Танцують фсє! Частина 5-6. Гостя в підпільній лабораторії


ЧАСТИНА 5

ДІЯ 1

 

Радіаційний чорнобильський ліс. З дерев опадає позаторішнє листя… Одним словом, весна. Туди-сюди гасають червоноокі кролики, завбільшки з добре теля, за ними ганяються здичавілі собаки. Через ліс неприкаяно бреде піздувата сталкерша Ряха Матроскіна. Вона бозна-коли їла, пила і спала, тому виглядає досить печально і пришелепкувато. Якщо уважніше прислухатися, можна почути, що сталкерша чи то бубонить собі щось під носа, чи то співає якусь заїжджену ще у совіцькі часи пісеньку. Її погляд – розфокусований, рухи – безладні.

Ряха Матроскіна: Прєкрасноє дальоко, нє будь ко мнє жестоко, нє будь ко мнє жестоко, жестоко нє будь… Тьху, блядь, и нахрєна я запьорлась в такую глушь. Даже пообщаться нє с кєм. Адні єбучиє  сосни да берьози… Как же мєня всє заєбали! Нигдє нєт мєста чєстному поету. Кругом адно предатєльство и нєвєжество! Думала, хоть здесь найду настоящих… людєй. Но іх нєт. Нигде іх нєт. Ахахахаха! У-у-у-у-у-у!

Деякий час Ряха Матроскіна розпачливо виє і навіть безслізно схлипує. У якийсь момент розуміє, що виє не одна.

Ряха Матроскіна: (ніби прийшовши до тями, завмирає) Кто здєсь? (Прислухається і перепитує) Здєсь єсть кто-нібудь? Люді? Людіііііі!!!

Десь із глибини лісу долинає щось подібне на відлуння: «І-і-і-і-і-і».

Ряха Матроскіна, зривається, і намагається бігти в напрямку звуку.

Ряха Матроскіна: Стойтє! Падаждітє! Я здєсь! Здєсь я!

Дерева раптом зникають і Ряха Матроскіна опиняється на галявині. Навпроти неї в кількох метрах сидить щасливе сімейство Єті. Їхні розумні очі проникливо вдивляються в непрохану зайду.

Ряха Матроскіна: (за інерцією) Людіііі! Лю… (Раптом завмирає як вкопана) Блядь, даже еті умудрились создать семью! (Далі до неї поступово доходить уся яскравість ситуації, і вона починає знічено задкувати звідки з’явилася). Ой, прастітє, гаспада, не хатєла помєшать вашему ужину!

Сімейство Єті мовчки проводжає її своїми розумними поглядами, у яких прочитується неабияке співчуття.

Відійшовши на кілька метрів від галявини, Ряха Матроскіна припускає з такою силою, ніби все життя перемагала у спринтерських забігах. Від інтенсивності емоцій вона то зривається на несусвітений вереск, то починає пиздіть сама із собою про якусь хуйню.

Ряха Матроскіна: А-а-а-а-а-а-а!!! Бля… Ето ж надо било на лєсних людєй нарваться. Ані ж мєня чуть нє сожралі… Помогитє! Е-е-е-е-е! А, может, ані і нє собіралісь мєня жрать, может, падружится хатєлі. А-а-а-а-а-а-а-а-а-а! Мамочкі-і-і-і-і-і-і!

Ряха Матроскіна продовжує нестися по лісу, видаючи воплі та верески. Чорнобильські кролі разом зі здичавілими псами, споглядаючи цю картину, ховаються по норам, обіймаються і плачуть.

 

Завіса.

 

 

 

ДІЯ 2

 

Моріжок перед призьбою самотньої поліської хатини. На моріжку пасеться руда корова з білими плямами і трьома парами рогів. Біля неї на розкладному стільчику сидить стара баба в очіпку та стоїть бородатий молодик. Баба в руках тримає замашний ціпок, а молодик однією рукою держиться за налигача, що прив’язаний до шиї корови, а в іншій стискає смартфона і щось у ньому строчить. Зусібіч до хатини підступає рудий ліс.

Баба: Сірожа, та кинь ти з рук того тіліхвона!

Сірожа: Ба, та я ще тільки один комент!

Баба: Сірожа, кинь тіліхвона, кажу!

Сірожа: (благально) Ну, ба!…

Баба: Тіко од компутера одорвала, він уже в тіліхвон вліз! Шо то за молодьож пошла! Воно й опасно так… Для здоров’я…

Сірожа: (роздратовано) Ба, ну шо тут опасного? Мені там срочно ще один комент надо написать. Про гендерну рівність…

Баба: (несхвально) Понапридумували отето! Гендери-шмендери! Раньше такого не було! І порядок був! А отето всьо – од радіації!

Сірожа: (нарешті відірвавши очі від смартфона) К вашему свєдєнью, ба, радіація тут ні при чом. Це усьо, ба, од упередженості і заскорузлості мишлєнія. І от, нарешті, ми зможемо переламати цей стереотип…

Баба: (перебиваючи) А я кажу, що причом! Баба жизнь прожила, баба лучше знає! А ти зелений іще, мене, бабу учить! Кинь тіліхвон, кажу!

Сірожа: (знову благально) Ну, ба!…

Баба: (розсердившись) Господі, шо за дитина! Перший раз за два місяці надвір витягла! Єлє сракою до стільця не приросло, і от маєш… Даже тут ніяк не вгомониться…

Бабине бурчання раптово вривається тріском кущів на узліссі. Звідти вибігає ошаліла Ряха Матроскіна і мчить просто на мирну пасущуся корову. Та з переляку зривається з місця і смикає за собою Сірожу, чия рука й досі стискає налигача. Сірожа падає і оре носом землю, не перестаючи при цьому строчити у смартфон. Настає повний хаос. Баба кидається за коровою і Сірожею, криючи усіх колоритною лайкою.

Баба: (розлючено) А коб ви срали три дні і три ночі! А коб вас ведмеді їбли! А коб мухи їли ваші патинки! Шастають тут потаскухи усякі! Миньку мені лякають!

Ряха Матроскіна: (затинаючись) З-з-з-з-здрастуйтє, б-б-баб-бушка! П-п-п-прастітє, я н-н-нєчаяно!

Баба: (не менш розлючено) Хуй лісного чєловєка тобі бабушка! Ану пішла отсюда! Киш! Сірожу мені чуть не угробила!

Сірожа тим часом підводиться, обтріпується і, навіть, відривається від телефона. Побачивши Ряху, він здивовано витріщає очі та розтуляє їбальника.

Сірожа: Ого-о!

Ряха Матроскіна миттю обертається до нього, гадаючи, що з ним їй буде проще знайти спільну мову.

Ряха Матроскіна: (все ще затинаючись) Х-хелло, г-гайз! М-мєня Р-ряхой з-зовут. М-Матроскіной. Я с-сталкєрша і п-паетка. А т-ти?

Сірожа: (безтурботно) Я Сірожа. Експерт і блогер. У Фейсбуці записаний як Сірожа Пиздунець. А це моя прийомна баба Ганя, я до неї на канікули приїхав, а виїхати не можу, бо карантін. А це наша корова Минька. Вона здєшня, чорнобильська.

Минька тим часом несхвально дивиться на Ряху Матроскіну, її три пари рогів загрозливо відстовбурчуються.

Ряха Матроскіна: Вау, как круто! Давай дружить! Я тєбє буду лайкі ставіть, а ти мнє! А в інстаграммє ти єсть?

Баба Ганя: Щаз ти в мене повиснеш на тій інстабрамі! Ану пошла од Сірожі! Геть пошла, кажу! Не нада тебе нам! Позарилась тута на хлопця! А то щаз, як дам! (грізно підносить вгору свого замашного ціпка).

Сірожа Пиздунець: (плаксивим голосом) Ну, ба…

Баба Ганя: (обернувшись до Сірожі) А ти бігом марш до хати! Кому сказала!

Ряха Матроскіна: Какая у тєбя злая бабушка! Ладно, ладно, ухажу! (починає задкувати і підносить руки вгору). Нє забудь бросіть зафренд! (вона продовжує відступати і поволі зникає з очей).

Сірожа Пиздунець: (печально) Ех, ба! Ну, нащо ти так?!

Баба Ганя: (категорично) Що, «ба», що, «ба»? Як був ти мальчіком-колокольчіком, так і лишився, зря тільки борода виросла! Подхватиш, ото, коронавірус од тієї прошмандовки, а бабі лічи! Шуруй, оно, до хати і комєнтіруй свої гєндєри! І не переч бабі!

Сірожа Пиздунець понуро плентається до хати. Баба Ганя, спираючись на ціпок, заганяє корову у хлів. З рудого лісу не долинає жодного звуку, окрім шелесту велетенського листя і виття здичавілих псів.

 

Завіса.

 

 

 

ДІЯ 3

 

Лісова пуща. На пеньку сидить знесилена Ряха Матроскіна. Вона перебуває в стані, близькому до відключки, і нерозбірливо бурмоче сама до  себе.

Ряха Матроскіна: Красниє шарікі, шарікі-смєшарікі… Красниє шарікі, шарікі-хуярікі. Ля-ля-ля-ля-ля… Говорила мнє мама не связиватца с етімі людьми… Нігдє, нігдє нєт нормальних людей. Чтож, буду жить с волками. А что? Ведь я – волчица. Олинокая волчица, мчица-мчица-мчица-мцица… А-а-а-а-а-а… А-а-а-а-а!!! А-ха-ха-ха-ха!

Раптом неподалік починають гучно тріщати гілки. Ряха налякано сіпається, намагається звестися, але натомість знесилено падає біля пенька.

Неподалік від пенька з гущавин вибираються Петрик П’яточкін і Пірат Валєрка.

Пірат Валєрка: Та немає тут нікого, Петре.

Петрик П’яточкін: То ви не вірите мені, потомственому хєроманту і тєлєпату? Я ще зранку сказав, що до нас має хтось прийти.

Пірат Валєрка: Ну хто сюди може прийти, в таку глушину й в таку годину? Хіба коронавірус який.

Петрик П’яточкін: Ая! Нема тут ніяких вірусів. Чули, шо Дуся казала? Це єдине місце в світі, де віруси не водяться. Зате тут водяться духи лісу…

Пірат Валєрка: (дещо напружено) Шо?!

Петрик П’яточкін: Не шо, а хто. Наприклад, лісові нявки…

Пірат Валєрка: (майже налякано). А вони безпечні?

Петрик П’яточкін: (загадково посміхаючись) Для кого як, пане Валєрко, для кого як.

Раптом Пірат Валєрка полотніє і роззявляє пащеку, готовий вересканити. Петрик П’яточкін, зрозумівши у чому річ, спокійно затуляє їбальника Валєрці рукою.

Петрик П’яточкін: Ціхо будьте. Бо ше покусає.

Пірат Валєрка вирячує очі і трясе головою на знак згоди. Петрик П’яточкін прибирає руку від його рота.

Петрик П’яточкін: (продовжуючи говорити спокійним тоном) Ходімо, пане Валєрко, глянемо, що то за з’ява.

Пірат Валєрка нажахано хитає головою у заперечливому жесті.

Петрик П’яточкін: Ну то постійте тут, лиш нікуди не йдіть, бо ше зблудите. Де вас буду шукав?

Петрик П’яточкін підходить до пенька і перевертає Ряху Матроскіну на спину. Пірат Валєрка перелякано спостерігає за цим дійством з безпечної відстані. Петрик П’яточкін тим часом намагається намацати пульс.

Петрик П’яточкін: Та не трясіться там, пане Валєрко. Це просто дівчина. До того ж вкрай знесилена. Мабуть, якась туристка заблукала. Якщо ми її звідси не заберемо, то загине.

Пірат Валєрка: Куди заберемо? Нащо? А, може, вона того… з вірусом?

Петрик П’яточкін: (набувши загадкового вигляду) А навіть як і з вірусом, то шо? Танки бруду не бояться! Відтеліпаємо трохи, то хоч тарабанити буде кого, бо хтозна, скільки нам ще в цих нетрях сидіти доведеться. А Дусі на всіх не вистачить.

Пірат Валєрка ошелешено витріщається на Петрика П’яточкіна, але заперечень знайти не може.

Петрик П’яточкін: Чого стоїмо? На кого чекаємо? Давайте, ноші з патиків змайструємо, чи шо?

Чоловіки розбрідаються на пошуки міцних гілок. Рудий ліс загрозливо хитається над їхніми головами. Ряха продовжує безвольно лежати на спині.

 

Завіса.

Кінець п’ятої частини.

 

 

 

ЧАСТИНА 6

ДІЯ 1

 

Підвал, де розташовані агрегати підпільної лабораторії. Тілівізор пиздить безостановочно, Бідон Гівна булькає пущє прєжнєго, а Раїска ХуйЦой вібрірує всім корпусом і раз-по-раз самонаводиться на усе, що іздає звуки. Усі мешканці лабораторії схилилися над нерухомим тілом Ряхи Матроскіної.

Мухтар Пукачов: (п’яно гикнувши) Шото кабанчик мєлкий. Совсєм без сала!

Дуся Пантелеймонівна: (роздратовано) Мухтаре, йди проспись! Не роби мені нерви!

Мухтар Пукачов: (ще раз гикнувши) Не кип’ятись, дєтка! Вопше-то, вони (невиразно тицяє рукою на Петрика П’яточкіна і Пірата Валєрку) мали нам дичини вполювати, а приперли хуй-зна шо.

Петрик П’яточкін: (незворушно) Молодий чоловіче, побудьте, хоч хвильку серйозним. Ми знайшли цю особу під пеньком, вона не подавала жодних ознак життя, окрім дихання, ми ж не могли пройти повз неї. Довелося забрати з собою.

Мар’ян Пуцюринків: (жалібно) Пане Петре, чому ж ви такі необачні? А раптом вона заразна? Якщо я від неї щось підчеплю, що про мене потім в інтернетах понаписують? Та й серце…

Дуся Пантелеймонівна: (саркастично) Я вам, як докторка, нагадую: рукавички, маски і нацюцюрник – і ніхто нічого не підчепить. (обернувшись до Мухтара) Мухтаре, швидко нашатир.

Мухтар виходить за нашатирем. Пуцюринків, зашарівшись, переминається з ноги на ногу.

Пірат Валєрка: А вона хоч жива ж іще?

Дуся Пантелеймонівна: От, зараз і перевіримо.

Тим часом Мухтар приносить нашатир. Дуся відкриває пляшку і впевненим рухом підносить її до шнобеля Ряхи Матроскіної. Та чхає, підводить голову і обводить усіх осоловілим поглядом.

Ряха Матроскіна: Гдє я? Што  со мной?

Раїска ХуйЦой миттєво наводить щілиною на Ряху і випускає залп з кількох дрібних монет. Ряха Матроскіна отримує в лобешнік і знову падає навзнак. Мар’ян Пуцюринків з несподіванки істерично вищить.

Дуся Пантелеймонівна: (роздратовано) От, блядьска коза! Заїбала! Вимкніть її хтось!

Пірат Валєрка миттєво висмикує штепсель з-під Раїски.

Петрик П’яточкін: (захоплено) Ти диви, яка завзята боротьбиця!

Дуся Пантелеймонівна тим часом повторно приводить в чувство Ряху Матроскіну.

Ряха Матроскіна: (скрививши носа) Фу! Что за фігня! Какого чорта! (раптом спантелично відсахується) Дуся???!!!

Дуся Пантелеймонівна: (напружено) Ряхо?!?!?!

Петрик П’яточкін: Дівчата, ви що, знайомі?

Дуся Пантелеймонівна: (зітхнувши) Та було колись… Разом в одній спільноті двіжували… Патріотичній…

Мухтар Пукачов: (знову гикнувши від несподіванки) Як – патріотичній? Та вона ж кацапка!

Ряха Матроскіна: (трохи пожвавішавши) І зовсім я не кацапка! Україну люблю, Бандеру поважаю, Шухевич – наш герой!

Петрик П’яточкін і Пірат Валєрка переглядаються.

Мар’ян Пуцюринків: (боязко) Але ж… перепрошую, шановне панство… Я щойно… на власні вуха чув… що вона… російською мовою…

Ряха Матроскіна: А я і Росію люблю. Я, взагалі, всіх люблю. Всі люди – браття. Піс!!!

Дуся Пантелеймонівна: (діловито) Бачу, Ряхо, тобі недобре. Давай, крапельницю поставлю. Мухтаре! Перенеси її в іншу кімнату!

Мухтар Пукачов перекидає Ряху через плече і виносить ногами вперед на очах в остовпілої публіки. Бідон Гівна рясно булькотить, як ніколи доти.

 

Завіса.

 

 

ДІЯ 2

 

Підвал, де розташовані агрегати підпільної лабораторії. В піздьож телевізора  та надокучливе булькання Бідона Гівна періодично вплітаються звуки суворої чоловічої бесіди. І лише вимкнена Раїска ХуйЦой стоїть мовчки, понуро похнюпивши свою щілину.

Петрик П’яточкін, Пірат Валєрка та Мухтар Пукачов знову бухають, тільки Мар’ян Пуцюринків сьорбає зелений чай.

Мухтар Пукачов: Слиш, касатік, шось ти вопше кислий. Одним чаєм  жив не будеш. Візьми-но 50 грам хильни, одразу попустить.

Петрик П’яточкін: пане Мухтаре, це марудна справа і перевід продукту. Не питиме він. Налийте краще нам з паном Валєркою.

Пірат Валєрка схвально хитає головою. Мухтар Пукачов наливає питущим по черговій.

Мухтар Пукачов: ну, за Бідон Гівна!

Петрик П’яточкін і Пірат Валєрка переглядаються, здивовані оригінальності такого тосту, але випивають оковиту до дна.

Пірат Валєрка: пане Мухтаре, то шо там тая Хрюха, тьху, Роха, тобто… я хтів сказати Ряха?

Мухтар Пукачов: Та шо, шо? Лежить ше. Але Дуська за неї добре дбає, то нічого їй не буде. Житиме.

Петрик П’яточкін: (перехоплюючи ініціативу і пляшку від Мухтара Пукачова) Тож давайте, шановне панство, вип’ємо за здоровля пані Дусі!

Пірат Валєрка: Так, так! Рятувати людям життя – то непроста справа!

Усі троє врочисто перехиляють гранчаки. Аж раптом брязкіт розбитого посуду виводить чоловіків із п’яного екстазу. Це Мар’ян Пуцюринків з усієї сили жбурнув своїм горням в стіну і те розбилося на дрібненькі шматочки. Мухтар Пукачов присвистує, Петрик П’яточкін і Пірат Валєрка розгублено вирячаються на Мар’яна Пуцюринківа.

Мар’ян Пуцюринків: Господи помилуй! Та як так можна жити?! Хіба ж це життя?! У цьому підвалі? Серед цих смердючих апаратів?! Ще й волоцюг усіляких лихий приносить. А що як… (розпачливо затуляє очі руками, кривиться і схлипує) А якщо кінець прийде у цих казематах…

Пірат Валєрка: (трохи прийшовши до тями, намагається філософствувати) Пане Мар’яне, ніхто не знає, де його застане той кінець… Воно як судьба, то й від грибів говорящих врятуєшся, і від анунаків, і навіть самі порохоботи не вхоплять… А як несудьба, то дасть жаба цицьки хоч і в самого Бога за пазухою! Так-то!

Петрик П’яточкін: (розпливаючись в широкій посмішці) Сказав як відрізав! Справжній пірат!

Мар’ян Пуцюринків: (трохи заспокоївшись) Та чи я смерті боюся?! Не боюся, бігме! Але як то помирати без сповіді і причастия?! Не по-людськи воно…

Мухтар Пукачов: (відригуючи) Тю-ю-ю… Знайшов чим перейматися! Та тута неподалік попи завелися. Кажуть, що зводять храм у зоні, щоб перевестися сюди з усіми етіми своїми, молящіміся, бо їх там теє… Вірус трохи трах-тібєдох…. Ха-ха-ха…

Мар’ян Пуцюринків: Пане Мухтаре, Ви не жартуєте? Хочете сказати, що тут десь є священнослужителі?

Мухтар Пукачов: Ясєн пєнь шо є. Де їх тільки нема, тих етіх… служителів. Не ми одні такі умні. Знають, черті, що тут можна від вірусу заникаться.

Мар’ян Пуцюринків: (майже радісно) Яка добра звістка! То де вони, пане Мухтаре, як мені їх знайти?

Мухтар Пукачов: та проще простого, сударь. Йдеш весь час прямо, а потім налєво і опять прямо. Доходиш до хати одної старої, а вона тобі дальнєйший путь підкаже.

Мар’ян Пуцюринків: Дякую! Дякую, Вам, світлий пане! Нехай дасть Вам бозя здоров’ячка і всьому вашому роду! Так Ви душу мою полегшили. (На радощах підходить до вже добре сп’янілого Мухтара Пукачова і трясе йому правицю, геть забувши про правила безпечного контакту).

Мухтар Пукачов: Не стоіт благодарності. Уйобуй вже, бо бухать мішаєш.

Мар’ян Пуцюринків: Дякую! Дякую! Дай боже вам, панство! (ніби не розчувши останніх слів Мухтара, простоволосий та розхристаний, прожогом вилітає з приміщення, не прихопивши ані маски, ані антисептика).

Петрик П’яточкін: (театрально витримавши павзу) Пане Мухтаре, то шо там дійсно церква будується? Священики є?

Мухтар Пукачов: А хуй його зна! Вроді були якісь, коли ми з Дуською останній раз сюди заїжджали… Є, нема… Який хєр разніца? А цьому вашому… мужчінкє прогулка не помішає.

Петрик П’яточкін: І то правда…

Пірат Валєрка: Хлопці, а давайте за любов? Ми ж не пили сьогодні за любов іще чи пили?

Мухтар Пукачов: Та похрєн!

Петрик П’яточкін: погнали, вйо! (Наповнює гранчаки товаришів новою порцією оковитої).

 

Завіса.

Кінець шостої частини.
.
.
.
…Далі буде…
(с) Вуйки Хрін