Нові пригоди мудрих людей або Підводна лодка в степах України. Частина 1.

 

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Мухтар Пукачов – еталонний взірець патріота-довбойоба. Вірить в теорію перевернутого прапора.

Льоха Вол – героічєскій бард, бородате дурило з гітарою.

Потап Піздоу – галицький пиздючий сєпар, журнашлюха із задрипаного телеканалу.

Вовка Карандашв. о. директора Київського питомника ідіотів. Як був сцикливим мудлом, так ним і залишився.

Дуся Пантелеймонівнав.о. дєвушкі Вовки Карандаша. Дуринда і наркоманша.

Шурік Сироїденковоїнствующій паціфіст, кандидат в многочлени спілки художників. Їбанат.

Анаксімандр Сосенко – сивочолий хвілозоф-аматор, припизджений на всю макітру.

Хуй-Пизда-Джигурда – андрогінна кусюча сутність, яка водиться в степах України. Через укус передає хворобу організатора.

Барсік Зігмундович – жидомасонський котопсихіатр. Являється індивідам з різним рівнем набутого дибілізму у вигляді велетенського сірого кота з розумними очима під час снів, галюнів, білої гарячки та наркотичного марення.

Тарел Варел – ліцо кавказской національності, помічник Барсіка Зігмундовича. Екзорцист.

Привиди, щури, бабаки, кам’яні баби, ґедзі, цвіркуни, вужогадюки, анунаки.

 

 

 

ЧАСТИНА 1

ДІЯ 1

 

Металеві нутрощі підводної лодки. Пітьма, задуха, тиха українська ніч у степу. Серед іржавих конструкцій, прогнилих дерев’яних балок, запльованого круглого ілюмінатора та пульту приладів із дибільними абревіатурами, на продавленому тапчані лежить тіло. Воно хропе і прицмокує уві сні. Очевидно, тілу щось верзеться, бо час від часу воно починає підвивати.

В цей момент звідкись згори лунає гучний скрегіт.

Тіло: (різко підірвавшись) Хто, бля?

Скрегіт припиняється.

Тіло: (звівшись на ноги) Тю! Такий сон не дали додивитися! Нема спокою ні вдень, ні вночі!

Підлогою пробігає здоровенний гидкий щур з облізлим хвостом.

Тіло: єдині мої компаньйони тутешні… (досадливо хитає головою). І навіщо я сюди припхався? Думав, прапор переверну, прийде сюди море, а в Україну – процвітання, попливемо ми під попутними вітрами… Гей! Як тії запорожці! Ех, блядська жизнь! (розчаровано махає рукою і плентається до столу. Там наливає сто грам невідомої субстанції з пляшки під етикеткою «Ром» і випиває залпом. Після цього включає і налаштовує камеру на смартфоні).

Підлогою знову пробігає щур. Можливо, навіть той самий.

Тіло: шановні глядачі, як ви бачите, навіть цим створінням Божим кортить послухати видатного українського блогера та майбутнього президента. Лише порохоботи зневажливо кривлять писки. Але ж ви знаєте: порохоботи – це діагноз. Вони безнадійні. З вами на зв’язку я, Мухтар Пукачов, веду пряме включення просто зсередини підводного човна, який невдовзі відвезе нашу державу у світле майбутнє. (Чхає, харкає, спльовує і продовжує). А для тих, хто нещодавно підписався на мій ютуб-канал, я зараз розповім, чому саме я перебуваю у цій, непоказній на вигляд, бляшанці. (Кидає щуру шматок хлібного окрайця і робить паузу. Щур вдячно гризе окраєць).

Мухтар Пукачов: (раптово зриваючись на крик) А де ще, блядь, мені бути, якщо навколо самі жидомасони, запроданці, олігархи та рускій мір??? Але найгірша зараза – то порохоботи! Вони скрізь! Лізуть з усіх шпарин! Стежать через кожен отвір! Їх легше вбити, аніж довести їм очевидну та просту істину: справжнє благоденство в Україні настане тоді, коли буде відновлена геральдична справедливість! Єдине, що потрібно зробити – перевернути прапор, мать його так!

До столу підбігає ще кілька щурів. У них усіх лиснючі і противні писки, вони пожадливо поглядають на Мухтара. Той спересердя тупає ногою, але щурі не тікають.

Мухтар Пукачов: аааа, сучі діти! (скидає на підлогу їм усю хлібину, яку вони тут же роздирають, влаштувавши при цьому гризню). І от, я вже тиждень тут сиджу, у цьому, символічному для України місці, прапор давно перевернуто, а блядське море все ще не прийшло! А все тому, що кляті порохоботи домовилися з кацапами, а ті через своїх шаманів змінили погоду, і море вперлося рогом. Нахуя? Нахуя все це було? Тепер точно усім нам срака! Пора звідси валити! Я їбав такі розклади!

За якусь мить запал пиздуватого блогера зникає як і не було. Тіло Мухтара Пукачова починає чудернацько сіпатися та скручуватися, а на мармизі постає гримаса страху, огиди та благоговіння разом узятих, його очі спочатку хаотично бігають, а потім фокусуються на одній точці.

З темряви поступово виринає напівпрозора постать велетенської істоти, схожої на сірого кота. Це ніхто інший, як Барсік Зігмундович. Він повільно наближається до Мухтара, примружуючи жовті очі та саркастично хмикаючи у довгі вуса.

Мухтар Пукачов: (перелякано та з приреченістю) Це знову ти?! Чого ти від мене хочеш?! Я ж зробив усе, як ти казав, але моря нема, бабла нема, водяра закінчується і привиди дістають зі щурами навперебій…

Барсік Зігмундович: Твій психічний стан все ще викликає у мене велике занепокоєння. Людина, у якої така відповідальна місія, не повинна поводитися, як дурнувате чмо. Подивися на себе у дзеркало! З таким рилом ти не те що моря не привабиш, але й останні щурі, споглядаючи тебе, повтікають з цієї бляшанки. Зберися і чекай. Май терпіння. Скоро вони усі з’являться тут.

Мухтар Пукачов: Хто вони?! І коли вже?! Доки я ще маю сидіти серед цих смердючих уламків?! Дістало все це! А-а-а-а… (Починає ридати і рвати на собі волосся).

Барсік Зігмундович: Якщо зараз же не припиниш волать, скормлю тебе бабакам! Можна подумати, я тебе у лігві порохоботів тримаю.

Зачувши про порохоботів Мухтар Пукачов полотніє і витріщається на гігантського кота.

Мухтар Пукачов: Не згадуй про цих звірів пекельних! Краще вже бабаки… (Затихає, тільки періодично схлипує, ковтаючи шмарклі).

Барсік Зігмундович: (єхидно) терпи козаче – отаманом будеш. А ти як думав? Отак воно просто – політичні дивіденди заробляти? (Підморгує жовтим оком) Чи вже перехотів у президенти?

Мухтар Пукачов: Та ні… Не перехотів. (Без особливого ентузіазму в голосі) Кому, як не мені? Хто, як не я? Мені ж бабки-шептухи, престолопомазання, тобто  президентство, напророчили ще як я во чреві матері був.

Барсік Зігмундович: (підхихикуючи в кулак) Так отож, отож… Сиди значить, і не кіпішуй передчасно. А оті шестеро, кому на небесах написано бути спасителями святих земель україноаріїв, вже дуже скоро прийдуть, щоб вклонитися тобі, майбутньому президенту і героєві!  А ні то… Галюни, маячня, психдиспансер… (Зітхає  з нудьгою)

Мухтар Пукачов: (падає навколішки перед котячою марою) О, спасибі, мудрий друже і наставнику за довіру і натхнення! Задля такої справи я готовий ще хоч сто років просидіти тут, терпіти щурів, сморід і всяку іншу поєбень! Я готовий здійснити, покладену на мене священну місію!

Барсік Зігмундович: От і амінь. (Малює в повітрі загадковий символ і розчиняється, наче й не бувало).

Камера на смартфоні продовжує записувати трансляцію, от тільки Барсік Зігмундович на ній так і не відобразився.

 

Завіса.

Кінець першої частини.

.

.

.

Далі буде…

(с) Вуйки Хрін