Світлана Тараторіна: Роман “Лазарус”— про Київ, пошуки себе, про «інакшість»

Роман “Лазарус” без перебільшення можна назвати великою подією в українських літературних колах. Це свіжий погляд на фентезі в суто українському стилі. Дізнайтеся більше про творця “Лазарусу” — Світлану Тараторіну, її творчий шлях, погляди на життя та фантастику.

«Про творчість»

Світлана, як ви почали писати?

У школі. Я росла у Криму, вчилася у російськомовній школі і до 18-ти років спілкувалася виключно російською. Але я маю унікальну маму. І вона мала за тими кримськими стандартами унікальну професію – викладала українську мову та літературу. Вона перша показала наскільки красивою і універсальною може бути українська. А тоді (зараз про це навіть дивно згадувати) українська була для мене книжною, майже мертвою, на кшталт латини) І от від бажання опанувати цю прекрасну мову народилися мої перші прозові тексти. Зараз радію, що вони десь загубилися при остаточній втечі з Криму.

Чому ви обрали фантастику? Чи свідомо це було, чи якось раптово прийшли до цієї думки?

Переконана, всі письменники-фантасти починали у ролі читачів-фанатів жанру. Мої перші фантастичні книжки – серія “Северо-Запад” у жахливих суперах. Урсула Ле Гуїн, Желязни, Андре Нортон та інше. Я досі пам’ятаю запах цих книг: коли хочеться занурити ніс між сторінками і вдихати типографську фарбу. Для мене цей запах досі асоціюється з дивом, із зануренням у чарівні світи. Це неймовірні враження я зараз хочу передати у своїх книжках. Фантастика дає суперможливості. Вона здатна схопити читача, витягнути з буденного сірої реальності і перенести у незнане. Я взагалі не розумію, як можна писати не фантастику? І, якщо направду, безліч сучасних мейнстримних авторів, письменників “високою полиці” пишуть фантастику, просто чомусь про це не говорять.

Над чим зараз працюєте?

В мене у роботі кілька проектів. У тому числі продовження мого дебютного роману “Лазарус”.

Які літературні події відвідали в цьому році, на які хотіли б потрапити?

Книжковий Арсенал, Форум видавців у Львові, де відбулася перша презентація “Лазарусу” і фестиваль фентезі “Брама”, що відбувся у жовтні в Івано-Франківську.

Що треба людині, на вашу думку, щоб бути письменником?

Писати і отримувати від цього неймовірне задоволення.

В яких літературних конкурсах довелося брати участь? Який досвід, окрім публікації творів, отримали?

Я писала про це у подяках наприкінці “Лазарусу” і не перестану повторювати. Цей світ вперше постав на сторінках порталу літературного об’єднання “Зоряна Фортеця”. Після довгої перерви у писанні я надіслала на конкурс “Зоряної Фортеці” оповідання і воно одразу потрапило у фінал. А пройти у фінал “Зоряної Фортеці” – це велика школа. Конкурс анонімний, крім того оцінки виставляють самі конкурсанти. А це значить – жорстка критика. Оцінює і обирає вже перевірена тусовка, що не дуже полюбляє пропускати чужих. Я відразу отримала купу критики. Але і великий поштовх на майбутнє. Наступного конкурсу моє нове оповідання посіло третє місце, а ще через півроку я відправила два оповідання. Одне стало переможцем конкурсу, а друге отримало третє місце. Переможне оповідання “Мова Вавілону” увійшло до першого альманаху “Зоряної фортеці” і досі збирає схвальні відгуки. Мені це особливо приємно, тому що це складна філологічна наукова фантастика, і я не те що не очікувала, що воно сподобається, а не вірила, що його взагалі “прочитають”. У тому конкурсі, де перемогла “Мова Вавілону”, я “ставила” на інший текст – на апокаліптичний біопанк, на який мене надихнула книга Доккінза “Егоїстичний ген”. Взагалі я люблю конкурси. Особливо вигравати. Минулого року я виграла конкурс макабрічних оповідань від журналу “Стос”. Там переміг, як класифікував один читач, шпигунський вампіро-бойовик – своєрідний “вбоквел” “Лазаруса”. Цього року отримала особливу відзнаку на “Брамі” за постапокаліптичний горор про Крим. Але, оскільки я пишу повільно, то на конкурси подаюся не так часто, як хотілося б.

«Про себе»

Чи любите подорожувати? Де довелося вже побувати? Що особливо запам’яталося? Як подорожі впливають на вашу творчість?

Якщо говорити про “фантастичні подорожі”, то чи не найбільше враження на мене справив Ворлдкон, що відбувався у Гелсінкі у 2017 році. Я писала про нього репортаж Ворлдкони організовують регіональні фан-спільноти, що здобувають право проведення у бурхливій боротьбі. Черга розписана на роки. У 2018-му Ворлдкон відбувався у США, у 2019 конвент буде приймати Ірландія.

Конвент у Гельсінкі для мене був першою подією такого масштабу. Достатньо сказати, що ніколи до того я не бачила стільки фанатів фантастики. Це були абсолютно різні люди з усього світу. В основному, люди дорослі, що вже відбулися (квитки на Ворлдкон не з дешевих), подекуди з дітьми. І це особливо дивує, бо в наших широтах любов до фантастики приписують здебільшого підліткам. Вразили черги за автографами до Мартіна, Вандермеєр, Аберкромбі, Лю Цисіня… Черги були усюди – на лекції від представників НАСА, на дискусії про жанри чи на обговорення теми – “Коли ж люди заселять Місяць” за участі Президента Місяця. Дуже хотілося, щоб і наша фан-спільнота “доросла” до проведення подібних подій.

«Про фантастику»

Кого порадите читати з закордонних і вітчизняних авторів? Які твори вас найбільше вразили?

З останніх книжок, що мене приємно вразили, можу прокоментувати вітчизняний наукпоп етнографа Юлії Буйських “Колись русалки по землі ходили”. Сучасний науковий погляд на етнографію і фольклор. Особливо люблю книжки про історію Києва. Для “Лазаруса” перечитала неймовірну кількість. У тому числі про київські скарби, кому буде цікаво, поділюся джерелами. Зараз читаю про історію і вірування кримських татар. Щодо художньої літератури, то в мене на столі український переклад “Криги” польського фантаста Яцека Дукая. Як тільки завершу, обов’язково поділюся враженнями.

Ваш погляд на ринок сучасної фантастичної літератури.

Я на боці оптимістів. На мій погляд, справи з фантастикою в Україні не такі й погані. Принаймні кращі, ніж були на початку 2000-х. З’являється дуже багато перекладів українською. Ми нарешті освоюємо класику жанру, видавці не бояться братися за сучасних авторів, що є надзвичайно популярними за кордоном, але поки не дуже знаними у нас. Все це має сприяти появі в Україні нових вітчизняних імен, яких поки не дуже багато. Звісно нашим авторам доводиться “змагатися” передусім із знаними закордонними письменниками. Але, попри загальну думку, видавці зацікавлені в українських іменах. Про це свідчать видавничі конкурси, зокрема, і той, на якому переміг “Лазарус” (Видавнича група “КМ-Букс”). На фентезійному фестивалі “Брама” в Івано-Франківську до переможців конкурсу оповідань підходив представник одного з українських видавництво і просив надсилати тексти. Відзначу, що це видавництво спеціалізується на підлітковій літературі.

Про «Лазарус»

Нещодавно вийшла ваш роман «Лазарус». Про що книга? Як з’явилася назва —”Лазарус”?

Про Київ, пошуки себе, про «інакшість». Володимир Арєнєв написав шикарну передмову, де досить точно вловив «дух» книги. Про те, чому така назва, що вона значить, читач зможе дізнатися, прочитавши книгу.

Звідки брали ідею для цієї книги?

Книга народилася від великої любові до Києва. На її створення в мене пішло три роки. Британець Ніл Гейман написав «Американських богів» з бажання зрозуміти нову для себе країну. Він хотів полюбити США, принаймні так пише у передмові. І йому це вдалося. Я ж хотіла поділитися своєю історією «звикання» до Міста. Від несприйняття великого чужого мегаполісу, до шаленої закоханості у таємничу історію тисячолітнього поселення над Дніпром. Мабуть, звідси пошуки відповіді на питання, хто ж такий «чужий»? Чи може нечисть і люди існувати поруч? Чи таке сусідство обов’язково веде до війни?

Як шукали видавця і які проблеми при цьому виникали? Чи є “Лазарус” першою Вашою виданою книгою?

Це мій перший роман. «Лазарус» переміг у номінації “література для дорослих” на конкурсі, що був організований Видавничою групою «Км-Букс», за що їм велика подяка. Видавництво шукало нові українські імена. В результаті був виданий мій роман і два романи, що отримали відзнаку в категорії «книги для дітей та підлітків». Крім того, мої оповідання друкувалися в альманасі літературного об’єднання «Зоряна Фортеця», журналі «Азимут», збірці переможців конкурсу фентезійних оповідань «Брама».