Про “Алфавіт для андроїда” Олексія Деканя. 

Стандартний огляд зі спойлерами. Окремі оповідання я бачив ще до виходу збірки як бета-рідер. Про кожне оповідання окремо і те, що сподобалося в них чи навпаки. І загальне враження від збірки. 

 

“Притча про залізного голєма”. Пригода-бойвик в стилі японської легенди. Мені сподобався і стиль історії, сам сюжет і її фінал. Я не скажу, що сюжет оригінальний, але ця історія читається, і перечитується з задоволенням. Автору вдалося передати атмосферу (хоча я не спец по Японії), і враження після прочитання залишилися самі позитивні. Рекомендую. 

 

“Квітка-нуль”. Дуже коротенька і проста історія, написана зрозуміло і гарно. Мені не сподобалась. Вчергове показано робота, який щось починає думати і відчувати. Таких роботів не буде. Відразу будуть або розумні, які захоплять світ, або прості виконавці, щось на кшталт сучасних програмованих автоматів без права вибору і свободи волі. А от таких, що сумніваються і повільно еволюціонують – не буде. Хіба що автор замаскував під робота іншу істоту? Наприклад, звичайного сучасного біоробота? Тоді інша справа, але тоді і оповідання – точно не з цієї збірки ;) 

 

“Останній кобзар у місті машин”. Гарна оповідка про сільський заповідник роботів. Тут реально цікаво. Сюжет – не хочу і не буду спойлерити. Оповідання дуже людяне насправді. Андроїди зображені класно. 

“Блідий місяць”. Це оповідання з довгою передісторією. Я його вперше побачив роки два назад, якщо не більше. Оповідка суперова за сюжетом. Якщо ви фанат наукової фантастики – вам сподобається, але можете передбачити фінал. Екшн і динаміка – на рівні, читати не нудно. 

 

“Родина”. Рекомендую. Сюжет не новий, але проблеми, вірніше – цілий пласт проблем, піднімає просто неосяжний. Тут і етика, і почуття, і майбутнє, і все інше. Фінал – просто цукерочка. 

 

“Компаньони“. Не хочу спойлерити сюжет. Мені сподобалося, рекомендую. Що сказати, щоб теж заохотити вас це прочитати? Людяність не є чимось чужим для всіх нас. Але наслідком людяності є гуманізм. А результатом розвитку теорії гуманізму є толерантність. Все це не полегшує життя людей, насправді, а спричиняє ще більшу нерівність, змушує людей більше вдаватися до брехні, намагаючись бути толерантними чи псевдотолерантними. При цьому люди забувають, що пан бог-отець наш всіх нас створив різними, сучасна економічна модель, система освіти і інші соціальні сервіси, поділяють нас і закріплюють нерівність ще більше, а казки про соціальні ліфти не працюють не тільки в Україні, а і у світі. (упаси вас подумати, що я соціаліст – я за чистий капіталізм). Чи буде головний герой (справжній головний герой цього оповідання) толерантним до інших героїв чи це його чергові хитрощі із захоплення влади і ресурсів у світі – побачимо, як доживемо до того.

 

“Площа Хуана Прима”. Це не оповідання. Мені більше здалося, що це гарна замальовка. Бо в описі, який не припиняється весь твір, автор довго і вперто підводить до сюжету, який вміщується в декілька речень у фіналі. Не скажу що геть не сподобалось, але це точно не на мій смак. Якщо полюбляєте довгі атмосферні описи (а написано гарно, це в автора не відібрати) – це ваша оповідка. Мені не вистачило динаміки подій. В якомусь більш великому тексті, цей опис “затишшя перед бурею” був би доречним. А щодо окремої оповідки, саме цей текст в мене викликає сумніви.

 

“Смерть у бронзовій масці”. Назва просто таки навертає на те, що нас знову чекатиме Японія. Я готувався до нового гарного тексту. Але. Автору не вдався опис погоди – не повірив жодному слову. І погано налаштований поганим описом погоди, я читав особливо прискіпливо. Загалом оповідка, як детектив, не вразила. Сюжет – ну дуже банальний: підстава робота із перевдяганням і звинувачення його у вбивстві. Сьогодні ми знаємо про джіпіерес, відслідковуємо авто, автобуси у місті (навіть в моєму Запоріжжі, я заходжу в інтернет і знаю, де знаходиться потрібний мені автобус і чи встигну я на нього за 3-5 хвилин). То чому у роботів в майбутньому немає такої опції, як відслідковування місцезнаходження? Якщо її немає (наприклад, заборонена тією самою згаданою в оповідці Будапештською конвенцією), то це треба якось пояснити, щоб відомий детективний сюжет (з перевдяганням вбивці і підставою невинного) був цікавим і відповідав таки темі збірки.

 

“ДА-14”. Рекомендую, без спойлерів . Оповідка, окрім сюжету, цікава ще і піднятою проблемою: як ми сприймаємо історію. 

 

“Алфавіт”. Прикольне за формою оповідання. Але ні сюжету, ні інтриги не побачив. Але воно цікаве іншими речами. Перше. Назва робота – варта, того щоб її узнати. Друге. Текст, якщо оцінювати з позиції “читати/не читати”, бажано прочитати. Можна взяти на замітку і використовувати ідею тексту як вправу чи гру.

 

“Геть звідси… і до зірок”. Цікавий початок. Але окремі деталі викликають питання. Загалом це оповідання-підсумок і оповідання-відповідь одночасно всієї збірки. Читати – цікаво, але фінал мені особисто не сподобався – ми все спустили на пси, Юро… Так, такий фінал теж досить ймовірнісний. Рекомендую. 

 

“Євангеліє Емануїла” Цікавезний початок великої історії. Форма оповідання – дуже цікава. Але – абсолютно відкритий фінал. Проглядається явна незавершеність задуму. Тому – читайте далі. Рекомендую. 

 

“Епілог”. Мовчу, бо геть все зайспойлерю. ;) 

 

Загальне враження.

Гарна збірка, що легко читається, є декілька оригінальних за формою оповідань. За змістом і сюжетами – це все дуже різнопланові твори, що не змусять вас нудьгувати. Намагання поєднати оповідання єдиною головною сюжетною лінією, яка має промалюватися у фіналі – автору майже вдалося. (А може мені так здається, бо з частиною оповідань я знайомий дуже давно, саме як з окремими творами). Загалом підняті в текстах проблеми актуальні більше для людини, ніж для андроїдів. Коли андроїди читатимуть цю збірку, то вони її не зрозуміють. І це логічно – написано більше таки про нас. ;)

Автор огляду: Роман МТТ