Нові пригоди мудрих людей. Частина 3. Дуся веде усіх

ЧАСТИНА 3

ДІЯ 1

 

Каптьорка у Київському Питомнику Ідіотів. Навколо безлад, бруд і піздєц, на підлозі валяються порожні пляшки та подерті пакети. На стіні поряд із вже знайомим плакатом Дженніфер Лопес висять декілька картин у стилі «абстракціоністська хуєта». До смороду курива, дешевої горілки та потняків додався пронизливий запах шмалі.

За подобою стола самотньо сидить Вовка Карандаш, перед ним порожній гранчак і почата пляшка. З наїдків – три зубці часнику. Вовка уважно та зосереджено розглядає картини у стилі «абстракціоністська хуєта» і говорить сам із собою.

Вовка Карандаш: (задумливо) І що воно таке… Чи їжак, чи ровер…  Хто ж тих художників зрозуміє… Щось Шуріка зовсім не в той степ понесло. От, вірші які писав… Не те, що січас… Чи то я чогось не розумію… Чи то життя таке… Сумні часи настали… (важко зітхає, наливає півгранчака і випиває залпом). Еххх…

Раптом двері каптьорки відчиняються. Всередину проникає свіже повітря, а також Шурік Сироїденко з великим полотном в руках.

Шурік Сироїденко: Вітаю, Вовко! В мене для тебе подарунок! Вгадай який?

Вовка Карандаш: (серйозно) А підказку можна?

Шурік Сироїденко: Чудова річ ручної роботи!

Вовка Карандаш: Невже картина?

Шурік Сироїденко: (радісно) Так! Мій новий мистецький шедевр! Ось, поглянь! (демонструє).

Вовка Карандаш з усіх сил намагається зрозуміти, що там намальовано, але в нього в очах усе двоїться і пливе.

Шурік Сироїденко: Ну як, друже? Тобі подобається?

Вовка Карандаш: О, так! Майстерна робота! От тільки я не розумію, чого в цієї корови п’ять ніг?

Шурік Сироїденко: (трохи знітившись) Але ж тут немає корови! Це нутрощі підводного човна! Ти уявляєш собі, він мені нині наснився!

Вовка Карандаш: Перший раз бачу, щоб човен мав бебехи! (Трохи похитавшись, він гепається мордою об стіл).

Шурік Сироїденко: (розчаровано) Ет, знову перепив! Бідний Карандаш! Звісно, в такому стані людина не має змоги оцінити всю красу та образність художнього твору.

Шурік Сироїденко закидає до рота зубець часнику, пережовує, кривиться і вішає картину поверх плакату із Дженніфер Лопес.

 

Завіса.

 

 

 

ДІЯ 2

 

Все та ж каптьорка у Київському Питомнику Ідіотів, тільки на місці плакату із Дженніфер Лопес висить свіжо створений шедевр Шуріка Сироїденка. Сам автор шедевру і Вовка Карандаш сидять, пиздять і киряють самогонку.

Шурік Сироїденко: (загризши чергову стопку зубцем часнику) Гадаю, цей сон мені явився не просто так.

Вовка Карандаш: (тупо) Ти про що?

Шурік Сироїденко: Про підводний човен. Непокоїть мене усе це… Чи не попередження воно часом…

Вовка Карандаш: Яке ще попередження, брате?

Шурік Сироїденко: Та мало, яке… Світ такий небезпечний… А раптом станеться щось недобре…

Вовка Карандаш: (повчально піднявши палець) Я тобі, Шуріку, ось що скажу: дурне спить – дурне снить. Куди ніч – туди й сон! І взагалі, увесь оцей фрейдизм-шмейдизм – усе це від лукавого! Хто вірить в Бога і в мудрий український нарід – тому ніякі небезпеки не страшні! О! (знайшовшись). За це й вип’ємо! (наливає по черговій).

Однак випити вони не встигають. Раптом двері каптьорки прожогом відчиняються і всередину вривається бліда і розпатлана Дуся Пантелеймонівна. Її погляд безтямно бігає туди-сюди, ні на чому не фокусуючись і взагалі, вона схожа на чортицю, яка вирвалась у відпустку з пекла.

Дуся Пантелеймонівна: (голосить, заламуючи руки) Ой, людоньки! Лишенько! Лишенько! Я таке знаю! Я таке побачила! Є! Є! Є надія! Треба йти! Обов’язково треба йти!

Вовка Карандаш і Шурік Сироїденко: (в один голос) Куди? (Обоє вмить тверезіють із переляку).

Дуся Пантелеймонівна: У степи! В просторі українські степи! Мерщій! Мерщій! Збираймося!

Вовка Карандаш: Дусю, вгамуйся! Якого милого ми там забули?

Дуся Пантелеймонівна: (істерично) Не можна втрачати ані секунди! Бо є надія! Є!

Шурік Сироїденко: (перелякано) Хто мені може пояснити, що відбувається?

Вовка Карандаш: Дусю, та сядь уже! (хапає її за руку та намагається всадовити собі на коліна).

Дуся Пантелеймонівна: (різко висмикнувши руку та ще більше заводячись) То ви мужчини чи ні? Тюхтії, мамині синочки, сцикуни, курва ваша мати!

Шурік Сироїденко: (падає на коліна) Шановна Дусю Пантелеймонівно! Пробачте нас за різкий тон, але поясніть, що ви маєте на увазі! Бо ж ми не в курсі, присягаюся!

Дуся Пантелеймонівна люто хапає гранчак Шуріка і випиває залпом його вміст. Після цього, нарешті, фокусує погляд і глибоко зітхає.

Дуся Пантелеймонівна: (скрипучим голосом, схожим на шаманське камлання) Він сьогодні приходив до мене знову. Говорив, що надія є. Що живі наші друзі і провідники. Але лиха їхня доля. Мучаться в полоні тяжко. Закриті у підвалах, в катівнях нелюдської фабрики «Рошен», де жидомасони проводять над ними жорстокі досліди. Їм роблять звірячі операції на мозку. Формують критичне мислення шляхом вживлення наноботів… Але! Ми можемо їх порятувати! Він розповів мені, як! Він знає, усе знає! Він такий…

Вовка Карандаш: Дусю, ти знову перебрала з тим своїм порошком?

Дуся Пантелеймонівна: (з ненавистю) В голові твоїй порошок, а не мозок! Добре, що ти з водярою щодня перебираєш, алкаш засраний!

Шурік Сироїденко: Друзі, заспокійтеся! Не сваріться! Нехай Дуся Пантелеймонівна пояснить, про кого йде мова.

Дуся Пантелеймонівна: Як то – про кого? Про Батька Нації! Про Тараса Григоровича!

Вовка Карандаш і Шурік Сироїденко спантеличено переглядаються.

Дуся Пантелеймонівна: Якісь ви телепні нездогадливі, їй-богу! Прийшов до мене, значить, Тарас Григорович у вигляді велетенського сірого кота, та й повідав мені усю правду про наших товаришів, а також розповів, що єдина можливість їх визволити – це йти з паломництвом в український степ і шукати таємну лабораторію, де геній вітчизняної науки розробляє сироватку проти наноботів. Кажуть, однієї дози достатньо, щоб вивести цю гидоту з організму і повернути людину до її природного стану.

Вовка Карандаш: (охуїваючи) Тю!…

Шурік Сироїденко: Щось воно докупи не складається… кіт… Тарас Григорович… степи… вчений…

Дуся Пантелеймонівна: (люто) Не твоє то сране діло, хлопче, мізкувать, що складається, а що не складається. Сказав Батько Нації в степи піздувать, значить попіздуємо! Збирайтеся!

Вовка Карандаш: Дусю, та зараз же така спека у тих степах, ми ж помремо від перегріву…

Шурік Сироїденко: Так, це правда… Я сам родом із Півдня України, то можу сказати, що у степу зараз шлюбний сезон у гадюк і усіляких там бабаків. Можуть загризти, що й живого місця не залишиться. Може, є якийсь інший спосіб наших друзів врятувати?

Дуся Пантелеймонівна починає оскаженіло метатися каптьоркою. Вовка Карадаш та Шурік Сироїденко позабивалися по кутках.

Дуся Пантелеймонівна: Ушльопки кончені! Спека їм заважає! А яйця не заважають?! (Хапає заіржавілого ножа з полиці і хтиво його облизує, а тоді крутить над головою нещасного Вовки Карандаша). Гадюк вони полякалися!

Вовка Карандаш вмить відчуває, що дуже хоче у вбиральню, але встати боїться. Шурик Сироїденко тремтить у кутку, прикривши однією рукою голову, а іншою, про всяк випадок, причинне місце. Дуся Пантелеймонівна раптом заскакує на одну з табуреток, хвацько розстібає медичний халатик і дістає з-під панчохи справжню бойову гранату, яку одразу ж підносить переможно догори, ніби статуя Свободи свій факел. Цицьки Дусі визирають з-під халатика, як двійко молодих козенят.

Дуся Пантелеймонівна: Збирайтеся я сказала!

 

Завіса.

 

 

 

ДІЯ 3

 

Погожий ранок у степу. Мертву тишу порушує тільки скрекотіння цвіркунів. Вовка Карандаш та Шурік Сироїденко втомлено перебирають ногами, на їх мармизяках відображається увесь біль цього недосконалого світу, вони страждають від спраги, недосипу та важких наплічників. І тільки Дуся Пантелеймонівна крокує попереду, мов заведена, раз-по-раз оглядаючись на супутників та люто бурмочучи під носа.

Вовка Карандаш: (жалібно) Їй легко, вона під кайфом, а ми…

Шурік Сироїденко: Терпи, братику. Зв’язалися з цією навіженою, на свою голову…

Вовка Карандаш: (приречено)  Еххх…

Шурік Сироїденко: Після пригоди в Карпатах я зарікся встрягати в будь-які авантюри, і от, знову… (багатозначно хитає головою).

Вовка Карандаш: Зарікалася свиня гівна не їсти.

Дуся Пантелеймонівна: (озираючись) Що ви плететесь, ніби повсиралися? Менше пиздіть, жвавіше рухайтеся, то й швидше дойдемо!

Шурік Сироїденко: (благально) А, може, привал зробимо?

Дуся Пантелеймонівна: (відрізавши) Хуял! Ви мужики чи членоносці кінчені? Прийдемо на місце і буде вам привал!

Вовка Карандаш: Дусю, може й справді, перепочинемо!?  Ми вже другий день без сну, без харчів…

Дуся Пантелеймонівна: На тому світі перепочинеш, алкашу, а тут ще справ у нас – ого-го! Друзів маємо визволити, а потім і неньку-Україну від жидомасонів, порохоботів і всякої нечисті!

Вовка Карандаш і Шурік Сироїденко важко зітхають і плентаються далі. Раптом на горизонті з’являється хмарка куряви, яка стрімко наближається до подорожніх.

Дуся Пантелеймонівна: Загін, стій, раз-два! Зайняти оборону!

Всі троє напружено завмирають і вдивляються у явище. На їбальниках чоловіків відображається придуркуватий послух. Дуся Пантелеймонівна із завзяттям амазонки готується прийняти бій.

Від хмарки куряви долинає пронизливий лемент «Ігігігігігігігігігі!!!».

Шурік Сироїденко: (нажахано) Ой, мамочки…

Вовка Карандаш судомно хреститься.

Дуся Пантелеймонівна: (командирським тоном) Засранці, відставити паніку!

За якусь секунду усі троє помічають обриси чогось кудлатого і пиздуватого.

Шурік Сироїденко: Та це ж Пенісовагінус Джигурдінус!

Дуся Пантелеймонівна і Вовка Карандаш (в один голос) Що-о!?

Шурік Сироїденко: Хуй-Пизда-Джигурда по нашому.

Вовка Карандаш: (затинаючись) Т-то! Т-то-т-то шо? З-звір чи л-люд-дина?

Шурік Сироїденко: Мелюзина! Тікаємо!!!

Шурік Сироїденко миттю дає драпака, за ним втікають його компаньйони, піддавшись стадному рефлексу. Слідом женеться невідома кудлата з’ява, лементуючи на бігу.

 

Завіса.

 

 

 

ДІЯ 4

 

Вечірній степ. Лежать три тіла, біля яких зацікавлено скачуть бабаки і повзають вужогадюки. На небі поволі з’являються перші зірки. Повіває прохолодний вітерець. Збоку за цією ідилією мовчки спостерігає ясноока постать у білому.

Раптом одне з тіл починає рухатися. Постать махає рукою і зникає.

Тіло, яке ворушилося, підхоплюється і починає верещати.

Тіло: (яке виявилося Шуріком Сироїденком) Ааааааааааааааааа!

Тіло-2: (у якому можна впізнати Дусю Пантелеймонівну) Та заткайся ти, дай поспати!

Тіло-3: (яке, безперечно, є Вовкою Карандашем) Хто? Де? Га? Нащо?

Тіло-1 і Тіло-3 обіймаються і ридають. Бабаки зі зміями ховаються по норах.

Тіло-2 продовжує валятися, як неживе.

Тіло-3: (схлипуючи) Де ми? Що з нами?

Тіло-1: Здається, відірвалися.

Тіло-3: Брате, що це було?

Тіло-1: За нами гналася Хуй-Пизда-Джигурда, відома організаторка мистецьких заходів, приставуча і кусюча, як скотина.

Тіло-3: Може б ти, краще, не матюкався, бо наврочиш.

Тіло-1: Та хіба ж я матюкаюся? Її й справді так звати.

Тіло-3: Ну й імена в людей, хай Бог милує…

Якийсь час обоє сидять мовчки.

Тіло-3: (порушуючи тишу) І що тепер? Може, хоч багаття розпалимо?

Тіло-2: (прокинувшись) Хуяття! А якщо воно на вогник завітає?

Тіло-3: Невже все пропало? То що ж нам робити?

Тіло-2: Плювати і ловити! Встаємо і піздуємо далі!

Тіло-1: Куди? В ніч?

Тіло-2: До пункту призначення, дурнику! Наша місія ще не виконана, то схуялі теревені розводити?

Тіло-1: (нахилившись до Тіла-3) Може від неї втекти?

Тіло-3: Пізно. Куди тепер дінешся з підводної лодки?

Тіло 1 приречено зітхає.

Зненацька до компанії долинають ледь чутні звуки, в яких, якщо добре прислухатися, можна розчути щось схоже на гітарний перебір. Троє тіл синхронно встають і обертаються в напрямку звуку. На темному горизонті пілігрими помічають апокаліптичний обрис підводної лодки.

 

Завіса.

Кінець третьої частини.

.

.

.

Далі буде…

(с) Вуйки Хрін