Наталія Матолінець: “фантастика завжди була присутня в моєму читацькому житті”

Книга Наталії Матолінець “Варта у грі” — ще одна зірка міського фентезі, яка нещодавно з’явилася на небокраї сучасної української літератури. Можу сказати, у нас вийшла цікава та доволі жвава розмова про місце, яке посідає література в житті письменниці та його вплив на молоде покоління читачів в цілому. Спілкуючись з Наталією, вчергове переконався, що реальність та фантастика це світи, в яких набагато більше спільного, ніж нам часом здається.

«Про Письменника»

Чому ви обрали фантастику?

Сталося так, що фантастика завжди була присутня в моєму читацькому житті. Тож бажання писати в цьому жанрі виросло з тих книг, які я любила (і люблю) читати. Насправді, ніколи не ставлю собі жанрових рамок, але фентезі — це моя пристрасть. Це змога вплести у наш світ трішки магії, балансувати на межі реальності та вигадки і проговорювати певні проблеми крізь метафори. До того ж, у фентезі стільки піджанрів, що воно може охоплювати величезну читацьку аудиторію. Мені здається, що упередження щодо цього жанру переважно є в тих, хто насправді й не дуже цікавився ним.

2018 рік став для мене у певному сенсі дебютом — вийшли друком одразу дві книги, фентезійні романи “Гессі” та “Варта у Грі”. Вони потрапили на полиці магазинів з різницею у два тижні, тож це був подвійний старт. До того виходили друком багацько віршів — усіх публікацій і не візьмуся рахувати. Оповідання публікували у веб-журналі “Світ фентезі”, в альманахах “Питання людяності”, “Харків”, у журналі “Дніпро”. Велика збірка оповідань побачила світ у чиказькій газеті для діаспори “Час і події”. Найбільш улюблені читачами – наскільки я розумію з відгуків – оповідання «Тричі Арі» про двох братів-чародіїв, від яких все життя намагалися приховувати інформацію про магічну спільноту, та «Дванадцятий диявол» – про кривавий квест нечисті в Празі. Часто ще пишу оповідання з персонажами, які дотичні до моїх романів. Ось до наступного Арсеналу одне з цих оповідань побачить світ у збірці від КМ-Букс.

Над чим зараз працюєте?

Маю в роботі кілька проектів, серед яких найактуальніші — це продовження “Варти…” та книга, повʼязана з “Гессі”, але вона є не продовженням, а радше початком циклу. Цю книгу я написала кілька років тому, тож зараз вона проходить етап прискіпливого редагування. Також працюю над однією позацикловою історією, де буде багато нової для мене проблематики і трішки чародійства.

Які події відвідуєте, де збираєтеся?

Традиційно відвідую Книжковий Арсенал у Києві та Форум видавців у Львові, хоча цьогоріч вперше побувала там у якості автора фентезі. Також брала участь у літературному блоці КомікКону у Києві, презентувала книги на Дитячому Форумі у Львові, а нещодавно повернулася з фестивалю фентезі Брама у Івано-Франківську. Відбулося вже й багато сольних презентацій: у червні-липні мандрувала Україною з промо туром, а останнім часом отримую багато запрошень від бібліотек у рідному Львові і не тільки. Як на мене, для автора дуже важливий контакт із читачем. Коли бачиш інтерес та віддачу аудиторії, то це неймовірно надихає, а де, як не на фестивалях та презентаціях, це помітно найкраще? До того ж, приємно бачити, як росте та розвивається жанрова тусівка, як люди, з якими ти вчора лише мріяв про майбутнє, сьогодні вже мають свої книги/переклади і роздають автографи)

Що треба людині, на вашу думку, щоб бути письменником?

Потрібно мати інтерес до цього світу та прагнення розповідати історії. А ще, цитуючи класиків: багато читати і багато писати. Насправді, це заняття потребує колосальної наполегливості, концентрації та віри у свої сили. Шлях письменника – це нищівний удар по вільному часу, планах та особистому життю (жартую, але лише наполовину). Я із тих, хто вважає, що письменницька іскра існує – і без неї ніяк. Втім, попри цю іскру – вершину айсберга – є ще довгий шлях писання-редагування, пошуку ідеї та інформації, блукання словниками імен, мандрів, зіткнень голови зі стіною і моментів над прірвою. Письменництво – це невпинне змагання із собою, намагання стати кращим. Це життя у двох світах – реальному та книжковому – коли ти часом не певен, який із них ближчий тобі. І це – найбільш крута річ, яка може з вами статися!

В яких літературних конкурсах брали участь та скільки разів отримували перемогу або відмову?

Коли я зрозуміла, що те, що я пишу, було б добре видати, то кинулася з головою у конкурси. Кілька сезонів поспіль писала оповідання на конкурс від спільноти «Зоряна Фортеця» – навіть займала високі місця у фіналі, проте у мене склалося враження, що тамтешня аудиторія більш орієнтована на олдскульну НФ, тож мене з моїм урбан-фентезі було трішки не туди. Але познайомилася там з багатьма чудовими людьми. Подавала оповідку і на конкурс «Брама» – вона ввійшла в топ (четвертою) і відповідно потрапила до великої збірки, яка вийшла у Vivat щойно у жовтні цього року. Невеликі конкурси, особливо, де йде жваве обговорення творів, – це прекрасний удар по самооцінці. Це дуже цікавий етап, коли ти чи не вперше стикаєшся з критикою від незнайомців, і критика далеко не завжди конструктивна і вона ух-х, як загартовує на майбутнє! Дуже тішуся, що в мене цей етап був, справді.

Найважливішим конкурсом для мене стала «Коронація Слова» – колись я заповзялася надсилати туди рукописи, поки не переможу. Перемогла з другого разу (номінально з третього, та в один рік мій рукопис загубився на пошті)). Перемогла гучно – ІІ премія у номінації «Романи» стала для мене перепусткою до видавництва мрії (привіт, Vivat!), адже його представники вичепили мене одразу ж на церемонії і так почалася велика історія любові. До того ж, після перемоги на «Коронації…» я часто чула, що ця моя премія – великий стимул для багатьох жанровиків, які не вірили у цей конкурс чи у те, що фентезі може вибороти в ньому одну з трьох найвищих відзнак. Але – все можливо!

А ще кілька нагород отримала і моя «Варта у Грі», але про це – далі.

«Про себе»

Розкажіть, будь ласка, трохи про себе.

Я львів’янка і все життя провела у рідному місті (так, традиційно – обожнюю каву!). За освітою – журналіст. Правду кажучи, вступила на цей факультет лише тому, що любила писати. Доволі скоро усвідомила, що моя книгописанина та майбутня професія мають мало спільного. Втім, встигла попрацювати майже у всіх сферах журналістики. Як це допомагало в роботі над книгами? Я навчилася краще планувати свій час та концентруватися на роботі. Бо коли в тебе і робота, і рукопис, і ще спати хочеться – то без гарної концентрації нікуди)

Як ставитеся до мандрів? Де вдалося побувати?

Мандри – ще одна моя пристрасть. Я об’їхала, мабуть, уже пів України, побувала в багатьох європейських містах. Спинятися не планую, бо не можу всидіти на місці й кілька місяців поспіль у Львові навіюють на мене бажання заскочити в перший же потяг хоч кудись. Насправді, мандри – це і джерело натхнення. Зокрема, на мосту в Будапешті я «побачила» ідею для книги (вже пишу!) А ось у продовженні Варти події розгортатимуться в Чехії і я точно знаю, що писати цю історію без візиту в Прагу було б геть не так цікаво. Нові місця – великі чи маленькі – завжди приваблюють. Та і сам процес подорожі – дорога, яка пролітає за вікном, навушники і улюблена музика – це особливий вид магії.

«Про “Варту у грі”»

Як відбувалася робота над книгою “Варта у грі”? Про що книга?

“Варта у Грі” – урбан-фентезі, орієнтоване на young adult аудиторію, тобто – на старших підлітків. Це чітке визначення потрібне перш за все для видавця, який повинен позиціювати книгу на ринку, та читають геть різні категорії книголюбів. Коли я взялася за Варту, то мала на меті втілити кілька ідей та концепцій, які вигадувала ще у шкільні роки, пишучи оповідання про пригоди львівських магів. Хоча, звичайно, від тодішніх вигадок в тексті залишилося дуж-же мало. Хотілося написати про Львів, бо хоч це і рідне місто, воно ніколи раніше не фігурувало в моїх творах. Тож вийшла своєрідна спроба поглянути на Львів без туристичного флеру, без стандартів «кава-бруківка-трамваї». У книзі є впізнаванні локації у центрі, а є й багато місць – як-от Цитадель, ліси на Підголоско чи цвинтар на Знесінні – куди зазирали і не всі місцеві.

Персонажів я свідомо зробила трохи старшими за стандарти жанру – переважно усім 20+ років. Хоча легкозаймисті характери чародіїв часто асоціюють з підлітками, тож цільовій аудиторії книга зайшла гарно. Оскільки я й сама прочитала багато young adult книг, то в певний момент зрозуміла, що хочу читати не лише про 12-15-18-річних героїв, які переживають перше кохання і рятують світ. А чи є життя та магія після 20-ти? Hell yeah! Тож мої герої і світ не рятують, і кохання у них далеко не перше, зате вони трохи втручаються у магічну політику і, як то кажуть, далі – більше.

Якщо у «Гессі» я свідомо зважилася на повільний розвиток подій, який допомагає зануритися в епоху минувшини, то в історії Варти так само свідомо вирішила, що це буде динаміка нон-стоп. Сюжет крутиться довкола небезпечної та кривавої Гри між магами, яка відбувається у Львові, тож герої постійно у русі, в небезпеці, в пошуку. Мені хотілося, щоби це динамічне відчуття, з подекуди рваними моментами, з калейдоскопом локацій – щоби в це пірнув і читач, який, пробігаючи сторінку за сторінкою, може часом схопитися за голову)

Історія народилася відносно швидко – сирий текст я написала за чотири місяці, проте потім витратила ледь не вдвічі більше часу на його редагування.

Книга ще на етапі рукопису здобула дві відзнаки: диплом конкурсу романів про Львів «Львівські перехрестя» та відзнаку «За новаторський пошук у жанрі міського фентезі» на конкурсі «Крилатий Лев». Проте до видавця вона потрапила ще раніше: після того, як «Гессі» здобула ІІ премію «Коронації Слова», мені написав Володимир Арєнєв і взяв кілька моїх рукописів на розгляд для нової фентезі-серії у видавництві АССА. Варту вподобали і надрукували. Перший наклад розійшовся за три місяці – це було неочікувано для мене. А на Форумі Видавців у Львові надрукували вже другий наклад. І – попереду багато планів.

Чому саме міське фентезі?

Урбан-фентезі приваблює мене можливістю провести дуже тонку грань між реальністю та вигаданим світом. Цей жанр мовби промовляє до тебе: «Агов, уяви, що тут щось відбувається! Тут, на вулицях, якими ти ходиш, саме зараз!». Міська локація для жанру важлива і що більше цікавих деталей, то краще. Проте для мене в центрі історії завжди її персонажі. Тому я не ставила перед собою завдання створити, скажімо, путівник Львовом чи вплести в сюжет багато описів довколишньої краси. Натомість хотіла показати, що щось незвичайне може бути ближче, ніж ми думаємо.

Мені подобається сучасний антураж, до того ж можна вплести в контекст і актуальні події, які всі зрозуміють навіть з натяку. І якщо по класиці всі ми звикли до фентезійних світів у стилі минулих віків (вони чудові, так!), то зараз все більше хочеться експериментувати і думати, а що, а як відбувається, коли поселити в сучасному місті магів, алхіміків і відьом. Це – захопливий, захопливий процес!

Кого порадите читати з закордонних і вітчизняних авторів?

Книг – безліч! І що тішить – все більше з’являється українських перекладів. Загалом, я раджу читати і класиків жанру, і сучасників, щоби розуміти, звідки все почалося, але не втрачати зв’язку з трендами, бо подекуди ще живуть стереотипи, що фентезі – це казочки для дітей або виключно толкінівський антураж. Та ж ні! Я люто люблю і всім раджу цикл «Колесо Часу» Роберта Джордана (#видайтеукраїнською) – епічний світ, розлога цікава історія, різношерсті персонажі. Книги Ніла Ґеймана – це абсолютно магічне поєднання макабричного та життєствердного («Книга кладовища» – просто ах). З твердого young adult люблю Керстін Ґір та Сару Дж. Маас, хоча до сеттінгів останньої можна вельми придиратися, але читати поза тим – цікаво. От кого раджу всім сміливо, то це Лі Бардуґо та її дилогію про Кеттердам.

Ваш погляд на ринок фантастичної літератури.

Ринок розвивається доволі бурхливо – це не може не тішити. Щороку видавці тішать великою кількістю новинок, тож мені здається, що для українських фантастів ситуація куди більш сприятлива, ніж років 4-5 тому. Ми вже пройшли той рубіж, коли говорили «перший український такий-то роман», тож тепер час рухатися треба до різноманіття та демонструвати весь потенціал, який містять в собі фантастичні жанри. Я особисто мрію про те, щоб в книгарнях з’явилися полички з young adult фентезі і їх більше не ставили у дитячий відділ)

Що на вашу думку впливає на розвиток прози в Україні?

Мені здається, що українським авторам потрібно щоразу піднімати собі планку і гарно орієнтуватися у своїй сфері, не обмежуючись темами. А видавцям – вірити в нашого автора. Вірити = видавати якісно та красиво, піарити, возити в тури та на фестивалі. Допоки читач не знатиме про свого автора, він не матиме шансу його полюбити та оцінити. Я неодноразово чула про те, що українське не хочуть читати, бо воно апріорі менш якісне. Але ми забуваємо про те, що у кожній літературі є масив творів різного ґатунку і перекладеними до нас потрапляють най-найвищі позиції з різноманітних топів.

Важливим для мене є питання цензури та допустимого для young adult контенту. Я – обома руками за те, щоби цензури було якомога менше, щоби говорити з читачем, навіть молодим, відкрито, щиро і часом гостро. Проте видавці, які дивляться на книгу з позиції того, що її треба продати, часто мають певні упередження. Але книга – це продукт команди, тож потрібно знаходити спільну мову завжди.

А щонайбільше хочеться, аби автор мав змогу бути автором – щоби саме це було основною діяльністю.

Розмовляв про фантастику та життя Руслан Бєдов