Валентин Терлецький «Книга Сили. Воля»

Рекомендую звернути увагу на книгу. З автором спілкувався про неї тричі, ще до виходу. Мій екземпляр чекав на мене довго. І коли я дістався до книги – це було наче відкриття, я не думав що Терлецький риє саме в цьому напрямку так глибоко. Але, якщо згадати хто є автор, а це дуже творча людина, яка не перший рік цікавиться козацькою історією, знімає вже не перший сезон програму «Козацька звитяга», яку рекомендую всім подивитися, то все стає на свої місця.

 

Трохи передісторії. По суті книгу мені продав саме автор, ще до того як вона була видана. Валентин Терлецький просидів декілька років над архівними документами і витягнув з них по максимуму. Це більше чотирьох сотень героїв, яки реально згадуються в історичних документах, це десятки історичних подій, які сталися в період з 1495 по 1600 роки. Я знаю, що автор реально відвідав купу місць, які описані в романі, писав по суті з натури, працював в закордонних архівах. І книга дійсно вийшла гарна. В одному з відгуків на роман я знайшов дуже вдале визначення жанру цього твору – художній історичний репортаж. Думаю, це визначення найбільше підходить.

 

 

Про сюжет. На протязі всього роману дія триває за рахунок передачі козацької Книги сили від одного хранителя до іншого і полюванням за даною книгою всього тодішнього світу: поляки, москалі, турки, німці та англійці, піддані Ватикану, воїни, політики, клірики, пройдисвіти – всі хочуть мати ту книгу, але вона нікому не дається чогось. Другорядних Героїв безліч, вони змінюються повсякчасно, рідко який герой доживає до наступної глави, максимум дві. Але головні герої, починаючи від князя Байди Вишневецького і його історії і хранителів книги – чесно тримають на собі сюжет. Їх основна задача – створення української держави, по суті відновлення держави, яка була на теренах Київської Русі. Передача книги є основним фантастичним і містичним елементом. Наявність характерників та магів впливає на сюжет певним чином, але їх роль не є головною.

 

 

Весь текст пронизаний військовими сутичками, описані невідомі багатьом битви, є пригоди, зради и перемоги, події того часу, які впливали на переміщення людей, військ, кордонів в Європі, і головне – ідей, які вирували в тогочасній Європі. Мені здається, що це вітчизняне Вогнем і Мечем. І що важливо – це наша участь у цих процесах. Це український погляд на історію того часу, який показує, реально демонструє, що ми частина Європи не тільки географічно – ми впливали на політичні процеси, наші пращури-козаки будували самостійно міста, заселюючи цю землю, воювали за неї, доводили всьому світу, що з ними треба рахуватися. Ми виснажували і Польщу, і турків, і нас боялася Московія.

 

Роздумів автора, якихось ліричних відступів, описів природи-погоди – немає, що дуже порадувало. Є одна суцільна дія: зібралися – вирішили – зробили, якщо зробили вдало – наступна пригода, якщо невдало – розгрібають як можуть, а може й мають покарання від ворогів, і з’являються наступники, які борються за Україну далі. І автор не плаче, не говорить про важку долю українського народу. Герої у нього діють: виграють чи програють, сумують чи радіють, живуть та вмирають. І все це без зупинки на якийсь бодай навіть маленький ліричний відступ. Такий стиль мені дуже до вподоби, певен і вам зайде.

Щодо загального враження. Героїв, яких реально більше чотирьох сотень – я не згадаю і десятка з них. Події – теж всі не запам’ятав. Але головне, що й досі лишається в голові після прочитання – ми живий народ. Ми вміємо і боротися, і діяти, і вбивати, якщо треба. Бо ми боремося за своє. І ті 100 років історії, те 16 століття, яке зобразив Терлецький суто на історичних документах – тому підтвердження. У мене в голові лише одна думка: якщо в 16 столітті ми таке чудили без держави, то чому ми таке не чудимо в 21 з наявною вже державою? 16 століття мені в описі автора здалося трохи відбитим – у людей не було достатньо гальм, законів, інструментів впливу тощо, але вони все одно діяли. Не плакалися – просто брали до рук зброю, гуртувалися і йшли вирішувати свої проблеми й відстоювати права на власні землю, віру, на свої закони і традиції, та просто право жити самостійно і без втручання сусідів. Так, все це було полито, густо полито кров’ю, але можливо саме ця кров і живить нас у сьогоднішній боротьбі?

 

 

Одним словом, рекомендую: замовляйте, шукайте в книгарнях, читайте, діляться враженнями про прочитане в Книзі Сили, бо тут українці не плачуть і не зволікають, бо вони – діють. І це єдиний рецепт успіху для всіх нас як колись, більше 500 років назад, так і нині. БО ми – на своїй землі і в своєму праві. Дякую автору за книгу!

автор огляду: Роман Онищенко