвав, а в-вона все вертить головою, стр-р-рашними очима блимає, і каже: «Не знаєш ти української мови, с-скурвий сину, отже я тебе трахну і з’їм».

Вовка Карандаш робить багатозначну паузу. Усі присутні широко роззявляють їбальники. У Пірата Валєрки гранчак падає з рук. Грицько Опіздайло блідне. Дуся Пантелеймонівна червоніє.

Вовка Карандаш:  я давай проситися, щоб не їла. К-кажу, що я відмінник освіти, і бути такого не може, щоб я української мови не знав…

Євген Банько: блядські жидомасони!

Грицько Опіздайло: А що? Я чув, що гуцули називають соняшникове насіння лупиздриками.

На обличчі Вовки Карандаша вмить з’являється гримаса нелюдського жаху. Присутні запитально дивляться на Грицька Опіздайла. Той потискає плечима.

Вовка Карандаш:  А-а-а-а!!! Лупиздрики! Лупиздрики!

Дуся Пантелеймонівна: Вовочко, заради бога!

Євген Банько: (звиздонувши Вовку по їбальнику) Та харе вийобуваться!

Вовка Карандаш:  (припинивши волати) Так. То й була правильна відповідь на запитання бабокурки.

Грицько Опіздайло: Володю, дозвольте поцікавитися, як же ви до… до посилки потрапили?

Вовка Карандаш:  (задумано дивлячись вдалечінь) Та бабокурка страшна у шаленій пристрасті зірвала із мене штані… Я вже подумав грішним ділом, що хоч перед смертю тойво…  раз за життя не вийшло… Аж раптом зчинився якийсь галас, пісні якісь, музика… Пам’ятаю тільки, що бабокурка зненацька втратила до мене інтерес, заґельґотіла, зафуркала та полетіла геть, махаючи руками, наче крилами. А з висоти свого лету крикнула до мене: «лупиздрики, дурню, лупиздрики!» Я тоді втратив свідомість, мабуть, а до тями прийшов вже у чомусь тісному й темному. Думав, що вже на тому світі…

Усім стає лячно, тільки Пірат Валєрка, прихилившись до старої іржавої труби, мирно похропує. Євген Банько встає. Ноги його не тримають, тому він одразу падає навзнак на брудну захаркану підлогу каптьорки. Однак це його не дуже засмучує.

Євген Банько: (навкарачках врочисто) Товариство! То є всьо підступні прошуки жидомасонського кодла! Ми мусимо їхати в Карпати і дати рішучу  відсіч усім порохоботам, зрадникам та ворогам України!

Дуся Пантелеймонівна в захваті кричить «ура» і хвицає ногами, від чого її плащик спокусливо розкривається. Нездоровий блиск в її очах спалахує дедалі сильніше. Грицько Опіздайло та Вовка Карандаш вирячують баньки на звабливі ніжки Дусі Пантелеймонівни. Пірат Валєрка солодко прицмокує і пердить уві сні.

 

Завіса.

Кінець першої частини.


Далі буде…

(с) Вуйки Хрін

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *