Танцують фсє! Частина 7-8. Попи і звьозди

ЧАСТИНА 7

ДІЯ 1

 

Хатина баби Гані. На призьбі стоїть сама баба Ганя та її руда корова Минька. З хатини доносяться крики, нечленороздільні вигуки та несамовите клацання мишкою. Що свідчить про неймовірну зайнятість Сірожи Пиздунця.

Баба Ганя: Сірожа, ану бігом сюда!

Голос Сірожи Пиздунця з хати: Ну, ба, я зайнятий!

Баба Ганя: (безкомпромісно) А ну сюда йди, сказала! Потом буш гєндєри свої коментіровать!

Голос Сірожи Пиздунця з хати: Ба, та які  гєндєри! Тут срочно нєгрів тре защищать.

Баба Ганя: Шо? Які нєгри! Отродясь тута нєгрів не було. Ну развє шо еті, студенти на практіку із Гафрики тої приїжджали, коли ше станція не пошла по пизді… Був один сімпатічний такий… Ну вилита обізянка… (Глибоко зітхнувши, баба повернулася зі спогадів у реальність). А ну ходь сюда, бо зара дам дрина! Тоже мені, спасатєль виіскався.

Закислий та невдоволений Сірожа Пиздунець виповз нарешті з хати. Шо-шо, а баба Ганя свої погрози в дійсність втілювати вміла.

Сірожа Пиздунець: ну шо там, ба?

В цей час Минька голосно мукає.

Баба Ганя: Шось мені Минька не нравиться. Тривожна якась. Може чує кого?

Сірожа Пиздунець: Та ба, шо ви вигадуєте? Корова ж не собака. Кого вона може чуть?

Баба Ганя: (вкрай серйозно) Е-е-е-е. Шо ті собаки по сравнєнію з нашою коровой! Он, коли остання моя сусідка, Пєтровна, – мир її праху, – мала богу душу віддать, так Минька так трубила… І пастися не хотіла. Геть нічого не їла. Майже сім днів. Так шо все вони чують, ті корови.

Сірожа Пиздунець: (недовірливо зиркнувши на Миньку) Наукой це не доведено, ба.

Баба Ганя: Шо та твоя наука зна! Он, скільки горя наробила… Якби не та наука, не жила б тут баба, сама-самісінька, як лісна королева… Охо-хо-хо. І лісний чєловєк не повернувся би в ці края…

Сірожа Пиздунець знизує плечима. Згадка про лісного чєловєка йому чомусь зовсім не подобається.

Сірожа Пиздунець: (невпевнено) Мо, я вже пойду, ба?

Раптом до баби й онука долинає тріскіт кущів, який все ближчає. Аж поки на моріжок коло хати не вискакує Мар’ян Пуцюринків. Очі в нього вирячені, як два чайні блюдця. Між ніг мокро. Чоло прибульця рясно вкрите потом.

Баба Ганя: (майже незворушно) Вот тє, здрастє! Шото вони зачастілі. Не сидиться людям на карантині та й годі.

Мар’ян Пуцюринків: Б-б-б-ба-ба-бцю, рятуйте! Там, т-теє с-с-с-вятий Варф-фоо-о-мій у л-лісі гуляє.

Баба Ганя: (підморгуючи) Конєшно гуляє! Іще й випиває, да й закусює!

Мар’ян Пуцюринків: Що ж в-в-воно таке р-робиться, б-бабцю?! П-п-певно, вже кінець світу прийшов.

Баба Ганя: (діловито поправляючи хустку) Пхе… Тута вже сто год, як кінець світу. А ти токо очнувся.

Мар’ян Пуцюринків: (імпульсивно хреститься) Господи помилуй! Господи помилуй!

Баба Ганя: Господь,  може, і помилує, но штани нові не пришле. Сірожа, ану винеси гражданіну сухі штани, бо всьо добро одмерзне.

Сірожа Пиздунець: (відвертаючи писка) Не буду я йому штани виносить. Хай в мокрих армагєдон встрічає.

Баба Ганя: А це чого іщо? У тебе тих штанів, як в дурного блох. Винеси, сказала!

Сірожа Пиздунець: Ба, ну от чесне піонерське, не хочу! Просіть, шо хочете, а штанов своїх цьому… не отдам!

Баба Ганя: (грізно) Шо це за строптівость нєвіданная, га?!

Сірожа Пиздунець: (благально) Це ніяка не строптівость, ба, а діло чєсті! Моєї честі, ба! Бо цей… цей… мужчина – мій враг!

Баба Ганя: А най ті качка копне! Ви шо, знакомі?!

Мар’ян Пуцюринків: П-п-пере-п-п-рошую… М-м-олодий чоловіче, хіба ми з в-вами десь зустрічались?

Сірожа Пиздунець: (набувши поважності, як сраний гиндик) І да. І нє.

Мар’ян Пуцюринків та Баба Ганя запитально витріщаються на Сірожу Пиздунця.

Сірожа Пиздунець: (не попускаючись) А ви на мене так не дивіться! Я всьо про вас знаю, як про облупленого! Про усі ваші ділішки мирські і не зовсім. Я, міжду прочім, фейсбучний блогєр! І жию у городі, яким ви керуєте! І отим всім, що ви там устраюєте, я крайнє незадоволений! Тому піздуйте далі в мокрих штанях! А якщо зараз же не уйдете, то я про вас такий пост напишу, шо вам не буде куди вертатися!

Мар’ян Пуцюринків: (хапаючись за серце) Значить, це ви про мене в інтернетах всякого понаписували!!!

Сірожа Пиздунець: (роздувшись, як вагітна жаба) І да. І нє.

Мар’ян Пуцюринків хоче щось відповісти, але вирішує, що краще буде не розвивати тему. Він благально дивиться на бабу Ганю.

Мар’ян Пуцюринків: (жалібно) Бабцю, я всього лише хотів запитати, як мені дойти до церкви, що її тут почали будувати добрі люди…

Баба Ганя: Два кілометра на сєвєр, дак і дойдете!

Мар’ян Пуцюринків: (протягло) А-а-а-а як же мені той сєвєр знайти?

Баба Ганя: По мхах сорієнтіруєшся, синок, по мхах.

Мар’ян Пуцюринків: Спасибі вам, добра бабцю! Хай Бог дає щастя вам і вашій корові!

Минька: Му-у-у!!!

Сірожа Пиздунець: Ідіть уже! І більше не возвращайтеся!

Мар’ян Пуцюринків понуро плентається до лісу в мокрих штанях.

Баба Ганя: (невдоволено) Сірожа, ну шо ти тут устроїв? Хороший же чєловєк він! Набожний…

Сірожа Пиздунець: То він тільки з виду хороший! А насправді – сєксіст і гомофоб!

Баба Ганя: (якось філософськи) Сєксіст чи комуніст – хуй просциш. В наше врем’я такого не було. Еххх… (тоскно зітхає, майже як Пірат Валєрка). Да шо казать. Однако ж темніє. Пішли до хати, Сіроженька…

Баба Ганя заводить корову до хліва. Сірожа повертається до хати і за хвилину звідти знову долинає клацання комп’ютерною мишкою, що свідчить про те, що він опять взявся рятувати негрів.

 

Завіса.

 

 

 

ДІЯ 2

 

Оббита вагонкою стара котельня на околиці Прип’яті. На вершечку стримить здоровенний цибулеподібний купол із хрестом, звареним, судя по вигляду, із грубезних кусків арматури. До котельні зусібіч підступають дерева. Вочевидь, вона виконує роль церкви.

Під котельнею стоїть, задерши голову, Мар’ян Пуцюринків. Він захоплено витріщається на її купол, розтуливши їбальника, несамовито хреститься і голосно співає.

Мар’ян Пуцюринків: (речитативом) Киріє єлейсон, киріє єлейсон, киріє єлейсон! Пресвятая Богородице, спаси-и на-ас. Єдина, чиста і всенепорочная Ді-іва-а…

На ці звуки двері котельні відчиняються і звідти на світ Божий виповзають два стрьомних підстаркуватих мудозвона, зарослих, нечесаних, із запухлими рилами. Від них смердить гірше, ніж від київських привокзальних бомжів.

Один із мудозвонів: (звертаючись до іншого) Слиш, Мерседес, це што, брат Онуфрій прибув?

Той, кого назвали Мерседесом: Да нєт, Філофєй, нєпохож. Какой-то он подозрітєльний.

Філофєй: (підозріло поцокуючи язиком) Та, шото, да! Безбородий однако! Не по уставу…

Мерседес: А, может, ето засланий казачок. Ат етого, вашего… Каторий с томосом!

Філофєй: (сердито зблиснувши очима) А чого це він наш??? Розкольник, зрадник, вискочка малолєтняя!!! (його голос набуває дедалі більших децибелів, останні слова він просто волає).

Зачувши цей крик, Мар’ян Пуцюринків злякано сахається.

Мар’ян Пуцюринків: (загикуючись) П-п-пробач-чте м-мене, добрі люди! Я т-т-тут п-помолитися п-п-прийшов! М-може потурбував?

Філофєй: (враз змінивши гнів на милість) Добре зробив, синку! Сюда усі помолитися приходять, на те ж воно й храм!

Мар’ян Пуцюринків: (трішки заспокоївшись) А ви тут, часом, священика не зустрічали? А то я прийшов здалеку в надії на сповідь і святе причастя…

Мерседес: (сердито) А ми тєбє кто, хуи на шворке?

Мар’ян Пуцюринків: (отетеріло) Е-е-е-е-е… Е-е-е-е-е…

Філофєй: Так, синку, ми і є священнослужителі. Може, трохи не при параді, але ж головне – божественна суть, а не тлінна форма, сам розумієш… (його подерта єпітрахіль ізлучає смрадний запах).

Мерседес: (дещо злагіднівши) Ми нє просто свящєннікі, ми настоящіє звьозди! Поп-звьозди! І ісповєдовать можем, і причастіть, і отпєть, колі надобно! Но нє за спасібо!

Філофєй: (мрійливо) А пам’ятаєш, який концерт давали Вітьку Межигірському! Ото гонорари були… (закочує очі і поринає в спогади). А зараз що? Тьху!

Мерседес: Да, харошиє билі врємєна, братішка… Ну нічєго! Ми іщьо с табою прапайом, как гаваріл вєлікій русскій бард Сашка Розєнблюм!

Мар’ян Пуцюринків: (перебуваючи в стані близькому до коматозу) Т-то ви, п-прошу панів, д-до котрої парафії н-належите!

Філофєй: (повчально) Нема в Бога парафій, синку! Є тілько грішне і праведне!

Мерседес: І в радиусє п’ятідєсяті кіламєтров ні адной церкві в акругє нєт, только наша!

Мар’ян Пуцюринків: Т-то хто з вас п-прийме п-презренного Б-божого раба д-до сповіді?

Мерседес: (казьонним тоном) Щаз рєшім! (витягає монетку) Братішка? Хуй ілі пізда?

Філофєй: Конєшно ж пізда!

Мерседес: (незворушно) Тогда мнє хуй. (підкидає монету і намагається її впіймати, одначе та спритно вислизає в нього поміж пальців і закочується в щілину на кам’яному порозі. Обидва попи з криками «йоб твою мать!» стають навкарачки і починають лазити навколо вкрай збентеженого Мар’яна Пуцюринківа, шукаючи, де та монета зупинилася. Після кількох хвилин сопіння, штовханини і кряхкотіння вони розчаровано всідають просто на порозі, й надалі ізлучаючи невиносимий духан).

Мерседес: (з досадою) Чєртовщіна какая-то, єй богу!

Філофєй: (звертаючись до Мар’яна) Ну нічого синку, не засмучуйся! Ще встигнеш до сповіді! Ми всі тут надовго і ніхто нікуди не поспішає…

Мерседес: Расскажі нам лучше, какімі судьбамі ти здєсь оказался!

Мар’ян Пуцюринків: Ну, я теє… Їхав у Київ, щоб помолитися в святих храмах за рятунок громади від коронавірусу (при цих словах Філофєй з Мерседесом багатозначно переглядаються). А потім добрі люди нараяли мені прибути з ними сюди. Бо це єдине місце на світі, куди та зараза не добралася…

Філофєй: Конешно, не добралася! Тутечки фон для неї несприятливий!

Мерседес: Нє только лішь фон, братішка, но і малітви наши памагают… Дєржат щіт… духовний…

Філофєй: А де ж твої супутники, синку? Чому й вони до сповіді не прийшли?

Мар’ян Пуцюринків: (збентежно) Та вони тут недалечко… Але не люблять вони слово Боже так, як я… Більше на оковиту налягають, прости Господи…

Мерседес: (пожвавлено) Так, тєм боліє ім ісповєдь нужна!

Філофєй: (повчально) Бо сказано в Писанії: «Пристрастями себе не роз’ятрюй, бо, мов бугай, вони тебе розірвуть».

Мерседес: Твоім бліжнім очєнь повєзло, что єсть у ніх глашатаї слова божьєго, ібо так спасуться! А ти будєш благословен вовєкі вєков срєді чєловєков і хєрувімов! Вєді нас к нім!

Мар’ян Пуцюринків: (з благоговінням опускається на коліна перед попами) О, мудрі пастирі душ людських, я радий буду прислужитися вам! Ходімо ж до моїх друзів і врятуєте їх!

Смерюдчі поп-звьозди повагом підіймаються з кам’яного порога. Взявши в руки дрючки, вони неквапливо слідують в пущу за Мар’яном Пуцюринківом, який має такий вигляд, наче німб опустився на його стражденне чоло. Десь згори, з-за вкритого хмарами неба долинає передзвін та мелодія «киріє єлейсон».

 

Завіса.

Кінець сьомої частини.

 

 

 

ЧАСТИНА 8

ДІЯ 1

 

Підвал, у якому розташована підпільна лабораторія. Тілівізор, як завжди, пиздить, а Бідон Гівна побулькує. Раїска ХуйЦой похнюплено опустила свою щілину.  Атмосфера в підвалі піздєцова: всюди валяються порожні пляшки, недогризки, серветки і всяка срань. Посеред усього цього сидять вкінець окосілі Пірат Валєрка та Мухтар Пукачов. Останній обригався як послідня скотина. Собутильніки обводять залу осоловілими очима, намагаючись з-під порожніх пляшок знайти ту, в котрій залишилося бодай трохи оковитої, при тому п’яно погикують. З-за прочинених в сусідню кімнату дверей долинають недвозначні жіночі повискування, дурнуватий сміх та репліки Петрика П’яточкіна не зовсім пристойного характеру.

Пірат Валєрка: (з носом, червоним як в гиндика): Йоб твою мать. Ото надудлились!

Мухтар Пукачов: Бєєєєєаааа.

Пірат Валєрка: Посцяти б для разнообразія, чи шо. Еххх… (Намагається звестися на неслухняні ноги, але ті підгинаються, і він падає носом просто у Мухтарові ригачки).

Бідон Гівна булькотить пущє прєжнєго. З нього починають підійматися струмені зеленої пари. Але на це ніхто не звертає уваги, бо нема кому.

З кімнати, де Петрик перебуває з дівками, жіноче вищання потрохи переходить в пристрасні ахи.

Раптом зовнішні двері прочиняються, і на порозі постають два бомжувтих зловонних тєла в подертих рясах, за якими ховається щупла постать Мар’яна Пуцюринківа.

Філофєй: (заводить гучним голосом): Благословен Бог….

Мерседес: Ну  і піздєц тут творітся!

Мухтар Пукачов: Бєєєєєаааа.

Пірат Валєрка: (підводячи носа з ригачок) Га?! Шо?! Де!? Кого?!

Раїска Хуйцой, воспрявши духом, підводить щілину і наводить її на Мерседеса.

Мерседес: Пріготовся к ісповєді, раб! Ибо…

У відчинених в сусідню кімнату дверях з’являється Петрик П’яточкін. Усі присутні завмирають і витріщаються на новоприбулого. Той постав перед публікою у майці, задертій на пузо, та в чому мати народила нижче пояса. Його причандал, щойно вибганий з гарячого жіночого лона, завис у нерішучості.

Петрик П’яточкін: (трохи розгублено) Пане Мар’яне, то це ви?! А я вже думав жиди якісь припхалися. А шо то за цирк шапіто з вами прибув?

Мар’ян Пуцюринків: (знітившись на ніц) А-а-а-а-е-е-е-е-е… То-т-то… с….вяті отці… Д-д-д-д-о-о-о.. ос-с-с-в-в-в-ячен-н-н-я…

Петрик П’яточкін: (майже впевнено) То є зайве, пане Мар’яне. Не тре було їх сюди тягнути. У нас самих вже горілка закінчується.

Мерседес: Да шо ти брєшеш, голожопий?! Вон, целий бедон бражки.

Петрик П’яточкін: (нервово) Нє-нє-нє-нє… Не чіпать руками бідона! Там не бражка! Тобто бражка, але отруйна!

Мерседес: (поступово наближаючись до Бідона) Нє святотатствуй, холоп! Грех божім людям водку жалеть!

Петрик П’яточкін: Та я ж хіба жалію! Навпаки! Від смерти вас хочу врятувати! (На якусь мить він завмирає, а тоді зі швидкістю світла застрибує на тумбочку, що стоїть біля Бідона Гівна і промовляє так голосно і врочисто, що усі завмирають). Я вам, бомжари, не холоп, не раб і не булька з носа! Я – Петрик П’яточкін, потомственний хіромант і тєлєпат! Ади, шо зара буду робити!!!

Петрик П’яточкін, стоячи на тумбочці, починає описувати вісімки тазобедреним суглобом. Спочатку повільно, а потім все швидше та зі збільшенням амплітуди. Усі присутні – навіть Раїска ХуйЦой – завмирають, охуївши вкрай, лише Бідон Гівна булькає та парує з надзвичайною інтенсивністю.

Петрик П’яточкін: Раз, два, три, чотири, п’ять, зачинаю тє-лє-пать! (Його пуцюрина колишеться, як навіжений маятник. Очі усіх присутніх прикуті до неї, ніби зачаровані).

Першим із заціпеніння виходить Мерседес. Він маленькими кроками продовжує просуватися у напрямку  Бідона, по дорозі кладучи хресне знамено.

Мерседес: Во імя отца і сина, і святаго духа… І нинє, і прісно…

Раїска ХуйЦой, не витримавши накала страстєй, запускає у Мерседеса залп дрібних монет. Від несподіванки Мерседес сіпається та, не втримавши рівноваги, гепається на тумбочку, де тєлєпає Петрик П’яточкін. Тумбочка вилітає з-під ніг у Петрика П’яточкіна, і той пірнає в Бідон Гівна. Бідон перекидається, і з нього на світ божий виповзають зелені мерзенні гомункули. Всі охуїло дивляться на гомункулів, але ніхто не в стані їх зупинити. Відтак вони перебираються за поріг лабораторії і зникають у лісі.

Пірат Валєрка: Йоб. Твою. Мать.

 

Завіса.

 

 

 

ДІЯ 2

 

Космос, орбіта Землі. Аналітичний відсік на міжгалактичній космічній станції. За панеллю приладів сидять два анунаки і рептилоїд. На їхніх фізіономіях відображається вираз непозбувної бентеги.

Один з анунаків: (звертаючись до рептилоїда) Капітане, фон Сорос, ви впевнені, що в цьому аналізі враховані геть усі дані?

Рептилоїд: З вірогідністю 99,99℅ впевнений. Проаналізовані навіть ті фактори, ймовірність впливу яких складає 0,000001℅.

Інший анунак: (глибоко зітхаючи) Отже, сумнівів бути не може…

Капітан фон Сорос: Так, пані Ангело. Об’єкт Е-564956 приречений на тотальну екологічну катастрофу найближчим часом. Людські істоти стрімко деградують. Свідомість переважної більшості досягла критично вузького рівня. В хід запущена вкрай небезпечна атомна, хімічна, біологічна та ментальна зброя. Більшість деструктивних процесів є незворотними і розгортаються в геометричній прогресії.

Ангела: (розчаровано) Отже, наш експеримент по вживленню та розвитку критичного мислення та адаптивних когнітивних стратегій мешканцям  Землі зазнав фіаско.

Верховний: Суїцид – справа добровільна…

Ангела: О Верховний, ми зробили все, що могли. Ми не маємо підстав собі докоряти.

Верховний якийсь час мовчить, споглядаючи крізь ілюмінатор обриси блакитної планети. Тишу порушують тільки клацання генераторів в аналітичному відсіку.

Верховний: Що ж… Повертаємося на Альфа-Центавру. Капітане фон Сорос, підготуйте ваших підлеглих до конвертованого проходження крізь часопростір. Ангело, покличте, будь ласка, до конференц-зали наших колег.

Капітан фон Сорос і Ангела виходять. Верховний залишається сам. Він з ностальгією споглядає невеличку голубу кульку, яка, як ні в чому не бувало, продовжує крутитися на орбіті.

 

Завіса.

Кінець восьмої частини.
.
.
.
… Далі буде…
(с) Вуйки Хрін