Мудрі люди. Частина 4. В гостях у гуцула-кагебіста

ЧАСТИНА 4

ДІЯ 1

 

Світлиця в гражді. Дерев’яний стіл із вирізаним на ньому написом: «Тут був Вася». На стінах повно всіляких шкур і рогів, висить образ Матінки Божої Одигітрії, картина «Ленін в Польщі» та дві перехрещені бартки. На столі порожні пляшки, стакани, залишки маринованих огірків, грибів, сала, баношу в тарелях. За столом сидять Вальцман Пуцманович, Євген Банько, Пірат Валєрка та Грицько Опіздайло, усі вони щойно з сауни, отже загорнуті в білі простирадла і вже добряче нализані. Шурік Сироїденко, теж у простирадлі, ходить взад-вперед, наче жалюгідна подоба римського патриція-педераста та декламує свою поезію, але ніхто його не слухає.

Шурік Сироїденко: …в кого – що, а в мене – параноя,

Ні, не та, що каже психіятр,

Мова рідна – це найкраща зброя,

Викресана з серця теплих надр,

Хай воюють інші на Донбасі –

В мене – власна зброя і війна.

Я несу культуру в бидломасу,

Навіть не встаючи з дивана.

І нехай питають різні дурні

«Де ти був, коли стояв майдан?».

В мене інші є фронти – культурні!

Моє місце боротьби – диван!

Гоп-компанія зустрічає завершення вірша дружнім ігнором, витріщаючись на пальці своїх ніг, очевидно, що поезія Шуріка їм достобіса остопизділа. Лише Грицько Опіздайло із ввічливості плескає в долоні декілька разів і нещиро говорить: «браво, браво, талант!».

Вальцман Пуцманович: но, бахуре, буде пашталакати! Уже ісь-намолов тутка, жи три кобили не покєгнут!

Євген Банько: та облиш пацана, йому треба тренуватися.

Вальцман Пуцманович: йой, шо то за треніровки такі? Жвиндит і жвиндит, кедь та муха коло гімна!

Шурік Сироїденко: а ви б заткнули пельку, старий українофобе! У мене, між іншим, на носі поетична битва 21-го століття, в якій вирішиться доля всієї України!

Вальцман Пуцманович: (буряковіючи) ти, шмаркачу, ше пішки попід стіл ходив і до киці казав: «цьоцю, посуньсі», єк я…

Грицько Опіздайло: (перебиваючи) пане Василю, не беріть близько до серця. Хлопець хвилюється, у нього справді відповідальна місія – врятувати Україну від впливу малоросійської культури і жидомасонського іга касти паразитаріїв. А ще поети – люди особливі, страшенно чутливі до зауважень. З ними лагідно треба…

Шурік Сироїденко: (дратуючись і поступово зриваючись на крик) не треба! Я бачу, куди я потрапив, і що моє слово тут усім до лампочки! Поезія для вас – це порожнє місце! Поета можна і не слухати! Знаєте що? Та пішли ви всі…! (істерично вискакує і грюкає дверима).

Пірат Валєрка: довели пацана. Ехх…

Вальцман Пуцманович незворушно набиває люльку і мугикає під носа коломийку.

Вальцман Пуцманович: ой сидів я в криміналі за пусту дурницю,

Шо помацав стару бабу ззаду за гузицю.

Ой казала приходити та стара Павліна,

Та й казала приносити тлянне по коліна…

Двері раптово розчахуються і влітає переляканий Шурік Сироїденко. Двері так і залишаються відкритими.

Шурік Сироїденко: ва-ва-ва-ва-ва! Та!! Та!!

Грицько Опіздайло: Шуріку, що з тобою? Яка вата? Де вата?

Шурік Сироїденко: (віддихуючись) Там! Там! Там щось виє!! Російською…

І справді, з відчинених дверей доносяться істеричні вигуки і лемент.

Євген Банько, Грицько Опіздайло, Пірат Валєрка: (одноголосно) де??? Хто???

Вальцман Пуцманович: ціхо, ша! Та то, відей, тая нендза стріпіхата! Найшли-с ї мої люде позавчьира на полонині; сиділа під смереков і вересканила, бо зблудила. Гет-чисто, йкась дурнувата, мусіли запхати ню до кучі, жеби пси ї не роздерли, там якраз пацє здохло, нікого нема…

Тим часом лемент дедалі гучнішає, серед безладних вигуків стає чути окремі слова.

Голос знадвору: Бандєри! Фашисти! Западєнци йобаниє! Атпустітє мєня сєйчас же! Тварі! Падонкі! Славянскую культуру унічтожаєтє! Ви єщьо атвєтітє за маї уніженія!

Євген Банько: ти ба, який знайомий голос! Десь я вже його чув.

Пірат Валєрка: та це ж Женя! Ну, піздєц…

Вальцман Пуцманович: то шо, тоже ваша… з Питомника?

Євген Банько: та ні, то з сусідського… З Драгопєда.

Грицько Опіздайло: друзі, ви щось плутаєте! Таке неможливо.

Голос знадвору: уууууууууу!!! Вот, как здєсь паступают с вєлікімі паетамі саврємєнності! Мєрзавци! Нічтожества! Бляді!

Пірат Валєрка: точно Женя! Зуб даю!

Євген Банько: невже Дебільченко? Вона ж інтєлігєнт…

Пірат Валєрка: вона ще й не таке пиздить по накурі…

Євген Банько: (недовірливо) а ти що, з нею теє… споживав?

Пірат Валєрка: та бувало… молодість… ехх…

Голос знадвору: аткройтє вашу сраную свінарню! Нацики долбанутиє!

Грицько Опіздайло: може, підемо пересвідчимось?

Вальцман Пуцманович: та, єк вам треба, я скажу, най приведут ї суда.

Вальцман Пуцманович свистить. Заходять вже знайомі нам двійко дебілів педерастичного вигляду в костюмах-трієчках.

Вальцман Пуцманович: пацанюри! А приволочіть суда тую стріпіхату, лиш ведіт ї на ланци, жеби вна кого не вкусила.

Дебіли в трієчках мовчки виходять. Товариство розкурює люльки. Шурік Сироїденко тремтячими руками намагається налити собі з недопитої пляшки і розхляпує на себе і на стіл.

 

Завіса.

 

 

ДІЯ 2

 

Та ж світлиця в гражді. Євген Банько, Грицько Опіздайло, Пірат Валєрка, Вальцман Пуцманович та Шурік Сироїденко зосереджено курять люльки з довгими чубуками. Навколо розповзається духмяний запах ганджубасу.  Грицько Опіздайло вже зловив приход і час від часу дурнувато підхихикує. Вальцман Пуцманович намугикує чергову сороміцьку коломийку. Пірат Валєрка мирно куняє. Євген Банько та Шурік Сироїденко стишено, але затято про щось сперечаються.

До гражди входять дебіли в трієчках, тягнучи за собою щось нерозбірливо чудне з фарбованим в незрозумілий колір волоссям та у фіолетових лосинах. Чудне люто пручається і матюкається.

Нерозбірливо чудне: Тварі! Ублюдки! Далбайоби! Бєндєровци кончєниє! Я вам етово нікогда нє прощу! І родіна нє простіт! Она отомстіт за своєво прарока!

Шурік Сироїденко: (вражено) Ж-ж-е-е-е-ня?! Як ти тут опинилася?

Женя Дебільченко: Ето ти во всьом віноват, нацик сраний! Фашистский щєнок! Да чтоб тєбя чєрти єблі! Ето ти всьо подстроїл, чтоби бітва нє состоялась!

Шурік Сироїденко: Женю, за кого ти мене маєш? Я ж дав чесне слово члена спілки письменників! А це слово коштує ого-го-го скільки! (Тут, керуючись невідомим поривом, він демонструє свої комашині біцепси). Я ж оце саме задля битви приїхав. А на вокзалі у Франику нас зустрів оцей тип, тобто пан, казав що допоможе нам…

Женя Дебільченко: Поможет?! Етот старий хрєн?! Да у нєво на умє адні содомскіє забави і канєбалізм!

Вальцман Пуцманович: Ти, профуро, заткай писок! Ліпше кажи звідки-сь і куда-сь йшла? Знаю я вас, турісток засраних – їдут зі свого Києва на єблі, а в горах, мой, їжі полохаються.

Женя Дебільченко: что етот старий фошизд піздіт?! Ніхрєна нє понімаю!

Євген Банько: Каже, шо ти московська курва.

Грицько Опіздайло: ахахахахаха! (Несамовито регоче).

Женя Дебільченко: Да я корєнная кієвлянка! Ето ти із своєго мухосранска панаєхал!

Євген Банько: вперше чую, щоб Троєщину називали мухосранськом. Ти, кінчена істото, що всі мізки фарбником випалила?! Чи шмаллю видула на Великій Житомирській?

Женя Дебільченко: (кидаючись на Євгена Банька) Ах ти сєлюк йобаний! Графоман проклятий! Подстілка порохоботская!

Євген Банько: (хапаючи Женю Дебільченко за патли) Ти, чмо кацапське, ти кого порохоботом назвала?!

Дебіли в трієчках розтягають опонентів по різних кутках світлиці. Всі схоплюються на ноги. Пірат Валєрка спросоння біжить до дверей, вйобується чолом в косяк, після чого падає на місці.

Грицько Опіздайло: гігігігігігігігігігі! (В його несамовитому реготі вчуваються нотки дебілізму).

Шурік Сироїденко: Панове, заспокойтеся! Я все ж таки вважаю, що поетичний батл 21-го століття між мною та Женею мусить відбутися!  Адже це чи не єдиний шанс вирішити українське питання на нашу користь без кровопролиття та територіальних втрат!

Женя Дебільченко: (іронічно) Размєчтался, фашистский оборванєц! Всьо равно вашей УкрАине скоро будєт гаплик и на єйо ошмьотках родітся велікая славянская цивілізация!

Пірат Валєрка: (розплющуючи очі) Йоб. Твою. Мать…

Вальцман Пуцманович: Прошу паньство, то вам тая дурна матфурка нашось треба? Той наш пацанюра з нев має сі бити?

Шурік Сироїденко: Так. То буде битва. Але виключно словесна і поетична! Знаєте, пане Василю, зі зброєю битися – кожен дурень може! А от словом… (Багатозначно замовкає).

Вальцман Пуцманович: То зачинайте. На шо ми чекаємо?

Шурік Сироїденко: (врочисто) Духи карпатських аріїв визначили, що цей величний двобій має відбутися в найбільш сакральному місці Українських Карпат – на Писаному Камені!

Женя Дебільченко: Да, да, сосунок! Я тєбя там сдєлаю, на етом камєнє єбучєм!

Вальцман Пуцманович: Но, нема на то ради! Єк казав свєтий Петро: Писаний Камінь так Писаний Камінь! Йдеме!

Грицько Опіздайло: уі-уі-уі-уі-уі-уі-і-і-і (б’ється в істериці і качається по підлозі)

Євген Банько: (люто до Грицька Опіздайла) Збирайся до виправи, скотино йобана! Це ж треба було так нажертися!

Пірат Валєрка: (замріяно витріщаючись на стелю) Еххх…

Євген Банько, Вальцман Пуцманович, Шурік Сироїденко, Женя Дебільченко починають метушитися, намагаючись привести себе до ладу, повсякчас наштовхуючись одне на одного. Пірат Валєрка намагається підвестися, але виходить це в нього погано. Грицько Опіздайло гасає по світлиці, в чому мати народила, та ірже, наче кінь. Усі матюкаються, тільки Вальцман Пуцманович затягує чергову сороміцьку коломийку.

 

Завіса.

Кінець четвертої частини.

 

 

 

 

Далі буде…

(с) Вуйки Хрін