ЧАСТИНА 5
ДІЯ 1
Підводна лодка в степах України. Біля поіржавілого борта сидять п’ятеро: Льоха Вол, Потап Піздоу, Вовка Карандаш, Шурік Сироїденко та Дуся Пантелеймонівна. Усі вже встигли перезнайомитися і пересратися. Льоха Вол порається над розведеним багаттям – смажить шашлик із свіженьких, власноруч наловлених вужогадюк. Решта пиздять хуй-зна про шо, чекаючи на хавчик.
Льоха Вол: Підіть гукніть хтось того припиждженого.
Дуся Пантелеймонівна: Як ти смієш говорити так про видатного вченого України. Можливо, він – наша остання надія?!
Льоха Вол: (незворушно) Замаж їбало, тупа манда! Я сам думав, що то дух Сірка, а то лише якийсь дурнуватий ушльопок.
Вовка Карандаш, кахикаючи, піднімається, з наміром вступитися за честь Дусі Панталеймонівни, але під важким поглядом Льохи Вола, осікається і сідає на місце.
Вовка Карандаш: (тоскно) Еххх…
Потап Піздоу: Але де ж, прошу пана, подівся сей добродій?
Льоха Вол:(пораючись із шашликом) Та закрився десь у сральнику та й на гімно медитує.
Потап Піздоу: Але ж, пане Льохо, він може там іще щось робити…
Льоха Вол: Хіба дрочити!
Потап Піздоу: Побійтеся бога, пане Льохо! Я мав на увазі молитися.
Раптом у розмову втручається невпевнений голос Шуріка Сироїденка.
Шурік Сироїденко: А у нас тільки м’ясне на обід? Вегетаріанського чогось немає?
Льоха Вол: (саркастично хмикаючи) Тут тобі, хлопче, не веганська ресторація. Що є, те й жертимеш. А ні, то піди у степ та й якогось коріння собі насмикай. Звісно, якщо не боїшся Хуй-Пизди-Джигурди.
Шурік Сироїденко: (жалюгідно кривлячись, до Льохи Вола) А чи могли б ви мене до степу супроводити?
Льоха Вол:(невдоволено) Я вам тут що, мамкою-нянькою найнявся? І палатку постав, і їсти приготуй, і Хуй-Пизду нажени… Заїбали!
Потап Піздоу: (повчально) Але ж, пане Льохо, хто до чого родився, то й і має виконувати те перед Богом і людьми.
Льоха Вол: (лютішаючи) Ах ти ж шмаркачу очкатий! Ше ти мені тута будеш звиздіти! От, для чого народився ти?! Га?!
Потап Піздоу: (спокійно) Я народився, щоб відкривати галичанам очі на доконечну потребу їхньої незалежности. А ви, пане Льохо, зі своїми москальськими матюками вже втратили всякий встид. Фе – так говорити. Покайтеся!
Льоха Вол, наливаючись кров’ю, обертається до Потапа Піздоу, але раптом помічає на обрії якийсь рух.
Льоха Вол: (протяжно) Бля-я-я-я…
Вовка Карандаш: (насторожено) Що? Що там таке?
Всі зриваються на рівні.
Шурік Сироїденко: Та це ж… це ж… вона… (синхронно з Потапом Піздоу): Хуй-Пизда-Джигурда!
Дуся Пантелеймонівна: (нервово) От лахудра грьобана! Льоха, зроби щось! Ти ж мужик чи хто?
Льоха Вол: (вдивляючись у далечінь) Та вона, по ходу, не до нас.
Компанія чує лемент, який традиційно супроводжує появу Хуй-Пизди-Джигурди. До нього додається щось монотонно-речитативне. За якусь мить пілігрими бачать обриси уже знайомої персонажихи, яка щодуху втікає, а за нею біжить босий і сивий дядяша.
Шурік Сироїденко: Та вона ж налякана!
Вовка Карандаш: Цікаво, чим? Чи ким?
Дуся Пантелеймонівна: Невже цього стариганя налякалася?
Потап Піздоу: Та не може такого бути! Вона ж, окрім пана Льохи, нікого і нічого не боїться!
Льоха Вол: (заінтриговано) Та вона в натурі сйобує!
І справді, погоня віддаляється на очах у всієї компанії. Та раптом дядяша перечіплюється і летить шкереберть. Хуй-Пизда-Джигурда, зчинивши несосвітенний лемент, щодуху припускає і зникає на горизонті.
Льоха Вол: Йобушки-воробушки! Нашому герою, схоже, потрібна допомога!
Потап Піздоу: (гречно) Дусю Пантелеймонівно, ви ж, таки, дохторка! Може, підіть, та погляньте, що з тим паном. А ви, пане Льохо, не матюкайтеся, бо ваші матюки тілько біду накликають!
Дуся Пантелеймонівна: Тільки, якщо Льоха буде мене супроводжувати! Сама в цей блядсьий степ не сунуся.
Льоха Вол: Які питання? Пішли, крихітко! (Ляскає її по сідниці).
Льоха Вол та Дуся Пантелеймонівна, фліртуючи, відходять у степ. Вовка Карандаш невдоволено кривить їбальник, але щось сказати явно сцить.
Потап Піздоу: А ми, шановне панство, приступімо ж до трапези. Але перед цим, давайте, прочитаємо «Отченаш».
Потап Піздоу хреститься і починає бубоніти молитву собі під носа. Вовка Карандаш і Шурік Сироїденко підмугикують і ласо позирають на шашлик із вужогадюк.
Завіса.
ДІЯ 2
Те ж місце, та ж компанія плюс новоприбулий зі степу Анаксімандр Сосенко. Усі жадібно наминають свіжоспечений шашлик, навіть Шурік Сироїденко жує за обидві щоки, так, ніби той шашлик і справді є вегетаріанським. Якийсь момент чути тільки апетитне плямкання шести пащек.
Вовка Карандаш: (вхопивши останній шматок і прицмокуючи) Ніколи не думав, що м’ясо вужогадюки таке смачне.
Потап Піздоу: А й справді, ніби гиндичка. А все тому, що Дух Святий зійшов на сей скромний наїдок.
Льоха Вол: (мало не вдавившись) Шо-шо?! Який-такий дух? Це ж я, оцими руками… (піднімає вгору обидві руки і сотрясає ними в повітрі) наловив зміюк, обпатрав, насмажив…
Дуся Пантелеймонівна: (кокетливо) Хіхіхіхіххіхі…
Анаксімандр Сосенко: (прибравши врочистої пози) Знаєте, що я скажу вам з оказії цеї, о юні братове,
Всякий з вас рацію має, але і не має так само.
Різні є сутності в світі, і з плоті, і з духу, і, навіть, з ефіру.
Кожна субстанція має утілення в вимірах різних.
Ви ж-бо зациклились лиш на однім розумінні, однім трактуванні,
Того, що має безмежне число еманацій-проявлень.
Якось до мене…
Льоха Вол: (вкрай охуївши) І що той піздабол несе? Хтось що-небудь розуміє?
Всі остовпіло мовчать і переглядаються. На їхніх мармизах написано, що краще б вони терпіли загрозу нападу від Хуй-Пизди-Джигурди.
Потап Піздоу: (знайшовшись) Пане Льохо, се, мабуть, блаженний старець. А блаженним, як відомо, є Царствіє Небесне. Тому нехай закінчить свою думку.
Льоха Вол: (гмикнувши) Думку! Словесний понос, а не думка!
Вовка Карандаш: (зібравшись із духом, нарешті вставляє свої п’ять копійок) Дійсно, нехай договорить. Може, він має нам сказати щось важливе.
Льоха Вол приречено махає рукою на знак згоди.
Анаксімандр Сосенко: Якось до мене, коли я гуляв уночі під покровом небесним,
З темних космічних глибин, де ширяють незвідані гази прасвіту,
Кругле, гладеньке і гарне, таке, як яйце, НЛО прилетіло,
Сіло навпроти пісочниці, де заривав свою каку мій вірний собака,
З нього до мене явився космічний прибулець, філософ пан Коцький,
Мовив, що з Альфа-Центаври самої, де мудрі живуть анунаки,
Він у цей світ прилетів, щоб його врятувати від наглої смерти,
Заради цього велів мені йти у славетні степи українські,
І відшукати те місце, де схимник живе, наймудріший у світі,
Разом ми маємо світ врятувати…
Вовка Карандаш: (перебиваючи Анаксімадра) Друзі, стривайте! Та це ж порохобот!
Льоха Вол: А й справді! Це ж тільки порохоботи можуть нести таку несосвітенну маячню! Нормальним людям такого нізащо у світі не вигадати!
Дуся Пантелеймонівна: (істерично) То, може, його краще відразу замочити? Хороший ворог – мертвий ворог!
Потап Піздоу: (бліднучи) Шановне панство, я пропоную заспокоїтися! Я розумію ваші підозри, але ми не маємо достатньо доказів, аби брати такий гріх на душу. Може, нехай блаженний пан ще щось трохи про себе розповість?
Льоха Вол: А, може, харе?
Дуся і Вовка стверджувально кивають головами.
Шурік Сироїденко: (в сторону) Когось він мені нагадує…
Потап Піздоу: І, все ж таки, я наполягаю на викінченні промови.
Льоха Вол: (неохоче) Та нехай вже допиздить свою промову. Але недовго, бо від цієї хуйні можна здуріти!
Анаксімандр Сосенко: Я, товариство, нічого лихого нікому в житті ще не вдіяв.
Всіх шкодував і кохав – і людей, і комах і кургани німі степовії.
Навіть, кудлате оте, що на мене підступно напало в оцьому безлюдді,
Й те я на праведний шлях поспішив спрямувати, покликання згідно,
Що ж я, в тім винен, що дременуло воно світ за очі?
Льоха Вол: (про себе) Їй-богу, я б, ото, теж дременув…
Анаксімандр Сосенко: (продовжуючи) Скільки я душ врятував молодих, що не знали нічого й не вміли,
Я їм наставником був, добрий смак прививав у поезії й прозі,
Також в глибинах премудрості, у філософії справжній і в сексі…
Льоха Вол: (присвистуючи) Оце дядяша віджигає!
Анаксімандр Сосенко: (не зупиняючись) Скільки я діл всеблагих сотворив для культурного фронту,
Видав газет і журналів, і збірок я силу-силенну для людства,
Їздив суддею на конкурси різні, гуртки й фестивалі,
Для молодих був і другом, й партнером, й наставником люблячим, мудрим.
Шурік Сироїденко: (вражено) По-по-постривайте, а Ви часом не Анаксімандр Сосенко?
Анаксімандр Сосенко: (радісно) О, милий хлопче, та я це, персоною власною тут об’явився,
Звідки ім’я моє скромне спізнав ти, чи були знайомі раніше?
Чи не тобі я проклав світлий шлях у поезії царину дивну?
Чи друкував твої вірші колись у своїм альманаху?
Шурік Сироїденко: (нажахано) Ой… Мамо… (кидається навтьоки у нутрощі підводної лодки. Анаксімандр Сосенко біжить за ним, не припиняючи щось глаголити гекзаметром).
Льоха Вол: По ходу, другий сральник сьогодні також буде зайнятий.
Вовка Карандаш: Еххх…
Завіса.
.
.
.
… Далі буде…
(с) Вуйки Хрін