Олександр Завара: «Горрор в Україні, як жанр – існує, видавці і читачі ним цікавляться»

Олександр Завара – письменник з Мелітополя, член журі відомих літературних конкурсів. За книгу «Песиголовець» отримав премію від редакції «Смолоскип» в 2016 р. має в доробку три видані книжки. Говоримо про фантастику, містику і горор.

 Частина перша «Письменник»

Олександре, чому ви взагалі почали писати?

Ну, відповідь на це питання більше, ніж банальна: почав писати, бо не писати не міг. Я досі не знаю чи, може, не розумію, звідки беруться ідеї, герої і сюжети, які зрештою постають на сторінках. Але я точно знаю, що нереалізовані бажання жеруть людину з середини, і якщо їм не давати вихід, нічого хорошого й позитивного з того не вийде. Це м’яко кажучи. У кожного це щось своє.

Яка тема/жанр вам найближче? І яку тему хотіли би ще опанувати, в якій ще не працювали?

Чесно кажучи, не дуже розумію, як це «найближчий жанр» і «опанувати тему». Я радо пишу історії про людей, людський фактор і все, що відбувається навколо них. І зазвичай окреслити це якимсь одним жанром і темою неможливо, принаймні мені. Зараз перечитую «Протистояння» Кінга. Це фантастика, але й містика, а ще соціальна драма і в чомусь навіть любовний роман. І кожен знаходить у написаному щось своє, та визначити окремий жанр роману загалом нереально. А що стосується опанування теми, я просто сідаю і пишу те, що мені самому цікаво, і що я радо придбав би у книгарні. Автор передусім має бути чесним з собою. Інша справа наскільки добре – майстерно, професійно – він підходитиме до своєї справи. Я прихильник теорії, що тема обирає автора, а не навпаки. Скільки себе пам’ятаю, мені завжди подобалася так звана «темна література», починаючи з дитячих казок, які по суті не є дитячими, і до письменників, яких почав читати у підлітковому віці. Наприклад, Лавкрафт.

Чому ви обрали жахи і містику? Чи свідомо це було, чи якось раптово прийшли до цієї думки?

Відповідь на це питання виходить із попередньої. Не думаю, що я колись щось обирав. Тобто у мене не було ситуації типу «горрор чи мелодрама, що краятиме серця жінок, давай Саша, зроби нарешті вибір». У цьому сенсі, до речі, мені імпонує окультна теорія про те, що бажання людини насправді їй не належать, все це просто надиктовується нам згори з тих чи інших причин.

Скільки часу відводите на роботу над своїми книгами? Чи є певний режим?

Так, режим є, а от щодо часу, тут відповіді немає. Буває, набираєшся сміливості і робиш собі якісь міні-дедлайни, наприклад, закінчити роботу над цією частиною до кінця тижня. А потім раз, сідаєш редагувати якийсь розділ, і зненацька стільки всього класного і цікавого до тебе приходить, що весь тиждень тільки й розписуєш той розділ, звісно, наплювавши на встановлений попередньо дедлайн. Взагалі не дуже розумію, як потік творчості можна обмежувати?

Над чим зараз працюєте? Розкажіть про вашу нинішню роботу, коли чекати чергову книгу?

Є хороший народний вислів: «Хочеш насмішити Бога, розкажи йому про свої плани». Тому тут традиційно мовчатиму. Скажу лише, що є речі, які мене дуже цікавлять і які на мою думку мають бути висвітлені. Наскільки це буде вдало і цікаво, покаже час.

Які події відвідуєте в цьому році/відвідали в тому році, враження(презентації, фести, комікони тощо), де збираєтеся?

Бувати на всіх заходах і фестах просто не вистачає часу. Але з того, де був, приємно вразили «КиївКомікКон» і «ЛітТеракоКон». Щодо першого, на той момент навіть не уявляв, що в Україні настільки потужно розвинута індустрія коміксів. А стосовно другого, дуже приємно було бачити, як акцентується увага на жанрах, на які видавництва ще кілька років тому здебільшого заплющували очі. Ситуація змінюється на краще, скоро дійдемо до того, що видавництва почнуть виховувати своїх авторів, і це на мою скромну думку цілком природно. А цього року маємо презентувати на Арсеналі з друзями і колегами конкурсну збірку «Львів. Доза. Порно». Це, як то кажуть, «проза за жизнь», яка тою чи іншою мірою висвітлює інший, темний бік міста, про який зазвичай воліють мовчати.

Частина 2 «Про себе»

Розкажіть трохи про себе: звідки ви самі, де працювали, яку отримали освіту, досягнення тощо. Цікаво все: що читаєте і дивитися? Особливо цікаво як справляєтеся з важкими ситуаціями в роботі, певно вони бували? То як виходили з них? Чи з часом і досвідом таких «несподіванок» меншає, коли хочеться чи все кинути, чи переписати?

Про себе немає чого особливого розповідати: з Донбасу, живу у Мелітополі, маю вищу освіту, досвід роботи доволі широкий, загалом, не кращий і не гірший за інших, тобто такий, як всі.

При читання вже згадував, це «Протистояння» Кінга. А от щодо кіно, якраз сьогодні написав невеликий огляд на «Пісню темряви». Стрічка дуже вразила. Востаннє щось схоже було кілька років тому після перегляду «Закляття» Джеймса Вана, але то трохи інше. То чистий Голлівуд з усіма його плюсами і мінусами. А «Пісня темряви» належить невеликій ірландській інді-компанії. Фільм маловідомий, але у коментарях кажуть, ніби схожий на «Матір» Аронофскі. Та на щастя, на мою особисту думку, все ж таки геть не схожий, бо метафоричність «Матері» – це прописні істини, показані картинками на екрані. «Пісня темряви» глибша і окультніша. Цим і зачепила.

А щодо роботи, іноді найкращий вихід з важкої ситуації, це залишити роботу на якийсь час, і зануритися у щось інше, можна навіть у щось протилежне. Це дає можливість зібратися з думками, набратися натхнення, переосмислити вже зроблене і спробувати поглянути на все свіжими очима. Така практика доволі дієва.

Розкажіть, де бували і які враження приносять вам подорожі?

Це Україна і близьке зарубіжжя. Враження зазвичай різні, але іноді цікаво ламати стереотипи, які міцно сидять у голові. Це цеглини, які треба трощити.

Частина 3 «Про жахи і містику»

Що саме для вас жахи і містика?

Пам’ятаєте історію у класика? Дядько був впевненим, що сьогодні ввечері засідатиме з літтусівкою і займатиметься певними справами, а натомість йому відрізало голову на трамвайній колії. Отож люди смертні, і найгірше, що вони смертні зненацька. А скільки такого відбувається навколо нас? Ось вам і жахи, і містика, і буденна життєва проза. І як це схарактеризувати? Щодо прочитаних характеристик, зазвичай це якась канцелярія. Те саме, що характеристика сексу. Так, читати її може бути цікаво, але ми знаємо, що секс може бути різноманітним, не обов’язково прив’язаним до прочитаної характеристики. З темним напрямком так само.

Фантастичне припущення в жахах/містиці: на чому воно будується, як краще втілювати?

Для початку треба розібратися, що означає «фантастичне припущення»? Уявімо, що який-небудь сатаніст пише роман про виклик Сатани. Отже він робить фантастичні припущення чи пише про те, що знає чи принаймні у що вірує? Якщо так, то це вже не фантастика, а його особиста реальність, хай її навіть не всі поділяють. А стосовно як краще втілювати, загалом побутує думка, що немає нічого кращого за власний досвід.

Кого з «вузьких спеців» жанру порадите читати з закордонних і вітчизняних авторів?

У «Видавництва Жупанського» з’явилася цікавезна серія «Майстри готичної прози». У цій серії представлені маловідомі у нас автори, які надихали і надихають письменників і сценаристів багатьох знайомих нам стрічок. Це як слухати Цепелінів і чути у них знайомі акорди або навіть мотиви гард-року вісімдесятих і дев’яностих. Це вражає і це чистий кайф, бо це – першоджерело.
Також існує безліч різних досліджень: історія, міфологія, філософія психологія – обирайте те що треба. З останнього, що я особисто вивчав, рекомендую звернути увагу, на матеріали, присвячені розкопкам Карфагену. Це хороший приклад того, що заради блага люди готові буквально на все.

Які фільми вам за даною тематикою сподобалися?

Якщо говорити про масовий продукт, то це, мабуть, всі жахи, зняті Джеймсом Ваном. Також є на що глянути у М. Найта Ш’ямалана. Це із сучасного. Звісно, класиків на кшталт Карпентера і Кроненберга ніхто не відміняв. А взагалі уваги варте все, бо ніколи не знаєш, що саме сподобається. Головне не переборщити і витримувати певні паузи.

В якому стані, на ваш погляд на ринок фантастичної літератури сьогодні?

Нарешті можна сказати, що в Україні він є. Принаймні є його початок. Хотілося б, щоб у цьому напрямку було якомога більше авторів, якомога більше книжок, і романів, і збірок оповідань. Це те, чого дуже не вистачає.

Що для вас найбільш актуально сьогодні, важливе, на вашу думку, що впливає на розвиток жанру жахів в Україні?

Передусім це попит. Актуально і важливо звертати увагу на нові для нас, але вже давно звичні для світу загалом жанри. А якщо говорити про розвиток горрору в Україні, на нього насправді впливає багато чого. Наприклад та сама перекладна література. Автори-початківці зазвичай надихаються саме творами зарубіжним письменників, а потім пишуть щось своє. Це не завжди вдало, але це вже процес, і якщо докладати зусиль, все обов’язково складеться.

Як варіант, цього року ми вже маємо три книжки авторів, які починали з конкурсів горрору, де я серед журі, а тепер мають власні видання. Євген Лір, наприклад, вже розпочав презентаційний тур зі своєю збіркою «Підземні ріки течуть». І у ній багато зацікавлених. Повертаючись до теми конкурсів, зараз якраз завершився третій, читаю твори і поки що не поставив жодної оцінки, нижчої за середню. Тобто лише середні і високі бали. Можна сказати, що конкурси виховують авторів.

Далі справа за видавництвами, які мали б допомагати у подальшому розвитку. Тут ситуації бувають різні, але тепер принаймні мало хто верне носа від слів «горрор», «фентезі», «містика» тощо. Є люди готові з цим працювати. Головне, аби вони бачили вигоду. Стосовно розшареності, так, для багатьох жахи – це досі Стівен Кінг. Це стереотип, але не знаю, чи слід його ламати. Якщо читач любить і приділяє увагу лише детективам, чи є сенс переконувати його у тому, що фентезі або горрор це теж класно? Продажі перекладної літератури свідчать, що в Україні все-таки цікавляться лякачками, хай це навіть книжки світових майстрів. Все одно тут вже означений сегмент читачів, на який можна орієнтуватися. Далі справа за попитом, а його формують різні фактори, у тому числі й видавничі.