Мудрі люди (зав’язка інтриги)

 

ЧАСТИНА 3

ДІЯ 1

 

Івано-Франківськ. Привокзальна забігайлівка «Сита блошка» з претензією на порядну ресторацію. За одним з облущених столиків – Євген Банько, Пірат Валєрка, Грицько Опіздайло та Шурік Сироїденко. Усі четверо мають пом’ятий та жалюгідний вигляд – чи то тому, що бухали в потязі, чи то тому, що такими є по життю. На столі перед ними чотири склянки з кефіром і чотири пиріжки з капустою на тарелі. За сусіднім столиком сидить очкарик років 30-ти ,на перший погляд ботан ботаном, одягнутий як тепер модно в середовищі інтелігентного бидла. Очкарик втикає в планшета.

Євген Банько: зимно, курва!

Шурік Сироїденко: (хухаючи на долоні) як на Північному полюсі.

Грицько Опіздайло: То ще нічого! А от коли я служив в Заполяр’ї…

Євген Банько: Йди до сраки зі своєю службою! Капітан дальнього плавання, блядь!

Пірат Валєрка: (з розпукою) Сто грам би! Еххх…

Ботан за сусіднім столиком обертається, реагуючи на змістовну бесіду компанії.

Шурік Сироїденко: (голосніше, ніж дозволяють правила пристойності) Ого! Нічого собі! Панове, дивіться, та це ж сам Максим Кіндратович Ботштейн!

Євген Банько, Грицько Опіздайло та Пірат Валєрка одночасно витріщаються на ботана-очкарика.

Грицько Опіздайло: Невже? Це той самий Ботштейн, автор культового технотрилеру «Скот» та пригодницького роману «Йовбаки в Гваделупі»?

Шурік Сироїденко: (із захопленням) Так, так! А ще він є автором філософського бестселеру «Кохання і тюлька»!

Євген Банько: Та він же жид! Як два пальця обісцять!

Шурік Сироїденко: знаєте, Євгене Батьковичу, жид чи не жид, а корисні зв’язки в літературі мати потрібно. (Встає і йде до Ботштейна з наміром привітатися та світануть рилом). Доброго дня, Максиме Кіндратовичу! Маю неймовірну радість із нашої випадкової зустрічі!

Максим Ботштейн: (знехотя відривається від гаджета) Вітаю! Чи ми знайомі?

Шурік Сироїденко: Пане Максиме, Ви мене не впізнаєте? Ми ж неодноразово перетиналися на численних літературних заходах. От, хоч би, на фестивалі «Проміння духовності», організованого національною спілкою письменників. Я там ще отримав диплом лауреата у номінації…

По обличчю Максима Ботштейна пробігає пригадуючий і, водночас, гидливий вираз.

Максим Ботштейн: а… так! Мав таку необережність…

Шурік Сироїденко: (ніяковіє) па-пане Максиме, Вам щось не сподобалось?

Максим Ботштейн: а Ви хіба вважаєте, що там було хоча б щось, варте уваги?

Шурік Сироїденко: (з викликом у голосі) як це розуміти?

Максим Ботштейн: що саме?

Шурік Сироїденко: там був і я!

Максим Ботштейн: і що з того?

Шурік Сироїденко: можливо, Ви не в курсі, але я є заслуженим українським поетом, багаторазовим лауреатом фестивалів «Проміння духовності» та «Свічадо римованих рядків», чотирикратним переможцем міжнародного конкурсу «Вірші від душі», а також автором трьох поетичних збірок, чотири з яких номіновано…

Максим Ботштейн: послухайте, шановний, в добі є всього-навсього, двадцять чотири години. Цього занадто мало, щоби я витрачав їх на спілкування з кожним графоманом. Скажіть, що конкретно Вам потрібно і щезніть нарешті.

Шурік Сироїденко: (зриваючись на крик) та Ви, Максиме Кіндратовичу, хамло невиховане! Як Ви смієте так розмовляти з членом спілки письменників? Зрештою, ви…

Максим Ботштейн: Шановний! Я продав уже більше тридцяти тисяч примірників своїх книг, а Ви й досі дрочите на свій світлий образ члена спілки. Та й із публіки у вас – самі старі пердуни. Ви мені нецікаві. Бувайте здорові! (він знову переводить погляд у свій гаджет).

Шурік Сироїденко у гніві хапає губами повітря, силкуючись щось промовити. Тим часом з-за столу повільно підводиться Євген Банько.

Євген Банько: гей ти, жидяра! Ти кого там пердунами обізвав, очкарік всратий?! Тобі їбло давно не чухали?

Грицько Опіздайло: Євгене, я тебе прошу, не заводься! Нам пора! Тобі що, поліції тут не вистачало?

Євген Банько: (ще більше розпалюючись) та їбав я ту поліцію в рота! Їбав я вас! Їбав я цього вумніка пархатого, всю цю ригаловку, і весь цей йобаний вокзал! Ану ходи сюда, педрила очкатий! Ану повтори те, що сказав! Ич, яке поважне, письменником воно себе вважає! Романи видало! Бестселери! В жопу засунь собі свою макулатуру! Довбойоба кавалок!

Шурік Сироїденко: Ой…. (хапається за ширінку і біжить у вбиральню).

Грицько Опіздайло і Пірат Валєрка тримають за руки Євгена Банька, намагаючись його заспокоїти. Серед цього всього бедламу ніхто не помічає, що Макса Ботштейна уже давно в залі немає.

 

Завіса.

 

 

ДІЯ 2

 

Івано-Франківськ. Привокзальна забігайлівка «Сита блошка». За тим же порепаним столом – Євген Банько, Пірат Валєрка, Грицько Опіздайло та Шурік Сироїденко. Шклянки з кефіром порожні, пиріжки понадкусювані. Після зустрічі з Максимом Ботшиейном  настрій в компанії вкрай гнітючий, розмова геть не клеїться. Євген Банько бубнить під ніс матюки. Пірат Валєрка, підперши голову руками, раз по раз голосно зітхає. Грицько Опіздайло намагається розважити Шуріка Сироїденка розповідями про свою службу в кавалерійському полку спеціального призначення. Шурік Сироїденко, похнюпившись, стежить за тарганом на підлозі.

Євген Банько: Хулі ми ще тут сидимо? Нам потрібен дієвий план!

Грицько Опіздайло: (запопадливо) Відсипати? В мене ще десь мав бути…

Євген Банько: Та я не за той план кажу, кінчена ти істото! Я про стратегію порятунку України, а тобі одне на думці!

Пірат Валєрка: (з надією) А, може, вип’ємо?

Євген Банько: Курва ваша мать! З такими довбойобами і ворогів не треба! А шоб у вас пуцюрина відпала! Що я один маю за всіх думати? Всі решта ідіоти, чи як?

Грицько Опіздайло: брате, ми ж усі з одного Питомника. Тож і маємо думати, як один!

В цей момент до забігайлівки  заходять троє: мацьонький вуйко в чорному шкіряному плащі до п’ят, який бачив і кращі часи, та двійко типчиків педерастичного вигляду у костюмах-трійках з відсутністю ознак інтелекту в очах.

Євген Банько: опа-ча! А це шо за підор-двіж?

Мацьонький вуйко з супутниками прямує просто до столу, де сидить компанія.

Мацьонький вуйко: Щістє-здоровлє Вам на землі Станіславський! Як-ісьте доїхали? В поїзді не дуло?

Євген Банько: чуєш, макака, ти взагалі хто?

Мацьонький вуйко: ти, пиндюре, заткайсі, і слухай, шо я буду тобі вогорив! Я називаюсі Вальцман Пуцманович, можеш казати на мене просто «Вася», а сам я жию в горах в хижі на полонині. За комуняк я робив кагебістом, а як то всьо сі розвалило, то купив си хижу в Карпатах та й жию на пенсії. Маю навики з мольфарства і відування, мене тому всьому ше в «отдєлє» навчили. То й зараз, коли-не-коли, приїде до мене ікийсь хуй з Києва питати, як зробити так, жеби йго вибрали в тую Раду? Та й так-ім знаю я, чого-сьте приїхали суда, я вже третий день на вас тутка чекаю.

Пірат Валєрка: Йоб тваю мать(офігіваючи, знімає бандану та крутить головою).

Грицько Опіздайло: То ми з вами, прошу пана, виявляється, колеги! Адже коли я служив у складі обмеженого контингенту в Анголі, місцевий шаман проводив для нас майстер-класи із входження в контакт з потойбічними силами.

Євген Банько: (люто) Та йди нахуй зі своєю службою!

Вальцман Пуцманович: ша, медузи, морє наше! (Обводить присутніх суворим поглядом кагебіста та, переконавшись, що заперечень нема, продовжує). Значить такуво! Зара ми всі їдем до моєї хижі. Тамка сі наїмо, добре виспимо, як вам тре, то я тьолочєк закличу з самого Косова, тамка є, мой, ладні кобєти, в тотому їхньому коледжу. Цицьки, срачина – уххх!

Пірат Валєрка: (несміло) а випить буде?

Євген Банько: та замаж їбало, алкашня засрана!

Вальцман Пуцманович: та чо би не було? І випити буде, і закурити сі знайде. Маю добрий тютюн-самосад, маю трави з горів, а єк паньство схоче, то наріжу-ім вам троха зеленини, собі тримаю. Сам садив, сам ростив, сам заговорував. А витак, за дві ночи, єк місяць буде уповни, вілізем шукати тих ваших драбів.

З кожною пропозицією Вальцмана Пуцмановича компанія помітно жвавішає, тільки Євген Банько недовірливо з-під лоба зиркає на мацьонького вуйка та його супутників.

Євген Банько: Знаєш шо, Вася. То все добре, що ти нам тута трусиш. Але ми сюди не хуї пінать приїхали…

Вальцман Пуцманович: (перебиваючи Євгена Банька) За чим ви приїхали, я і так знаю. Ліпше від вас. (Іронічно посміхається). Третої днини, як сей місяць сі народив, я з тими-во колєгами (правицею вказує на своїх супутників) грасував дгорі на Чорний Грунь. Чую, аж зафуркоче шось. А то тамта босорканя, жи коло Гутинюкової хати жиє, летит собі на помелі, аж смереки гнутсі. Я тричі плюнув через ліве яйце, перемінивсі на беркута і давай за нев. Но, вона як завидит, як припустит – а я не попускаю. Вона нахліс – доганєю, рехт – нема ратунку. Тай витак вона переміниласи в миш, а я скрутив-ім мертву петлю і зробивсі їжом. Та й так заки я тутуво крутив, тая ненза десь щезла. «Но, – гадаю си. – Впустив-ім ї, старий пеньок». Аж тут чую – запах, гейби ікись чоловік навалив. Я собі гадаю, звідки у сих їбенях турісти, а сам йду собі в той бік. Там єго і знайшов-ім…

Євген Банько, Грицько Опіздайло, Пірат Валєрка, Шурік Сироїденко: (в один голос) Кого?!

Вальцман Пуцманович: тотого вашого… з Питомника. Якесь таке худе, сине, перепуджене, гейби мерле… Я си мислив, жи в той питомник гідних набирают, а то ікис шнурок. Но, та ми з хлопами го відтелепали. Але ніц він нам не повів, ош но сцєв під себе. Ну та, шо мав-ім робити? Запакував го та й вислав за вашим адресом.

Грицько Опіздайло: Дозвольте поцікавитися, а як ви адресу дізналися?

Вальцман Пуцманович: Я – мольфар! Лем-ісьте забули?

Грицько Опіздайло: А-а-а-а, а чому ж ви тоді не допомогли йому на місці? Ви знаєте в якому стані він прибув?

Вальцман Пуцманович: Не мав чєсу я з ним возитисі. Через три дни в НИХ буде виправа. Мені тре було тутка вас живо.

Грицько Опіздайло: в них – це в жидомасонів?

Вальцман Пуцманович: гірше. В самих анунаків! (Хитро підморгує)

Пірат Валєрка: (не розчувши) Кого-кого нахуй?

Євген Банько: Тебе блядь нахуй, тупе опудало!

Шурік Сироїденко, все більше охуїваючи від почутого, ховається під стіл. Усі замовкають і якийсь час перетравлюють інформацію. Трохи оговтавшись, Євген Банько відводить вбік Грицька Опіздайла та Пірата Валєрку.

Євген Банько: (майже пошепки) Хоч цей хуй мені і не дуже подобається, але, мабуть, треба їхати з ним. В нього є інформація, яка може стати нам в нагоді. Та й відпочити трохи перед вирішальним боєм не завадить!

Пірат Валєрка: (радісно) і випити!

Євген Банько: (схвально) і випити.

Грицько Опіздайло: А з Шуріком, що робитимемо?

Євген Банько: Шурік пиздує з нами!

 

Завіса.

Кінець третьої частини.

 

 

Далі буде…

(с) Вуйки Хрін

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *