Танцують фсє! Частина 9. Фінал всєму! Епілог.

ЧАСТИНА 9

ДІЯ 1

 

Підпільна лабораторія на околиці Прип’яті. Кімната відпочинку а-ля «Пшонка стайл». На стіні висить Тілівізор, переміщений із непотрібної вже лабораторії. У кімнаті зібралися: Дуся Пантелеймонівна, Мухтар Пукачов, Петрик П’яточкін, Мар’ян Пуцюринків, Пірат Валєрка, Ряха Матроскіна, а також поп-звьозди Філофей і Мерседес. Уся пиздувата компанія предається п’янству і розврату. Дуся Пантелеймонівна пристає до Петрика П’яточкіна, Мухтар Пукачов зажигає з Ряхою Матроскіною, а поп-звьозди хтиво позирають на Мар’яна Пуцюринківа. З кожним випитим келихом градус трешу і пиздеця наростає.

Мерседес: (Підносячи чергову чарку) За прісутствующіх здєсь дам!

Ряха Матроскіна: (Істерично) Оууу є-е-е-е!!! (При цьому радісно здіймає руки вгору).

У цей момент Мухтар Пукачов здирає з неї ліфчик, і уся компанія починає голосно свистіти, кричати, реготати, плескати та улюлюкати. Тільки блідий Мар’ян Пуцюринків судомно хреститься.

Філофей присувається до Мар’яна Пуцюринківа і кладе руку йому на коліно.

Філофєй: Пий, синку, пий. Тепер вже можна.

Петрик П’яточкін: Пане Мар’яне, шо ви туво як той жид?! Як пан отець просить до причастия, то може вже вип’єте?!

Дуся Пантелеймонівна: Ну що, друзі, за перемогу!

Усі перехиляють чарки, навіть Мар’ян Пуцюринків непевними тремтячими руками виливає пійло до ротяки і кривиться так, ніби висрався після десяти днів запору.

Філофєй: От молодець! (Плескає зніченого Мар’яна Пуцюринківа по спині).

Пірат Валєрка: Товариство, а ви впевнені… в перемозі?

Усі присутні на мить замовкають.

Мухтар Пукачов: А то! Я сам цю технологію вигадав і створив! Я тих бісових гомункулів добре знаю. Виріжуть клятих порохоботів до ноги!

Петрик П’яточкін: А жидів?!

Пірат Валєрка: А москалів?!

Ряха Матроскіна і Мерседес починають нервово вовтузитися та кехекати.

Дуся Пантелеймонівна: Хлопці, маємо в цей відповідальний час вірно розставити пріоритети. Спочатку розберемося з цими тварюками порохоботами. Адже саме вони становлять найбільшу загрозу національній безпеці. А потім і до інших ворожих елементів доберемося.

Петрик П’яточкін: Правду кажеш, жінко!

Мухтар Пукачов: Ще й яку! А зара чого сидимо, кого чекаємо? Пагнали!

Компанія вчергове перехиляє чарки наповнені оковитою, після чого Петрик П’яточкін та Дуся Пантелеймонівна пішли по засосах, а Пірата Валєрку пробило на умняк.

Пірат Валєрка: От мені, все ж таки, цікаво. А як же вони, ті гомункули, порохоботів від непорохоботів відрізнять?

Мухтар Пукачов: (мацаючи Ряху Матроскіну однією рукою за цицку, іншою – за сраку) Та бля, Валєра, шо у тебе за тупі питання? Порохобота від непорохобота відрізнити – то ж дєтскій лєпєт. Чи ти мене за ідіота держиш?

Дуся Пантелеймонівна: (відриваючись від засосів з Петриком, самовпевнено) Мухтар хотів сказати, що різниця між порохоботами і нормальними людьми очевидна. Власне вона полягає у рівні IQ. У порохоботів він – нижче 73. А гомункули, до речі, мають здатністю розпізнавати IQ по очах.

Пірат Валєрка: Дивина та й годі! (В його голосі, окрім здивування, можна розчути ледь помітні нотки тривоги).

Мар’ян Пуцюринків у цей час благально дивиться на попів, які намагаються своїми смердючими руками шарити в нього по грудях.

Мар’ян Пуцюринків: (благально) Па-па-панове, святі от-тці…

Мерседес: (строго) Ану циц! Молчать, покєда батюшка священнодействіє совєршаєт!

Філофєй: (заспокійливо) Нічого, нічого синку! Все гаразд, усе добре… Так має бути… Так має бути… (його руки при цьому продовжують мацати Мар’яна за різні частини тіла).

Ряха Матроскіна: (вискакуючи напівгола з обіймів Мухтара) Харашо сідім, рєбята! Вот только би музичку!…

Ряха Матроскіна хапає з полиці пульта і врубає Тілівізора. Той відразу вмикається на якийсь гавномузичний канал і всю кімнату наповнюють звуки махрової попси.

Тілівізор: (голосом відомого пєвца) Бе-єлиє рози-и, бе-єлиє рози-и, бєззащітний шіпи,

Что с німі здєлалі снєг і марози, льод вітрін га-алубих!…

Ряха вищить від дикого захвату, підбігає, як є, з голими цицьками, до Мухтара Пукачова, витягає його на середину кімнати. П’яний в зюзю Мухтар падає навкарачки, Ряха заскакує йому на спину і продовжує розмахувати руками, трусити головою і вищати.

Ряха Матроскіна: (диким голосом) У-я-ууу-аааааа!!!!!!!!! Танцуют фсє!!!!!!!!!!

Петрик П’яточкін зривається з місця, тягнучи за руку Дусю Пантелеймонівну. Та з готовністю вискакує на середину і починає звиватися, наче хтива змія. Попи виштовхують до танцювального кола Мар’яна Пуцюринківа і трясуть своїми немитими патляками. Пірат Валєрка останнім вибирається з-за столу і стає до загального кола.

Тілівізор: (різко змінюючи мелодію): Га-алубая луна!

Га-алубайя!

Га-алубая луна!

Га-алубайя!

Больше всєх їво любі-іла!

Га-алубая луна-а!

Попи ревуть від захвату і йдуть один з одним у вальсі, решта продовжують дригатися, ніби й нічого не відбулося. Компанія сатаніє дедалі більше. Ніхто не помічає, як із кімнати виходить Пірат Валєрка зі словами: «То піздєц! Ліпше вийду посцяти! Еххх».

Тілівізор продовжує награвати свої незатійливі попсові мелодії. Компанія двіжує на повну Петрик із Дуською уже по-тихому совокупляються в кутку, Мухтар такий бухий, що ніяк не може зловити Ряху, яка піймала кайф і тепер скаче і вигинається сама на імпровізованому танцполі, а в іншому кутку Мар’ян Пуцюринків приречено терпить домагання обох попів, які от-от почнуть його їбати.

Усі настільки захоплені, що п’ятеро великих зелених гомункулів проникають до кімнати взагалі не поміченими. Один з них, не довго думаючи, хапає Мухтара Пукачова та розриває його навпіл. Інший відкручує голову Мерседеса і жбурляє нею в стелю, як дитячим м’ячиком. Відтак мізки ФСБшного агента повисають на люстрі. Четвертий зомбі хапає Дусю Пантелеймонівну і запихує її цілком до велетенської ротяки. Ряха, нарешті побачивши розправу, вищить як ненормальна. Філофей, матюкаючись і кладучи хресне знамено водночас, намагається заховатися під столом, та ще один гомункул витягає його звідтіля і запускає ним у Тілівізор. Раптом світло зникає, а проводка від Тілівізора починає іскрити. Іскри потрапляють на фіранки, меблі, одяг нещасних жертв та понівечені тіла. Приміщення швидко наповнюється вогнем та їдким димом. Ряха Матроскіна продовжує нажахано верещати, аж поки не потрапляє в лабети котрогось із гомункулів. Петрик П’яточкін, намагається прорватися крізь оточення непроханих гостей та димову завісу, але не встигає і незабаром спалахує, як велетенський факел. У кутку приречений Мар’ян Пуцюринків силкується пригадати слова, хоч якоїсь молитви, але це йому не вдається…

 

Завіса.

 

 

ДІЯ 2

 

Господарка баби Гані. Перед призьбою стоїть, понуривши голову, чорнобильська корова Минька. На неї скрушно дивиться старенька господиня. Над хатою літають та голосно кракають ворони. З хати долинає несамовите клацання мишки та клавіатури.

Баба Ганя: Сірожа, ану ходь сюди!

Сірожа Пиздунець: (з нутрощів хатини невдоволено) Ну шо тобі, ба?

Баба Ганя: Ходь сюди, сказала, бо зара дам!

Зачуханий та пом’ятий, з червоними, як у наркомана очима, Сірожа Пиздунець неквапом вилазить із хатини.

Сірожа Пиздунець: Ну вот вєчно ти, ба, не воврем’я. Тіки сів на коментарі відповідати…

Баба Ганя: До сраки твої еті коментарі, Сіроженька, коли таке в світі твориться.

Сірожа Пиздунець: Та шо там таке твориться, про що я у фейсбуці не прочитав би?! Та я суперюзер і мегаблогєр. Як тільки якась гнида там пукать надумає, так я вже знаю, яким калом вона посере…

Баба Ганя: Нічого ти не знаєш, бідненький Сіроженька. А от Минька зна. Ворони знають. Та й лісний чєловек опять всеньку ніч маявся: вив да й вив.

Сірожа Пиздунець: (трохи напружившись, але намагаючись хорохориться) Ба, ти шо якась странна? При чом тут Минька до ворон? Ще й лісного чєловєка приплела. І взагалі. Видумки то всьо про лісних людей. Чого тільки ті конспірологи не повигадують! Навіть анунаків!

Баба Ганя: Ти, молокососе! Не обзивай бабу в прєдвєрії армагєдона!

Раптом баба та онук замокають. До них долинає якийсь дивний звук, схожий на виття, гудіння та шипіння водночас.

Сірожа Пиздунець: (налякано хапаючи бабу за руку) Б-ба, шо це?

Баба Ганя: (врочисто) Начало конця.

Сірожа Пиздунець: (кволо скиглячи та сотрясаючи бабину руку) Якого конця, ба? Чийого конця? Н-нашого? Га, ба?!

Баба Ганя: (все так же врочисто, не зводячи очей з однієї точки) Всєобщєго.

Між тим зривається вітер, який приносить запах горілого. На обрії видніється дим. За хвилину обом стає зрозуміло, що ліс горить, і пожежа швидко наближається до їхньої хатини.

Сірожа Пиздунець: (схлипуючи) Бабо, то ми тепер помремо?

Баба Ганя: (виходячи із заціпеніння) Также ми помремо, Сіроженька, як твій фуйсбук без тебе! Я пережила голод, сталіна, войну, тєрор, пєрєстройку, взрив на станції, дєв’яності і даже партію регіонів, а уж якийсь іхній армагєдон переживу і подавно!

Баба зриває з себе хустку та простоволоса, мотиляючи довгими сивим косами, роблячи руками дивні знаки і нашіптуючи якісь незрозумілі слова, обходить довкола обійстя. При цьому корова  починає голосно мукати і заходиться тупотіти задніми копитами. Сірожа з переляку ховається в хаті. Із звуків клавіатури та миші, які тут же починають долинати із середини, можна зробити висновок, що він знову прийнявся щось писати та коментувати у фейсбуці.

Вітер дме все дужче. Небо затягають грозові темні хмари. Корова мукає і брикається.

У цей момент на обрії з’являється дивна штукенція, схожа на косміческий апарат невідомого походження. Баба, обійшовши коло навкруг обійстя, зупиняється і підводить очі на Миньку. Минька довго дивиться в очі баби розумним коров’ячим поглядом і в якийсь момент підморгує  великим жовтим оком. Тоді баба здіймає голову, і в полі її зору з’являється дивна штукенція, яка ніби застрягла в густому зловісному повітрі.

Баба Ганя: Пора! Пора!

Із цими словами вона заскакує на спину Миньці. На горизонті з’являється заграва від горілого лісу, яка стрімко наближається.

Баба Ганя: Сірожа, ану бігом до мене!

Із хати долинає незрозумілий грюкіт та верески.

Баба Ганя: (строго) Кидай той свій фуйсбук! Кому сказала!

Сірожа Пиздунець: (з хати, розпачливо і нажахано) Ба-а-а-а-а!!!

Баба Ганя: (вчепившись руками в коров’ячу гриву) Бігооом!!!

З хати, нарешті, показується постать Сірожи Пиздунця. Він дибуляє, кумедно скорчившись у попереку, а з-за його спини стирчить спинка офісного стільця.

Баба Ганя: (сплескує в долоні) Господи!!! Шо, воно з тобою случилось?!?!?!

Сірожа Пиздунець: (схлипуючи) Я… я не знаю, ба… (кутики його вуст роз’їжджаються і він починає рюмсати).

Баба Ганя: (голосно і сердито) Приросло таки! Сракою до стільця приросло! Казала ж я тобі – не сиди цілими днями за тим компутером! І на, маєш…

Сірожа Пиздунець: (розпачливо) Ба… то що робити, ба?…

Між тим, хата дедалі сильніше огортається клубами їдкого диму. Полум’я все ближчає, жар від нього робиться дедалі нестерпнішим.

Минька здіймається у повітря з бабою Ганею на спині.

Баба Ганя: (з повітря) Хапайся за мою руку! За руку хапайся, кому сказала!

Сірожа Пиздунець слухняно хапається за руку баби Гані і також злітає в повітря разом зі стільцем під сракою. Корова здіймається догори над хатою. Останню затоплює вогняна лавина.

Баба Ганя: (поплескуючи вільною рукою Миньку по спині) Ну, маленька, погнали!

Минька робить прощальний круг над палаючою хатою і направляється в сторону невідомого косміческого корабля. На її спині продовжує сидіти баба Ганя, яка тримає однією рукою Сірожу Пиздунця зі стільцем під сракою. Летюча групка поступово зникає з очей. Також видно, як з протилежного боку лісу до борта косміческого корабля підлітає, безладно розмахуючи руками постать, у якій можна впізнати розтріпаного і переляканого Пірата Валєрку.

Із чорних грозових хмар на ліс падають перші краплі колосальної зливи.

 

Завіса.

Кінець дев’ятої частини.

 

 

 

 

ЕПІЛОГ

 

Сонячний ранок над лісовим згарищем. Всюди, куди сягає око, видніються обвуглені, поламані дерева, випалена трава. Згарище рясно вкрите вологою  після потужної зливи, сильнішої за яку цей край не бачив уже багато століть. У повітрі досі відчувається запах горілого.

По лісовій галявині, яка дивом вціліла у пекельній пожежі, скачуть кролики, білки, ходять собаки та інші звірючки. Життя потроху відроджуються. З-за дерев чути тріск недогорілих гілок.  Він наближається. За якийсь час на галявину виходять три постаті: одна велика, інша трохи менша, третя – зовсім маленька. На перший погляд, вони скидаються на людей, але насправді являють собою принципово інший вид сапіенсів, яких колишня мешканка цього краю, Баба Ганя, характеризувала як лісних чєловєків. Тато-Єті ступає попереду, мама-Єті крокує трохи позаду і тримає за руку малого, який іншою рукою обережно несе пораненого їжака. Родина Єті зупиняється посередині галявини, оглядається навсібіч, прислухається.

Тато-Єті: (дивлячись лагідними очима на маму-Єті) Казав же ж я тобі, що згинуть усі вони, як роса на сонці!

Мама-Єті пригортається до свого чоловіка та ніжно посміхається. Тато-Єті обережно кладе руку на круглий живіт Мами-Єті. Малий Єті, не випускаючи з рук їжака, обіймає маму-Єті за ногу. Десь у гущавині починає кувати зозуля. Її «ку-ку» лунає довго-предовго…

 

Завіса.

Кінець всьому.

.
.
.
(с) Вуйки Хрін