Нові пригоди мудрих людей. Частина 5. На борту-3

ДІЯ 5

 

Ранок в українському степу. Імпровізована «конференцзала» у підводній лодці. Довкола добре покоцаної подоби стола сидять шестеро: Льоха Вол, Потап Піздоу, Вовка Карандаш, Шурік Сироїденко та Анаксімандр Сосенко. У останнього в ротяці – кляп із смердючої брудної шмати, а руки міцно зв’язані за спиною. Він періодично сіпається і щось мукає, як худоба.

Компанія за кілька днів перебування на підводній лодці поїла усіх довколишніх вужогадюк та бабаків, а щурі самі повтікали геть, зачувши недобре. Тому усі присутні голодні та злі. Вони зібралися на стратегічну нараду, щоб вирішити, що робити далі.

Потап Піздоу: (врочисто, як у парламенті) Шановне товариство! Ми зібралися на це кризове засідання аби вирішити кілька нагальних і невідкладних питань порядку денного. По-перше, мусимо розв’язати проблему продовольчого забезпечення. По-друге, маємо розробити та ухвалити стратегію порятунку української нації. Як мінімум. А як максимум – визначити нарешті національну ідею, яка зробить нашу любу неньку такою, яку кожен з нас собі вимріяв! Так як наш провідник, майбутній президент України, прийняв аскезу і увійшов в таїнство довгих переговорів із святим духом, мусимо тимчасово взяти увесь тягар відповідальности за святу справу на себе. У кого які будуть думки та пропозиції з цієї преважливої оказії?

Льоха Вол: (безкомпромісно) Пропоную рішення на мільйон, за допомогою якого вирішимо одразу всі питання порядку денного. Знайдемо серед нас зрадників-порохоботів. Принесемо їх в жертву за мир і благоденствіє в Українських землях. Гарно наїмося. І буде всім щастя.

Дуся Пантелеймонівна: (захоплено) Так, Льохо! Так! Ти – геній! (По нервовому блиску в її очах видно, що вона або дуже збуджена, або знову обкурилася). Порішаємо швиденько і не будемо затягувати цей балаган! А зекономлений час можемо використати на себе. (Останнє слово вимовляє кокетливо і провокативно).

Потап Піздоу: (уважно обводячи поглядом усіх присутніх) Гадаю, що свою думку має висловити кожен.

Льоха Вол: Шо, і цей? (киває в бік Анаксімандра Сосенка).

Потап Піздоу: Безперечно. Адже сей пан також є повноправним членом нашого товариства.

Льоха Вол: Та він же йобнутий!

Потап Піздоу: Усі ми не без гріха, пане Льохо.

Льоха Вол знехотя підходить до Анаксімандра Сосенка і виймає з його їбальника кляп. Шурік Сироїденко із жахом спостерігає за цим процесом.

Льоха Вол: Ти чув, про що ми балакали? Давай кажи свою думку, але без піздабольства!

Анаксімандр Сосенко: (відплювавшись) Маю сказати вам, друзі мої, що марнуєм ми час надаремно,

Тратимо час наш на сварку, на зваду, на різні такі непотребства,

А, поміж тим, як писав мудрий грецький філософ Геракліт Ефеський,

Наше життя все тече і минає, неначе вода у бурхливім потоці,

Що, в горах взявши початок, вже століттями довгими

Все на рівнини збігає, аж поки дістанеться моря…

Тут Льоха Вол, не витримавши цієї тиради, засовує кляп назад. Шурік Сироїденко полегшено зітхає.

Потап Піздоу: Ет, то було, певне, таки зайвим. (Обертається до Вовки Карандаша і Шуріка Сироїденка) А ви, товариство, що скажете?

Вовка Карандаш: А я що? Що усі, те й я! (налякано обводить очима усю компанію).

Шурік Сироїденко: Я – веган, мені м’ясо не підходить, тим більше людське.

Льоха Вол: (буркоче, але так, щоб усі чули) Веган-хуян, а от бабаків жер і не кривився!

Шурік Сироїденко: (ображено) Я ж не можу помирати з голоду тільки через те, що дехто не хоче піти зі мною в степ по траву та коріння!

Льоха Вол: Сиш, ти! Ти, взагалі, не охуїв часом? А, може, ти і є порохоботська шестьора?

Шурік Сироїденко: (сполотнівши) Й-й-я – ук-країнсь-ський х-художник-ім-м-пресіоніст з-з-з бездоганною реп-путацією. Й-я н-не можу б-бути п-порох-хоботом!

Дуся Пантелеймонівна: (екзальтовано) А я думаю, що можеш! Це ти, ти зрадив наших товаришів і віддав їх у лабети рептилоїдів!!!

Шурік Сироїденко: (вкрай нажахано) Дусю, та як ти можеш таке казати? Ти ж мене добре знаєш!

Дуся Пантелеймонівна: (зверхньо) Отепер вже точно добре! А я давно підозрювала, що щось тут не сходиться! Адже з Карпат повернувся лише ти!

Вовка Карандаш: (глибокодумно) А й справді! Якось воно підозріло, Шуріку…

Шурік Сироїденко: (нестямно) Вовко, і ти туди ж! Та ти був ще донедавна моїм другом і відданим фанатом! Схаменися!!!

Дуся Пантелеймонівна: (переможно) Порохобот! Порохобот! Порохобот!

Анаксімандр Сосенко корчиться і безтямно мукає, намагаючись вислизнути з мотузків.

Потап Піздоу: Товариство, враховуючи кількість та переконливість свідчень проти цього чоловіка (вказує правицею на Шуріка Сироїденка), маємо усі підстави вважати, що він і є зрадником, тобто – порохоботом. І підлягає сакральному жертвопринесенню.

Льоха Вол: (підводячись і взявши руки в боки) От ти і попався в мої руки, зраднику…

Шурік Сироїденко: (переходячи на вереск) Стривайте!!! Я знаю, хто порохобот! Це він! (судомно тицяє рукою в бік Анаксімандра Сосенка).

Анаксімандр Сосенко починає істерично звиватися і мукати на всю горлянку.

Льоха Вол: Та то, шо він порохобот, то і коню понятно…

Потап Піздоу: Щодо пана Анаксімандра я не маю такої впевнености, але принесення його у сакральну жертву, вочевидь, матиме певну практичну користь.

Льоха Вол зривається з місця, хапає сторопілого Шуріка Сироїденка та прив’язує його до Анаксімандра Сосенка спиною до спини. Останній продовжує судомно сіпатися, а Шурік починає істерично ридати.

В цей момент з-за борту лунає довгий та пронизливий гудок автомобільного клаксона. Всі, хто не зв’язаний, зриваються та біжать на звук.

 

Завіса.

 

 

 

ДІЯ 6

 

Біля борта підводної лодки диркає щойно прибула фура. З її кабіни виглядає вусатий їбальник ліца кавказкой національності. Ліцо сигналить у клаксон і щось собі наспівує під носа. З підводної лодки один за одним вибігають наші прочани. Першим біжить Льоха Вол, за ним Потап Піздоу, далі можна  розгледіти Дусю і Вовку. Усі вони застигають, наче вкопані навпроти фури.

Ліцо кавказкой національності: Падхаді, дарагой-хароший, кушать будешь?

Льоха Вол: (недовірливо) А ти, чурка, звідки тута взявся?

Ліцо кавказкой національності: Я вам гастинчик привьоз! Апелсин, мандарин, канфет, шікалат, тортик! (Вискакує з кабіни і береться відкривати кузов).

Гоп-компанія спантеличено переглядається між собою.

Льоха Вол: Бля буду, це якась підстава.

Потап Піздоу: Воно, звісно, дивина, пане Льохо, проте чому ви так песимістично налаштовані? Може, це наш майбутній Президент вимолив у Боженьки для нас якогось покровителя, щоб ми не вмерли з голоду?

Льоха Вол: (скептично) Ніхуясє, покровитель… Оцей хач?

Потап Піздоу: (не приховуючи роздратування) Льохо, майте стримання, притримайте язика за зубами. Людина приїхала здалеку, може й справді поживу нам привезла. Бо, знаєте, на отих наших сакральних жертвах довго ми все рівно не протягнемо – одні кістки на драглі.

Тим часом ліцо кавказкой національності виносить із кузова коробки, які апетитно пахнуть фруктами та солодощами. Дуся Пантелеймонівна та Вовка Карандаш, ковтаючи слинку, починають поволі наближатися.

Льоха Вол: Стояти, йоб вашу мать! А якщо ці апельсини – наколоті?

Ліцо кавказкой національності: (відкриваючи коробки) Какой-такой наколотий? Вікусний апелсин, очень силаткій! Виший сорт! Вітамін Це, штоби нє било моршин на ліце!

Запах від смаколиків все більше дурманить голови голодним мандрівникам. Усі, крім Льохи Вола, уже скупчилися навколо коробок.

Льоха Вол: Дебіли, блядь! Стійте! Не чіпайте цього! Не чіпайте, кажу вам!

Раптом зсередини лодки долинає голосний вереск. Всі з жахом обертають голови на звук. Звідти вискакує худий, зелений і засраний Мухтар Пукачов, і, розштовхавши всіх, кидається на одну з коробок. Доки всі спантеличено переглядаються, він уже набиває пельку шоколадом і апельсинами.

Мухтар Пукачов: (плямкаючи) А-а-арх! Амнямням! Оргх! У-ум! Мням! Мням! Мням!

Льоха Вол: (вкрай охуївши) Блядь, це піздєц…

Наступним нерви не витримують у Вовки Карандаша і він жадібно налітає на сусідню з Пукачовим коробку. Тепер вони уже двоє синхронно плямкають і наминають смаколики.

Ліцо кавказкой національності: Кушій, радной, кушій! Тарель Варель плахім не накорміт.

Дуся Пантелеймонівна з хижим вереском і собі накидається на коробку. Вона жере і при цьому стогне, наче її їбуть.

Льоха Вол: (з розпукою в голосі) Дусю! Йобана дуриндо! Куда ти полізла…

Потап Піздоу: (нетерпляче) Пане Льохо, але ж гостинці виглядають апетитно і пахнуть, як свіжі. (обертаючись до Тарела Варела). Сердечно дякуємо вам, пане Тареле Вареле! А чи, може, ви маєте якийсь посуд, бо ж порядному галичанину не пасує їсти, як тій худобині?

Тарел Варел: Какой проблема, друг? Хатішь пасуд, найдьом пасуд! (лізе в кабіну).

Тим часом у підводній лодці знову починається кіпіш. За кілька секунд на світ божий виповзають Анаксімандр Сосенко та Шурік Сироїденко, зв’язані спиною до спини. Борсаючись, штовхаючи та копаючи один одного, вони повзуть до розставлених коробок.

Тарел Варел: (подає Потапу Піздоу набір одноразового посуду) Держи, дарагой.

Потап Піздоу бере одноразовий посуд, чемно кланяється і накидається на смаколики. Льоха Вол невдоволено кусає губи.

Тарел Варел: (до Льохи Вола) Не грусті, дарагой! У миня для тибя єсть что-то особенний! (весело підморгуючи, витягає з-за пазухи пляшку п’ятизіркового «Хенесі»). Асса! Трідцатілетний видержка! Бєрі, пей! Тарель Варель плохого не предлагаєт! (простягає пляшку).

Зобачивши такого гостинця, Льоха Вол помітно жвавішає та, довго не роздумуючи, відкорковує пляшку та присмоктується. Спорожнивши залпом половину вмісту, він обводить гоп-компанію трохи посоловілими очима і розпливається у щасливій бородатій посмішці.

Тарел Варел: А вот і закусочка для дарагого друга! Свежий, кієвскій! (тицяє в руки Льосі Волу добрячий шмат торта на одноразовій тарілці).

Льоха Вол: А, мать його так! (хапає тарілку і починає жерти).

У цей час Тарел Варел звільняє з пут Шуріка Сироїденка і Анаксімандра Сосенка, які тут же накидаються на смаколики.

Тарел Варел: (співчутливо) Бедненкіє, прагаладалісь… Но нічаво, дядя Тарель накорміть всєх… Даже тєх, кто прішоль паслєднім.

За кілька хвилин плямкання, цямкання, риганння, стогнання та інші звуки, що супроводжують цю пекельну трапезу, починають потроху стихати. Пожирачі смаколиків один за одним поринають у глибокий коматозний сон. Останнім до сну відходить Льоха Вол, який, ніби погрожуючи комусь, сотрясає кулаками і п’яно бубонить собі під носа матюки. Тарел Варел спостерігає за цим дійством, плескаючи в долоні, пританцьовуючи та співаючи ритмічну кавказьку пісню.

Тарел Варел: Ти кто такой, давай, да свіданія!

Ти кто такой, давай, да свіданія!

Ти кто такой, давай, да свіданія!

Давай, дарагой, давай, да свіданія!

Асса!

Ти кто такой, давай, да свіданія!

Ти кто такой, давай, да свіданія!………

Після того, як перед бортом підводної лодки не зосталося притомних людей, окрім самого Варела Тарела, зсередини показується велетенська постать Барсіка Зігмундовича. Повільно пританцьовуючи на задніх лапах, він наближається до Тарела Варела, підспівуючи й собі кавказьку мелодію.

Барсік Зігмундович: Я, Барсік Зігмундович, видатний котопсихіатр,

А ти хто такий, давай, до здибання!

Ти хто такий, давай, до здибання!

Ти хто такий, давай, до здибання!……..

Барсік Зігмундович і Тарел Варел, весело співаючи, стають один навпроти одного і танцюють лезгинку.

 

Завіса.

Кінець п’ятої частини.

.

.

.

… Далі буде…

(с) Вуйки Хрін